Перед тим як йти додому, на парковці я побачила Сергія.

– Сергій. Зачекай ‐ сказала я

– Так Ніка. Ти щось хотіла? – спитав він

– Так. Ти мене вибач що я з тобою вчора так. В мене був не самий приємний вечір. – сказала я

– Та нічого, але я хочу щоб ти знала, я ніколи не хотів робити з тебе дурепу. Я чесно не мав змоги сказати. – сказав він і посміхнувся

– Проїхали. – сказав я і посміхнулася

– Тепер ми знову пара? – спитав він

– Нуууу так – сказала я і посміхнулася

– Ура. – сказав він, обійняв мене за талію і пристрасно поцілував. Да так що я забула де я.

– Ну я тоді піду. Бувай. Ввечері зідзвонимось – сказала я і сіла в машину. Зі щасливою посмішкою. Як би ж я знала що ця посмішка ненадовго, якби ж знала що мої розові окуляри розіб'ються в реальність....

Після пар я повернулась додому. На прозі стояла мама. Зустрічала мене. Чого не було ніколи.

– Привіт доню. Як пари? – я не хотіла з нею розмовляти. Сьогодні вона була сама туробота, але я змушена була з нею говорити.

– Привіт, норм, чому це ти світишся як начищена монета? – спитала я мабуть дуже сухо, але пофіг.

– В нас гості – сказала вона з погано скритою радістю з кухні вийшов мій самий любимий, найдорожчий братик Давід. Я кинулась його обіймати. Повисла на ньому як лінивець

– Давіід!!! – закричала я і почала цілувати його в щоки, а він мене

– Ну все малишня досить. – строго сказав він, але обійми не розірвав. – Ох моя Домінка

– Ну ви не стоїть на порозі. Ідіть на кухню. – сказала мама дивлячись на нас з радістю. – Домініка, треба збігати до супермаркету

– Давід, ходімо зі мною. Треба сумки донести. – сказала я і посміхнулася

– Ти обнагліла малишня, не всиг я прийти, як ти використовуєш мене як робочу силу. – сказав він, але при цьому лукаво посміхався.

– Ну Давід. Ну будь-ласкааа – сказала я і посміхнулася так що він не встояв

– Гаразд, пішли – зітхнув він

– Зачекай я лише перевдягнуся – сказала я і побігла в свою кімнату.

– Домінікааа – протягнув він і пішов на кухню – Завари мені чаю мамо це надовго.

Я пішла до кімнати, і направилася до шафи. Вибарала короткі чорні шорти і велику білу майку яку я взяла у Давіда, і зав'язала в узел на пупкові. Взяла білі кроси з широкою підошвою і чорний рюкзак із стразами. Підправила свій макіяж і все я готова.

– Ну нарешті. Я бачу чим більш тобі років тим більше часу ти проводиш біля дзеркала – сказав він і посміхнувся

– Я ж повинна бути гарна. Можливо в супермаркеті я зустріну свою долю. – сказала я

– Ну навіть не знаю. Якщо ти будеш зі-мною, то думаю твоя доля буде обходити тебе стороною – засміявся він

– Та ну? Якщо там і справді буде моя доля, то вона навіть через тебе перелізе – сказала я і показала йому язик.

– Дитина – сказав він і посміхнувся, обійняв мене рукою за шию. Так ми і направились до його машини.

Через пів години ми виходили з покупками з супермаркету. Ми сіли в машину Давіда, вже хотіли їхати додому, але прийшло повідрмлення на мій телефон. Писав Діма Вєтров

" Приїжджай в "Грей". Дуже терміново!"

Прочитавши це повідомлення я написала Аннеліні.

" Домінка: Ангеліна, виручай!!!

Ангеліна: Що там в тебе сталось?

Домініка: Подзвони мені, і скажи щоб я приїжджала до тебе. Мені терміново потрібно в "Грей"!!!

Ангеліна: Навіщо?

Домініка: Потім все розповім!

Ангеліна: Може мені з тобою?

Домініка: Ні я сама. Так що? Допоможеш?

Ангеліна: Гаразд."

Через килька хвилин задзвонив мій телефон. На ввесь салон прогреміла пісня:

Rammstein - Feuer Frei.

– Я не розумію як ти можеш слухати ці пісні? – скривився Давід ніби з'їв лимон

– Ось так. – я ніколи не скажу йому хто навчив мене їх слухати. – Так Ангеліна?

– Ти можеш приїхати до мене? – спитала вона

– Мила, я зараз з Давдом. В тебе щось термінове? – спитала я і почула як вона посміхнулась

– Так термінове. Приїжджай! – сказала вона і скинула дзвінок

– Ясно. Їдемо додому і ти їдеш до подружки? – спитав він з іронією

– Ага – тільки і сказала я

Далі ми їхали мовчки. Я вискочила з машини і дістала ключі від своєї машини зняла сигналізацію і не дивлячись на Давіда вилетіла з двору. Я набрал Діму, але він не брав трубку. Можливо він не чув через музику. Я прилетіла в "Грей" Через 15 хвилин хоч нормально до нього можна добратися тільки через 30. Я порушила багато правил, але зараз на це мені було пофіг. Я знала що Діма просто так не пише. Тому чекала самого поганого. Тільки залетіла в "Грей" в когось врізалася

– Вибачте – сказала я і побігла в підвал, а там всі кричать. Я бачу Левицького на ринзі.  Піздец! Знайшла в толпі Діму. Він розповів що тут столось буквально пів години тому і в мене підкосились ноги. Я не вірила що Сергій міг так сказати, але я знала Діму він ніколи не брехав. Нічого з Сергієм я потім розберуся, а зараз головне щоб цей півень на натворив собі проблем. Я кинулась до рингуна який вже всиг вийти і Сергій в якого трусились руки зло на нього глянула і закричала:

– Андрій!!! Зупинись не роби йому нічого!!!

Все стихло я голоси і музика....