Глава 17 Домініка
Ранок не задався з самого початку.
– Домініка прокидайся. Сьогодні в університет тебе відвезе водій.
Це сказала мама заглянувши в мою кімнату.
– Чому це?
– Не задавай дурних питань. Так треба
– Якщо ти забула, то машину водити я вмію.
– Послухай. Якщо я сказала, що ти поїдеш з водієм, то ти поїдеш з водієм!
– Це обов'язково?
– Так – сказала вона після чого гримнула дверима
Я встала з ліжка і почула як по коридору туди сюди ходив вітчим. В нього задзвонив телефон.
– Фома, я чекаю що ти мені скажеш...Бл*ть чого ця гнида вийшла?.... Яка апеляція? Він більше 15 років там сидів, що за....Твою мать. Їду, чекай мене там. Лєра я поїхав.
– Будь обережним!
Я пішла в ванну. Зробила локони які спадали мені по плечам. Простий макіяж. Вдягнула чорні брюки з кешенями по бокам,майку і зверху джинсову курточку і звісно білі кеди. Вийшовши з кімнати застала маму на кухні.
– Твій водій чекає тебе в машині. Я розумію що тобі це не подобається, але мені всерівно що ти скажеш. Головне що скажуть люди.
– Недавно тебе не хвилювало що я їжджу без водія.
– Тепер хвилює.
– Окей. Він буде їздити куди я скажу?
– Звісно
– І не здасть мене тобі?
– Скаже
– Я пішла.
Взяла ключі від квартири, рюкзак і вийшла з квартири. Мене бісло те що я не можу бути сама. Тепер за мною буде ходити цей шкаф. Бісить! Капець, як тепер я зустрінусь з Калашем?! Гримнувши дверима зайшла в ліфт. В ліфті нікого не було. Потім до ліфту зайшов Макс.
– Привіт – сказала я і посміхнулася.
– Ага, – сказав він і набрав комусь на телефон. – Мені потрібне ім'я цієї дівчини... Кістками лягай, але дізнайся більше про неї.... Як це ти не можеш?! Не розчаровуй мене..... Як це ти не можеш знайти сліди!?...
Так... Мені набридло,якщо через годину нічого не знайдеш шукай іншу роботу.
– Ти чого такий сердитий?
– Так і ти не сяєш як та ялинка
– Не можеш свою секретарку?
– Звідки ти знаєш? – спитав він шоковано
– Елементарно Ватсон. Зовсім нещодавно ти про неї говорив. Смію думати що ти як завжди не те сказав, вона втекла і ти не можеш її знайти?
– На кого ти пішла вчитися?
– На хірурга – хмикнула я
– Тобі не хірургом, тобі краще детективом бути. Будеш всяким козлам лишне відстрілювати
– Починаючи з тебе?
– Ні, мені спадкоємці потрібні.
– Я так зрозуміла що ти вже знайшов з ким їх... ну того?
– Ага – хитро протягнув він
Двері ліфта роз'їхались в під'їзді стояв чоловік під 2 метри в джинсах і білій сорочці. Очі його були красиві, але поглянувши в них я зрозуміла що пережив він багато.
– Домініка Ангелова?
– Домініка тобі допомогти? – спитав Макс
– Ні, дякую Макс, я сама – через кілька секунд за ним закрились двері
– Ну я. Так це ти значить будеш за мною слідкувати?
– Я думав що ти доросла дівчина і за тобою не потрібно слідкувати.
– Поясни це моєму вітчиму
– Можеш звати мене Антон.
– Дякую. Зараз мені потрібно в інститут.
– Тоді поїхали
Ми вийшли з під'їзду я пішла до своєї машини
– Не туди – він показав на чорну спортивну "Audi''
– Ми поїдемо на моїй машині
– Послухай уважно мала. Я не працюю на твого батька. Він попросив про послугу. Я помагаю. Те що ти не поїдеш на моїй машині не врятує тебе.
– Мене не врятує те що я поїду з тобою.
– Повір мені ця ляля може врятувати тобі життя.
Я звісно вперта, але не дурна. Не довго думаючи я розвернулась і пішла до його машини. Я сіла на переднє сидіння. Через кілька секунд він сів за руль.
– Розповідаю тобі чому моя машина може врятувати тобі життя. В нас можуть стріляти. Ця машина броньована.
– Все настільти серйозно?
– Так
– Розкажи мені будь-ласка?
– Я не маю права тобі розповідати, але розповім. Десь 18-15 років тому твій вітчим перейшов дорогу серйозному бізнесмену. Твій вітчим хотів забрати в нього бізнес. Той не піддався. Я не знаю що зробив твій вітчим. Мабудь просто підставив, але це тільки мої думки. Його посадили 18 років тому. На днях він подав апеляцію. Його випустили. Тоді він втратив сім'ю. В нього залишилося двоє малих дітей і дружина. Після того як твій вітчим його підставив дружила розлучилась з ним. Думаю і тут не обійшлося без Валери. Я впевнений що діти знати його не захочуть. І тільки питання часу коли він почне мстити твоєму вітчиму і сім'ї.
Я не могла повірити в те що він сказав мені. Валера завжди був для мене еталоном чесної людини, але поглянувши на все це я почала в цьому сумніватися
– Хто ти такий? Ти ж не охоронець.
– Так помітно?
– Так.
– Ти розумна дівчина, хоч спершу подумав що тупа курка. Я колишній воєнний. Морський піхотинець. Відправили на пенсію після важкого поранення. Зараз я заробляю на життя виповнюючи завдання особистого характеру.
– Значить все таки ти працюєш на мого вітчима.
– Ні.Я говорив це тобі. Кілька років тому твій вітчим допоміг мені і моїй сім'ї. Тоді мені була потрібна операція на нозі. Якби не твій вітчим мені б просто ампутували ногу.
– Вибач.
– Годі говорити. Поїхали.
В рюкзаку заграла мелодія. Дістала телефон. Дзвонила Аделіна
– Ангелова
– Домініка, я не поїду до інституту
– Чому?
– Ангеліни тоже не буде. В нас проблеми в сім'ї.
– Що сталося?
– Тато в лікарні. Інсульт – я почула як вона заплакала.
– Заспокойся. Все буде добре.
– Дякую. На зв'язку.
– Після пар одразу до вас.
– Ми не будемо в лікарні. Ми їдемо додому.
– Окей
Антон поглянув на мене
– Їдемо
– Так в інститут
Мені не давала спокою розмова з Антоном. Він зупинився біля інситиуту. Я почала йти, але потім повернулась до Антона.
– Скажи будь-ласка як звали того бізнесмена?
– Владислав Брановський
– Дякую
Я зайшла до інституту. По дорозі в аудиторію мене перестрів хлопець.
– Ангелова?
– Так, а ти?
– Друг Калаша. Він має важливу інфу про справу яка тебе цікавить.
– Чому не подзвонив?
– В нього проблеми з міліцією. Телефон забрали як речовий доказ.
– З ним не можна зв'язатися?
– Можна – сказав він і дістав телефон
– Домініка, це Вася. Інформація яку я зібрав дуже цікава. Це не телефонна розмова.
– Блін, я не можу приїхати! В мене охорона. У вітчима проблеми – сказала я відійшовши від хлопця.
– Ти повинна! Інформація бомба!
– В мого вітчима ворог з тюрми вийшов. Мені загрожує небезпека.
– Зовсім ніяк?
– Я спробую договоритися з охоронцем.
– Інформація. Дуже важка для тебе. Тримайся.
– Буду....
– Домініка прокидайся. Сьогодні в університет тебе відвезе водій.
Це сказала мама заглянувши в мою кімнату.
– Чому це?
– Не задавай дурних питань. Так треба
– Якщо ти забула, то машину водити я вмію.
– Послухай. Якщо я сказала, що ти поїдеш з водієм, то ти поїдеш з водієм!
– Це обов'язково?
– Так – сказала вона після чого гримнула дверима
Я встала з ліжка і почула як по коридору туди сюди ходив вітчим. В нього задзвонив телефон.
– Фома, я чекаю що ти мені скажеш...Бл*ть чого ця гнида вийшла?.... Яка апеляція? Він більше 15 років там сидів, що за....Твою мать. Їду, чекай мене там. Лєра я поїхав.
– Будь обережним!
Я пішла в ванну. Зробила локони які спадали мені по плечам. Простий макіяж. Вдягнула чорні брюки з кешенями по бокам,майку і зверху джинсову курточку і звісно білі кеди. Вийшовши з кімнати застала маму на кухні.
– Твій водій чекає тебе в машині. Я розумію що тобі це не подобається, але мені всерівно що ти скажеш. Головне що скажуть люди.
– Недавно тебе не хвилювало що я їжджу без водія.
– Тепер хвилює.
– Окей. Він буде їздити куди я скажу?
– Звісно
– І не здасть мене тобі?
– Скаже
– Я пішла.
Взяла ключі від квартири, рюкзак і вийшла з квартири. Мене бісло те що я не можу бути сама. Тепер за мною буде ходити цей шкаф. Бісить! Капець, як тепер я зустрінусь з Калашем?! Гримнувши дверима зайшла в ліфт. В ліфті нікого не було. Потім до ліфту зайшов Макс.
– Привіт – сказала я і посміхнулася.
– Ага, – сказав він і набрав комусь на телефон. – Мені потрібне ім'я цієї дівчини... Кістками лягай, але дізнайся більше про неї.... Як це ти не можеш?! Не розчаровуй мене..... Як це ти не можеш знайти сліди!?...
Так... Мені набридло,якщо через годину нічого не знайдеш шукай іншу роботу.
– Ти чого такий сердитий?
– Так і ти не сяєш як та ялинка
– Не можеш свою секретарку?
– Звідки ти знаєш? – спитав він шоковано
– Елементарно Ватсон. Зовсім нещодавно ти про неї говорив. Смію думати що ти як завжди не те сказав, вона втекла і ти не можеш її знайти?
– На кого ти пішла вчитися?
– На хірурга – хмикнула я
– Тобі не хірургом, тобі краще детективом бути. Будеш всяким козлам лишне відстрілювати
– Починаючи з тебе?
– Ні, мені спадкоємці потрібні.
– Я так зрозуміла що ти вже знайшов з ким їх... ну того?
– Ага – хитро протягнув він
Двері ліфта роз'їхались в під'їзді стояв чоловік під 2 метри в джинсах і білій сорочці. Очі його були красиві, але поглянувши в них я зрозуміла що пережив він багато.
– Домініка Ангелова?
– Домініка тобі допомогти? – спитав Макс
– Ні, дякую Макс, я сама – через кілька секунд за ним закрились двері
– Ну я. Так це ти значить будеш за мною слідкувати?
– Я думав що ти доросла дівчина і за тобою не потрібно слідкувати.
– Поясни це моєму вітчиму
– Можеш звати мене Антон.
– Дякую. Зараз мені потрібно в інститут.
– Тоді поїхали
Ми вийшли з під'їзду я пішла до своєї машини
– Не туди – він показав на чорну спортивну "Audi''
– Ми поїдемо на моїй машині
– Послухай уважно мала. Я не працюю на твого батька. Він попросив про послугу. Я помагаю. Те що ти не поїдеш на моїй машині не врятує тебе.
– Мене не врятує те що я поїду з тобою.
– Повір мені ця ляля може врятувати тобі життя.
Я звісно вперта, але не дурна. Не довго думаючи я розвернулась і пішла до його машини. Я сіла на переднє сидіння. Через кілька секунд він сів за руль.
– Розповідаю тобі чому моя машина може врятувати тобі життя. В нас можуть стріляти. Ця машина броньована.
– Все настільти серйозно?
– Так
– Розкажи мені будь-ласка?
– Я не маю права тобі розповідати, але розповім. Десь 18-15 років тому твій вітчим перейшов дорогу серйозному бізнесмену. Твій вітчим хотів забрати в нього бізнес. Той не піддався. Я не знаю що зробив твій вітчим. Мабудь просто підставив, але це тільки мої думки. Його посадили 18 років тому. На днях він подав апеляцію. Його випустили. Тоді він втратив сім'ю. В нього залишилося двоє малих дітей і дружина. Після того як твій вітчим його підставив дружила розлучилась з ним. Думаю і тут не обійшлося без Валери. Я впевнений що діти знати його не захочуть. І тільки питання часу коли він почне мстити твоєму вітчиму і сім'ї.
Я не могла повірити в те що він сказав мені. Валера завжди був для мене еталоном чесної людини, але поглянувши на все це я почала в цьому сумніватися
– Хто ти такий? Ти ж не охоронець.
– Так помітно?
– Так.
– Ти розумна дівчина, хоч спершу подумав що тупа курка. Я колишній воєнний. Морський піхотинець. Відправили на пенсію після важкого поранення. Зараз я заробляю на життя виповнюючи завдання особистого характеру.
– Значить все таки ти працюєш на мого вітчима.
– Ні.Я говорив це тобі. Кілька років тому твій вітчим допоміг мені і моїй сім'ї. Тоді мені була потрібна операція на нозі. Якби не твій вітчим мені б просто ампутували ногу.
– Вибач.
– Годі говорити. Поїхали.
В рюкзаку заграла мелодія. Дістала телефон. Дзвонила Аделіна
– Ангелова
– Домініка, я не поїду до інституту
– Чому?
– Ангеліни тоже не буде. В нас проблеми в сім'ї.
– Що сталося?
– Тато в лікарні. Інсульт – я почула як вона заплакала.
– Заспокойся. Все буде добре.
– Дякую. На зв'язку.
– Після пар одразу до вас.
– Ми не будемо в лікарні. Ми їдемо додому.
– Окей
Антон поглянув на мене
– Їдемо
– Так в інститут
Мені не давала спокою розмова з Антоном. Він зупинився біля інситиуту. Я почала йти, але потім повернулась до Антона.
– Скажи будь-ласка як звали того бізнесмена?
– Владислав Брановський
– Дякую
Я зайшла до інституту. По дорозі в аудиторію мене перестрів хлопець.
– Ангелова?
– Так, а ти?
– Друг Калаша. Він має важливу інфу про справу яка тебе цікавить.
– Чому не подзвонив?
– В нього проблеми з міліцією. Телефон забрали як речовий доказ.
– З ним не можна зв'язатися?
– Можна – сказав він і дістав телефон
– Домініка, це Вася. Інформація яку я зібрав дуже цікава. Це не телефонна розмова.
– Блін, я не можу приїхати! В мене охорона. У вітчима проблеми – сказала я відійшовши від хлопця.
– Ти повинна! Інформація бомба!
– В мого вітчима ворог з тюрми вийшов. Мені загрожує небезпека.
– Зовсім ніяк?
– Я спробую договоритися з охоронцем.
– Інформація. Дуже важка для тебе. Тримайся.
– Буду....
Коментарі