– Ти не вважаєш що нам потрібно поговорити?

– Гаразд. Пішли в парк. В нас є час поговорити.

Після ми направилися в парк. Достатньо багато часу ми сиділи мовчки.

– Звідки ти знаєш, що саме я сестра твого барата?

– Коли дізнався хто твій вітчим. Я нічого не буду говорити про твою сім'ю. Тільки про брата. В цю неділю йому виповниться 18.

– В нього день народження зі мною в один день?

– Так. Я дуже люблю свого брата. Він моя єдина рідна людина. Зараз він не зі мною. Він зник.

– Як це зник? Чому ти його не шукаєш?

– Ти думаєш я не шукаю? Мені життя нема, коли я знаю що він десь є, а я не знаю де. Я не знаю як він живе. Я взагалі мать твою нічого не знаю!

– Коли він зник?

– Йому тільки-тільки виповнилося 5. Ми жили в квартирі де зараз живу я.  В той день до нас прийшов чоловік. Мені було 7. Подзвонили в двері, мама пішла дивитись хто там. Потім вона прибігла до нас і сховала нас в іншій кімнаті....

"– Андрюша, веди брата в вашу кімнату, сховайтесь там

– Мамо хто там? Ти його боїшся?

– Син. Просто йди. Я потім тобі все поясню. – сказала вона і знову задзвенів дзвінок. – Все в кімнату

З коридору було чутно голоси. Потім вони зайшли до кухні. Мама повернулась до нього спиною обличчям до вікна.

– Чого тобі?

– Навіть чаю не запропонуєш? Жаль.

– Не грай комедією Ангелов. Кажи чого тобі і вали.

– Де мій син? Те що ти втекла тобі не допоможе. Ти знаєш хто я, і знаєш хто в мене друзі. Хоча похвалю тебе. В цей раз забралась ти сильно. Я думав ти втекла з міста, а ти тут. Недооцінив я тебе.

– Головне щоб ти свою жонушку підстилку цінив.

– Сама знаєш я ніколи її не пробачу, але заради своєї дочки живу з нею. Хоч і знаю що вона спить з моїм другом. Це ні для кого не таємниця. Хоч і ти теж на нього повелась. Твій стариший син від нього? Я правий?

– Не твоє собаче діло! Це мої діти.

– Я був з тобою добрим. Я давав гроші на ваше проживання, я не дивився на те що одна дитина не моя, але ти це не цінуєш!

– Що тут цінувати? Ти думаєш мені це треба? Я сім'ї хочу Ангелов. Я хочу щоб в моїх дітей був батько!

– Віддай сина і в нього буде батько.

– Але не буде матері!

– Ти знаєш що з тобою я жити не буду. Дарма сподіваєшся. Всі кругом знають що ти мати мого сина, але дочка мені дороща.

– Тому що її народила твоя підстилка дружина?

– Ти теж підстилка. Так що не одягай корону.

– В мене не було стільки мужиків як в неї!

– Я тобі свічку не тримав

– А їй тримав?

– Не говори погано про матір моєї дитини

– Я теж мати твоєї дитини!

– Жанна. Слухай мене уважно. Якщо я захочу, то з легкістю заберу до себе Романа. Ти це знаєш. Не випробовуй мою ангельську натуру.

– Ти не можеш покинути мене і сина. Йому ж тільки 5 виповнилося

– Моїй дочці теж, твоїми стараннями. Ти їй подзвонила і через тебе були передчасні роди. Вона народилась недоношеною і ледь не померла. Цього я тобі не пробачу.

– Рома теж твоя дитина.

– Я його люблю, тільки тому я залишаю його з тобою. Якщо хоч раз ти знову таке викрутиш, я не пожалію тебе. Заберу від тебе сина. Ти ж знаєш зі мною зв'язуватися не треба.

З цими словами. Він вийшов з квартири і гримнувши дверима. "

–Одразу після того як твій батько вийшов, вона почала комусь дзвонити, але той не брав телефон. Вона потім гірко плакала. Я як міг її заспокоював, але я не зміг. Потім вона різко встала. Одягнула нас і пішла з нами на міст. Ромка пручався, не хотів йти. Я теж не хотів. На мосту вона сказала нам фразу: " В цьому ніхто не винен ".
Я цю фразу на все життя запам'ятав. Після вона з нами стрибнула з мосту. Я не пам'ятаю як ми падали. Лише пам'ятаю як я вже в воді, маму я не бачив. На воді плавала її туфля. Ромку я теж не бачив. Я виліз на берег, но той час я вже гарно плавав. Я кричав во все горло, але еічого цим не добився. Потім знайшов людей, вони викликали міліцю, медиків і водолазів. Я сидів на берегу, і одним з перших побачив як з води витягали мою маму. Звісно її намагалися реанімувати, але не вдалося. Ромку з ріки так і не витягли. Були різні версії, але найбільш популярна це та що він десь виплив і тепер шукає дорогу. Його об'явили зниклим безвісті. І ось до сьогоднішнього чссу я його шукаю. Як тільки мій папаша забрав мене з дитячого будинку.

– Хто твій батько? 

– Як я тобі вчора сказав це не моя таємниця. Думай сама.

– Як ми будемо його шукати?

– Я вже перепробував більше не знаю як.

– Не втрачай надію. Він живий.

– Я знаю.

– Повертаймось. Дай свій телефон.

Я вбила йому свій номер щоб був. І подзвонила на свій телефон. Тепер потрібно було думати. Як бути далі?

– Все буде добре. Тепер ти не один. Разом ми знайдемо Рому.

– Дякую тобі – сказав він і обіцняв мене.

Ми направилися до універу. Біля аудиторії мене вже чекали Ангеліна і Аделіна.

– Бувай – попрощалась д ним

– Бувай – сказав він і пішов на третій поверх, а можливо і на четвертий.

– Ангелова, що це було? – спитала Аделіна

– Довга історія і піздец яка заплутана.

Я розповіда дівчатам всю історію. На місті про міст в дівчат очі з орбіт випали

– Ти хочеш сказати вона повела своїх дітей на вірну смерть? – спитала Ангеліна

– Ага

– Вона взагалі того? – спитала вона

– Вона не "того". Вона егоїстка, яка захотіла щоб було погано не тільки їй, але і іншим. Левицький гляньте досих пір не може пробачити собі що не врятував матір з братом. – сказала Аделіна.

– Можливо ти і права. Я тепер не хочу в цьому розбиратись. Мені це переварити треба. Потрібно подзвонити знайомим щоб допомогли.

– Кому це? Ти що як той мафіозі. Маєш знайомих бандюганів? – зі сміхом спитала Аделіна.

– Ви багато про мене не знаєте. В шкільні роки я не тільки за уроками сиділа.

– Ти точно не якась мафіозі? – вже підозріло запитала Ангеліна

– Та ні, але знайомих і друзів маю багато.

Ми зайшли в аудиторію. Пари пройшли на ура.

Я повернулася до додому і просто лягла спати. І проспала до самого вечора. Прокинулась я від криків.
Кричала мама вона сварилась з кимось по телефону. Я дуже иихо підійшла до дверей.

– Що це за фігня Ліда? Яке тобі діло до того що відбувається в моїй сім'ї?! Ти за своєю дивись.... Ти не мала права майже відкрито говорити моїм дітям що я зраджувала Романові....Не твоє діло знають вони чи ні! Попереджаю тебе востаннє. Не лізь в мою сім'ю! Дивись за своїм чоловіком донжуаном!

Сказавши це мама пішла на балкон. Курити. Коли вдома вітчим, вона стримується, але коли його не має одразу береться за сигарету. Я повернулась до ліжка, і в думки мені пробралася сьогоднішня розмова. Я взяла телефон і набрала "Калаша".Звісно він не так записаний в телефоні, але з гонок я знаю його як "Калаш". В житті він Василь Калашовський. Спадкоємець великої кількості готелів. Зараз йому більше 25, але зв'язки він має шикарні.

– Алло?

– Привіт Калаш. Як діла?

– "Непереможна" невже ти? – він один з небагатьох знав хто я насправді. На гонках всі кликали мене "Непереможна". Тому що я була неповнолітня, але він знав хто я, завжди підтримував мене. Навіть коли була аварія і я прийняла рішення йти, він підтримав мене в цьому.

– Ага я. Мені допомога твоя потрібна Вась

– Щось сталося? Ти тільки скажи всім погано буде.

– Нєнє. Тут таке діло... – я коротко розповіла йому історію яку розповів Андрій.

– Хм, яка користь тобі з цього га?

– Велика Вася. Той хлопчик мій брат по батьку. Мені потрібно його знайти.

– Нафіга собі – присвиснув він – Чому Давід не допоможе?

– Він не знає. Це сугубо між нами

– Ага. Ясно. Кажу тобі одразу діло важке. Я навіть не знаю чи вигорить щось, але даю тобі слово що постараюсь. Давай ми зустрінемось і про все поговоримо. Окей?

– Ну толі давай завтра на трасі біля дачного селища. Подзвониколи зможеш. 

– Домовились. Думаю це вечері буде. Раніше не зможу. В одному із готелів прикрий випадок стався.

– Що сталося?

– Прибиральниця повісилась. Там тепер проблеми хоч волосся на голові виривай.

– Співчуваю Вась. Я твоя боржниця якщо ти з цим мені допоможеш.

– Ти ніколи не будеш мені боржницею Ангелова. Я тобі життя винен. Все давай завтра про все поговоримо.

– Так давай. – сказала я і скинула дзвінок.

Про життя він сказав правду. Я тільки прийшла в гонки. В першій гонці показала себе. Вася якраз хотів їхати, але я помітила під машиною велику калюжу. Вперлась щоб механік подивився машину Вася погодився. Вияснилося що хтось зіпсував йому машину. Якщо б я не помітила то десь на трасі він потрапивби в аварію і з великою долею ймовірності розбився б. Відтоді він мій боржник. Ну це він так говорить, але для мене він боржником не був. Просто друг. З цими думками я не помітила як заснула...