Після того як я побачила не людський погляд Левицького я впала в ступор. Я дуже злякалася такого погляду, але коли прийшла в себе кинулася їх рознімати. Я поклала руки на груди Левицького. Я відчула як билося його серце.
Біля нього я відчула себе як вдома. Хоч чорт його роздери я не була вдома. Мої руки лежали на грудях Левицького я не знаю скільки часу ми так простояли, можливо секунду, можливо хвинину, а можливо всі 20. Я не знаю. Я відмітила те що в нього груди спортсмена або бійця... Головне, що навіть в одязі в нього дуже гарні груди. Моя сутність розпусниці прокинулася, в голову почали лізти різні думки. Я намагалася цьому протисттяти, але це було дуже важко. Левицький ніби відчув що зі мною відбувається, він відпустив Маршала і відійшов на 2 кроки назад і лише тоді поглянув на мене. Я дивилася і
в його очі, ці очі були магнітом для мене, вони були сірі як грозове небо, я просто тонула в них. Нема чого приховувати, за Левицького я злякалася, тому що знала,  що Маршал ходить на бокс, але коли торкнулася грудей Левицького зрозуміла, що злякалася не за того.

Якби ж я тільки знала хто він такий насправді.

Після, він пішов кинувши на мене швидкий погляд.

- Що це було? - спитала Ангеліна, коли відійшла від шоку, вона була зла і налякана - Що за фігня відбувається? Якого біса він кидається на людей? Псих!

- Якого біса ти мовчиш Влад? Чому ти нас не попередив що в нього не всі дома? - я не кричала, але була близька до цього

- Блін Ангелова, я сам цього не знав - сказав він

- Гаразд друзі, давайте заспокоїмося, і підемо на пари, з хвилини на хвилину буде дзвінок  -  сказав Олег який обіймав мене за плечі, а я цього і не помітила.

- Так Влад вибач, просто я дуже злякалася - я відчула як начало пекти в очах. Влад це помітив, притягнув до себе і обійняв. До нас підійшли й інші. Потім ми сміючись направилися в аудиторії. В нас були різні пари. Після пари, я Ангеліна і Аделіна направилася до дому. У хлопців була ще одна пара.   Ми йшли по вулиці і розмовляли про те що сьогодні сталося, як тут до нас під'їхала машина:

- Привіт дами. - сказав хлопець з темною шевелюрою, білій сорочці і   в штанах з воєнною розкраскою.

- Привіт. - мило сказала Аделіна

- Що треба? - різко спитала Ангеліна

- Просто хотіли підвести - сказав він  - До речі я Захар, а це мої друзі Слава і Артур

- Ну що Слава,  Богу душу віддав ? - з іронією спитала я

- Оу Ніколетта. Які люди і без охорони. Де ж твоя охорона в лиці Давіда Ангелова? - спитав Слава, мій ранковий знайомий з 35 поверху.

- Мені охорона не потрібна, коли буде потрібно сама за себе постою - сказала я

- Стоп! Ви знайомі?  - спитав Захар

- Це та дівчина з якою я зранку їхав в ліфті - сказав Слава. Дівчата тим часом всіма силами старалися стримати сміх

На обличчі Захара зявилася посмішка.

- Вибачте Ніколетта - сказав він і подивився на Славу - Я не знаю як я міг забути, таку дівчину як ви.

- Домініка. Я Домініка - сказала я

- Можливо вас підвести? - спитав Захар пропустивши мою репліку

- Та ні, дякую. Обійдемося. Бай-бай - сказала я взяла дівчат за руки і пішла далі

- Не думай Ніколетта, що ти так легко мене позбудешся - сказав Захар.

- Цьому Захару ти сподобалася. - сказала Ангеліна сумно, але через кілька секунд сміялася, з нею сміялися і ми.

- Щастить мені - сказала я з іронією

- Дуже - сказала Аделіна - Дівчата, я в шоці, з того що було в універі - сказала Аделіна

- Не повіриш, ми теж - сказала Ангеліна - Я думала що ботани, не рвуться в бій при будь-якому  випадку

Я йшла і думала що на мене не дуже добре вплинула ця ситуація. Ніколи такого не було щоб біля чоловіка я відчувала себе як вдома. Ще цей Захар, щоб його

- Ей Домініка, ти де літаєш? - спитала Ангеліна помахавши перед моїм обличчям рукою.

- Думаю над твоїми словами. Я ніколи не зустрічала таких хлопців як Левицький. - сказала я

- Ви чули що він спитав у Влада? Він спитав: "Якого чорта ти не залишиш мене в спокої?". Якби він знав через що до нього таке ставлення він не став би питати про це. Я не права? - спитала Аделіна

- Ти права... Пустимо все, хай пливе по течії, може щось і випливе. - логічно розсудила Ангеліна

- Іншого нам не залишається - сказала я, всю іншу частину дороги ми йшли мовчки.

Потім ми розпрощалися, направилася до свого будинку. Коли я зайшла в квартиру мама була на кухні, розмовляла по телефону мабудь з подругою. Я пішла в свою кімнату. Прийняла душ. Після взяла свій смарфон відкрила Instagram там було 6 заявок на відстежування мого блогу, 5 із них я знала це були Саричеви, Влад, Олег і Сергій. Всіх я додала, ось шостого я не знаю. Я переглянула профіль на першій фотографії я побачила Левицького. Він був по пояс голий і в боксерських рукавицях,  він скалав руки кулаками один до одного, волосся його було в беспорядку, чілка падала йому на одне око. Видно фото зробили після бою. Не погане фото. Наступним було відео бою, бійцями були Андрій і якиїсь хлопець. Звісно перемога дісталася Левицькому. Далі дивитися я не стала. В нього достатньо популярний профіль понад 5 000 підписників. Чомусь мені здається що з універу в нього підписників нема. Не сильно він дружелюбний. Я додала і його. Не встигла вийти з Інстаграму як мені прийшло повідомлення від Сергія:

" Привіт. Ти не забула що сьогодні ми зустрічаємося в парку?... в 17.00? "

" Привіт. Ні не забула, не потрібно мені нагадувати, на память не жаліюся"

" А я буду, тому що ти забуваєш фамілії подруг, а така подія як ця давно вилетіла із твоєї голівоньки"

Я вирішила пепевести розмову.

" В тебе ще пара? "

" Ні, вже їду додому"

" Тоді в 17.00 в парку?"

" Буду чекати з нетерпінням"

Потім я побачила що він офф-лайн. Я поставила смартфон заряджатися, і пішла наводити красу. Я вирішила взяти чорне плаття до колін що облягає мою талію і з червоним пояском. Мої улюблені "Лабутени" червоного кольору. Зачіску вирішила не робити, просто зробила афро-кудрі. Макіяж зробила натуральний. Взяла клатч червогого кольору, побрискала на себе духами. Взяла ключі від машини. Вітчим пригнав її в 3 години. Я вийшла з кімнати, мама була на кухні, мабудь готувалася до приходу гостей.

- Мамо, я скоро повернусь - сказала я

- Куди це ти йдеш? - спитала вона

- Я ж говорю. Що повернуся. - сказала я і направилася на вихід.

- Не запізнюйся, в 19.00 постарайся бути дома. - сказала вона

- Я приїду в 21.00 швидше не зможу - сказала я

- Гаразд, але якщо вдасться повернися швидше - сказала вона

- Добре якщо вдасться повернуся швидше - сказала я і вийшла з квартири. Мама ще щось мені говорила, але я її вже не чула. Через 20 хвилин я вже йшла по парку де повинна була зустрітися з Сергієм, він вже чекав мене з великим букетом троянд. Мені починає це подобатися.

- Привіт. Ти сьогодні дуже гарна - сказав він поцілував в щоку і протягнув мені букет.

- Ти сьодні теж нічого - сказала я приймаючи букет.

Це була правда він був вдягнений в білу сорочку яка була заправлена в світлі джинси, на ногах білі кросівки. На руці в нього були наручні часи. Шевелюра в беспорядку, але це додавало йому особливого шарму. В очах румбу танцювали бісята, тільки ці очі не заворожували мене як очі Левицького. Блін він мене до гробу доведе. Я не розумію як я могла собі таке дозволити? Я що зовсім мозок розгубила? Прибігла і давай його заспокоювати. Я точно помішалася на Левицькому. Зі своїми думками я не помітила з якою жадністю мене роздивляється Сергій. Як не крути, але мені подобалося як він на мене дивився, ох який вогонь був в його очах, я вже й сама загорілася. Так ми стояли хвилину можливо більше. З такого стану Сергій вийшов перши.

- Ну що йдемо гуляти? - спитав він

- Звісно, такому як ти дуже важко відмовити - сказала я, він підставив руку, щоб я взяла його під локоть, але я не взяла

- Я піду букет поставлю - сказала я, хоча який це букет. Це "букетище"

- Ти хоч не далеко машину поставила? - спитав він, я побачила як його очі загорілися іскри сміху.

- Ні. Що тут смішного? - спитала я. Я образилася, збирала вже йти як він взяв мене за руку і повернув до себе, потім наклонився і прямо в губи своїм гарячим диханням сказав

- Ангели не можуть ображатися - я вже думала що він мене поцілує, але він відійшов від мене. Блін Ангелова ти пролетіла як фанера над Парижем. - Не панікуй Ангел для "цього" в на ще буде час - сказав він і показав на свої губи, я почервоніла.

- Блін, я колись тебе вбю. - сказала я і легенько зотіла його вдарити, але він перехватив мою руку і поцідував її. Мою злість вітром здуло. - На тебе не можна довго ображатися - він обійняв мене, відчула руки на своїй таліїї

- Це ще один мій плюс - сказав він мені на вушко. Я відсторонилася і віднесла букет всвою машину.
Коли повернулася до нього він говорив по телефону

- Все добре? - спитала я

- Так. Батько дзвонив. В нього якась зустріч він завжди хоче щоб я був присутнім на цій зустрічі - сказав він

- Зрозуміло - сказала я невесело

- Ми ще можемо погуляти - сказав він взяв мене за руку і ми відправилися гуляти.


Буду дуже щаслива якщо ви поставите лайк і залишите коментар. Мені буде дуже цікаво що ви думаєте про мою книгу. Ваша Ана❤