Глава 14. Домініка
Я іду до своєї машини, а в голові до сих пір звучать його слова:
"– Я не жалію тебе. Хоча треба. Ти багато чого не знаєш про свою сім'ю. Про вітчима про брата, і про батька теж.
– Чого це я не знаю?
– Не я повинен це тобі розповісти. Тільки вони. Хоч це і мої таємниці, але не я повинен їх тобі відкрити. Скажу тобі тільки одне. В тебе є брат!
– Я знаю. Його звати Давід
– Ні. В тебе є ще один брат. Його звати Рома
– Що? Ти знущаєшся? Як тобі це в голову прийшло?
– Кажу правду
– Ти хочеш сказати, що мій батько зрадив моїй мамі з твоєю і від того з'явився ще один брат?
– Так.
– Ні!
– Я розумію що ти не віриш, але розпитай друзів свого батька вона під твердять мої слова. Бувай, мені жаль, але я хочу щоб ми були друзями. "
Я не вірю в те що він сказав. Я не хочу вірити. Не може цього бути. Не може! Який в біса брат!? В мене тільки ОДИН брат! Не може бути, щоб мій тато, герой моїх казок міг зрадити своїй коханій дружині. Я розумію що моя мама не ангел, але так не можна робити! Не може бути щоб так було. Неможливо!!!
Я сідаю в машину, і їду.... Куди? Сама не знаю! Просто їду. Бл*ть, це якиїсь дурний сон. Не може бути в мене ще один брат!
Тишу розриває мій телефон. Дзвонить Ангеліна:
– Так
– Де ти? Ти вже була в "Греї"? Повертаєшся додому?
– Так. Скоро буду. Коли приїду напишу тобі SMS. Ок?
– Ок. Тільки будь обережна.
– Буду.
Сказала і скинула дзвінок. Сама не знаю як, але я опинилася на трасі біля дачного селища. Згадалися самі приємні моменти мого життя. Як я тут ганяла. Як мною гордився мій тренер Вова. Згадалось, як тут я ледь не залишилась життя. По шкірі пройшов холодок. Якже я тоді злякалася. Останнім про що я тоді подумала це те. Щоб на це сказав би мій тато? Слава Богу я залишилась жива і нічого собі не зламала. Хоч машина була на ремонті місяць. Звісно вітчим мені не сильно повірив коли я сказала що просто потрапила в аварію, але і перевіряти не став. За що я йому дуже вдячна.
"Ти багато чого не знаєш про свою сім'ю. Про вітчима про брата, і про батька теж."
І знову в голові ці слова. І як мені дізнатися правду?
"– Я розумію що ти не віриш, але розпитай друзів свого батька вона під твердять мої слова. "
Точно, так і зроблю. З часом. Я не готова спілкуватись з дядею Аскольдом і дядею Кирилом. Всі вони забули про мене коли помер тато. Що ж це за друзі такі? Я ж була зовсім мала. Невже вони не захотіли мати зі мною ніяких справ тільки тому що тато помер? Ці питання я задавала собі з 8 років і до тепер. Я не розумію що мало статись щоб чуйний і рядісний дядя Кір і такий добрий дядя Аскольд ніколи не запитали. Як я? Просто відмовляюсь зрозуміти. Коли в мене були істерики мене не приходила заспокоювати мама, чи брат чи вітчим. Всім було пофіг як я переживаю смерть тата і зраду його найкращих друзів. Я залишилась зовсім сама. Блін я і зараз сама. Кладу голову на руль і гірко плачу. Відволікла мене машина, яка приїхала через годину після мене, це я зрозуміла коли поглянула на телефон. Гарний, високий, плечистий хлопець вийшов з машини і виліз на дах машини. Я забула сказати що з траси відкривається шикарний вид на гори. Він був дуже засмучений. Курив одну цигарку за іншою, біля нього була бутилка коньяку, але він його не пив. Не довго думаючи я вилізла з машини і підійшла до нього. Він не помітив мене.
– Привіт. До тебе можна?
– Хм. А тобі вже можна? Щось ти дуже молода.
– Не переживай. Проблем тобі не доставлю. Просто так на душі погано що вовком вити хочеться.
– Ну окей, залазь тоді до мене. – сказав він і подвинувся в бік
Ми мовчали. Ось так просто. Не було слів для розмови, мене це мовчання не гнітило, а його якраз так
– Як тебе звуть?
– Ніка, а тебе?
– Єгор. Приємно познайомитись! – сказав і потиснув мою руку.
– Мені теж. Знаєш що? Мені здається я десь тебе бачила
– Мабудь що ні. Тому що я останні 5 років живу в США.
– Чому сюди приїхав?
– Треба було вирішити питання з бізнесом, а ще....
– А ще?
– Поговорити з сім'єю. Які від мене відреклись – зітхнув
– Це як " відреклись"? Не хочу здатися дурепою, але як можна відректися від власного сина?
– Ось так. Не захотіли приймати те що в мене з'явився друг і брат в одному обличчі. – невесело, я б навіть сказала з сумом сказав він
– Чому?
– По їхній думці він погано на мене впливав. Я не розмовляю з ними вже більше ніж 10 років.
– Та ну? Скільки тобі років?
– Як ти думаєш?
– Ну близько 30
– Правильно мені 29.
– Ого. Я б на твоєму місці постаралась з ними помиритись. Я втратила свого батька 10 років тому. І досих пір шкодую лише про те що не змогла сказати як я його люблю. В останню нашу зустріч я образилась на нього за те що він подарував мені золотого ангела, а не срібного. – тепер невесело посміхнулась я.
– Не повіриш, але буквально годину тому мені сказав це мій друг.Ти мабудь була зовсім мала?
– Це не знімає з мене відповідальності. Я не мала права так говорити
– Я впевнений в тому що він на тебе не ображається. Знаєш чого я хочу найбільше?
– Чого?
– Помиритись зі своїм братом. Він мабудь твій ровесник. Йому недавно виповнилося 20.
– Я младше. Мені через тиждень 18.
– Запросиш на своє свято?
– Звісно. Напиши мені свій номер і я подзвоню тобі де і коли.
– Я зловив тебе на слові мала. – посміхнувся він і дістав з нагрудної кишені візитку. Я вирішила прочитати далі. Просто проставила його в кишеню шорт.
– "Малою" мене завжди називав друг дитинства. Він був мені як старший брат. Шкода що більше з ним не спілкуюсь.
– Чому?
– Тому що коли помер тато. Всі його друзі забули що є я. Закінчився похорон і вони всі розїхались. Ніби і не було мого батька. Не було його дочки. Яку вони так любили.
– Мені дуже шкода що такій малій дівчинці в такому малому віці прийшлося пережити зраду близьких людей.
– Та це все нічого. В порівнянні з тим що я дізналась сьогодні це нічого.
– І що ти таке дізналася?
– Виявляється мій батько зраджував моїй мамі і від тієї жінки в нього з'явився син.
– Мені дуже жаль. Ти знаєш його?
– Ні. Тільки ім'я. Рома
– Ти будеш його шукати? Я б шукав
– Звісно буду. В тієї жінки був ще один син. З ним і буду шукати. Хоча можливо шукати його не треба. Я була така зда що навіть нічого не розпитала. – сама не помітила як по щоках покотилися сльози
– Не плач. Запитай його, і якщо сама не зможеш знайти, подзвони мені, я допоможу. В мого друга в США є дуже толковий детектив. Якщо так ми тобі допоможемо.
– Дякую тобі Єгор. – сказала і обійняла його
Задзвонив мій телефон
– Бачу фанатієш від Rammstein?
–Ага. Друг порадив
– Так мамо?
– Де ти Домініка?
– Я в подруги? Давід тобі не сказав?
– Давід привіз продукти і поїхав до Лізи. Погано їй
– Від мене що ти хочеш?
– Хочу щоб ти приїхала додому
– Скоро буду – сказала і скинула дзвінок
– Дуже гарно ти спілкуєшся з мамою – посміхнувся Єгор
– В нас завжди так. Коли помер тато вона не підтримувала мене. Взагалі. Більше вона трусилась над Давідом. Хоч йому було вже 16.
– Мабудь він любимчик в неї?
– Так, але якщо чесно мені вже все одно на це. Коли я була мала звісно переживала, але зараз все одно.
– Не переживай через це. Дякуй їй. Тому що ти навчилася самостійності, а він завжди буде приходити плакати і ховатися за її спідницю.
– Дякую тобі. Поїду я вже.
– Ага. Не забувай про свою обіцянку!
– Головне щоб ти прийшов, а вже я не забуду. – сказала я і стрибнула з машини. Коли я вже сіла в машину і хотіла виїхати, то на трасу заїхала інша машина.
Я виїхала на дорогу і поїхала додому вже в дворі написала Ангеліні що дома.
Від автора
Домініка не знала що коли вона проїхала повз іншої машини, то її машину проводжали поглядом.
Коли Артем шукав Єгора, то поїхав на трасу, але навіть уявити не міг що в іншій машині його Домініка Ангелова. Яку він мило називав "мала".
Ніхто тоді не знав як переверне їхні життя з ніг на голову цей тиждень і події які відбуватимуться з ними.....
"– Я не жалію тебе. Хоча треба. Ти багато чого не знаєш про свою сім'ю. Про вітчима про брата, і про батька теж.
– Чого це я не знаю?
– Не я повинен це тобі розповісти. Тільки вони. Хоч це і мої таємниці, але не я повинен їх тобі відкрити. Скажу тобі тільки одне. В тебе є брат!
– Я знаю. Його звати Давід
– Ні. В тебе є ще один брат. Його звати Рома
– Що? Ти знущаєшся? Як тобі це в голову прийшло?
– Кажу правду
– Ти хочеш сказати, що мій батько зрадив моїй мамі з твоєю і від того з'явився ще один брат?
– Так.
– Ні!
– Я розумію що ти не віриш, але розпитай друзів свого батька вона під твердять мої слова. Бувай, мені жаль, але я хочу щоб ми були друзями. "
Я не вірю в те що він сказав. Я не хочу вірити. Не може цього бути. Не може! Який в біса брат!? В мене тільки ОДИН брат! Не може бути, щоб мій тато, герой моїх казок міг зрадити своїй коханій дружині. Я розумію що моя мама не ангел, але так не можна робити! Не може бути щоб так було. Неможливо!!!
Я сідаю в машину, і їду.... Куди? Сама не знаю! Просто їду. Бл*ть, це якиїсь дурний сон. Не може бути в мене ще один брат!
Тишу розриває мій телефон. Дзвонить Ангеліна:
– Так
– Де ти? Ти вже була в "Греї"? Повертаєшся додому?
– Так. Скоро буду. Коли приїду напишу тобі SMS. Ок?
– Ок. Тільки будь обережна.
– Буду.
Сказала і скинула дзвінок. Сама не знаю як, але я опинилася на трасі біля дачного селища. Згадалися самі приємні моменти мого життя. Як я тут ганяла. Як мною гордився мій тренер Вова. Згадалось, як тут я ледь не залишилась життя. По шкірі пройшов холодок. Якже я тоді злякалася. Останнім про що я тоді подумала це те. Щоб на це сказав би мій тато? Слава Богу я залишилась жива і нічого собі не зламала. Хоч машина була на ремонті місяць. Звісно вітчим мені не сильно повірив коли я сказала що просто потрапила в аварію, але і перевіряти не став. За що я йому дуже вдячна.
"Ти багато чого не знаєш про свою сім'ю. Про вітчима про брата, і про батька теж."
І знову в голові ці слова. І як мені дізнатися правду?
"– Я розумію що ти не віриш, але розпитай друзів свого батька вона під твердять мої слова. "
Точно, так і зроблю. З часом. Я не готова спілкуватись з дядею Аскольдом і дядею Кирилом. Всі вони забули про мене коли помер тато. Що ж це за друзі такі? Я ж була зовсім мала. Невже вони не захотіли мати зі мною ніяких справ тільки тому що тато помер? Ці питання я задавала собі з 8 років і до тепер. Я не розумію що мало статись щоб чуйний і рядісний дядя Кір і такий добрий дядя Аскольд ніколи не запитали. Як я? Просто відмовляюсь зрозуміти. Коли в мене були істерики мене не приходила заспокоювати мама, чи брат чи вітчим. Всім було пофіг як я переживаю смерть тата і зраду його найкращих друзів. Я залишилась зовсім сама. Блін я і зараз сама. Кладу голову на руль і гірко плачу. Відволікла мене машина, яка приїхала через годину після мене, це я зрозуміла коли поглянула на телефон. Гарний, високий, плечистий хлопець вийшов з машини і виліз на дах машини. Я забула сказати що з траси відкривається шикарний вид на гори. Він був дуже засмучений. Курив одну цигарку за іншою, біля нього була бутилка коньяку, але він його не пив. Не довго думаючи я вилізла з машини і підійшла до нього. Він не помітив мене.
– Привіт. До тебе можна?
– Хм. А тобі вже можна? Щось ти дуже молода.
– Не переживай. Проблем тобі не доставлю. Просто так на душі погано що вовком вити хочеться.
– Ну окей, залазь тоді до мене. – сказав він і подвинувся в бік
Ми мовчали. Ось так просто. Не було слів для розмови, мене це мовчання не гнітило, а його якраз так
– Як тебе звуть?
– Ніка, а тебе?
– Єгор. Приємно познайомитись! – сказав і потиснув мою руку.
– Мені теж. Знаєш що? Мені здається я десь тебе бачила
– Мабудь що ні. Тому що я останні 5 років живу в США.
– Чому сюди приїхав?
– Треба було вирішити питання з бізнесом, а ще....
– А ще?
– Поговорити з сім'єю. Які від мене відреклись – зітхнув
– Це як " відреклись"? Не хочу здатися дурепою, але як можна відректися від власного сина?
– Ось так. Не захотіли приймати те що в мене з'явився друг і брат в одному обличчі. – невесело, я б навіть сказала з сумом сказав він
– Чому?
– По їхній думці він погано на мене впливав. Я не розмовляю з ними вже більше ніж 10 років.
– Та ну? Скільки тобі років?
– Як ти думаєш?
– Ну близько 30
– Правильно мені 29.
– Ого. Я б на твоєму місці постаралась з ними помиритись. Я втратила свого батька 10 років тому. І досих пір шкодую лише про те що не змогла сказати як я його люблю. В останню нашу зустріч я образилась на нього за те що він подарував мені золотого ангела, а не срібного. – тепер невесело посміхнулась я.
– Не повіриш, але буквально годину тому мені сказав це мій друг.Ти мабудь була зовсім мала?
– Це не знімає з мене відповідальності. Я не мала права так говорити
– Я впевнений в тому що він на тебе не ображається. Знаєш чого я хочу найбільше?
– Чого?
– Помиритись зі своїм братом. Він мабудь твій ровесник. Йому недавно виповнилося 20.
– Я младше. Мені через тиждень 18.
– Запросиш на своє свято?
– Звісно. Напиши мені свій номер і я подзвоню тобі де і коли.
– Я зловив тебе на слові мала. – посміхнувся він і дістав з нагрудної кишені візитку. Я вирішила прочитати далі. Просто проставила його в кишеню шорт.
– "Малою" мене завжди називав друг дитинства. Він був мені як старший брат. Шкода що більше з ним не спілкуюсь.
– Чому?
– Тому що коли помер тато. Всі його друзі забули що є я. Закінчився похорон і вони всі розїхались. Ніби і не було мого батька. Не було його дочки. Яку вони так любили.
– Мені дуже шкода що такій малій дівчинці в такому малому віці прийшлося пережити зраду близьких людей.
– Та це все нічого. В порівнянні з тим що я дізналась сьогодні це нічого.
– І що ти таке дізналася?
– Виявляється мій батько зраджував моїй мамі і від тієї жінки в нього з'явився син.
– Мені дуже жаль. Ти знаєш його?
– Ні. Тільки ім'я. Рома
– Ти будеш його шукати? Я б шукав
– Звісно буду. В тієї жінки був ще один син. З ним і буду шукати. Хоча можливо шукати його не треба. Я була така зда що навіть нічого не розпитала. – сама не помітила як по щоках покотилися сльози
– Не плач. Запитай його, і якщо сама не зможеш знайти, подзвони мені, я допоможу. В мого друга в США є дуже толковий детектив. Якщо так ми тобі допоможемо.
– Дякую тобі Єгор. – сказала і обійняла його
Задзвонив мій телефон
– Бачу фанатієш від Rammstein?
–Ага. Друг порадив
– Так мамо?
– Де ти Домініка?
– Я в подруги? Давід тобі не сказав?
– Давід привіз продукти і поїхав до Лізи. Погано їй
– Від мене що ти хочеш?
– Хочу щоб ти приїхала додому
– Скоро буду – сказала і скинула дзвінок
– Дуже гарно ти спілкуєшся з мамою – посміхнувся Єгор
– В нас завжди так. Коли помер тато вона не підтримувала мене. Взагалі. Більше вона трусилась над Давідом. Хоч йому було вже 16.
– Мабудь він любимчик в неї?
– Так, але якщо чесно мені вже все одно на це. Коли я була мала звісно переживала, але зараз все одно.
– Не переживай через це. Дякуй їй. Тому що ти навчилася самостійності, а він завжди буде приходити плакати і ховатися за її спідницю.
– Дякую тобі. Поїду я вже.
– Ага. Не забувай про свою обіцянку!
– Головне щоб ти прийшов, а вже я не забуду. – сказала я і стрибнула з машини. Коли я вже сіла в машину і хотіла виїхати, то на трасу заїхала інша машина.
Я виїхала на дорогу і поїхала додому вже в дворі написала Ангеліні що дома.
Від автора
Домініка не знала що коли вона проїхала повз іншої машини, то її машину проводжали поглядом.
Коли Артем шукав Єгора, то поїхав на трасу, але навіть уявити не міг що в іншій машині його Домініка Ангелова. Яку він мило називав "мала".
Ніхто тоді не знав як переверне їхні життя з ніг на голову цей тиждень і події які відбуватимуться з ними.....
Коментарі