Глава 19 Домініка
Після пар ніским не попрощавшись вибігла з університету. Антон вже чекав мене. Я стрибнула в машину, навіть не запихавшись.
– Антон, я можу попросити тебе про послугу?
– Я зацікавлений.
– Ввечері мені потрібно щоб ти відвіз мене на трасу біля дачного селища. Мене будуть чекати. Вони мають дуже важливу для мене інфу.
– Це зв'язано з тим що відбувається в твоїй сім'ї?
– Так, але це інше. З Брановським це не зв'язано.
– Я залишусь біля тебе.
– Будь-ласка тільки мамі чи вітчиму це розповідати не потрібно. Це дуже важливо для мене.
– Гаразд.
– Тепер відвези мене будь-ласка до моїх подруг Ангеліни і Аделіни Саричевих.
– Гаразд.
Через 30 хвилин ми були біля під'їзду Саричевих. Антон заглушав двигун і вийшов, я за ним
– Я пробуду тут довго, тому ти можеш піти пообідати. Якщо я захочу поїхати я тобі подзвоню
– Точно?
– Мені потрібна твоя довіра. Як ти сам сказав я не дурепа. Щоб її втрачати.
Я подзвонила в двері. Двері мені відкрила Адель. Я зайшла.За мною закрились двері. Дівчата не бачили перед собою нічого. Було видно вони приготувалися до найгіршого. Наскільки я знала, то в них була мачуха, але тут її не було. Мабудь в лікарні. Я старалась відволікти їх розмовами мені це вдалося. Так до самого вечора я просиділа з ними. Вже ввечері мені подзвонив Калаш з іншого номеру.
– Ти домовилася?
– Так, я приїду. Буду через 40 хвилин.
– Окей, я вже тут чекаю.
Я швидко попрщалась з дівчатами. Набрала Антона. Через 10 хвилин ми вже їхали до дачного селища.
– Я хочу щоб ти просидів в машині.
– Ні
– Будь-ласка ти будеш нас бачити. Просто я не дуже хочу світити цього друга.
– Чому?
– В підлітковому віці я займалася не самою доброю спаравою, вона незаконна. Я не хочу світити своїх друзів.
– Я сподіваюсь що не наркотики?
– Ні! Це нелегальні гонки.
– Гаразд, але якщо я побачу що тобі щось загрожує одразу прийду.
– Гаразд, дуже дякую.
Ми приїхали на трасу. В 20 метрах від мене стояла машина Кплаша, а в 600 метрах дві машини. Одна з них мені здалась знайомою. Я вийшлаз машини і обійнялась з Калашем.
– Привіт
– Привіт Непереможна
– Ну не тягни. Що ти зміг нарити.
– Я нарив не густо. – він повернувся до капоту машини. Там стряв ноутбук.
– Інформація перевірена. Відомо що більше більше ніж 13 років тому. З мосту в нашому місті стрибнула жінка. З нею було її двоє неповнолітніх дітей. Одному майже 8 іншому 5. Ім'я старшого Левицький Андрій Валерійович, молодший Ангелов Роман Романович. Мати Левицька Жанна Вікторівна, вона загинула. Старший зміг виплисти сам, ось з молодшим довелося повозитися. На даний момент його об'явили зниклим безвісті, але мої люди змогли знайти інформацію про нього. Його помістили в інтернат після того як течія викинула його на берег. Його знайшли діти. Відомо що через місяць його всиновили. Я не зміг вияснити хто. Таємниця усиновлення.
– Ти хочеш сказати, що він живий і його усиновили? Можливо я його знаю і він мене?
– Так. Я впевнений що ім'я йому змінили. На цьому я втратив слід.
– Дякую тобі. Тепер хоч я знаю з чого почати пошуки. Дякую – сказала я і обійняла його.
– Допоміг чим зміг. – сказав він ще раз мене обійняв, сів в машину і поїхав.
Я повернулася до машини Антона.
– Ну? Дізналася все що хотіла?
– Тепер я хоч знаю що на вірному шляху.
– Це добре. Додому?
– Так. Ти нічогоне розкажеш моїм?
– Я пообіцяв. Значить ні
– Дякую.
Через пів години я була вдома. Вітчима не було. Мама не випускала з рук телефон. Я привіталася і направилася до своєї кімнати. Я вирішила виставити в свій блог новий запис. Я сіла на підвіконні поставила розкриту книгу на свої коліна і на фоні заходящого сонця зробила селфі. Підписала його:
" Що може бути краще ніж захід сонця і улюблена книга?"
Не пройшло і 1 хвилини, як посипались лайки і коментарі. В підлітковому віці мені дуже допоміг мій блог. Як тільки я почала участвувати в гонках. Я почала просувати блог. Робила селфі гонок, відео, селфі з Непереможною. Тільки для селфі я була змушена попросити подругу вдягнути мій костюм, шлем і зробити селфі. Так мій блог, набрав багато підписників. Зараз в мене більше ніж мільйон підписників. Допомогло звісно і те що я з багатої сім'ї. Я постила селфі з зірками музики і телебачення, з відомими бізнесменами, в суспільстві найбільшу силу мають плітки, на них я зробила свій блог. З думок мене виводить голос мами.
– Домінка, я їду. Буду пізно.
– Гаразд.
Після я заснула. Тільки наступного дня я побачила пропущений виклик і повідомленя з невідомого номера тільки я одразу зрозуміла хто це був.
" Привіт мала я в місті. Може зустрінемось? Я сумував..."
Тільки одина людина мене так називала. Тільки в силу різниці у віці і того що сталось багато подій між нами ми перестали спілкуватись. Ми не спілкувалися більше ніж 8 років. Спершу перші роки після смерті тата ми ще підтримували зв'язок, але з часом він зник...
" Що ж тобі потрібно Артем Леманський?"
– Антон, я можу попросити тебе про послугу?
– Я зацікавлений.
– Ввечері мені потрібно щоб ти відвіз мене на трасу біля дачного селища. Мене будуть чекати. Вони мають дуже важливу для мене інфу.
– Це зв'язано з тим що відбувається в твоїй сім'ї?
– Так, але це інше. З Брановським це не зв'язано.
– Я залишусь біля тебе.
– Будь-ласка тільки мамі чи вітчиму це розповідати не потрібно. Це дуже важливо для мене.
– Гаразд.
– Тепер відвези мене будь-ласка до моїх подруг Ангеліни і Аделіни Саричевих.
– Гаразд.
Через 30 хвилин ми були біля під'їзду Саричевих. Антон заглушав двигун і вийшов, я за ним
– Я пробуду тут довго, тому ти можеш піти пообідати. Якщо я захочу поїхати я тобі подзвоню
– Точно?
– Мені потрібна твоя довіра. Як ти сам сказав я не дурепа. Щоб її втрачати.
Я подзвонила в двері. Двері мені відкрила Адель. Я зайшла.За мною закрились двері. Дівчата не бачили перед собою нічого. Було видно вони приготувалися до найгіршого. Наскільки я знала, то в них була мачуха, але тут її не було. Мабудь в лікарні. Я старалась відволікти їх розмовами мені це вдалося. Так до самого вечора я просиділа з ними. Вже ввечері мені подзвонив Калаш з іншого номеру.
– Ти домовилася?
– Так, я приїду. Буду через 40 хвилин.
– Окей, я вже тут чекаю.
Я швидко попрщалась з дівчатами. Набрала Антона. Через 10 хвилин ми вже їхали до дачного селища.
– Я хочу щоб ти просидів в машині.
– Ні
– Будь-ласка ти будеш нас бачити. Просто я не дуже хочу світити цього друга.
– Чому?
– В підлітковому віці я займалася не самою доброю спаравою, вона незаконна. Я не хочу світити своїх друзів.
– Я сподіваюсь що не наркотики?
– Ні! Це нелегальні гонки.
– Гаразд, але якщо я побачу що тобі щось загрожує одразу прийду.
– Гаразд, дуже дякую.
Ми приїхали на трасу. В 20 метрах від мене стояла машина Кплаша, а в 600 метрах дві машини. Одна з них мені здалась знайомою. Я вийшлаз машини і обійнялась з Калашем.
– Привіт
– Привіт Непереможна
– Ну не тягни. Що ти зміг нарити.
– Я нарив не густо. – він повернувся до капоту машини. Там стряв ноутбук.
– Інформація перевірена. Відомо що більше більше ніж 13 років тому. З мосту в нашому місті стрибнула жінка. З нею було її двоє неповнолітніх дітей. Одному майже 8 іншому 5. Ім'я старшого Левицький Андрій Валерійович, молодший Ангелов Роман Романович. Мати Левицька Жанна Вікторівна, вона загинула. Старший зміг виплисти сам, ось з молодшим довелося повозитися. На даний момент його об'явили зниклим безвісті, але мої люди змогли знайти інформацію про нього. Його помістили в інтернат після того як течія викинула його на берег. Його знайшли діти. Відомо що через місяць його всиновили. Я не зміг вияснити хто. Таємниця усиновлення.
– Ти хочеш сказати, що він живий і його усиновили? Можливо я його знаю і він мене?
– Так. Я впевнений що ім'я йому змінили. На цьому я втратив слід.
– Дякую тобі. Тепер хоч я знаю з чого почати пошуки. Дякую – сказала я і обійняла його.
– Допоміг чим зміг. – сказав він ще раз мене обійняв, сів в машину і поїхав.
Я повернулася до машини Антона.
– Ну? Дізналася все що хотіла?
– Тепер я хоч знаю що на вірному шляху.
– Це добре. Додому?
– Так. Ти нічогоне розкажеш моїм?
– Я пообіцяв. Значить ні
– Дякую.
Через пів години я була вдома. Вітчима не було. Мама не випускала з рук телефон. Я привіталася і направилася до своєї кімнати. Я вирішила виставити в свій блог новий запис. Я сіла на підвіконні поставила розкриту книгу на свої коліна і на фоні заходящого сонця зробила селфі. Підписала його:
" Що може бути краще ніж захід сонця і улюблена книга?"
Не пройшло і 1 хвилини, як посипались лайки і коментарі. В підлітковому віці мені дуже допоміг мій блог. Як тільки я почала участвувати в гонках. Я почала просувати блог. Робила селфі гонок, відео, селфі з Непереможною. Тільки для селфі я була змушена попросити подругу вдягнути мій костюм, шлем і зробити селфі. Так мій блог, набрав багато підписників. Зараз в мене більше ніж мільйон підписників. Допомогло звісно і те що я з багатої сім'ї. Я постила селфі з зірками музики і телебачення, з відомими бізнесменами, в суспільстві найбільшу силу мають плітки, на них я зробила свій блог. З думок мене виводить голос мами.
– Домінка, я їду. Буду пізно.
– Гаразд.
Після я заснула. Тільки наступного дня я побачила пропущений виклик і повідомленя з невідомого номера тільки я одразу зрозуміла хто це був.
" Привіт мала я в місті. Може зустрінемось? Я сумував..."
Тільки одина людина мене так називала. Тільки в силу різниці у віці і того що сталось багато подій між нами ми перестали спілкуватись. Ми не спілкувалися більше ніж 8 років. Спершу перші роки після смерті тата ми ще підтримували зв'язок, але з часом він зник...
" Що ж тобі потрібно Артем Леманський?"
Коментарі