Як він так може?

Як він посмів прийти до мене?

Я ж спеціально нічого не відповіла на його повідомлення. Вирішила як цивилізована людина стриматись, а він козел мене провокує. Припхався сюди, ще й віник з собою прихватив. Думав принесе мені віник скаже" Пробач" і я все забуду? Блін, якщо він так думав, він реально ненормальний.

– Що з тобою? – спитала Ангеліна яка йшла зі мною і Аделіною на парковку. Хлопці відправились ще на одну пару в інший корпус – Хто це був?

– Ти не впізнала його? Це ж Артем Леманський! Класний мужик. Домініка, чому ти його відшила?

– Тому що він козел і егоїсь.

– Мені так не здалось – подала голос Ангеліна – Він справді розкаювася щоб він там не зробив.

– Він здатний грати з емоціями інших. Прив'язує до себе, а потім відриває з м'ясом. Так він зробив не з однією. Я теж на нього повелась.

– Ти щось з ним мала? Блін він же старший за тебе. Коли? – засипала питаннями Аделіна

– Нічого такого яке ти собі придумала не було. Він був моїм другом, ми разом з ним могли днями гуляти. Він міг привести мене в якиїсь зі своїх клубів, розповісти щось цікаве. Я прив'язалась до нього, але просто не розуміла як важко буде мені після того як він відірве. – я сама не помітила як по щоці скотилась сльоза.

– Що сталося?  – спитала Ангеліна

Я ніби повернулась в той важкий день. Мені було 10. Йому 20. В той вечір на мене знову напала депресія. Ніхто мене не помічав. Мама була зайнята собою, вітчимом, Давідом, всім, але не мною. В свої 10 я не могла зрозуміти. Чому вона так зі мною? Вітчим зайнятий своїм бізнесом, тоді він був за крок від банкрутства, але знову був на коні. Не знаю як. Давід шлявся по клубах і барах. Тоді я думала що він ходить туди знімати дівчат, і тільки через кілька років я дізналась що він участвовав в незаконних боях, але не могла нічого вдіяти, кожен забував свій біль як міг. Хоча як на мене їм взагалі було пофіг. Був Роман і нема Романа, але мені не було пофіг, мені було боляче, я більше не мала кому подзвонити. Тільки йому.

"Першим, що я почула була музика, і жіночий сміх. Тільки зараз я розумію, що він був моїм першим таким наївним, але щирим коханням. Голосно розриваючи барабанні перетинки грала музика, весело їм, а мені хочеться на стінку лізти. Потім музика стихла, я знала що зараз він був в США. Англійську на той час я не знала так добре як зараз, але все рівно зрозуміла що сказала дівчина:

    – Знову ця малявка тобі дзвонить котику? Чому її просто не пошлеш? Мені б її вічні істерики набридло б слухати.

    – Елла, сонце йди в клуб я прийду через кілька хвилин.

     – Не затримуйся котик – недовольно сказала вона і мабудь пішла.

– Що сталось? – спитав він

– Мені погано, але якщо я заважаю, то пердзвоню пізніше.

– Розповідай мала

І я розповіла він як завжди підримав мене допоміг порадою, але в кінці розмови він сказав мені те що я ніколи не забуду навіть якщо захочу.

– Домініка, давай на чистоту. Мені не завжди комфортно тобі відповідати. В мене особисте життя, мені лише 20. Я хочу гуляти, а не вислуховувати як тобі погано. Ти можеш дзвонити мені, але зі своїми... проблемами йди до когось іншого – він кинув трубку, з цим звуком обірвалась моя душа."

– Ну козел! По ньому і не скажеш що він таке бидло – досить культурно висловилась Аделіна.

– Після такого він ще сміє до тебе приходити? Ти зовсім мала відкрила йому душу, ділилась переживаннями, а він ось так потоптався на ній. Він не просто "бидло" він натуральний му*ак – сказала Ангеліна.

– Дівчата, я побігла. Мене вже Андрій біля машини чекає.

Не чекаючи що вони скажуть я пішла до машини. Антон сидів за рулем

– Вибач що не розповіла раніше. Просто хотіла без свідків.

– Нічого

– Сідай, там все розповім – і сама сіла в машину, через кілька секунд він теж сів. Анон теж залишився. – Його всиновили Андрій

– Що? Як це всиновили? Чому не було інформації що його знайшли?

– Я не знаю. Це вдалося розкопати моїм друзям.

– В тебе багато друзів.

– Так. І що робимо тепер?

– Я не знаю. Ти дізналась за один день  стільки скільки я не зміг за 13 років.

– Ти в цьму не винен. Так повинно було статись...

Мене прервав мобільний. Я поглянула на Андрія, але це був не його телефон і не мій. Я поглянула на Антона.

– Так Оля?...Ні я не ігнорую тебе....Я був зайнятий...Я допомагаю другу...Я не можу тобі сказати... Не кричи вислухай. – він потер обличчя долонею і важко зітхнув. Я вихватила телефон

– Добрий день Оля. Мене хвуть Домініка. Ваш хлопець допомагає моєму вітчиму в нього великі проблеми.

– Що??? Ти зовсім того??? Де Антон??? – закричала вона, да так що я телефон від вуха забрала.

– Послухайте... – де там знову крики, я вклучила гучномовець

– Антон!!! Хто там з тобою??? Ти зраджуєш мені?? Як ти міг, я думала ти інший!!

– Оля я... – хотів виправдати себе Антон

– Нічого чути не хочу!!!

– Ти не довіряєш йому!  – рявкнула я так що навіть Антон з Андрієм злякались на тому кінці замовчали. – Чому йому не довіряєш? Чи знаєш ти? Якщо не має довіри не має і стосунків! Тепер заспокойся і просто вислухай його, нормально, як розумна жінка, а не як істеричка!

– Да як ти смієш??

– Циц! Ти його кохаєш? – на тому кінці замовчали, а потім впевнено я б сказала з гордістю сказали

– Так!

Я передала телефон Антону. Він виключив гучномовець і тихо переговорювався з Олею. Тим часом ми продовжували говорити з Андрієм

– Ну ти даєш! Як ти как можеш?

– До кожного є підхід навіть до істеричок – Антон не добре на мене глянув, я підняла руки ніби здаюсь. Я ж не винна що вона й справі така. – Що далі?

– Поїдемо в інтернат може щось скажуть – сказав Андрій

– Його всиновили ніхто нічого тобі не скаже.

На той момент Антон перестав розмовляти він повернувся до мене і серйозно сказав

– Дякую – я лише рукою махнула

– Якщо їм заплати може скажуть?

– Не думаю. Якби це було так легко всі б давно знайшли своїх дітей, братів, батьків, сестер. Ні, не піде так.

– Що ж робити? Невже ми на цьому спинимось?

– Є одна ідея – сказав Антон дістав телефон – Ало Оля. Сонце потрібна твоя допомога. Зараз я тобі вишлю одну інформацію. Якщо зможеш щось про це знайти Домініка буде  тобі дуже вдячна.

Він передав мені телефон. Я коротко описала їй ситуацію. Зараз зі мною говорила не істеричка, а професіонал.

– Так, я вже дещо знайшла. Було таке, я зайшла в реєстр усиновлених, але ніякого Романа Ангелова тут нема.

– Погляньте по даті народження. Я народилась з ним в один день. 8 вересня.

– Окей, шукаю. Ого є 3 хлопчики. Микола Томенко, Інгат Камінський і Себастьян Міллер він проживає в Англії

– Як? Друге ім'я Ігнат Камінський? Мені не почулось?

– Так. Інформація достовірна.

– Ти б не могла ще щось дізнатись про них.

– Так. Микола Томенко, мати померла від передозу героїном. Йому тоді було 3. Батько помер через кілька місяців після цього. Цероз печінки. Так. Себастьян Міллер. Так, тут і дізнаватись нічого його всиновили в 3. Ого. Ігнат Камінський. Про нього взагалі мало що відомо. Коли його привезли в інтернат, він нічого не говорив. Його змогла розговорити тільки його прийомна мати. Софія Камінська. Після цього вона в рекордні строки зібрала документи і зі своїм чоловіком всиновили Ігната.

– Д-дякую – заікнулася я. – Якщо ти ще щось дізнаєшся про це. П- подзвони мені...будь-ласка.

– Звісно. Все одно не маю що робити.

Я передала телефон Антону.

Я мовчала довго. Я просто повірити в те що вона сказала не могла. Виходить мій брат, моя кров був біля мене, а я цього не помічала. Хоч всі говорили що ми дуже схожі, але ми все списували на європейську зовнішність. Капець. Що тепер робити?!

Я беру свій телефон. Шукаю номер Ігната. Мене спиняє рука Андрія.

– Ангелова, що сталося?

– Я з-знаю хто наш брат. Капець! Як я йому це поясню?! Твою мать. Чому за помилки наших батьків маємо розплачуватись ми?

– Заспокойся. Хто він? – спитав Антон

– Мій друг. Я сиділа з ним за однією партою з першого класу. Він, Міша і Ріс* мої найкращі друзі.

– Блін, невже ми його знайшли? Я повірити не можу

– Звісно, тобі легко говорити, а я знаю його малого. Він такий же взривний як і тато. Якщо ми зараз прийдемо і скажемо все як є. Він нас пошле.

– Що ти пропонуєш?

– Його потрібно підготувати. Це не мала дитина, в нього буде стрес.

– Скільки це займе часу?

– Думаю, ми будемо святкувати наш день народження разом. Тому після нього можемо сказати.

– Це ж кілька днів. Як ти підготуєш його так швидко?

– Ми повинні разом його підготувати

Тут на ввесь салон розноситься пісня Rammstein. Мені дзвонит Ігнат!



*Ріс(скорочена форма) з уст г-героїні – від імені Ростислав.