Рідне місто зустріло мене гарною погодою. В аеропорту мене зустрічав Єгор.

– Привіт бро. Нарешті приїхав

– Ти прошовся по клубам? – спитав обіймаюси його він закотив очі

– Так, залишився тільки "Грей"

– Значить сьогодні ми їдемо туди.

– Ти хоч колись відпочиваєш?

– Єгор ти знаєш що цей бізнес залишив мені батько. Ти знаєш як для мене це важливо

– Знаю, але ти не тільки втримав бізнес, але і розширив його, за 5 років ти відкрив ще один клуб. Я пишаюсь тобою і вони пишаються – сказав він і глянув на небо

– Без тебе я не впорався б.

– Знаю. Тобі треба відпочити тому сьогодні ми їдемо не з ревізією, а відпочити.

– Побачимо

Ми сіли в машину, і поїхали в дачне селище. Ворота розїхались і перед моїми очима з'явився будинок моїх батьків. Їх вже нема, але тут нічого не змінилось. Той самий двір,той самий фонтан, який захотів тато,  ті самі дерева де вони приймали гостей, той самий столик за яким вони іноді обідали чи вечеряли. Той самий балкон де батько завжди виходив курити. Вони зайшли в дім, там все также як і було. В горшках були квіти любимі мамою лілії. На стінах були фотографії мої і батьків. Тут все залишилося як було. Я нічого не міняв. Здавалося що тут до сих пір живуть мої батьки, здавалось що вони кудись поїхали, а вже ввечері вони приїдуть і будуть раді мене бачити, але як би я цього не хотів цього не буде. Така злість мене пробирає. Дізнаючь хто це з ними зробив особисто спущу курок.

Піднявся на другий поверх в кабінет батька. Там все так само. Через інші двері зайшов в більярдну. Його улюблений кий. Я пам'ятаю як він вчив мене шрати в більярд. Вийшов звідти геть щоб не тровити собі душу.

– Єгор, я піду покатаюсь.

Я вийшов з будинку і направився до гаражу. Де стояла моя машина Audi S5. Завив двигуні я з вітром вилетів з гража. Поїхав на трасу де давно займався гонками. Колись давно коли ще не помер Роман Ангелов, а просто дядя Рома. Я дружив з його дочкою малою Нікою. Ще тоді я не отримав прав тому взяв її з собою і попросив водія привезти мене сюди.

" – Слухай Артем. Навіщо ти мене сюди привіз

– Хотів показати тобі цю трасу. Ще рік і я отримаю права і зможу ганяти на цій трасі. Зможу участвувати в гонках

– Ти вважаєш що це гарна ідея? Не боїшся?

– Коли ти виростеш, то зрозумієш що я маю наувазі.

– Постараюсь.

Вона була така мила.Її волосся зібране в "хвіст". Гарна біла блузка і чорні прямі штани, милі туфлі без каблука. Її мама зважди дивилася щоб було гарно. Звісно Домініці це не завжди подобалось, але щоб порадувати свою матір вона терпіла. Йому це не сильно подобалось, але він нічого не зміг зробити. Хто він і Хто Валерія Ангелова.

– Мала, тобі не холодно?

– Неа. Я взяла ще і кардиган.

Вони просиділи там ще годину, вони нічого не говорили, просто сиділи і дивилсь на трасу. Це мовчання не було важким, навпаки вони любили так посидіти, поки не подзвонив дядя Рома і не сказав щоб вони їхали додому."

Зараз він розганяв машину до самої високої швидкості. Кайфував від цього, але я тоді йому подзвонили це був Єгор

– Артем, потрібно їхати в "Грей".

– Їду

Він приїхав через кілька хвилин ця траса була буквально в кілометрі від дачного селища. Він забіг в свою кімнату вдягнув чорну сорочку і темні прямі брюки. На ноги до блиску начищені туфлі. Взяв ключі і гаменець і вийшов з кімнати.

– Поїхали на моїй машині

– Гаразд – просто сказав Єгор. Через годину вони вже заходили в "Грей". Гріша не знав що ми приїдемо, але Єгор вже пройшовся по інших клубах тому Гріша чекав що ми прийдемо сюди.
Ми зайшли в кабінет і побачили як він цілував якусь дівчину і це точно не дружина.

– Гарно ж ти зустрічаєш гостей Георгій – сказав я і посміхнувся

– Артем він нас не чекав – засміявся Єгор

Він штовхнув дівчину і встав

– Не варто так поводитись з жінками Георгій. Чи ти так подишся і зі своєю дружиною? – спитав я

– Та ні. Як ви могли таке подумати Артем Іванович?

– Ти ж розумієш чому ми сюди прийшли? – спитав Єгор

– Звісно Єгор Євгенович. Ходімо я проведу вам екскурсію – сказав він і  вийшов з кабінету.

За час "екскурсії'' він розсипався в похвалах. Я тільки головою кивав, а сам Єгор зорко озирав клуб. Я звісно не самий чесний бізнесмен, але наркоту не потерплю на неї в мене табу. Тому інколи мені портять нерви місцеві мажори, але я прсилаю їх по всім відомому напрямку. Вони погрожують що їхні батьки зісують мені малину. Це я так намагаюсь передати їхні слова культурним язиком без матюків, але гіхто не ризикує зі мною зв'язуватися. Моя слава біжить перед мене. Мій батько багатьом обламав крила, але і я не кращий. Показав усім що зі мною краще не жартувати.

Ми спускаємось в підвал. Там якраз починається новий бій. На рингу стоїть молодий хлопець років 20. По рухам бачу дуже злий в іншому боці інший хлопець. В обидвох дуже знайомі обличчя ніби бачив десь схожих на них людей, тільки не можу згадати хто це. Це я питаю в Гріши.

– Той що чорнявий  Андрій Левицький, чемпіон цього клубу,  той інший Сергій Самойлов любитель – сказав він

Самойлов. Дуже знайома фамілія.

– Єгор, де я міг чути фамілію Самойлов? – спитав я

– Здається в твого дядька є друг з такою фамілією.

– Зараз буде битись його син – сказав я і посміхнувся

– Гаразд – тихо сказав Єгор, я глянув на нього, той був білий як стіна і дивився туди де був народ. Я постарався поглянути туди куди і він і коли зрозумів хто там, зжав кулаки. В компанії з ще одним хлопцем стояв брат Єгора. – Мені потрібно поговорити з ним Артем

– Не зараз бро.

– Чому?

– Тому що зараз не час. Вибери більш підходящий момент. – сказав я і стиснув його плече. Він розвернувся і вийшов з підвалу.

Я залишився щоб поглянути бій, але цього не сталося. На ринг вибігла дівчина. Вони кинулась до Андрія і з криками зупинитись. Музика і крики стихли. Вони про щось говорили він намагався відштовхнути її, але не зміг коли вона обійняла його. Через хвилину він стрибнув з рингу і допоміг їй. Вони вийшли з підвалу, а коли вийшов з підвалу і я, то побачив їх в дверях. Він бачив мій погляд, зрозумів що я дивлюсь на них і подарував мені не самий приємний погояд. Я не міг згадати що це за дівчина. В голові проносились спогади один за іншим. Перший дзвінок Домініки. Я вчився в тій самій школі що і вона тоді я пішов в 10 клас, вона в перший. Потім згадався її день народження коли я подарував їй срібний браслет. Вона не любила золото. Він був їй великий, тому вона пообіцяла що коли виросте, то буде його носити. На руці цієї дівчини я побачив той самий браслет. Тут мені в голову вдарила здогадка і вона була наскільки правильна, що я аж здивувався. Кілька хвилин тому  я бачив подругу дитинства. Малу Домініку. Яка виросла прекрасною молодою дівчиною. В повному шоці я вийшов з клубу. Георгію нічого не сказав я приїду і завтра сюди. В машині я побачив Єгора. Який курив. Він кинув курити 2 роки тому, але коли побачив брата знову закурив. Я знав що йому важко, але ніяк не можу йому допомогти. Я сів в машину і повернувся до нього

– Бро, я втратив свою сім'ю, а ти ще можеш повернути. Підбери найкращу можливість і поїдь до них. Я не маю можливості сказати своїм батькам як я їх люблю, а ти маєш і кажи це поки не пізно. І з братом нарешті помирись. Я ж бачу як ти його любиш – сказав я

– Так і зроблю – рішуче сказав він і я знав що він це зробить, він ніколи не кидав слів на вітер. Ми поїхали додому.

Щоб там не сталося я повинен зустрітись з Домінікою...