Цей день для Іві розпочався просто жахливо. Їй потрібно було встати о пів на восьму ранку, щоб встигнути зібратися на ранкове тренування, яке сьогодні має тривати близько двох годин. Адже спочатку вони дуже добре розминаються та розігріваються, а потім уже танцюють, репетирують старі номери або ж розучують щось нове.

І зараз, спостерігаючи за тим, як їхня тренерка розставляє всіх для нового номера, Іві просто мріє повернутися назад у своє ліжко, або хоча б полежати на дивані, що знаходився на терасі і випити чашку солодкої кави з молоком. Бо ще годину заняття вона просто не переживе.

Надворі стрімко холодало. І хоч для того, щоб зігрітися, вони намотували кола по стадіону, Іві все одно було холодно через різкий вітер, який практично не припинявся сьогодні. Вона була у своїх чорних лосинах і дуже теплій, махровій кофті бежевого кольору, під якою був звичайний простий і тонкий гольфик, що зігріває горло та шию.

– Ясмін, – пошепки сказала Іві, звертаючись до подруги. – Котра година? – з надією запитала вона, натягуючи кофту на кінчики пальців.

– Ще 40 хвилин, – відповіла дівчина і відразу обернулася, коли її гукнула тренерка, ставлячи в першу лінію.

– Господи, – важко зітхнула Іві, закочуючи очі.

– Філіпс! – закричала мадам Лінд. – Іди сюди, – вже тихіше сказала вона і поставила дівчину позаду Ясміни.

Через хвилин десять жінка нарешті розставила всіх по своїх місцях, після чого вони почали розучувати нову комбінацію, яка була досить складною, тому не у багатьох виходило запам'ятати і зробити все навіть раза з третього, не кажучи вже про перший.

Музика була швидкою і Іві ледве встигала перебирати ногами, намагаючись станцювати зв'язку якнайкраще. Лише коли тренерка відлучилася на кілька хвилин, щоб зателефонувати, Іві змогла видихнути, падаючи на траву.

– Коли ми вже займатимемося в залі? – тихо запитала дівчина, ні до кого не звертаючись.

– Наступного тижня, – відповіла їй Надья, сідаючи поруч із нею. У дівчини були дуже довгі ноги і світле пшеничне волосся, яке завивалося кільцями біля вух.

– О! – вигукнула Іві. – Давно тебе тут не бачила. Хіба ти не була в іншій групі?

– Так, але мені там не сильно сподобалося – рівень у них слабкий, тому я знову перевелася у вашу групу.

– Я за тобою сумувала, – щиро зізналася Іві. – Без твоїх жартів було нудно на заняттях.

– Дякую, – відповіла дівчина, трохи зам'явшись. – До речі, – сказала вона, вирівнюючись, наче згадала щось. – Я чула, що сьогодні ввечері в бібліотеці відбудеться щось на кшталт маленької затишної вечірки з настільними іграми. Її влаштовує головний тренер і каже, що там мають бути всі три групи.

– Звідки знаєш? – зацікавлено запитала Іві, дивлячись Надьї прямо в очі.

–Вчора проходила повз їх кабінет і випадково почула, як вони це обговорюють.

– А навіщо? Який сенс цих ігор? Чи можна відмовитися?

– Не знаю, – Надья знизала плечима, піднімаючись з трави. – Мадам Лінд повернулася.

– Дівчатка! – голосно крикнула вона, кілька разів плеснувши долонями, щоб усі звернули на неї свою увагу. – Мені щойно дзвонили з приводу одного заходу, який має відбутися сьогодні ввечері. Ще нещодавно це був просто задум, але вже зараз все підтвердилося, і тому сьогодні у нас з вами відбудеться вечір настільних ігор, – підтвердила плітку Надьї керівниця.

Всі разом видали звук розпачу, не бажаючи брати участь у такому заході.

– А можна не йти? – спитала Іві, струшуючи залишки трави зі своїх лосин.

– Ні, не можна. Бажано, щоб були всі. Приймаються лише важливі причини.

– А в чому їхній сенс? – наполягала Іві, оскільки вона не хотіла бачитися з рештою груп, в одній з яких якраз була і Лейла. Після вчорашнього вечора вона була тією людиною, яку Іві хотіла зустріти найменше.

– Місце головного тренера нещодавно звільнилося, – почала Сара, складаючи руки на грудях. – І оскільки всі три тренери хочуть його зайнятий, було придумано щось на зразок гри: чия група найбільше заробить очок сьогодні, той тренер і займатиме посаду головного. Адміністрація щойно дзвонила і повністю була згодна з таким нашим задумом. І тільки спробуй не прийти, Філіпс! – вона підвищила голос, дивлячись прямо на Іві.

– Добре, – на видиху відповіла дівчина, знову закочуючи свої очі.

– На цьому ваше тренування закінчене, можете бути вільними, – сказала тренерка. Іві відразу ж схопила свою сумку і пішла, навіть ні з ким не попрощавшись.

*****

Втомлена дівчина ледве дісталася своєї кімнати, голосно кидаючи сумку на ліжко і дістаючи рушник з шафи. Двері на терасу були відчинені, через що холодний вітер наповнив усю їхню кімнату. Небо затягнуло похмурими хмарами, які говорили лише про те, що незабаром має піти дощ. Ось точно погода якраз для посиденьок в бібліотеці.

Роздратовано видихнувши, Іві зачинила двері на терасу і попрямувала до ванни. Сніданок вона пропустила, тому сподівалася, що хоча б встигне на ланч. У животі яскраво зяяла чорна дірка, розкриваючи свої обійми. Їсти хотілося до нестями, тому Іві намагалася все робити дуже швидко.

Повернувшись назад до кімнати, вона подивилася на не заправлене ліжко своєї подруги і зрозуміла, що Христина трохи проспала на свої додаткові з біології. Дівчина так сильно хотіла вступити до медичного та стати хорошим лікарем, що навчалася практично 24/7. Іві навіть заздрила її прагненню, бо сама вона досі так і не зрозуміла чого хочеться їй від цього життя.

Натягнувши на себе чорні джинси з яскраво-червоною толстовкою, вона вийшла з кімнати, закриваючи її на ключ, бо знала, що якщо Адріана і з'явиться сьогодні, то швидше за все лише пізно ввечері. Спустившись на перший поверх, вона швидко подолала хол і невелику відстань від її будиночка до їдальні, через що дуже захекалася.

– Гей, Іві! – крикнув хтось і дівчина інстинктивно обернулася. То була Корнелія. Вона махала їй рукою, кликаючи за їх із дівчатками столик. Іві швидко кивнула і, забираючи свою їжу, попрямувала до них.

– Теж лише після тренування? — одразу ж спитала вона, сідаючи навпроти Корнелії. Її волосся було мокрим через недавній душ, як і волосся Ніколь, яке вона заплела в одну велику і довгу косу.

– Так, – відповіла Корнелія. – Закінчили десь пів години тому.

– Я думала, що у нас тренування відбуваються у різний час? – навіщось запитала Іві, для підтримки діолога, але потім знайшла тему цікавіше: – До речі, ви вже чули про сьогоднішній вечір у бібліотеці? – спитала вона, сподіваючись почути від них обурення і не помилилася.

– Так, – засмучено відповіла Ніколь. – У мене сьогодні були зовсім інші плани.

– Так, у мене теж, – підтримала її Корнелія. – Тим більше, настільні ігри це не моє, надто нудно, та ще й у компанії інших груп, – вона скривилася, роблячи ковток свого теплого чаю.

– Згодна з вами. З деякими людьми з другої групи я вічність не перетиналася б.

– Ти про Лейлу? – уточнила Корнелія та Іві кивнула.

– Чула про те, що було вчора, – почала тихо Ніколь.

– Хто тобі розповів? – запитала Іві без краплі здивування. Вона чудово розуміла, що те, що сталося на вчорашній вечірці, просто так не зникне з її життя.

– Усі старші класи про це гудуть, – додала Корнелія. – Все ж таки людей на вечірці було чимало.

– Так, це точно, – трохи сумно промовила Іві, відсуваючи тарілку від себе. Апетит раптом різко зник.

– Та не переживай ти так, – почала підбадьорювати їй Корнелія. – Ти нічого такого не зробила. Лейла сама винна, вона завжди провокує.

– Ти могла, звичайно, стриматися, – раптом сказала Ніколь, але коли Іві кинула на неї злий погляд, то тут же додала: – але ти просто заступилася за себе і зробила все правильно.

– Мені не потрібне чиєсь схвалення, – холодно кинула вона, піднімаючись з-за столу і прямуючи в бік десертів. Схопивши з полиці шматок свого улюбленого торта та пару персиків із кошика, вона вийшла з їдальні, так ні з ким не і попрощавшись.

Коли вона вийшла на вулицю, то в обличчя їй одразу ж вдарив сильний і поривчастий вітер. Вона швидко натягла капюшон собі на голову і спокійно рушила до свого будиночка. Аж раптом шлях їй перегородив Ітан.

Іві важко зітхнула, закочуючи очі.

– Що тобі потрібно? – зло запитала вона. – Хіба не бачиш, що я поспішаю?

– Треба поговорити з тобою з приводу вчорашнього, – спокійно відповів він, дивлячись їй у вічі. Іві відвела свій погляд, не бажаючи перетинатися з океанами навпроти.

– Про що саме ми маємо говорити? – вона наголосила на цьому слові, тому що не розуміла його намірів. – По-моєму єдина людина, з якою мені й слід було б говорити, то це Лейла, але на жаль.

– Вона зараз не в тому стані, щоб говорити. Я тобі взагалі радив би з нею поки не бачитися.

– А хто ти такий, щоб я слухала твої поради? Плюс до всього, сьогодні це навряд чи вийде.

– Це ще чому? – здивовано спитав він, схрещуючи руки на грудях.

– У нас сьогодні вечір гри в монополію, – єхидно відповіла вона і зробила крок убік, щоб піти, але Ітан схопив її за руку.

– Я серйозно, – його очі трохи потемніли від гніву.

– Я теж абсолютно серйозна у тих речах, про які говорю. Якщо тобі так цікаво, то може підеш і спитаєш у своєї нової дівчини Селести? Я думаю, що вона буде рада провести з тобою час.

– Ми не зустрічаємося з Селестою! – обурився Ітан, відпускаючи руку Іві і та видихнула з полегшенням.

– Так? Але той момент у лісі мені не здався дружнім.

– Який? Чого? – обурився він. – Ти що підглядаєш?

– Знущаєшся? – Іві починала закипати від люті. – Мені, по-твоєму, нічого робити?

– Звідки це мені знати?

– А нізвідки! Тому що ми не спілкуємось! – крикнула вона, обминаючи його і йдучи далі своєю дорогою. – Tschüss*!

– Май на увазі, що ми не договорили! – крикнув він їй у відповідь, але Іві нічого не відповіла, лише просто підняла руку, показуючи середній палець, навіть не припинивши свого руху.

*****

На школу все більше опускалися сутінки, а це означало лише одне – настав вечір цих чортових настільних ігор. Іві так сильно нервувала, що не могла знайти собі місця, весь час ходячи по кімнаті з одного боку в інший.

Вона хоч і не відчувала себе винною в тому, що зробила, бо усвідомлювала, що заступається за себе, але вона аж ніяк не була однією із найспокійніших людей на планеті і часто нервувала через такі ситуації.

Сама присутність там, у компанії Лейли та її свити, дуже напружувала Іві. Вона не хотіла собі зізнаватись, але всередині вона дуже боялася і побоювалася того, що Лейла може зробити, адже вона гадки не мала, що можна взагалі чекати від такої людини, як вона.

– Христина, – покликала Іві, зупинившись навпроти ліжка дівчини. – Христиночка.

– Я не піду з тобою, – відповіла вона, відірвавши погляд від свого телефону. – По-перше, це не моя справа, по-друге, мені все одно не дозволять брати участь.

– Тобі й не треба, – сказала Іві, сідаючи поруч із нею. – Просто прийди туди зі мною, сядь десь за столом, роби вигляд, що читаєш. Вони ж не можуть вигнати всіх із бібліотеки!

– Іві, адже ти доросла дівчинка, яка не зробила нічого такого. Ти не маєш переживати з цього приводу.

– Але ж я переживаю! – обурилася вона, схоплюючись з ліжка і знову ходячи в різні боки. – Я ж не прошу тебе багато про що! Я прошу лише побути зі мною у скрутний для мене момент, будь ласка.

– Добре, – на видиху сказала Христина. – Тоді нам уже час виходити.

– Дякую, дякую, дякую! – Іві застрибала від радості і кинулася обіймати свою подругу. – Ти врятувала мені життя, – пошепки сказала вона.

– Будеш винна, – також пошепки відповіла Христина і дістала кілька зошитів з рюкзака, щоб зайняти себе чимось під час перебування в бібліотеці.

Як тільки Іві опинилася там, то в очі їй одразу кинулася її група, яка стояла окремо від усіх. Втім, як друга та треті групи. Дівчата між собою практично не контактували, що трохи схвилювало Іві, через що вона зам'ялася, стоячи на порозі.

– Ти чого? – запитала Христина, підштовхуючи дівчину вперед, змушуючи зробити кроки, щоб увійти всередину. – Я буду поряд, – сказала вона, коли Іві нічого не відповіла. – Он за тим крайнім столиком, добре?

Іві просто кивнула і попрямувала до своїх дівчаток. Напруги в її грудях поменшало і вона нарешті змогла видихнути.

– А що відбувається? – запитала вона у Ясміни, як тільки підійшла.

– Не знаю, – дівчина знизала плечима. – Сказали стати по групах і чекати.

– Ааа, – промовила Іві, але не почала розпитувати далі.

– Дівчатка! – покликала їх тренерка, підходячи ближче. – Бачите той великий круглий стіл по центру? Сідаємо гуртками, не змішуючись, добре?

– Ага, – відповів хтось із натовпу і всі разом кивнули.

– Так, забула вас попередити, – додала мадам Лінд. – Будуть не тільки настілки, а ще пара естафет і загалом це змагання, тож не підведіть мене.

– Звичайно ж, ми не підведемо! – весело вигукнула Ясміна. – Навіть не сумнівайтеся, мадам Лінд.

– Звичайно, люба, – сказала вона і посміхнулася.

Через цілу годину настільних ігор, де кожна команда змагалася з іншою по два рази, Іві видихнулася, але вона усвідомлювала, що це ще не все. На вулиці вже стемніло, а їм ще треба було виходити на поле, щоб провести кілька естафет, за які вони могли б отримати найбільше балів.

Це, можна було сказати, був фінальний раунд, а група Іві відставала всього на два очки від другої групи, і це все завдяки Селесті, яка щоразу підставляла її, коли та грала з Лейлою, даючи можливість другий перемогти.

Взагалі, весь цей задум із настільними іграми, конкурсами та естефетами бісів Іві до глибини душі. Вона не вважала це гарною ідеєю ні тоді, ні тим більше зараз, коли вони вийшли на подвір'я. Іві обернулася, сумно дивлячись на Христину, яка у відповідь лише знизала плечима, мовляв, а що вона може зробити в такій ситуації?

Серце Іві було неспокійне, коли вона усвідомила, що раз Селеста підставляла її в настільних іграх, щоб виграла Лейла, підставити їй підніжку в естафеті або ще десь, їй зовсім не важко. А вона навіть не була в одній команді з Лейлою!

Коли вони дійшли до поля, то нерви Іві вже були на межі, вона намагалася відволікти себе, але в неї це не вийшло, тому що перед нею сиділо приблизно десять людей, чиї обличчя освітлював яскравий ліхтар. Це були учні старшої школи, які дивилися просто на дівчаток. Іві тяжко ковтнула.

– Ми вирішили, що оцінювати ваші баттли буде не чесно на наш погляд, тому запросили десяти добровольців, які в останньому раунді й оберуть переможця.

– Який жах, – прошепотіла Іві, натикаючись очима на Ітана.

– Підтримую, – відповіла Надья і Корнелія, що стояли поряд.

– Ми вирішили почати з кінця, тому третя група виступатиме першою, – сказала мадам Лінд, яскраво посміхаючись.

Усі дівчатка з перших двох груп відійшли убік, надаючи останній групі простір для танцю. Іві була обурена настільки, що стала крутити обручку, подаровану мамою, на своєму середньому пальці.

– Починайте, – сказала їхня тренерка і включила музику. Дівчатка рухалися в середньому темпі, плавно у такт музиці.

Якісь пару секунд Іві дивилася на них, але потім перевела свій погляд на добровольців, що сидять трохи віддалік. Серед них вона також змогла розглянути свого друга Енді, який, немов відчувши її погляд, повернувся і посміхнувся у відповідь на її посмішку. Іві прикусила нижню губу, відвертаючись і знову дивлячись на дівчаток, чий танець уже добіг кінця.

– Ну що ж, дякую, – сказала мадам Лінд і покликала другу групу на імпровізовану танцпол.

— Хтось, придушіть мене, — пошепки сказала Корнелія, звертаючись у порожнечу, але тут же начепивши на своє обличчя посмішку, як тільки увімкнулась музика.

Танець другої групи був дуже повільним, і Іві практично засинала, дивлячись на те, як штучно усміхається Лейла, поглядаючи прямо на Ітана, який у свою чергу взагалі не звертав на неї уваги, нишком дивлячись на Селесту, що стояла найближче всього до глядачів. Іві голосно пирхнула, через що притягла до себе чимало поглядів і відразу залилася фарбою.

Через три дуже довгі хвилини, танець другої групи нарешті добіг кінця, а це означало, що зараз Іві повинна буде вийти на сцену і станцювати перед усіма цими людьми (навіть якщо їх лише 10). Вона страшенно не любила таких заходів і просто ненавиділа брати участь у них, показуючи себе.

Вона любила сцену, але їй завжди було комфортніше виступати, коли вона не знала особисто людей, які на неї дивляться. Перед незнайомцями не соромишся, бо точно впевнений, що вдруге вони навряд чи зустрінуться у твоєму житті, тому навіть якщо все зіпшуешь, то про тебе незабаром і не згадають.

Іві так глибоко пішла у свої роздуми, що й не помітила, як почала грати музика, тож трохи відстала, але дуже швидко вплелася в ритм танцю, залишаючи всю себе на цьому полі. Вона стояла якраз біля самого краю, де була друга група, що дивилася на них.

Лейла не зводила свого погляду з Іві, щоразу підходячи трохи ближче, наступаючи навіть на ту зону, яка вже вважалася «сценою». Дівчина постійно обходила Лейлу стороною, тим самим руйнуючи малюнок і порушуючи лінію, але нічого не могла з собою вдіяти, адже якби вона стояла там, де належить, то Лейла точно їй щось зробила б.

Дуже часто Іві не любила себе за свою боягузливість і підвищену тривожність, відчуваючи слабкість, яка розтікалася по її венах. Але з такими людьми, як Лейла, не можна було інакше, адже чим старша вона ставала, тим важче було з нею спілкуватися і тим гірше вона поводилася.

Іві часто запитувала себе: як же з тієї прекрасної маленької дівчинки-ангела зі світлим волоссям, виросло те, що нікому не дає проходу зараз у цій школі? Серед танцю, помітивши розлючене обличчя мадам Лінд, яка у всі очі витріщалася на Іві, що ламає малюнок, дівчина здалася, дозволивши Лейлі зробити те, що вона хотіла. І не помилилася, адже та справді поставила підніжку Іві, за яку вона зачепилася, прочісуючи своїм підборіддям штучну траву.

Але швидко піднялася, продовжуючи танець доти, доки музика не вщухла. Все підборіддя Іві було роздерте. З нього маленькими крапельками текла кров, але Іві не подала вигляду, що засмучена і лише притиснула серветку до рани.

Мадам Лінд покликала її до себе, щоб оглянути місце поранення. Її очі були холодними та спокійними.

– Ти зблідла, – тихо сказала вона, дивлячись дівчині прямо в очі.

– Я боюся виду крові, – також тихо відповіла Іві, відчуваючи, як починає шуміти у вухах.

– Гей, – сказала мадам Лінд, смикаючи хлопця, що сидів біля неї. – Як тебе звати?

– Енді, – відповів він, трохи розгубившись.

– Допоможи їй дійти до медпункту, Енді, – сказала мадам Лінд, передаючи Іві йому в руки, наче якусь річ.

– Тобі дуже боляче? – спитав хлопець, коли вони вже відійшли на пристойну відстань.

– Ні, – збрехала Іві, хоча відчувала жахливе печіння в районі підборіддя та шиї.

– Сподіваюся, що шраму не залишиться, – щиро сказав він, притримуючи Іві за лікоть.

– Я теж на цій сподіваюся, – відповіла дівчина і спробувала посміхнутися.

– Я бачив, що сталося... – почав Енді, але Іві його перебила:

– Забудь, – сказала вона, відмахнувшись. – Я знала, що Лейла витворить щось подібне.

– Ітан сказав, що поговорить із нею.

– Мені не потрібний його захист, – твердо сказала Іві, трохи віддаляючись від Енді. – Я й сама здатна за себе постояти, – вона різко зупинилась. – Дякую, що довів, – сказала вона, хоча вони не пройшли й половини шляху.

– Так, добре, – він зам'явся, – вибач, якщо я засмутив тебе.

– На все добре, Енді, – сказала Іві, нічого не відповідаючи на його слова. Вона розвернулась і продовжила свій шлях, досі прикладаючи серветку до рани.

– На добраніч, – тихо відповів Енді, дивлячись їй у слід.

* Бувай (пер. з німецької)