Надворі йшов дощ. Вода величезними краплями скочувалась по склу, падаючи кудись униз, розчиняючись у калюжах. Небо було затягнуте хмарами, які найближчим часом навіть не збиралися розходитися. Періодично було чути гуркіт грому і яскраві спалахи блискавки, через що Іві здригалася, повертаючись обличчям до вікна.

Вона сиділа в класі на останній парті, намагаючись вловити сенс сказаного вчителем, але думки постійно кудись вислизали. Христини поряд з нею не було, вона зараз сиділа на хімії, вивчаючи надто незрозумілі для Іві формули та проводячи якісь досліди. У той час, як її подруга відсиджувалася на нудному уроці літератури, який обрала тільки завдяки тому, що її мати володіє видавництвом і книг у них вдома завжди було повно.

Іві важко зітхнула і опустила свою голову на руки, прикриваючи очі. Минуло вже два тижні з того часу, як вона почула ту нічну розмову, яка досі їй не давала спокою. Думки весь час поверталися до неї і зовсім не важливо, про що вона думала. Усі дороги в її голові вели до тієї самої ночі.

Їй ніколи не спадало на думку, що вся ситуація обернеться таким чином. Вона навіть не знала і не підозрювала про те, що у Лейли є і були якісь почуття до Ітану. Невже вона була така сліпа, що не помітила всього цього? Можливо вона надто сильно довіряла своїй подрузі, щоб подумати, що та поведеться так підло по відношенню до неї.

Дні минали, а Іві все мовчала. Вона нічого не сказала Христині, хоч і бачила, що та помічає зміни у своїй подрузі, але тактовно нічого не питала. Очевидно, розуміючи, що Іві їй не відповість. Вона й сама не знала б, що сказати. Чим більше днів минуло, тим більше сумнівів та непорозумінь викликала ця ситуація.

Іві ніяк не могла сформувати свою думку, вона постійно пливла кудись, так і не дійшовши кінця. Її голова просто тріскалася від того, що вона не знала, що робити з отриманою інформацією. Які емоції та почуття вона взагалі має відчувати?

Їй потрібно було терміново з кимось поговорити, поки вона не збожеволіла від занадто тривалої рефлексії. Як тільки пролунав дзвінок і урок літератури добіг кінця, Іві відразу підхопила свою сумку і папку, швидко виходячи з кабінету, навіть не обертаючись на голос вчителя, який сказав їй повернутися, щоб забрати чергову книгу, яку їм потрібно буде прочитати.

Вона подумки відмахнулася від усіх і побігла вниз на другий поверх, щоб підловити Христину, у якої була парасолька. Настав час обіду і Іві дуже не проти була б перекусити.

Через хвилин п'ятнадцять довгого очікування, двері кабінету хімії відчинилися і Іві відразу вся підібралася, шукаючи свою подругу поглядом. Христина виходила однією з останніх, щось записуючи собі в телефон і киваючи головою хлопцю, який розмовляв із нею та активно жестикулював руками.

– О! – здивувалася подруга, побачивши Іві, яка підпирала своєю спиною стіну. – Я думала, що ми зустрінемося у їдальні.

– Я не брала з собою парасольку, – трохи роздратовано озвалася дівчина, але Христина, здавалося б, цього не помітила.

– Ах, так, точно, ми ж не слухаємо своїх друзів, коли вони раджу його взяти, тому що: «Ой, ну похмуро і похмуро, парасольку мені навіщо з собою тягнути?».

– Все, ну годі тобі. Пішли швидше, я їсти дуже хочу.

– Треба було нормально снідати, – дорікнула її дівчина, чому Іві розлютилася ще більше.

– Ми йдемо чи ні? – нервово запитала вона і Христина просто кивнула, підозріло подивившись на неї і здається починаючи вловлювати настрій своєї подруги.

До їдальні вони йшли мовчки, обминаючи великі калюжі під ногами і намагаючись не намокнути. Христина раз у раз починала діалог, але Іві мукала щось нерозбірливе у відповідь, тому дівчина здалася, закриваючи парасольку на ганку і пропускаючи подругу всередину.

У приміщенні було дуже спекотно. Волосся Іві відразу почало завиватися, утворюючи дрібні кучерики в районі вух. Христина стряхнула парасольку і увійшла слідом за нею, вставляючи її в спеціальну підставку, даючи можливість краплям води, що залишилися, стікати вниз.

Вони перезирнулись і підійшли до умивальника, швидко вимивши руки і абияк пригладивши неслухняне волосся. Христина пройшла далі, сідаючи за один із найдальших столиків, навпроти великого панорамного вікна, за яким було видно бурю, що набирала свої оберти. Вітер хитав дерева в різні боки, через що вони гілками билися об скло, створюючи шум, але його все одно було недостатньо, щоб затьмарити голоси всіх людей у ​​їдальні.

Іві ж кинула свої речі на стілець навпроти, попередньо діставаючи телефон із сумки, а потім пішла в чергу з людей, не задовго до цього взявши невелику каталку відразу для двох порцій.

– Що з тобою відбувається? – апитала Христина, коли Іві повернулася на місце і стала жадібно поїдати свою їжу. Вона помітила в ній крайній ступінь тривожності, що налякало її. – Зупинись, будь ласка, – попросила вона, легенько торкаючись руки своєї подруги.

Іві шумно видихнула, підводячи очі на неї. Вони були трохи червоні, ніби вона зараз ось-ось заплаче. Дівчина дожувала свою їжу та взяла серветку, щоб витерти рота. Її руки трохи тремтіли.

– Коротше, – повільно почала вона. – Близько двох тижнів тому, коли ми повернулися зі шкільного походу, сталася ситуація.

– І? – Христина уважно на неї подивилася, вичікуючи.

Іві знову зітхнула, а потім виклала все, що так довго тримала в собі. У всіх подробицях описала ситуацію, що склалася, і свої думки з цього приводу. Христина уважно слухала з практично кам'яним обличчям, на якому періодично з'являлися емоції, завдяки яким Іві могла хоч щось розібрати.

– Що ти думаєш? – обережно запитала вона, боячись засудження з боку Христини. Подруга відкашлялася, а потім піднесла руку до маленької пляшки яблучного соку, випиваючи одразу половину.

– Я не знаю, як тобі сказати про це, але...

– Що? – насторожено спитала Іві. Вона дуже сильно хвилювалася і тон Христини їй дуже не сподобався.

– Я знала, – сказала вона тихо, а потім швидко додала: – Точніше ми знали. Вся компанія була в курсі тієї ситуації.

– Що? – тихо спитала Іві, сівшим голосом. – У якому сенсі ви все знали?

– Ну, це було важко не помітити, Іві. Лейла постійно питала про вас, коли ви гуляли разом, часто переводила тему на Ітана та ваші можливі стосунки. Ми зразу все зрозуміли, особливо тоді, коли вони з Ітаном стали бувати частіше разом.

– Чому ти не сказала мені про це? – у Іві заслезилися очі. Вона відчула пекучий біль усередині, вона відчула, що її зрадили.

– Я не знаю, – Христина заперечливо похитала головою, спростовуючи свої слова. – Ми не хотіли втручатися. Це була не та ситуація, куди нам треба було залазити. Ми думали, що ви самі розберетеся.

– Виходить, що всі ці роки ти знала, що сталося і чому так склалося, і ти мовчала? Ви всі мовчали замість того, щоб розповісти мені правду?! – крикнула Іві, через що парочка зацікавлених очей дивилася на них.

– Тихіше, Іві, не кричи, – шикнула Христина, прикладаючи палець до губ і оглядаючись на всі боки.

– Я сама вирішу що мені робити, – твердо промовила вона, підхоплюючи зі стільця свої речі. Дівчина дійшла до стелажу з солодощами і взяла звідти два шоколадні мафіни, а потім вибігла на вулицю, не дивлячись на сильну зливу.

*****

Місяць висвітлював своїм ореолом дитячий майданчик. Тьмяні ліхтарі горіли по всьому периметру, створюючи не таку й страшну атмосферу. Іві, загорнута в теплі штани та курточку, сиділа на гойдалці, задерши голову вгору. Хмари вже розійшлися і на небі виблискували мільярди зірок, затоплюючи своїм блиском Всесвіт. Дув прохолодний, післядощовий вітер, який ерошив волосся Іві на потилиці, через що вона зіщулилася, втискаючи голову в плечі.

Повертатися до кімнати зовсім не хотілося. Вона знала, що там зараз сидить Христина і тому чекала, поки та ляже спати. Вона не хотіла з нею перетинатися, не хотіла говорити про те, що сталося, розбиратися в цьому. Вона просто хотіла забути цю ситуацію, але не могла. Біль від зради занадто сильно зачепив її.

Христина прийшла до їхньої школи якраз у той момент, коли їхня маленька компанія вже була сформована. Але вона швидко влилася в неї, потоваришувавши з усіма, включаючи і Іві. Щоправда, в той момент дівчата не сильно спілкувалися через те, що в Іві були друзі набагато ближчі. Але в середині сьомого класу, коли дівчата, які жили з Христиною, відрахувалися, а сама Іві посварилася з Лейлою і мріяла з'їхати з кімнати, директорка вирішила поселити їх разом. З того часу і почалася багаторічна дружба.

Вони добре ладнали між собою і були навіть чимось схожі, що вчителі часом плутали їх, приймаючи одну дівчину за іншу. Часто сміялися, як це роблять багато підлітків, практично з нічого, постійно жартували, посміхалися, проводили час разом. Христина була першою людиною, кому Іві змогла відкритися після тієї рани, яку їй завдала Лейла і після всієї ситуації з Ітаном. Вона довіряла їй, як нікому іншому, і зовсім не очікувала, що та може приховувати від неї щось подібне.

Весь той час, коли Іві виливала їй душу, коли вона скаржилася на Лейлу і не розуміла, що ж такого вона зробила, коли та вставляла їй палиці в колеса і вводила Іві в непорозуміння, підставляла її... Весь цей час Христина розуміла і знала чому та так чинить, але мовчала.

Іві усвідомлювала, що втручатися у чужі стосунки – неправильно. Вона поділяла цю думку з Христиною. Але вони з нею найкращі подруги вже кілька років, невже вона не могла сказати їй правду весь цей час, бачачи як та мучиться і вбивається за минулим, яке вже не можна виправити? Невже вона не могла розповісти їй те, що було в той час, щоб Іві полегшало, щоб вона побачила повністю всю картину, а не тільки той вид, який відкривався з її поля зору.

Іві могла зрозуміти чому Христина не сказала їй це в той момент, у тому віці, у тій ситуації. Але той факт, що вона мовчала всі ці роки і продовжувала б, якби Іві сама не взнала – вбиває її. Що вона могла приховувати? Які ще таємниці вона зберігала та нікому не розповідала? Що ще Іві має дізнатися, щоб остаточно розчаруватись у людях і перестати їм вірити?

Вона схилила голову вниз, відводячи погляд від неба і дістала свій телефон. Нуль пропущених від Христини. Та навіть не намагалася їй щось сказати чи вибачитися. Одна з рис її характеру, яка бісила Іві найбільше, так це те, що дівчина вважала, що вона завжди має рацію і ніколи не визнавала своїх помилок, і що найжахливіше, ніколи за них не вибачалася.

Іві в принципі було важко у цьому плані. Їй важко було близько спілкуватися з людьми. Іноді вона вважала, що просто не створена для цього. З ними постійно треба говорити, обговорювати проблеми, знаходити спільний контакт, вчитися довіряти їм, розповідати свої таємниці та секрети, щоби стати ближче. З ними треба вести нормальний діалог, намагатися не зачепити почуття, не образити. Їй було важко, вона ніколи не любила сварки. Вона завжди боялася стати тією людиною, яка б приносила негатив у життя близьких, тому часто мовчала. Вона намагалася не зриватися, не кричати. Вона уникала серйозних розмов, аби не зачепити і не зробити боляче. Все погане, що викликало в неї негативну реакцію, вона ковтала, з кожним роком лише більше підживлюючи себе своєю отрутою. Вона була дівчинкою, яка не хотіла приносити біль і бути чиїмось негативним образом. Завжди потурала, замовчувала, переживала у собі. Вона знала, що неможливо подобатись усім, але їй також не подобалося, коли її хтось не любив. Вона думала, що її неможливо буде полюбити, якщо вона висловлюватиме свій негатив, бо ніхто не любе тих, хто постійно скаржиться на щось...

Вона ж гарна. Вона та, хто підтримує, та, хто слухає, хто намагається давати поради. Та, хто завжди на твоїй стороні, яка ніколи не скривдить і не засмутить близьких людей, але яка щодня вибирає інших, а не себе. Щоб у якийсь момент людина, якій вона вірила напевно найбільше у світі, просто зрадила її, промовчила дуже важливу інформацію. Просто приховавши це, не вважаючи за потрібне поділитися.

Х-О-Р-О-Ш-А

Іві зіщулилася. Її перекручували від своїх власних думок, які повільно, але вірно випалювали дірку в її серці і затьмарювали розум.

Вона довго думала перед тим, як зателефонувати своїй мамі. Вони з нею спілкувалися не дуже часто, оскільки самі розуміли, що обидві зайняті та дуже втомлюються. Востаннє вона дзвонила їй близько тижня тому, і то вони поговорили лише п'ять хвилин від сили, бо мама запізнювалася на якусь важливу зустріч. Вона за нею дуже сумувала, але це почуття за роки навчання в школі притупилося і стало її частиною, тому вона його навіть не помічала, лише зрідка згадуючи про це.

Відтягнувши рукави свій кофти, щоб не мерзли пальці, вона швидко натиснула на потрібний значок, кидаючи виклик. За кілька секунд почулися гучні гудки. Іві важко зітхнула, підносячи телефон до вуха.

– Так? – запитала мама, бадьоро кудись крокуючи.

– Привіт, мам, – тихо відповіла Іві, шморгаючи носом. Від холоду в неї почалися соплі.

– Привіт моє сонечко. Як твої справи? Чому дзвониш так пізно? – насторожено запитала вона, а потім відчинила двері машини і сіла в неї. Усі сторонні звуки стихли.

– Та ото так вийшло, – відповіла Іві, ухиляючись від відповіді. – Просто скучила. Ми давно з тобою не розмовляли.

– Так, це правда, – сумно промовила жінка. – Мені дуже шкода. Роботи багато, сама розумієш.

– Так звичайно. Розкажи що-небудь цікаве.

– У тебе точно нічого не сталося? – насторожено спитала мама. – Звучиш так, ніби чимось засмучена.

– Ні, зі мною все гаразд, правда, – запевнила її Іві, а сама швидко витерла сльозинку, яка почала скочуватися по щоці. – Просто дуже втомилася, задають багато.

– Нічого страшного, – спокійно відповіла вона. – Потерпи трохи, через два тижні почнуться канікули.

– Ти ж забереш мене? – тихим голосом запитала Іві і вся напружилася. У голові оселилася жахлива думка, що мати не зможе забрати її і цього року.

– Звичайно, сонечко, не хвилюйся. Твої канікули випадають якраз на мою невелику відпустку. Так що можливо, у нас навіть вийде кудись поїхати, але це не точно, – по голосу було чути, що мама посміхається, тому Іві відразу розслабилася, обережно видихаючи.

– Добре, – теж відповіла вона, посміхаючись.

– Сонечко, раз у тебе все гаразд, то я напевно поїду додому, а то пізно вже, тобі спати час лягати. Хіба ще не було відбою?

– Був, – тихо сказала Іві, –пів години тому. Мені просто не спитись.

– Гаразд, але тільки не затягуй, бо знову не виспишся. Ну все, я тоді відключаюся, бувай.

– Надобраніч, мамо, – відповіла Іві, завершуючи дзвінок і блокуючи телефон.

Ніч обіцяє бути довгою.

*****

Повернулась вона до їхнього будиночка лише під ранок. До підйому залишалося приблизно дві години, тому вона навіть не робила жодних спроб лягти спати. Знявши з себе нічний одяг, вона забрала рушник і пішла до душу. Вода була дуже гаряча, але Іві все одно було холодно, вона ніяк не могла зігрітися. Її тіло постійно покривалося мурашками, а голова розколювалася від нестерпного болю.

Хвилин через п'ятнадцять вона вийшла, обмотана теплим махровим рушником і швидко одяглася, нап'явши на себе спочатку лосини на флісі, довгі білі шкарпетки, а потім легку кофту, на яку начепила блідо-блакитну худі, та ще й курточку на додачу. Не забувши надіти кросівки, вона тихо відчинила двері і спустилася вниз.

На її плечах висів маленький рюкзак, а в руках вона тримала телефон, підключений до повербанку. За цілу ніч він встиг розрядитись, а це було Іві зовсім не на руку. Вона подивилася на годинник: була пів на шосту. Бібліотека мала бути відкрита цілодобово для тих студентів, кому не зручно займатися в кімнаті, або їм там заважають сусіди.

Тому Іві, вийшовши з будиночка, відразу пройшла до свого навчального корпусу, перескакуючи через великі калюжі, і забігла всередину, насолоджуючись теплом приміщення. На сьогодні їй потрібно було зробити три предмети: алгебру, історію, англійську. На все це вона має всього дві години, а потім вона буде зобов'язана бути присутньою на ранковій йозі, якщо тільки у неї немає особливо важливих причин, щоб прогуляти її.

Обережно відчинивши двері бібліотеки, щоб не видавати зайвого шуму, Іві пройшла всередину, сідаючи за перший столик, що попався. Для роботи їй не потрібен був комп'ютер, тому вона спокійно розташувалася в центрі зали, дістаючи з рюкзака зошити.

Через цілу годину мук і болю, Іві перестала робити алгебру і зрозуміла, що може не встигнути впоратися вчасно. Голова страшенно боліла, а погода, ніби всією своєю вагою давила на скроню. Спати хотілося дуже сильно. Очі Іві постійно злипалися, а мозок відмовлявся думати. Вона б із задоволенням випила зараз каву, але їдальня була закрита поки що.

Витративши ще стільки ж часу, Іві зрозуміла, що не встигла доробити англійську, тому сьогодні їй доведеться імпровізувати, якщо раптом її запитають. У них у школі домашнє завдання не було обов'язковим і учні, які й так мали гарну успішність, могли його не робити. Але так, як Іві багато тестів писала не дуже втішні бали, то домашнє завдання було єдиним способом, який міг поліпшити її оцінки.

Зібравши всі свої підручники в купу і склавши їх назад у рюкзак, вона вийшла з бібліотеки, тихо прикриваючи двері. Дістатись спортзалу було не важко, тому що він знаходився всього на один поверх вище бібліотеки старших класів. На сходах Іві зіткнулася з безліччю людей, які практично не помічали її, коли вона проходила повз них.

Йога пройшла надто спокійно на думку Іві. Ранок був досить лінивим і не напруженим. Серед натовпу старшокласників дівчина бачила Христину, але не підійшла навіть привітатись з нею. Втім, як і її подруга, яка кілька разів натикалася на Іві поглядом, але наполегливо вдавала, що не помічає її.

Як тільки весь цей цирк закінчився, дівчина, одна з перших, покинула спортзал, одразу ж спускаючись до їдальні. Живіт уже болів від голоду, та й голова все ніяк не проходила. Взявши звичайну кашу з ягодами і горіхами, а також на додачу сендвіч з куркою, Іві рушила далі за людьми, швидко хапаючи і ставлячи на піднос таку бажану чашку з гарячою кавою.

Людей у ​​їдальні поки що було небагато, тому його навіть не всі встигли розібрати, а наступна партія була б готова лише хвилин через десть. Сівши за найдальший і непримітний столик, Іві почала снідати, не звертаючи уваги на шум, який у їдальні панував практично завжди.

Вона почувала себе дивно. Їй ніколи не доводилося раніше ось так ось сидіти одній, вона завжди знаходила собі якусь компанію, навіть якщо Христина була зайнята чи йшла кудись. Може, вона й їла колись сама, але зараз це відчувалося інакше. Вона відчувала на собі сотню поглядів, як їй здавалося, ніби всі знають що сталося і дивляться зараз на неї.

Незважаючи на свій голод, вона не змогла з'їсти більше половини сендвіча. Голова раптом різко закружляла і її занудило. Чи то від хвилювання, чи через те, що вона не спала цілу ніч. Піднімаючись із-за столу, вона трохи похитнулася, через що їжа мало не впала на підлогу. Студенти, що сиділи поруч, тривожно подивилися на Іві, але коли вона вирівнялася і донесла залишки їжі до потрібного місця, то тут же втратили до неї інтерес.

Вийшовши на повітря їй полегшало, вона постояла на ганку кілька хвилин, а потім повернулася до будівлі старшої школи, щоб не запізнитися на урок. У приміщенні було дуже душно і Іві тут же роздяглася, залишаючись тільки в одній легкій кофті. Її щоки почервоніли, ніби вона пробігла марафон, а пульс був надто прискореним для людини, яка лише піднялася сходами.

Дівчина зупинилася, так і не дійшовши до кабінету, завдяки директрисі, яка окликнула її, змушуючи обернутися:

– Філіпс! – сказала вона голосно на весь коридор, через що Іві відразу зупинилася.

– Так, мадам Клаєссон. Щось трапилося?

– Що з твоїм зовнішнім виглядом? І це я зараз мовчу про відсутність форми.

– А що з ним не так? – здивувалася Іві, оглядаючи себе.

– Ти виглядаєш дуже нездорово. Сходи до медсестри, будь ласка, а з уроку я тебе відпущу.

– Гаразд, – відповіла Іві, опускаючи вниз свої плечі. Невже вона даремно цілу годину страждала сьогодні над алгеброю?

Спустившись униз, на перший поверх, вона мало не зіткнулася ніс до носа з Енді, який розмовляв зі своїм однокласником. Вибачившись перед ним, Іві тут же прошмигнула повз сходи, віддаляючись вдалину коридором. Тут було вже не так світло, через невелику кількість вікон, які практично не пропускали денне світло всередину.

Зупинившись навпроти дверей медсестри, Іві постукала і тихо увійшла, зустрічаючись із медичним запахом, який одразу ж вдарив їй у ніс.

– Доброго дня, – спокійно сказала вона, входячи всередину і сідаючи на невеликий стілець.

– Що вас турбує? – медсестра підняла на неї очі і відразу нахмурила погляд. – Тримайте, – вона простягла Іві термометр і та у відповідь приречено зітхнула, приймаючи його.

За кілька хвилин той жалібно пискнув і Іві, витягнувши його, передала медсестрі назад. Вона нічого не сказала, лише підійшла до стелажу, дістаючи звідти кілька упаковок із пігулками.

– У тебе висока ті мпература, – сказала вона, відкриваючи одну з пачок. – Доведеться покласти тебе в ізолятор на деякий час, поки не видужаєш. А зараз випий ось ці ось пігулки. Вони зіб'ють температуру і заберуть головний біль.

– Добре, я зрозуміла, – засмучено відповіла Іві. Мабуть, забіг під дощем і ціла ніч на холодній гойдалці не пройшла даремно. Хоча на що вона взагалі сподівалася?

– Полежиш тут на кушетці, поки тобі не стане легше, а потім підеш і збереш свої речі на кілька днів до ізолятора. А я поки що піду зніму тебе з усіх уроків, а потім напишу офіційну довідку.

– Гаразд, – відповіла Іві, хапаючи таблетки зі столу і відразу запиваючи їх водою зі склянки, яку їй люб'язно надала медсестра.

– Поки ти лежатимеш у лазареті тебе переведуть на індивідуальне навчання і всі завдання, які тобі потрібно буде виконувати, будуть на твоїй особистій сторінці.

– Так, я знаю, не вперше хворію, – сказала Іві, натягнувши на себе слабку усмішку.

– Добре, тоді лягай і відпочивай, поки я не прийду, – швидкнько промовила медсестра, на що Іві лише кивнула і лягла на кушетку, прикриваючи очі. Вона не помітила, як провалилася в сон.