День в мене не задався з самого початку. Якась скотина пробила мені колесо. Поки його поміняв, поки заїхав за Дімичем Ветровим  і Жекою Сабіним моїми найкращими друзями. Короче на пари я спізнювався, а цього я дуже не любив. Тому хлопці мене не чіпали. Знали що я міг зірвазірватися на них.
Коли заїжав на парковку біля універу, перед машиною дефелювала дівчина в короткій джинсовій спідниці, і джинсовій курточці, образ довершав рюкзак, і босоножки на великій шпільці. Я нею залюбувався. Вона не помічала що позаду неї їде машина, тому що була дуже зайнята підслуховуванням розмови трьох дівчат. Пишногруда брюнетка Марина Сушкова щось яро пояснювала блондинці з фіолетовими прядками  Світлані Фроловій, і "приблуді" Маші Зарецькій. Ну чесно я не розумію чому місцеві королеви дружать із "простим народом". Маша зовсім не схожа на Марину і Світлану, але дружба є дружба, тому не знаю.
Не знаю чому, але я вирішив провчити її. На моєму обличчі зявляється посмішка. Хлопці одразу зрозуміли що я задумав щось не добре:

- Ти що хочеш зробити? - спитав Дімич у відповідь я лише посміхнувся - О ні, я знаю цю посмішку. Не роби того що задумав. Це не проста дівчина - сказав Дімич

- Чому це? Хай робить що задумав. Я хочу поглянути на її обличчя. - сказав Жека

- Придурки. Я вас попередив. - сказав він
Коли я проїжджав біля калюжі з ніг до голови її обрискав. Потім припаркувався і подивився на неї. Вона і слова вимовити від шоку і злості не могла.

- Ей! - кринула вона

- Ти нам? - спитав Жека

- Так. Хто був за кермом? - спитала вона

- Привіт Домініка - сказав Дімич і помахав рукою

- Ну я був - нагло заявив їй я і засміявся

- Ти що сліпий? Тобі очі застелило? Ти бачиш що тепер з моїм одягом !? - кричала вона

- Ну вибач кицю. Просто ти так була в своїх думках що не помітила що біля тебе проїхала машина. Я був змушений провчити тебе - сказав я і сміявся

- Андрій заткнися. Пробач йому Домініка він придурок - сказав Дімич

Ось чого я точно не чекав так того що вона витягне із свого рюкзака ключі і підійде до моєї машини. Я вже не сміявся дивився з інтересом.
Вона написала на двері моєї машини " Л О Х ". Вона посміхнулася хлопцям що проходили повз і напрравилася до дверей універу. Дімич сміявся так що його чула добра половина парковки. Я присів біля машини і як останій баран читав слово яке складалося з трьох букв. Ця коза зіпсувала мою машину і прилюдно назвала мене "лохом"

- Гадина - під ніс собі сказав я і посміхнувся

Жека теж не відставав від Дімича, сміявся так що сльози з очей котилися.

- Я ж тобі говорив що вона не проста дівчина - сказав Дімич і сміявся

- Мені тепер сказати тобі " дякую" ? - спитав я з сарказмом

- Я ж тебе попереджав, але ти не послухав. Бачиш наслідки? - спитав він

Я вирішив ігнорувати підколи Дімича. Взяв смартфон і набрав номер батька
- Савицький - сказав він

- Це я - сказав я

- Оу. Привіт син. Щось сталося? - спитав він

- Так, одна курка зіпсувала мені машину треба відвести в ремонт - сказав я

- Так в чому проблема відвези - сказав він

- Не можу. В мене пари. Відправ когось - сказав я

- Гаразд через годину до тебе приїде мій помічник - сказав він і скинув дзвінок

Ми направилися до універу. В нас була зведена пара з 1 курсом, по ПМД яку вів Аркадій Павлович. Ми зайшли до аудиторії , це була найбільша аудиторія в універі і навіть тут з натяжкою поміщаються всі ці люди. Я ніколи не сідаю на першу парту тому Діми, Жека і я сіли на 2 парти вище. На нас дивилися. Звісно, як без цього? Найбільше поглядами нас пожирали Віка Соколова і її подружка Алиса Сурикова. Ні для кого не секрет що Аліса сохла по Дімичу, а Віка по мені. Ці дівчата переспали якщо не з всіма так з половиною хлопців універу, я не збирався ставати трофеем, такої ж думки дотримуватися і Дімич, він всіма силами ігнорував Алісу, а та в свою чергу завжди попадалася йому на очі. Це дуже бісило її залицялників як ось Даміра Радовського. Одного разу він побив хлопця якому Аліса давала знаки уваги. Дамір перестрів його коли той повертався з тренувань по футболу. Дамір так його побив, що той лежав в травматології з зламаною рукою і двома зламаними пальцями і трьома ребрами. Антон цього просто так не залишив без відповіді. Написав на нього заяву. Після цього в Даміра були великі проблеми. Нашого ректора теж не оминули проблеми і скандали. Після цього в універі діють правила:
1. Ніяких бійок в стінах університету і за його межами

2. Ніяких боїв в клубах.

Хоча цих правил дуже не дотримувалися лише з мого курсу на бої ходять мінімум 10 людей. На моєму обличчі зявляється посмішка я відчуваю прилив адреналіну, але посмішка моя сходить швидко з обличчя так же як і з'явилася. На 2 парти нижче сидить та коза, що зіпсувала мою машину і прилюдно назвала мене "лохом". Біля неї сидять дві шикарні брюнетки, а з іншого боку біля неї сидять Віка і Аліса, тільки в чоловічому обліку. Олег Вознесенський і Влад Маршал. Місцеві плейбої. Колись давно я дружив з Владом і його сестрою Рітою, але все змінилося рік тому, коли на Ріту напали і дуже побили.  Він прийшов до мене і вдарив. Я не залишив без відповіді цей вчинок. Написав на нього заяву, він порушив правила універу тому і в універі в нього були проблеми. Від того часу в нас мовчазна війна. Я не здивуюся якщо це Влал пробив мені колесо. Олег щось говорив їй вона сміялася мене це дуже бісило:

- Левицький, дивись не трісни від злості - сказав Дімич і штовхнув мене в плече

- Іди на той світ Вєтров - сказав я

- Що Андрюха? Бісить, що на неї повелися місцеві плейбої? - спитав Жека і вдарився з Дімичем кулаками

Вона відчула що я на неї дивлюся подивилася назад показала мені "фак " і повернулася. Хлопці сміялися так що їх мабуть животи боліли. Ідіоти.В цей момент до аудиторії зайшов професор Аркадій Павлович. Пара пройшла швидко. Виходячи з аудиторії я набрав номер батька:

- Так сину? - сказав він

- Ти відправив до мене помічника?  - спитав я

- Так, він вже біля універу. - сказав він і скинув дзвінок

Я вийшов на парковку біля машини мене чекавчоловік років 30

- Андрій Левицький? - спитав він

- Так, а ти? - спитав я

- Звіть мене просто "Фома" Андрій Валерійович - сказав він

- Гаразд Фома мені зіпсували машину треба відвести в ремонт - сказав я

- Гаразд - сказав він - Ключі

Я віддав йому ключі і направився в кафе біля універу, але каву мені пити перехотілося. В кафе за одним із столиків сиділа та компанія. Вознесенський щось говорив їм вони сміялися. Я вийшов з кафе. Я їх не боявся, просто я знаю що вони могли довести мене до точки кипіння в одну секунду. Тому каву я взяв з собою, і направився до парку де і просидів всю перерву. Після в мене була пара по фізіологіїї теж зведена я вже знав що там буде вона. Я люблю цей предмет, але йти мені на неї не хотілося. Коли я вже збирався піти по-англійськи. Мене побачив ректор:

- Левицький, куди це ти зібрався? - спитав Михайло Михайлович

- На пару Михайло Михайлович - сказав я

- Яка в тебе пара? - спитав він
- Фізіологія - сказав я

- Чому ти ще не там? Пара вже почалася - сказав він і посміхнувся

- Налаштовуюся - сказав я і посміхнувся

- Левицький, на пару щоб я бачив - сказав він, від посмішки не залишилося і сліду.

Я не хотів ректора собі в вороги. Тому зайшов в аудиторію. На мене ніхто не звернув уваги тому-що в в Дем'яна Олеговича я був любимчиком. Відчуває моя душенька що сьогодні в нього з'являться нові любимчики, і я не помилився. Коли професор визвав Домініку Ангелову я здивувався що вона знає науки. Тому що я думавщо ця курка нічого не знає. Вона пройшлася поглядом по студентам. Коли наші погляди зустрілися я відчув, що в серці серці щось тріснуло. Я готовий був поклястися, що вона теж щось відчула.
Хоча яке мені діло до того що вона відчуває?!
В той момент я мав думати про інше. Тому що після неї визвали мене я був на висоті. Блін, я не міг стриматися від посмішки. Яка ж вона була здивована. В душі я танцював "Румбу", її подруги  теж були здивовані. Маршал і Вознесенський були спокійні,  вони не перший рік зі мною вчаться, вони звикли до мене. Ці ідіотки почали перешіптуватися, що не на дарт вивело із себе Дем'яна Олеговича, він міг стерпіти багато що, але не те що не слухали його і студентів, за 2 роки навчання я це зрозумів. Настав час і їм це зрозуміти. Я подумати не міг що зробить цей ідіот Маршал. Ззовні я був спокійним, але в середені в мене розігрався ураган. Я був готовий розірвати його на частини.

" Я потім поговорю з ним без свідків "

Цей придурок почав спорити з професором. Мене відпустили. Я сів на своє місце з посмішкою на обличчі. Я був задоволений, в списку професора зявився кандидат на пересдачу. Я був задоволений. Після пари я пішов в парк, вирішив подихати свіжим повітрям. Я йшов по парку коли знову побачив ту команію. Маршал щось яро пояснював Домініці й іншим. Не знаю чому, але я одразу зрозумів що вони обговорювали мене, а коли я почув:

Якого біса я повинен слухати цього придурка?!

Я просто не зміг себе стримати. Мій внутрішній звір прокинувся і почалася буря. Я побіг до нього. Взяв за футболку і зі злістю спитав:

- Якого чорта ти не залишиш мене в спокої?!

- Це тобі за те що не захистив мою сестру - Так же зі злістю сказав Маршал. Сказати що я був шоці нічого не сказати. Я подивився на інших всі були в шоці, коли перший шок пройшов до нас кинулася Домініка. Вона стояла обличчям до мене, в її очах був страх
'' За мене ?"
Вони опустила руки мені на груди. Я готовий був поспорити, що вона відчула як билося моє серце. Я відпустив Маршала, не дуже добре на нього поглянув. Відступив на 2 кроки назад і лише тоді поглянув на Домініку. Вона стояла зі складеними руками на грудях, біля неї стояв Вознесенський і обнімав її за плечі. Вона не відривала погляду від мене. Я посміхнувся краєм губ і пішов. Після цього я цілий день думав, що тільки Домініка може заспокоїти
мого звіра, якого інколи навіть я боявся.
" Може вона і є та сама?"
Промелькнула в мене думка, але за нею прийшла інша
"Час покаже"
Ввечері я відправився в клуб. "Фома" зробив все найкращому вигляді. Я відправився в "Грей" там я зустрінуся зі своїми друзями Дімичем і Жекою, а потім в нас будуть плани в підвалі цього клубу, але це потім. Я пройшов фейс-контроль і направився в VIP- зону, де мене вже чекали друзі. Ми розмовляли, сміялися, короче веселилися,  але Дімич порушив цю ідилію:

- Ну що Андрюха, готовий до подвигів? - спитав він і випив свій віскі

- Обіжаєш Дімич. Завжди готовий. - сказав я і посміхнувся. Випив свою колу.  Я був ща кермом тому не пив алкоголь. Я встав із крісла, за мною підгчлися Дімич із Жекою.

- Я тільки спитав. Ну що йдемо? - спитав Дімич і пограв бровами

- Звісно, Андрюху навіть питати не треба, він завжди готовий.Він звір в цій справі. - сказав Жека теж випив свою колу і вдарив мене по плечу. Ми розміялися і пішли в підвал....