Гуляли ми з Сергієм багато часу, потім Сергій запропонував поїхати в "Грей", якщо бути відвертими, туду я йти не хотіла. Я знала що робиться в тому клубі, але зі мною був Сергій тому я вирішила поїхати

- Ну що їдемо? - спитав він

- Так - сказала я, але голос мій звучав не переконливо, він вимкнув запалювання, і корпусом повернувся до мене, запитав.

- Якщо не хочеш їхати, то ми не поїдемо. Тільки скажи

- Ні їдемо - сказала я, не вистачало ще через мою тупість побачення зіпсувати

Він мені не повірив

- Завжди говори мені правду. Я ненавиджу коли мені говорять не правду - сказав він

- Гаразд - сказала  я - Я ніколи не буду тобі брехати, не в моїх це правилах, але і ти мені брехати не будеш. Зрозумів?! - сказав я і показала йому кулак, давала йому зрозуміти що буде якщо це станеться

- Гаразд - сказав він і підняв руки догори

"Отож бо "

- Поїхали - сказала я і він рванув з місця

Приїхали в "Грей" біля 19.00. В мене було передчуття що станеться щось не добре. Від цього передчуття мене переповнював страх. Я сильніше стиснула руку Сергія

- Щось не так? - спитав він - Ти дуже напряглася

- Та ні, все норм - посміхнулася я, він мені теж, але ця посмішка не колихнула мої почуття.
     Коли я виходила з машини, відчула що на мене хтось дивиться. Я поглянула на вихід. З клубу виходили 3 хлопці. Дімка Вєтров, Євген Сабін і Андрій Левицький. Поглядом мене пожирав Левицький, вони голосно сміялися, залізли в машину яку я сьогодні покалічила і поїхали в незнайомому напрямку.

- Ти їх знаєш? - спитав Сергій

- Так, вони вчаться в нашому університеті - сказала я

- Я знаю. Чому цей Левицький так на тебе дивився? - спитав він

- Зранку, в нас була не зовсім хороша історія. - сказала я

- Яка? - допитувався він

- Він мене обрискав, а я зіпсувала його машину - сказала я - Хоча, якщо він вже їздить на ній, то не сильно я її зіпсувала, а жаль.

- Гаразд, забуваємо Левицького, ми сюди не про нього прийшли говорити. - сказав він, взяв мене за руку, ми направилася до дверей "Грею"

- Сергій, але ж ти бачив що в нього розбита брова і губа? - спитала я подивившись йому в очі

- Бачив - буркнув у відповідь він - Він чемпіон в цьому клубі, і його дружки теж.

- Так? - спитала я

- Все закрили тему - сказав він

Ми зайшли в середину клубу. Спершу нам відкрився величезний зал, в чорно-білому кольорі. Прямо перед нами був бар, він дуже виділявся так як в клубі було  темно, а ось бар навпаки був дуже освітлений. Біля всіх стін були столики не менше 20. Дуже великий клуб. На стінах були фотографії відомих моделей. Одну з них я знала. Це Вікторія Румунс. Вона побудувала шикарну кар'єру в Лондоні. В метрі від бару були двері. На табличці написано :

                    " Директор "
                    Гуранський
          Георгій Ористархович "

З лівого боку були сходи, що вели на цокольний поверх. Мабудь там проводяться бої. Людей як на понеділок було багато. Я поглянула вверх мені відкрився вигляд на великий балкон який був повністю закритий вікнами. В клубі було шумно грав якиїсь клубний трек.
Ми піднілися на другий поверх. Пішли на балкон. На балконі було лише 3 столики за одним сиділи 2 пари, за іншим сиділи хлопець і дівчина, вона була дуже відверто одягнута, червона міні-спідниця, і коротенький топ без бретельок, а ще туфлі на великому каблуку, навіть я дівчина яка вважає каблуки ще однією частиною свого тіла думаю що вони занадто великі. Я навіть не уявляю як ця курка ще не зламала собі ноги на них. Вона помітила що я її роздивляю, закотила очі і показала мені "фак" повернулася до свого хлопця і з жаром його поцілувала. Сергій все помітив хотів вже йти до неї, але я не дала. Ну я була б не я якби не зробила так само. Вона піднялася стала підходити до мене, але коли помітила що я з Сергієм повернулася на місце.

- Що будеш? - спитав Сергій коли ми сіли за столик

- Колу - сказала я

Він сів біля мене

- Офіціант, зараз пренесе. - сказав він повенув мою головудо себе і з жаром почав мене цілувати, я не залишилася в боргу. В пориві відчуттів я вкусила його за губу, а потім припала до його шиї залишивши там слід.

"Буде дивитися і думати про мене "

- Ти просто зводиш мене з розуму Домініка - сказав він і знову мене поцілував, да так що легені запекло від недостаку повітря

- Коли тобі потрібно додому ? - спитала я  - Не запізнюйся, не дуже хочу щоб ти сварився з батьком.

- Мій тато не такий - сказав він. До нас підійшов офіціант, ми зробили заказ, а потім зробили селфі. Моїм підписникам має сподобатися. Я поглянула на дисплей телефонну на годиннику було 18.30.

- Давай виставимо фото в Instagram, хай всі знають що ти моя. - сказав він

- А хто говорив що я твоя? - вирішила я посміятися над ним - Ти не говорив що ми зустрічаємося.

- Це не обговорюється - сказав він і поцілував мене. Офіціант приніс заказ

- Може поїдемо вже 19.40 - спитала я

- Добре, ходімо - сказав він взяв мене за руку. Так ми вийшли з клубу.

Коли ми сіли в машину він різко притягнув мене до себе, поцілунками він добрався до шиї. Залишивши там мітку.
Сергій відірвався від мене, на його обличчі грала посмішка кота який об'ївся сметани. Він взяв мене за руку, поцілував її, а я погладила його по щоці. Я кайфувала від цього мабудь і Сергій теж, але коли він відсторонився я побачила в його очах великий смуток. Це мене не приємно здивувало, але вже через кілька секунд його погляд був нормальний. Я вирішила не придавати цьому великої уваги мало що він собі там згадав. По дорозі я виставила фото в Instagram підписавши його:

" Коханий ♡"

Він дав мені свій смартфон я зробила так само і на його сторінці не забувши позначити себе на фото.

- Молодчинка - сказав він
Ми приїхали в парк, він провів мене до моєї машини, поцілував мене, потім дочекався коли я поїду і лише після цього пішов. Він дуже хороший, але чомусь всі мої думки було про Левицького. Я переживала як він дібрався додому? Чи не болить його щось?
Ангелова тобі точно потрібно заїхати в лікарню і перевірити чи все в порядку з твоєю головою. Додому я приїхали в 20.00 мама була зайнята чимось на кухні

- Дуже рада що ти запізнилася лише на годину. Вдягнися будь-ласка пристойно не зганьби нас - сказала вона - До речі гарний букет, дуже добре, що ти дивишся в майбутнє і вибрала собі багатого хлопця, а не якогось бомжа.

Ще роки 3 тому я дуже образилася б на неї за ці її слова, але зараз мені було начхати на все що вона сказала, я давно вирішила з нею не спорити вона дотримувалася своєї точки зору, а на інших їй було плювати, хіба що Давід і вітчим багато для неї значили, а я була майже пустим місцем, повністю зробити мене пустим місцем не давав статус. Я вже змирилася з цією роллю, після смерті тата вона ще намагалася звертати на мене увагу, а коли через рік вискочила заміж за вітчима і найкращого друга батька так взагалі втратила до мене будь-який інтерес. Це ще добре що я прийняла вітчима,  якби не прийняла вона мабудь прокляла б мене. Я дякую Богу що вітчим ставився до мене, як до дочки, він замінив мені батька, але в моєму серці він так і не поселився, там місце лише одному татусю.
  Я нічого не сказала їй, просто повернулася назад і відправилася в свою кмнату. Якщо чесно, мені взагалі не хотілося нікуди йти, хотілося зварити собі зеленого чаю взяти якусь книжку і забутися хоч на кілька годин, але мені це не вдасться, тому що якщо я пропущу цю вечерю мама просто вб'є мене поглядом. Тому я відправилася в душ, а потім пішла вибирати собі вбрання на вечір, вирішила сильно не фантазувати. Взяла білу легеньку сорочку з чорними ґудзиками і чорні прямі брюки на ноги взяла туфлі з високими шпільками, зачиску вирішила не робити, просто зав'язала "хвіст" на шию пов'язала мале маленький шифоновий платок щоб закрити слід на шиї, також одягнула   сережки-гвоздики. Я була готова вже 21.00. Коли я виходила з кімнати прийшов вітчим, в свої  49 він був достатньо видним чоловіком, на прийомах чи вечірках люди не могли не сказати комплімент парі "Валерія і Валерій Савицькі" вони дуже гармонійно підходили одне-одному, Давід дуже підходив їх сім'ї, а я була як біла ворона. Після смерті тата до нас перестав приходити дядя Владлен зі совоїми синами Давідом і Тімкою. Дядя Владлен рідний і єдиний брат мого татуся. Щоб не путати моїх братів Давідів, одному я придумала кличку "Владико" на що він дуже ображався, це був син дяді Владлена. Як же я за ними сумую.

- Привіт Лєра - сказав вітчим і поцілував маму в щоку - Привіт Домініка - сказав і теж поцілував мене в щоку

- Валєра, а де Давід? - спитала мама

- Він поїхав за Лізою мила - сказав він

Після цих слів мама в обличчі змінилася, я вже говорила вони не прийняли Лізу, а те що перед Давідом вони роблять вигляд, що дуже її люблять це нічого не значить. Я відчула навіть якиїсь укол радості від настрою моєї мами, я знала, що якщо Ліза захоче, то поставить маму на місце. Це викликало повагу.

- Без неї обійтися не можна? - проскрипіла мама зубами

- Лєра, вона наша майбутня невістка, вона майже частина нашої сім'ї, її кохає наш син, ти її прийняла мила - сказав він

- Ніби я мала вибір, ти сам прекрасно знаєш, що якби моя воля цієї не було б біля нашого сина - сказала вона з погано скритою злістю

- Знаю, але ми вже нічого не зробимо, нам залишається тільки змиритися з тим що вона скоро стане частиною нашої сім'ї - сказав він і поцілував маму в чоло

- Ти правий, скоро Олексій приїде, треба готуватися - сказала вона і пішла на кухню в своїх "Лабутенах" в неї був принцип більше ніяких туфлів крім цих. Лише цей вид. Лише взимку сапожки.
Вітчим відправися в свій кабінет. Туди мала право заходити без дозволу тільки я. Не знаю чого так, і тепер я туди пішла щось потягнуло. Кабінет був в темно-коричневих кольорах. Стилаж з книгам на всю стіну позаду столу, з лівого боку від мене на стіні весить портрет нашої сім'ї, вітчим в елегантному чорному класичному костюмі, мама під стать йому в чорній довгій сукні з зібраним догори волоссям, біля вітчима стою я в сірому платті дуже схожому на плаття мами, тільки воно наглухо закрите в мене закриті і руки і спина, а в мами руки і спина відкриті, наші плаття закривали нам ноги, як тепер пам'ятаю яка я була щаслива кои вдягнула це плаття. Мені тоді було 13. Я була як принцесса. Моє волосся зібране на один бік і спадає "хвилею". Біля мами стоїть Давід, він був білій сорочці і класичних чорних брюках, волосся в легкому безпорядку. На обличчі легка посмішка. Фото доволі гарне. Я знаю що на столі у вітчима стоїть фотографія де він лише з мамою, є фото де я і Давід, а є фото де я разом з Давідом. Біля столу стоять 2 чорні кожані дивани. Між ними темно-коричневий стіл, дух мінімалізму.

- Домініка, ти щось хотіла? - спитав він

- Та ні просто хотіла тут посидіти - сказала я

- Гаразд, розкажеш як пройшов перший день в університеті? - спитав він

- Не скажу, що погано, але і не чудово - сказала я

- Чому? - серйозно спитав вітчим

- Посварилася з одним козлом. Не звертай уваги - махнула я рукою

- Що він зробив? - настояв на своєму він

- Обрискав мене, а я зіпсувала йому машину - сказала я і переможно посміхнулася

- Молодець. Моя школа, але мені здається що він ще щось мав тобі сказати, тому що просто так ти машину псувати не будеш - сказав весело вітчим

- Слово за слово і пішло поїхало - весело відізвалася я

- Це так - сказав він і подивився на годинник над дверима було 21.40 - Ого скільки часу. Я піду приготуюся, а ти якщо хочеш посиди тут, ти знаєш ці двері для тебе завжди відкриті. - поцілував в чоло і вийшов.

Я просиділа в кабінеті хвилин 10.

Я ще досих пір пам'ятаю як за цим столом сидів мій тато, я пам'ятаю як тут на місці портрету висів інший портрет де була зображені: тато я і Давід. Пам'ятаю як забігала в кабінет з криками Татусь!!!... Як сиділа на колінах у татуся, як розповідала йому про спарави в школі.

                   Я це все пам'ятаю

Тепер на його місці сидить вітчим. Я більше не можу забігти в цей кабінет з криками...Татусь!!!.... Не зможу сидіти на колінах і без ніяких думок розповідати як у мене справи. Це дуже злить. Так хочеться повернути все назад.
Від думок відволік дзвінок в двері. Я вийшла з кабінету коли мама відкривала двері. До квартири увійшли Ліза і Давід.

- Добрий вечір Валерія Віталієвна. Добрий вечір Валерій Валерійович - сказала Ліза з милою усмішкою на обличчі. Вона знала як мамі не подобається, коли до неї звертаються по-батькові. В них була мовчазна війна в якій вони жалили одна іншу і навпаки.

- Добрий вечір рідня - з великою посмішкою на обличчі сказав Давід

- Добрий - проскрипіла мама навіть не глянувши на Лізу

- Дорий молодь. Що ви стоїте в дверях? Проходіть. - сказав вітчим обійнявши обоїх за плечі

- Привіт Домініка - з теплотою в голосі сказала Ліза

- Привіт Лізок - сказала я, за що получила, не самий приємний погляд від мами

- Привіт сестро - сказав Давід

- Привіт. Ну чесно, чого ви стоїте?  Проходьте. Зараз дядя Олексій прийде, проходьте не стійте в дверях
Ми відправилися на кухню. Вітчим і Давід вийшли на балкон, а я і Ліза сіли за стіл. Мама сіла навпроти нас.

- Валерія Віталієвна, вам чимось допомогти? - спитала Ліза

- Дякую, але я вже з усім впоралася - сказала мама через силу.

- Ви, чи ресторан? - спитала Ліза, я подивилася на маму в неї від злості руки зжалися кулаки

- Так, я замовила їжу з ресторану. Що в цьому такого? Коли є сожливість не варто економити - сказала насмішливо мама, це була шпилька в бік Лізи. В неї не було мами, здається померла при пологах, а батько від горя часто прикладувався до пляшки, тому в Лізи було не саме щасливе дитинство. Мама це також знала, тому не пропускала можливості, нагадати про це їй.

- Валерія Віталієвна, те що ви живете в достатку, не робить із вас людини - сказала Ліза

- Тоді, що на твою думку робить з мене людину - спитала з посмішкою мама

- Ви ж самі, з дитячого будинку, ви щнаєте як важко без батьківської підтримки, але чомусь ви про це забули - сказала Ліза встала і пішла  ванну...