Після не самого приємного дня. Я вирішив поїхати з друзями в "Грей". До батька я не поїхав. Не хотів зустріти там Давіда. Так я знаю що він можна сказати син мого батька тому я не хотів йти туди, але були і інші причини... З думок мене вирвав Дімич

– Левицький, що з тобою? Цілий день ніби не з нами.

– Так, де ти літаєш? – це вже спитав Жека.

Я вирішив не говорти нічого. Вони знали якщо я так роблю то не хочу розмовляти. Тоді вони не лізли мені в душу за що я їх уважав. Ми приїхали і одразу пішли в підвал. Сьогодні в мені бушували не самі приємні емоції я хотів їх випустити. На зустріч нам йшов Гріша. Молодий, світоло-русий, підтягнутий чоловік. Колись давно він сам тут був, але потім як він сказав: "вирішив взятись за голову", але всі знали що йому допомогла баба. Його жінка і мати його сина. Хоч він і був по міркам гарним, але очі були самої змії. Він легко вкусить того з ким він ще вчора гарно спілкувався, вдарить в спину найкращого друга, якого не має, мабудь через свою натуру зрадника.

– Привіт, хлопці – сказав він і пожав кожному руку

– Ага – сказав Жека, він його не долюблював чув його натуру як і я. Діма навпаки він був з ним добрим хоча теж бачив який він.

– Ну що? Готові до нових боїв? – спитав він і пограв бровами. На Жеку він не звертав уваги спочатку бісився, хоч старався цього не показувати, але я все помічав.

– Як завжди – сказав я

– Тут здається ваш знайомий? – спитав він і поглянув в ліву сторону від рингу, ми теж поглянули і я очам своїм не вірив. Самойлов!? Пай хлопчик тут? Мене пробирало від безвучного сміху, як і хлопців. Ой який поганий хлопчик.

– Ти ж поглянь кого сюди принесло? – весело сказав я

– Ви думаєте він вперше тут? – весело спитав Гріша, ого оце так поворот

– Він що теж б'ється? – офігівший Діма спитав

– Ще і як! Хоч до вас йому далеко – сказав він, ну це і так ясно.

Самойлов щось яро розмовідав якимось хлопцям, ми якраз проходили повз нього коли я почув:

– Я зустрічаюсь з нею два дні, а вона так в мене закохана що кожний день зізнається в коханні. Ще від сили тиждень і вона буде в моєму ліжку, ще одна галочка в списку Сергія Самойлова – не потрібно бути розумним щоб зрозуміти що він говорить про НЕЇ! Мої очі застелило червоним, він її використовує. Я хватаю його за плече і повертаю до себе. Його посмішка злітає з губ. В очах страх. Тепер я моло схожий на одногрупника ботана. Його друзі розтворилися в повітрі. Залишивши свого дружка одного. Я б'ю його правою рукою в щелепу так що він падає. Я підіймаю його з мосту і кажу:

– Через пів години на рингу, і молись щоб я тебе там не вбив.

Сказав і пішов готуватись до бою.
За мною йшли мої друзі

– Андрюха, може не треба. Він проблеми тобі влаштує в універі. Ну і що що він так про неї сказав, яке тобі взагалі до неї діло? – намагався достукатись до мене Жека

– Тебе спитати забув – сказав я і зняв з себе сорочку. – Чи мені потрібно було продовжувати слухати цю брехню?

– Звідки ти знаєш що це брехня? Ти їм свічку тримав? – спитав він з іронією

– Так все закрили тему – сказав я і сів на лавку

– Дімич! Хоч ти скажи йому щось!

– Що я повинен сказати? – спитав Дімич до того часу він щось шукав в телефоні. – Ти не менше мого знаєш що його не переконати

– Да пішли ви! Ідіоти самі не знаєте куди лізете! – сказав і вийшов.

Чеерез кілбька хвилин я вже стояв на рингу. Через кілка хвилин вийшов Сергій. Було видно він не хоче цього бою, але це його проблеми. Ніхто не сміє ЇЇ ображати. Ніби грім серед ясного неба я почув голос

– Андрій!!! Зупинись не роби йому нічого!!!

Я застив як сататуя. Вона тут. Залізла на ринг і кинулась до мене.

– Не  роби того що задумав. Ти про це шкодуватимеш!

– Відійди Агнелова! Він відповість за все що сказав. Я попіклуюсь – сказав і хотів відштовхнути її в бік, але не вийшло. Вога обняла мене за талію і прижалася до мене всім тілом.

– Зупинись.... будь-ласка – зашептала вона – Прошу, заспокойся – аона стала гладити мої плечі, я вдихнув запах її волосся. Чорт не зміг з нею спорити

– Гаразд. Пішли звідси – сказав і взяв її за руку. Стрибнув з рингу і допоміг спуститись їй

– А бою що не буде? – спитав хтось

– Буде, але без моєї участі

Я не знаю що було далі в клубі, тільки коли ми виходили з клубу я побачив як чоловік років 25-30 дивиться на нас. Ми поїхали до парку. Я вирішив поговорити з нею .

– Чому зупинила мене?

– Тому що потрібно вирішувати проблеми не кулаками, а гловою. Мабудь тобі це не знайомо?

– Не завжди допомагає твій варіант.

– Чому ти віришив вступитися за мене?

– Хто мене здав?

– Не важливо. Так чому?

– Ти б на моєму місці не поступила б так?

– Згадуючи наше не саме приємне знайомство мабудь ні – зі сміхом сказала вона, я взяв її за руку

– Ну ось, а я надіявся!

– Я звісно вдячна тобі що ти намагаєшся мене захищати, але не треба. Я не хочу бути винною тобі – сказала і висвободила руку

– Мені це в радість.

Сказав і нахилився до неї. Тільки я хотів її поцілувати як відкрив очі і побачив як по її щоці покотилася сльоза

– Домініка

– Не треба. Не треба так на мене дивитись, мене жаліти не треба – сказала і відійшла на два кроки назад.

– Я не жалію тебе. Хоча треба. Ти багато чого не знаєш про свою сім'ю. Про вітчима про брата, і про батька теж.

– Чого це я не знаю?

– Не я повинен це тобі розповісти. Тільки вони. Хоч це і мої таємниці, але не я повинен їх тобі відкрити. Скажу тобі тільки одне. В тебе є брат!

– Я знаю. Його звати Давід

– Ні. В тебе є ще один брат. Його звати Рома

– Що? Ти знущаєшся? Як тобі це в голову прийшло?

– Кажу правду

– Ти хочеш сказати, що мій батько зрадив моїй мамі з твоєю і від того з'явився ще один брат?

– Так.

– Ні!

– Я розумію що ти не віриш, але розпитай друзів свого батька вона під твердять мої слова. Бувай, мені жаль, але я хочу щоб ми були друзями.

Я пішов звідти. Тільки чув як Домініка сміжється. Що ж мене так потягнуло на правду???


Вибачте що так довго не було проди. В моїй сім'ї сталось горе. Тому не змогла писати. Вибачте, з любов'ю ваша Ана...🙂