Сонце надто яскраво світило в обличчя, через що Іві постійно прикривалася рукою або жмурилася. Обідній час влітку вона не любила найбільше, адже сонце було таким яскравим і гарячим, що єдине, чого вона зараз хотіла – це лягти в холодну ванну або викупатися в басейні, щоб хоч якось охолонути. Навіть незважаючи на те, що зараз вона йде в легкому одязі і знаходиться в горах, спека стояла така, що було неможливо дихати.

– Я сподіваюся, що ви прийдете сьогодні на вечірку на честь початку навчання? – запитала Корнелія, вже згортаючи до свого будиночка, який знаходився всього за кілька метрів від будиночка Іві та Христини, розташовуючись практично навпроти.

– Так, думаю, що так, – відповіла Іві, все також прикриваючись руками від сонця та бічним зором спостерігаючи, як Ніколь та Іда дивляться у свої телефони, щось обговорюючи.

– Тоді зустрінемось там! – радісно вигукнула Корнелія, і вони попрощалися, розходячись у різні боки.

– Боже, – пошепки сказала Крістіна, через пару секунд. – Я все ще не розумію, як ти з нею спілкуєшся?

– Про що ти? – запитала Іві, швидко залітаючи в хол і видихаючи тепле повітря. — Як же добре, що тут кондиціонер, — сказала вона, блаженно посміхнувшись.

– Ну, вона ж нестерпна, – відповіла їй Христина, сідаючи на диван поруч із Іві.

– Всі ми різні, – сказала дівчина, знизуючи плечима.

– Так, тут навіть не посперечаєшся. Але Корнелія, вона така... – Христина замислилася, добираючи слова.

– Здається поверхневою та легковажною дурницею? – уточнила Іві, вже і так знаючи, про що думає Христина.

– Так! – вигукнула та у відповідь.

– Можливо, – лише відповіла Іві, знову знизуючи плечима. – Але вона хороша людина. Вона ще ніколи мене не підводила за ті роки, що ми з нею знайомі. Краще виглядати легковажно, але бути надійною людиною, ніж робити з себе не зрозумій кого, а в результаті зрадити. Не завжди той образ, що ми транслюємо у маси, є нашим справжнім.

– Ти мене лякаєш, – тихо сказала Христина, тут же розсміявшись, а Іві тільки посміхнулася їй у відповідь.

У цей момент вхідні двері відчинилися і в хол увійшла висока блондинка. На її обличчі були окуляри, які вона зняла. Ноги обтягували короткі джинсові шорти, які добре поєднувалися з її чорним топиком і валізою, яку вона тягла слідом за собою.

– Привіт, дівчата, – сказала вона, яскраво посміхаючись.

– Привіт, Лейло, – відповіла Христина, перевівши погляд на Іві, але та промовчала. Лейла лише хмикнула, відвертаючись і залишаючи свою валізу в холі, а сама швидко піднялася сходами, які вели до чоловічої частини будинку.

У приміщенні повисла тиша, яка почала напружувати Іві і тиснути на неї, усією своєю неіснуючою вагою. Вона швидко піднялася і пішла в свою кімнату, щоб ще раз не стикатися з Лейлою, яка скоро спуститися за своєю валізою, яку їй допоможе донести хтось із хлопців.

І Іві навіть не сумнівалася у тому, хто це буде. Серце їй чомусь кричало саме це, хоч вона могла й помилятися, адже не бачила приїхав він чи ні. Але як би там не було, бачити вона його все одно не хотіла, тому найкращим її рішенням було втекти до своєї кімнати.

«Як і завжди», – промайнуло в неї в голові, але вона сховала цю думку подалі, дістаючи телефон із задньої кишені і втикаючись у нього своїм носом.

– Ти розумієш, що це не вихід? – одразу ж сказала Крістіна, зайшовши в кімнату слідом за Іві. – Ти не можеш все життя бігати від них.

– Я все життя і не збираюся, – беземоційно відповіла вона, не перестаючи просто вирячитися в екран свого смартфона.

– Ага, тільки поки ти вчишся тут.

– Все вірно, – сказала Іві, зводячи свої очі і видавлюючи посмішку.

– Не намагайся вдавати, що все добре, – Христина сіла на її ліжко і відібрала телефон, відклавши його на тумбочку.

– Я і не роблю вигляд, що все добре, – відповіла Іві, вже бачачи, як Христина негативно хитає головою, а потім додала: – адже в мене і так все чудово, – вона знову видавила з себе усмішку, яка цього разу вийшла правдоподібною, ніж та, що була перед цим.

– Кого ти намагаєшся обдурити? – запитала Христина, але Іві так і не відповіла. Тоді подруга лише знизала плечима і вийшла на балкон, зачиняючи за собою двері.

— Схоже, що себе, — пошепки відповіла вона, спираючись на стіну позаду і прикриваючи очі.

*****

Іві й не помітила, як заснула. Через ранній підйом і спеку, вона зовсім погано почувалася, тому, як тільки прикрила очі, то відразу ж провалилася в сон. Через трохи більше, ніж дві години, вона відчула, що хтось несильно смикає її за плече і щось шепоче на вухо. Іві розплющила одне око і помітила Христину, яка схилилася над нею.

– Котра година? – тихо запитала Іві. У її голосі почулася хрипота.

– Пів п'ятого, – відповіла Христина, перестаючи смикати її за плече і просто сіла поряд. – Потрібно буде сходити до бібліотеки за розкладом, а потім уже збиратися на вечірку.

– Добре, – Іві слабо кивнула. – Дай мені десять хвилин, щоб прийти до тями.

– Угу, – тільки й сказала Христина, виходячи у коридор і залишаючи Іві одну. Дівчина кинула погляд на годинник, ніби переконуючись, що подруга сказала їй правду, а потім злізла з ліжка, вдарившись коліном об тумбочку.

Перед її очима все потемніло, через різкий підйом, тому вона ще кілька секунд стояла, не зрушуючи з місця. Іві досі слабко розуміла, її мозок просто не хотів сприймати будь-яку інформацію. Протерши свої очі руками, вона дісталася валізи, яку досі так і не розпакувала, і дістала звідти найкоротший топ, який тільки у неї був, бо розуміла, що якщо хоча б ще одну годину вона проведе у своїй футболці з довгим рукавом, то просто не витримає і помре від спеки.

Переодягнувши свою футболку на топ, а шорти на вільну спідницю, вона встрибнула в білі босоніжки на невеликій підошві (щоб здаватися вище), і спустилася в хол, де на неї вже кілька хвилин чекала Христина.

– Нічого собі! – вигукнула вона, яскраво посміхаючись. – Це ти вже на вечірку зібралася?

– Та ні, – швидко відповіла Іві, копіюючи посмішку подруги. – Але топ я таки залишу.

– Так, спідницю я б на твоєму місці теж змінила, – відповіла подруга, а потім тихіше додала, посміхаючись: – одягла б щось коротше.

Іві щиро та весело засміялася, хапаючи Христину за руку, покидаючи свій будиночок. На вулиці вже було не так жарко, але почуття задухи все ніяк не йшло. Здавалося, що воно сковує легені, через що було неможливо дихати. Дівчата якнайшвидше дісталися свого корпусу, забігаючи на перший поверх і вдихаючи запах прохолоди.

— Як же тут таки добре, — сказала Христина, озвучуючи й думки Іві.

Вони озирнулися на всі боки, не побачивши нікого на першому поверсі, крім охорони, тому повільно стали підніматися на другий, завертаючи в бік бібліотеки. Тут народу вже було більше. Усі старшокласники юрмилися біля дверей, входячи і виходячи по черзі, щоб усередині не було стовпотворення.

Іві обернулася зіштовхуючись із компанією незнайомих осіб. Напевно, це були новенькі дев'ятикласники, яких вона раніше не бачила в стінах цієї будівлі. Лише кілька людей, з якими дівчина раніше навчалася у середній школі, вона змогла вихопити у натовпі.

– Подивися, – сказала Христина Іві на вухо, вказуючи на двох дівчат, які були дуже схожі одина на одну. – Це хіба не Дакота та Демі?

– Так, – відповіла Іві, на підтвердження киваючи своєю головою. – Мабуть, це тепер нові сусідки Лейли.

– Чого ти так взяла?

– Ну, вона останній рік жила сама у своїй кімнаті, а з цими дівчатками вона дуже добре спілкується. Тому думаю, що вона попросила, щоб їх підселили до неї.

– А ось це хто? – запитала Христина, перевівши погляд на третю дівчину, яка стояла поруч з ними. Шкіра в неї була медового відтінку, волосся темне і коротке, трохи вище лопаток, а очі темно-зелені. Вона яскраво посміхнулася і помахала комусь у натовпі.

– Поняття не маю, – відповіла Іві, повертаючись у бік людини, якій махала незнайомка.

– Привіт, – швидко сказав Ітан, звертаючись до Іві і пройшов уперед, до дівчат дев'ятого класу.

– Господи Боже! – вигукнула Христина і схопила Іві, відводячи її в бібліотеку. – Ти взагалі помітила, що з тобою привіталися?

– Угу, – промичала Іві і сумно кивнула. – Я не встигла відповісти.

– Буває. Ти тільки не надавай цьому особливого значення, гаразд?

– Так, – відповіла Іві, вичавлюючи з себе легку усмішку. – Де там наш розклад?

*****

Настав вечір, сонце все більше наближалося до горизонту, прагнучи піти за нього і втекти від очей людей. Іві сиділа на терасі, дивлячись високо в небо, піднявши голову. Іноді вона спостерігала за людьми внизу, які споруджували велике багаття далеко в полях, щоб потім запалити його на честь початку навчального року.

За дверима, де була житлова кімната, шум не вщухав. Усі збиралися на сьогоднішню вечірку, намагаючись одягнутися якнайкраще та легше, щоб було не так жарко. Іві кинула швидкий погляд за скляні двері і побачила Адріану, яка вже пів години стояла біля дзеркала з двома сукнями, так поки що жодної й не вибравши.

Поруч із нею крутилася Христина, яка підказувала і говорила, яка краще на ній виглядає, але по лицю Адріани було зрозуміло, що та й зовсім не слухала подругу, зовсім не поділяючи її смаки. Через якийсь час двері на терасу відчинилися, випускаючи Христину з кімнати. Вона присіла поряд з Іві, розглядаючи захід сонця, яке невблаганно швидко наближалося до обрію.

– Чому ти не збираєшся? – запитала вона, повністю лягаючи на диван і закидаючи свої ноги на Іві.

– Не знаю, – відповіла та, не звернувши на цей жест жодної уваги. – Може мені не варто туди йти?

– Боже! – вигукнула Христина, різко сідаючи. – Це все через нього? – запитала вона, хоч і сама розуміла, що це було більше риторичне питання.

– Можливо, – ухильно відповіла Іві, не зводячи свого погляду з великої клумби біля будинку.

– Іві, це абсурд! – обурилася дівчина, обминаючи диван, щоб подивитись подрузі в очі. – Якого біса ти не повинна робити те, що ти хочеш, тільки через нього? Чому взагалі ця людина має хоч якусь вагу над тобою?

– Це не зовсім так, – почала виправдовуватися Іві, але Христина її вже перебила:

– Ні, саме так, тому перестань залежати від нього, підніми свою дупу і йди збиратися на вечірку.

– Гаразд, – неохоче сказала Іві, важко зітхнувши.

– Тільки топік не знімай! – навздогін крикнула Христина. – Краще спідницю переодягни.

– Добре, – повільно промовила Іві, зачиняючи двері на терасу і залишаючи Христину одну.

– І завжди тебе треба вмовляти, – пробубнила тихо вона собі під ніс, втикаючись лицем у прохолодні подушки на маленькому дивані.

*****

Сонце вже пішло за обрій, залишаючи по собі лише злегка світле небо з рожевим відтінком, де вже давно височівся місяць, а на небосхилі не було жодної хмаринки. Сутінки густішали, набираючи свої оберти. Музика голосно звучала з колонок, що стояли по всьому периметру імпровізованого танцполу, що знаходився прямо у внутрішньому дворику старшої школи.

Учні могли проводити свій час тут, а могли залишитися у себе в кімнатах, але о десятій вечора всі були зобов'язані вийти на поля, щоб сісти біля вогнища. І навіть маленькі діти не були винятком.

Після завершення цієї урочистості, молодша і середня школа йшли до своїх будиночків і готувалися до сну, тоді як старша ще могла розважатися до півночі, тільки вже у своїх кімнатах, без танців, щоб випадково не розбудити дітей.

– Чого замислилась? – запитала Христина, підійшовши до Іві з-за спини. Дівчина різко обернулася, трохи злякавшись, але одразу ж видихнула, коли побачила свою подругу.

– А? – перепитала вона, а потім відразу відповіла на запитання Кристини: – Та ні, просто оглядалася. Цього року вони постаралися на славу, – вона мило посміхнулася, заправляючи пасмо свого волосся за вухо.

– Так, – підтвердила Христина, помітно киваючи. – І навіть те, що ми зараз знаходимося на волейбольному полі, не здається таким дивним, – вони одночасно засміялися і рушили в натовп, назустріч своїм однокласникам та знайомим.

– Ясміна! – вигукнула Іві, розсовуючи людей і прямуючи до своєї подруги. – Боже! Ти просто шикарно виглядаєш, – вона дозволила собі провести по темному волоссю дівчини, але відразу відсторонилася, міцно її обіймаючи. – Як пройшло твоє літо?

– Просто шикарно! – її зелені очі блищали від щастя. А може й не від нього, адже в руках у Ясміни була склянка з яскраво-рожевою рідиною. – Ми з батьками майже все літо провели на Гаваях. Це чудове місце. Подивися, як я загоріла! – вона покрутилася на місці, показуючи свою ідеальну засмагу, а також нові туфлі з леопардовим принтом. – Подобається?

Іві широко посміхнулась і кивнула головою. Перебувати поруч із цією дівчиною було чимось незабутнім, адже вона завжди заряджала своєю позитивною енергією, і поруч із нею неможливо було не посміхнутися.

– У нас завтра є тренування? – спитала Іві, дивлячись прямо Ясміні в очі.

– О, так, звичайно. Відразу після занять, о 4. Ти прийдеш?

– Я бути намагатися, – відповіла Іві, знову обіймаючи Ясміну і просуваючись далі в натовп.

На якийсь момент вона зупинилася, помічаючи, що Лейла пильно на неї дивиться, але та відразу відвела погляд, як тільки Іві помітила його. У душі в неї оселилося дивне почуття невпевненості та образи, тому вона поспішила втекти, йдучи в інший бік.

– Гей, – гукнула її Христина, зупиняючи і вручаючи такий самий напій, який вона буквально секунду тому бачила у Ясміни. – Цей пунш просто вогонь! – крикнула вона, намагаючись бути голоснішою за музику, яка хвилями розносилася по всьому танцполу.

– Ага, – трохи сумно відповіла Іві, забираючи пунш у Христини.

– Що трапилося? – злякано запитала вона, дивлячись прямо на подругу.

– Я щойно бачила Лейлу. Вона якось дуже дивно на мене дивилася, – зізналася Іві і трохи зіщулилася, згадуючи її погляд.

– Дивно? – перепитала Христина, роблячи ковток.

– Ну так. Мені здалося, ніби вона щось знає і думає, чи це мені розповідати чи ні.

– Хм, на неї не схоже, – висловила свою думку Христина. – Вона зазвичай як маленький пацюк: зберігає інформацію при собі, щоб у разі чого тобою маніпулювати.

– Ось і я про те ж саме, – задумливо промовила вона. – Принаймні минулого разу саме так і було.

– Випий, – сказала Христина їй на вухо, щоб не кричати. – Має стати легше.

– Пф, – обурилася Іві, але все ж таки зробила один ковток, поширюючи трохи теплу рідину по своєму тілу. А потім схопила Христину за руку і потягла її в натовп однокласниць, які вже танцювали, не боячись показати свої навички.

Хтось просто стрибав у такт музиці і кричав пісню на все горло, намагаючись бути якомога помітнішим. Хтось намагався плавно рухатися, підключаючи до танцю свої стегна, не забуваючи при цьому торкатися руками волосся. Куди ж без цього? А хтось справді красиво та стильно запалював на танцполі, танцюючи складні зв'язки, які ще навесні вони розучували на репетиціях.

Іві безумовно не вважала, що вона прямо вже нульова в танцях, але на вечірках вона зазвичай змішувала перший і другий тип, залежно від музики. Іноді ще був четвертий. Це той, де вона просто стояла біля стіни і спостерігала за танцями інших, переступаючи з однієї ноги на іншу.

Але не сьогодні. Зараз Іві вирішила віддатися музиці та показати всі свої навички, яким вона навчилася за десять років танців у цій школі. Хотіла віддатись, але не вийшло...

– Хто це? – запитала вона у Христини, а потім все ж розглянула обличчя дівчини, коли та підняла погляд на неї.

– Це та новенька, яку ми бачили сьогодні з Демі та Дакотою, – сказала подруга, але Іві вже й так усе зрозуміла. Дівчина дуже спритно рухалася полем, не тільки танцюючи, але ще й роблячи різні трюки, за що натовп не скупився на крики та оплески.

– Не думала, що вона теж танцює, – тихо сказала Іві, допиваючи свою склянку з пуншем до дна, а потім хапаючи і склянку Христини, до якої вона майже не доторкнулася. Осушивши його, вона повернулася до своєї подруги і прошепотіла на вухо, що скоро повернеться. Дівчина тільки-но кивнула і продовжила заворожено дивитися на нову «зірку» старшої школи.

Пробираючись крізь натовп, вона помітила Ітана, який весело розмовляв з Лейлою. Вони стежили за кожним рухом дівчини на тацполі. Через кілька секунд до них приєдналися Демі та Дакота, які мали посмішки від вуха до вуха. Іві скривилася і пройшла повз них, мимоволі закочуючи очі. Вона поставила дві склянки на стіл і попросила налити їй ще пуншу. Настрій був буквально огидний, і все, чого вона хотіла – це покинути вечірку.

– Що з лицем? – запитав Енді, з яким Іві бачилася сьогодні вранці у холі, по приїзді до школи. Він сьогодні був на розливі, подаючи пунш усім охочим.

– Хто це? – тільки й запитала Іві, вказуючи головою на новеньку. Енді дивно посміхнувся, заповнюючи другу склянку.

– Це Селеста Фабер. У нашій школі вперше, перевелася до нас з Ліона – це таке місто у Франції. Вчиться у дев'ятому класі.

– Звідки ти знаєш? – запитала вона, а потім махнула рукою, мовляв, не розповідай, не хочу знати. Але Енді все ж таки відповів:

– Зустрів її сьогодні у бібліотеці. Вона стояла разом із Ітаном. Там ми й познайомилися.

– Ага, дякую, – недбало сказала дівчина, забираючи дві склянки з пуншем і йдучи далеко від поля.

Вона вийшла з внутрішнього двору старшої школи, пройшлася вздовж будиночків їхнього кампуса, де вони жили, і загорнула за них, роблячи коло і опиняючись на дитячому майданчику, де грали діти. Вона залпом випила першу склянку і пішла далі, спускаючися нижче стежкою.

Пройшовши ще кілька метрів, вона опинилася біля басейну, який поки що був відкритий. Іві озирнулася на всі боки, допиваючи другу склянку і тут же викидаючи її, а потім зайшла всередину, тихо зачиняючи за собою двері. Тут було тихо, спокійно і дуже багато води, що завжди допомагало Іві.

Вода була для неї живою енергією і заспокоювала, розслабляла. Як і зараз. Вона зняла босоніжки на середньому підборі і сіла на край басейну, опускаючи ноги в холодну воду. По тілу одразу ж побігли мурашки, від яких захотілося сховатися, накинувши на себе щось тепле.

Вона думала. Думала про всі ті речі, які могла б змінити, але не змінює тільки тому, що вона жахлива боягузка, яка і двох слів зв'язати не може. Вона могла б вже давно рухатися далі, але в неї не виходить, тому що вона відчуває, ніби зобов'язана все вирішити.

Вирішити проблему, яку створила. Вона тримається за неї так, наче це остання річ, яка в неї залишилася. І вона розуміє, що якщо не зможе повернути все назад, то втратить щось, що вже втратила насправді давно, але просто відмовляється визнавати це, живучи у світі трирічної давності.

– Іві, – хтось сказав пошепки, але голос відбився від стін і гулом пролунав басейном. Дівчина обернулася і побачила свою подругу, яка постійно знаходить її, куди б та не пішла. – Що ти тут робиш?

– Я повинна поговорити з ним, – відповіла Іві, різко піднімаючись на ноги, через що у неї закрутилася голова і вона мало не звалилася в басейн. Але Христина вчасно схопила її за руку, тягнучи за собою.

– Я не думаю, що зараз час для розмов, – спокійно сказала подруга, намагаючись посадити Іві на лавочку та взути її.

– Ні! – вигукнула Іві, та так різко, що Христина відскочила від неї. – Я сама, – сказала вона вже спокійніше, намагаючись застебнути свої босоніжки. І це у неї вийшло, правда зі спроби п'ятою, але все ж таки вийшло. – Вибач, але я повинна поговорити з ним, – сказала вона ще раз, піднімаючись на ноги і вже стоячи впевненіше, ніж до цього, але все одно помітно хитаючись.

– Іві, ти п'яна, – сказала Христина, акуратно беручи її за руку. – Не розумію, як тебе так розвезло всього з двох склянок пуншу?

– Ні, – дівчина заперечливо похитала головою, що стало її помилкою.

– Так! – крикнула Христина, знову підхоплюючи її, вже виводячи з басейну. – Тобі потрібно поспати. І випити якусь пігулку.

– Ні, не треба, – упиралася Іві, повторюючи цю фразу всю дорогу, поки вони йшли, на що Христина зовсім ніяк не реагувала. Тоді Іві почала вириватися, але алкоголь робив свою справу і її руки поступово дедалі більше не слухалися, слабшаючи.

– Та коли ж ти вже вгамуєшся? – пробубнила Христина собі під ніс, затягуючи Іві на другий поверх. Дівчина відразу замовкла, трохи образившись, але як тільки її голова торкнулася подушки, то тут же провалилася в сон.