Глава 10. Андрій
Всю ніч я не зміг заснути. Мені не давали спокою думки. Що Домініка зараз в обнімку з Сергієм. Я уявляв як він її обіймає, як цілує. Хвиля ярості і злості підіймалася в мені. Я не хотів щоб він її обіймав. Бл*ть, лише я можу її обіймати! Більше ніхто.
Не варто говорити що коли я зранку встав. Настрій в мене був: "Вбити всіх зто зі мною заговорить". Пішов ванну кімнату і привів себе до ладу. Не хотілось мені лякати людей моїми побоями, але більше не хотілось потрапити в такому вигляді на очі Михайлу Михайловичу. Тільки я вийшов з кімнати в мене задзвонив телефон.
Дзвонив "батько".
– Слухаю – сказав я
– Як ти сину? – спитав він
– Та норм, а що?
– Я б хотів щоб після університету ти приїхав до мене в офіс. Буду помаленьку тебе вводити в курс справ. – сказав він і посміхнувся
– Ок, якщо не буду зайнятий, то приїду
– Буду чекати – сказав він і скинув дзвінок
Чомусь зараз мені згадалась мама. Яку я не сильно люблю. Я її не поважаю. Вона спала з багатими чоловіками. Від одного з таких народився я. Народився я від Савицького Валерія Валерійовича. Мій батько знайшов мене через 4 роки після смерті мами, тепер він доганяє ті роки що не був зі мною. Хоча він і зараз не зі мною. В нього сім'я. Тільки він не розуміє що зараз мені це не потрібно. Я виріс. Коли я був в дитячому будинку, то ніколи не думав про батька. Я не дозволяв собі думати. Давати брехливих обіцянок. Не дозволяв собі вірити. Я ніколи не запитував:
Чому все так?
За що?
Коли це все закінчиться?
Я ніколи не вірив в долю, завжди надіявся тільки на себе.З самих перших днів в дитячому будинку я був дуже замкнутим, ніским не хотів спілкуватися. Цілими днями я навчався. Через такий образ життя в мене не було друзів. Всі вважали мене ботаном і задротом. Такий образ зі мною і тепер. Я вважав що краще бути ботаном, чим бути "королем в болоті", але як і інші діти я хотів уваги, але навіть подумати не міг що моє бажання збудеться так швидко.
"Це був звичайний день. Такий самий як вчорашній і поза вчорашній, таким він мав бути і сьогодні, але не став.
– Андрій Левицький. З тобою хочуть зустрітись, виходь милий. – сказала вихователька, я був її любимчиком більше нікому вона не казала " милий" , вона зустріла мене в коридорі. Ми направились до кабінету директора.
Я зайшов до кабінету там сидів сам директор і чоловік років 45, високий, статний. В нього широкі чорні брови, сірі очі схожі на мої, одягнений в строгий сірий костюм, на руці був годинник, не з дешевих. На безіменному пальці првої руки була обручка.
– Андрій, тут хочуть з тобою поговорити – в такий ситуаціях я ніколи не сидів тихо як інші діти. Тому мене ніхто не всиновляв. Прийомні батьки хотіли тихого сина я не міг таким бути. Тому мої шанси на всиновленя падали з кожним днем.
– Я вас слухаю
– Андрій, ти коли не будь бачив свого батька?
Я одразу зрозумів про що хочуть зі мною поговорти, блін тільки мого "татуся" тут не вистачало.
– Вас якось це стосується? – спокійно спитав я
– Прямо, Андрій Валерійович. Ти мій син!
У вас хоч раз було відчуття, що ви 5 хвилин розмовляєте з людиною, а вже хочете задушити його голими руками?
– Що ж ти так спізнився? – з іронією запитав я, мені було не до манер поведінки – Невже в пробку потрапив, чи тобі лелека не сказав де я?
– Андрій! – грізно сказав директор
– Все гаразд. Я заслужив таке ставлення. Мій характер!
– В мене не має нічого спільного з тобою. Де ти був коли моя мама повела нас на місті коли стрибала разом з нами з нього?! Де ти був коли мене віддавали в дитячий будинок? Де ти був коли мою маму довели до такого? Де ти був мої 15 років?! – кричав я
– Пробач мені за це – сказав він, я нічого не сказав посміхнувся холодно і вийшов з кабінету гримнувши дверима. Я дуже сподівався що більше він сюди не прийде, але дарма. Я помилився він прийшов через тиждень. Якже він мені набрид.
– Андрій, я ррзумію що причинив тобі і твоїй мамі багато болю, але я зрозумів свою помилку. Я хочу забрати тебе звідси. Не хочу щоб мій син жив в дитячому будинку – сказав він і доторкнувся до мого плеча
– Ти тиждень мене знаєш, але розпоряджаєшся моїм життям ніби все життя мене виховував! Знаєш що мені цікаво? З якого це переляку ти вирішив мене знайти? Тобі не настільки багато років, заведи собі спадкоємця, навіщо ти до мене прийшов? Невже я твій єдиний спадкоємець? Ти мене здивув – сарказм так ілився з мене.
– Так ти мій єдиний спадкоємець, на всі інші питання я відповім тобі одним словом... – сказав він і замовкнув
– Язика проковтнув – спитав я
– Безплідний – сказав він, я в шоці як він може бути безплідним якщо є я?
– Я не завжди був безплідним, я таким став 14 років тому. Бл*ть яким ідіотом я був. В той день я посварився зі своєю дружиною і змок до нитки, я захворів наслідки моя безплідність. – сказав він і сів за стіл.
Я випустив смішок
– Тому ти сюди прийшов? Думав що пожалію тебе бідного? – спитав я з сарказмом. Цей з дозволу сказати "батько" дізнався що безплідний і вирішив розшукати мене, а коли я йому набридну, то скажи "Іди туди звідки прийшов!" , цього я не хотів.
– Не потрібно мене жаліти. Давай я заберу тебе звідси. Якщо хочеш, то я допоможу тобі в пошуках брата? – спитав він і з надією поглянув на мене. Муд*к знає куди бити!
– Ну гаразд. Якщо ти так хочеш допомогти мені в пошуках, то гаразд – для того щоб знайти брата я і в дияволя допомогу прийму. – Чекай мене на вулиці. Я сподіваюсь документи ти підготував?
– Звісно – сказав він і посміхнувся у в 32
– Через 15 хвилин я вийду чекай мене там...."
З думок мене вивів дзвінок телефону. Дзвонив Дімич
– Слухаю – сказав я
– Андрюха де тебе носить? Пара вже почалася – сказав він
– Зараз буду – сказав я і скинув дзвінок.
Я зайшов ваудиторію. Пара була в Серафими Григорівни. Я вибачився і сів за парту біля Дімича. Тільки я прийнявся слухати пару. Як прийшло повідомлення від Валерії Стужевої.
" Гріша, хоче поговорити з тобою"
" Сам він написати чи подзвонити не в змозі? "
" Ось прийдеш і сам в нього запитаєш! Так коли? "
" Ну завтра або після завтра"
" Дякую" ..
Далі день пройшов без проблем. Тільки Віка з Алісою набридали. Ну і як без компашки Домініки? Добре хоч Самойлова з ними не було...
Вирішила викласти ще одну главу. Нарешті помаленьку нам відкривається Андрій. Скоро ми дізнаємося що зв'язує Домініку і Андрія. Як ви зрозуміли буде трикутник, але не такий як ви думаєте, але все згодом. З любов'ю ваша Ана❤
Не варто говорити що коли я зранку встав. Настрій в мене був: "Вбити всіх зто зі мною заговорить". Пішов ванну кімнату і привів себе до ладу. Не хотілось мені лякати людей моїми побоями, але більше не хотілось потрапити в такому вигляді на очі Михайлу Михайловичу. Тільки я вийшов з кімнати в мене задзвонив телефон.
Дзвонив "батько".
– Слухаю – сказав я
– Як ти сину? – спитав він
– Та норм, а що?
– Я б хотів щоб після університету ти приїхав до мене в офіс. Буду помаленьку тебе вводити в курс справ. – сказав він і посміхнувся
– Ок, якщо не буду зайнятий, то приїду
– Буду чекати – сказав він і скинув дзвінок
Чомусь зараз мені згадалась мама. Яку я не сильно люблю. Я її не поважаю. Вона спала з багатими чоловіками. Від одного з таких народився я. Народився я від Савицького Валерія Валерійовича. Мій батько знайшов мене через 4 роки після смерті мами, тепер він доганяє ті роки що не був зі мною. Хоча він і зараз не зі мною. В нього сім'я. Тільки він не розуміє що зараз мені це не потрібно. Я виріс. Коли я був в дитячому будинку, то ніколи не думав про батька. Я не дозволяв собі думати. Давати брехливих обіцянок. Не дозволяв собі вірити. Я ніколи не запитував:
Чому все так?
За що?
Коли це все закінчиться?
Я ніколи не вірив в долю, завжди надіявся тільки на себе.З самих перших днів в дитячому будинку я був дуже замкнутим, ніским не хотів спілкуватися. Цілими днями я навчався. Через такий образ життя в мене не було друзів. Всі вважали мене ботаном і задротом. Такий образ зі мною і тепер. Я вважав що краще бути ботаном, чим бути "королем в болоті", але як і інші діти я хотів уваги, але навіть подумати не міг що моє бажання збудеться так швидко.
"Це був звичайний день. Такий самий як вчорашній і поза вчорашній, таким він мав бути і сьогодні, але не став.
– Андрій Левицький. З тобою хочуть зустрітись, виходь милий. – сказала вихователька, я був її любимчиком більше нікому вона не казала " милий" , вона зустріла мене в коридорі. Ми направились до кабінету директора.
Я зайшов до кабінету там сидів сам директор і чоловік років 45, високий, статний. В нього широкі чорні брови, сірі очі схожі на мої, одягнений в строгий сірий костюм, на руці був годинник, не з дешевих. На безіменному пальці првої руки була обручка.
– Андрій, тут хочуть з тобою поговорити – в такий ситуаціях я ніколи не сидів тихо як інші діти. Тому мене ніхто не всиновляв. Прийомні батьки хотіли тихого сина я не міг таким бути. Тому мої шанси на всиновленя падали з кожним днем.
– Я вас слухаю
– Андрій, ти коли не будь бачив свого батька?
Я одразу зрозумів про що хочуть зі мною поговорти, блін тільки мого "татуся" тут не вистачало.
– Вас якось це стосується? – спокійно спитав я
– Прямо, Андрій Валерійович. Ти мій син!
У вас хоч раз було відчуття, що ви 5 хвилин розмовляєте з людиною, а вже хочете задушити його голими руками?
– Що ж ти так спізнився? – з іронією запитав я, мені було не до манер поведінки – Невже в пробку потрапив, чи тобі лелека не сказав де я?
– Андрій! – грізно сказав директор
– Все гаразд. Я заслужив таке ставлення. Мій характер!
– В мене не має нічого спільного з тобою. Де ти був коли моя мама повела нас на місті коли стрибала разом з нами з нього?! Де ти був коли мене віддавали в дитячий будинок? Де ти був коли мою маму довели до такого? Де ти був мої 15 років?! – кричав я
– Пробач мені за це – сказав він, я нічого не сказав посміхнувся холодно і вийшов з кабінету гримнувши дверима. Я дуже сподівався що більше він сюди не прийде, але дарма. Я помилився він прийшов через тиждень. Якже він мені набрид.
– Андрій, я ррзумію що причинив тобі і твоїй мамі багато болю, але я зрозумів свою помилку. Я хочу забрати тебе звідси. Не хочу щоб мій син жив в дитячому будинку – сказав він і доторкнувся до мого плеча
– Ти тиждень мене знаєш, але розпоряджаєшся моїм життям ніби все життя мене виховував! Знаєш що мені цікаво? З якого це переляку ти вирішив мене знайти? Тобі не настільки багато років, заведи собі спадкоємця, навіщо ти до мене прийшов? Невже я твій єдиний спадкоємець? Ти мене здивув – сарказм так ілився з мене.
– Так ти мій єдиний спадкоємець, на всі інші питання я відповім тобі одним словом... – сказав він і замовкнув
– Язика проковтнув – спитав я
– Безплідний – сказав він, я в шоці як він може бути безплідним якщо є я?
– Я не завжди був безплідним, я таким став 14 років тому. Бл*ть яким ідіотом я був. В той день я посварився зі своєю дружиною і змок до нитки, я захворів наслідки моя безплідність. – сказав він і сів за стіл.
Я випустив смішок
– Тому ти сюди прийшов? Думав що пожалію тебе бідного? – спитав я з сарказмом. Цей з дозволу сказати "батько" дізнався що безплідний і вирішив розшукати мене, а коли я йому набридну, то скажи "Іди туди звідки прийшов!" , цього я не хотів.
– Не потрібно мене жаліти. Давай я заберу тебе звідси. Якщо хочеш, то я допоможу тобі в пошуках брата? – спитав він і з надією поглянув на мене. Муд*к знає куди бити!
– Ну гаразд. Якщо ти так хочеш допомогти мені в пошуках, то гаразд – для того щоб знайти брата я і в дияволя допомогу прийму. – Чекай мене на вулиці. Я сподіваюсь документи ти підготував?
– Звісно – сказав він і посміхнувся у в 32
– Через 15 хвилин я вийду чекай мене там...."
З думок мене вивів дзвінок телефону. Дзвонив Дімич
– Слухаю – сказав я
– Андрюха де тебе носить? Пара вже почалася – сказав він
– Зараз буду – сказав я і скинув дзвінок.
Я зайшов ваудиторію. Пара була в Серафими Григорівни. Я вибачився і сів за парту біля Дімича. Тільки я прийнявся слухати пару. Як прийшло повідомлення від Валерії Стужевої.
" Гріша, хоче поговорити з тобою"
" Сам він написати чи подзвонити не в змозі? "
" Ось прийдеш і сам в нього запитаєш! Так коли? "
" Ну завтра або після завтра"
" Дякую" ..
Далі день пройшов без проблем. Тільки Віка з Алісою набридали. Ну і як без компашки Домініки? Добре хоч Самойлова з ними не було...
Вирішила викласти ще одну главу. Нарешті помаленьку нам відкривається Андрій. Скоро ми дізнаємося що зв'язує Домініку і Андрія. Як ви зрозуміли буде трикутник, але не такий як ви думаєте, але все згодом. З любов'ю ваша Ана❤
Коментарі