На прозорому маленькому столику, який був розміщений на терасі, стояли дві чашки, що димилися. Одна була з дуже солодкою кавою, яка більше була схожа на десерт, а друга з трав'яним чаєм, який допомагав заспокоїтися.

Іві потяглася до своєї чашки з кавою, щоб хоч якось прийти до тями. На її губах залишився приємний солодкуватий смак, а ніс із забуттям вдихав кавово-кедровий запах.

Поруч із нею сиділа Христина, яка весь цей час чекала, поки Іві збереться з думкою і зможе хоч щось розповісти. Вона намагалася її не турбувати зайвий раз і давала їй стільки часу, скільки потрібно. Коли чашка з солодким напоєм була спустошена, Іві поставила її назад на столик і повернулася обличчям до Христини, набираючи повітря у свої легені.

– Я бачила їх сьогодні на нашому місці, – майже пошепки сказала вона, наче боялася бути почутою.

– Кого? – запитала Христина, здивовано дивлячись на свою подругу. – Ти можеш розповісти все від початку?

– Я пішла в ліс, щоб привести свої думки в порядок і заспокоїтися.

– Це я пам'ятаю, – відповіла їй Христина, кивнувши головою.

– Я пішла на наше місце, яке знайшла ще у дитинстві. Я ходила туди весь час, відколи помітила його. І сьогодні, коли я майже прийшла туди, я побачила там Ітана, який уже не був там років як три. Він був не один. Там була Селеста. Він привів її на наше місце, розумієш? – останній рядок Іві прокричала, намагаючись стримати свої сльози.

– Іві, люба, – почала Христина, обіймаючи дівчину за плечі. – Я знаю, що це несправедливо, я це розумію, але повір мені, минуло вже багато часу і він має право на те, щоб зустрічатися з кимось іншим.

– Я знаю, – відповіла вона, вириваючись, щоб втерти сльози, що підступили. – Але він привів її на наше місце, розумієш? Це не особисте його місце, воно наше. Там заховано стільки таємниць та спогадів, які ми прожили разом, які я проживала сама, а він привів туди свою «нову» дівчину.

– Я розумію, Іві. Я знаю, що це завдає тобі болю. Мені шкода, що так сталося. Але ще більше мені шкода за те, що ти так затято тримаєшся за ці спогади, що ти так і перебуваєш у минулому. Ти не живеш тут і зараз, ти не радієш життю, ти просто страждаєш за тими моментами та ситуаціями, які вже не повернути. У цьому світі все відбувається так, як має бути, і тобі просто необхідно мати сміливість у собі, щоб визнати це, відпустити і рухатися далі.

– Мені шкода, що я витратила стільки часу на людину, яка на цього не заслуговує, – пробубнила вона собі під ніс.

– Не варто шкодувати про це. Це досвід, це урок, який ти засвоїла, і який, я сподіваюся, більше не повторитись.

Іві кивнула, простягаючи свої руки до Христини і міцно обіймаючи її, втикаючись своїм носом у комір сірої толстовки. Вона точно не знала, чи допоможе їй ця розмова надалі, чи вона знову повернеться до початку. Але зараз, принаймні, вона почувалася набагато краще.

– Дякую, що ти є в моєму житті, – тихо прошепотіла вона на вухо дівчині, прикриваючи свої очі.

– Нема за що, – з усмішкою відповіла Христина, повільно відпускаючи свою подругу. – Вже пізно, час спати, інакше завтра знову проспиш.

– Так я знаю. Дай мені ще кілька хвилин.

– Добре, – легко відповіла Христина і покинула терасу, акуратно зачиняючи за собою двері.

*****

Ранок дуже швидко постукав у вікно дівчачої кімнати. Сонце залило своїми променями весь простір, змушуючи жмуритися і з головою ховатись покривалом.

– Вставайте! – радісно закричала Іві, діставаючи свій новий одяг із шафи. – Настав час збиратися.

– Як ти прокинулася раніше, ніж я? – пробубнила Христина, сповзаючи зі свого ліжка. Вона обмоталася ковдрою, бо вранці було вже прохолодно, а потім пішла в душ, тягнучи її за собою.

– З якого часу ми прокидаємося так, ніби у нас якесь свято? – тихо запитала Адріана, ігноруючи той факт, що до початку йоги залишилося 10 хвилин.

– Просто у мене гарний настрій, – з напускною байдужістю озвалася Іві, стягуючи теплий плед з Адріани. Дівчина сильно обурилася, намагаючись ухопитися за край і повернути собі річ назад.

– Якщо ти зараз не встанеш, то ми запізнимося на йогу, нас знову покарають і змусять відпрацьовувати, – грізно сказала Іві, а потім подумала і додала: – Можливо. Але спізнюватися все одно знову не хочеться.

– Скажіть, що я погано почуваюся.

– Але, Адріана! – обурилася Іві, послаблюючи хватку на пледі. У цей момент Адріана скористалася можливістю та забрала його назад, накриваючись ним із головою.

Дівчина важко зітхнула, але більше не турбувала подругу. Вона одягла на себе чорні лосини та ніжно-рожеву толстовку, під якою був чорний топік на випадок, якщо раптом стане жарко.

Буквально через 5 хвилин із душу вийшла і Христина, яка швидко переодягнувшись, взула свої кросівки і вони разом з Іві вийшли з кімнати, швидко спускаючись сходами, намагаючись не запізнитися.

Після йоги у них був сніданок, де Іві насолоджувалася кожним шматочком їжі та посміхалася у всі зуби від дивного припливу щастя та енергії. Христина косо на неї поглядала, але нічого не говорила, втім, як і решта.

Далі йшла низка уроків, на яких дівчина також не відставала, активно відповідаючи на кожному занятті та отримуючи за це добрі оцінки. На великій перерві, яка триває цілу годину, дівчатка знову пішли до їдальні, щоб перекусити.

Іві взяла собі велику каву та десерт із солоною карамеллю, а Христина зупинила свій вибір на чаї та досить не маленькому сендвічі з шинкою. Взявши свій перекус, вони спустилися у двір старшої школи і присіли на зручні для них лавки.

– Ти сьогодні дуже дивно поводишся, – зауважила Христина, відкушуючи частину свого ланчу.

– З чого ти так взяла? – Іві повернула голову в її бік, дивлячись подрузі у вічі. Вона зробила ковток гарячої кави і блаженно посміхнулася.

– Ти надто активна та радісна, – відповіла їй Христина, насторожено дивлячись на дівчину. – Це мене трохи турбує. У тебе рідко буває стільки енергії, особливо останнім часом.

– Зі мною все добре, – Іві яскраво посміхнулася. – Я нарешті відчуваю себе щасливою, живу життям, яке є в мене зараз. Хіба ми не про це говорили з тобою вчора?

– Так, але...

– Ніяких «але», – заперечила Іві. – Я в повному порядку, чесне слово.

– Гаразд, – неохоче відповіла Христина, поки що закриваючи цю тему.

«Але чи надовго?» – подумки запитала вона себе.

– Боже, яка ж я голодна! – вигукнула Адріана, вийшовши з їдальні. У руках у неї була тарілка, повністю напхана фаст фудом.

– Смачного, – сказала Іві, знову посміхаючись. Адріана подякувала їй, а потім голосно вигукнула, чим налякала подруг.

— У мене ж є для вас новина, — пошепки сказала вона, присуваючись до них ближче, щоб ніхто не зміг їх почути.

– Яка? – нетерпляче запитала Іві, а Христина заінтриговано дивилася на свою однокласницю.

– Сьогодні ввечері відбудеться невелика вечірка, яку організовують випускники, – змовницьким голосом промовила вона і одразу відсунулась, продовжуючи поїдати свій бургер.

– Аа, – розчаровано простягла Христина. – Я не зможу піти, мені потрібно підготуватися до додаткових із біології на завтра.

– А ти? – запитала Адріана, дивлячись на Іві, через що дівчина прийшла в невелике збентеження, адже зазвичай вона не ходить на такі вечірки. Але ще вчора вона вирішила, що перестане жити минулим, тому що життя відбувається прямо тут і зараз, тому вона з повною впевненістю кивнула головою і на її обличчі з'явилася яскрава посмішка.

– Серйозно? – здивувалася Христина.

– Так, а чому б і ні? Я не бачу тут нічого такого, – відповіла вона, знизуючи плечима.

– І правильно, – погодилася з нею Адріана. – Буде весело, – вона підморгнула подрузі, а потім встала, забравши їжу з собою і попрощалася, попрямувавши до свого хлопця, який вже чекав на неї біля виходу з внутрішнього двору школи.

– Ти мене сьогодні дивуєш, – сказала Христина після того, як Адріана пішла. – Ти ж не любиш вечірки.

– Хто сказав? – обурилася Іві.

– Ти, ще минулого року, коли Адріана запросила нас туди вперше, як тільки ми перейшли до старшої школи.

– Ну... – простягла Іві. – Може, але я такого не пам'ятаю.

– Зате я пам'ятаю, – наполягала на своєму Христина. – Не намагайся бути тією людиною, якою ти апріорі не є.

— Не надавай цьому такого великого значення, — відповіла Іві, підводячись на ноги. – Я просто хочу добре провести час та повеселитися.

– Ти впевнена? – насторожено запитала Христина. – Просто ти виглядаєш не дуже стабільною останнім часом.

– Не турбуйся. Зі мною справді все гаразд. Одна вечірка – це не злочин.

– Так, але ж справа не в ній.

– Добре, – погодилася Іві. — Проте давай вже закриємо цю тему, гаразд? – вона знову яскраво і по-доброму посміхнулася, викинула не до кінця допиту каву, обняла подругу і пішла на вихід із дворика.

– Ти куди? – крикнула Христина, сидячи в невеликому здивуванні.

– У мене через годину тренування, – прокричала у відповідь їй Іві, після чого зникла за поворотом.

*****

Дівчина стояла біля шафи, підбираючи вбрання до сьогоднішньої вечірки. У руці у неї красувалася чорна шовкова сукня, яку їй подарувала її мама на день народження цього року. Але вона ніяк не наважувалася її надіти через довжину і великий розріз, який оголював майже всю її ногу.

– Це найшикарніша сукня, яку я тільки бачила у своєму житті, – сказала Адріана, стоячи за Іві і розглядаючи чорну матерію в її руках.

– Мені здається, що це занадто, - зніяковіло відповіла дівчина, знову приклавши річ до себе.

– Чому одразу занадто? Ти чудово виглядаєш, у тебе чудові ноги і ця сукня якраз може їх підкреслити. В чому проблема?

– Ну, а я не виглядатиму як..? – Іві не встигла договорити, бо Христина її перебила:

– Ні, не будеш, – сказала вона, відкриваючи підручник з біології. – Це твоє тіло і ти маєш право одягати те, що тобі хочеться.

– Ну ось! – вигукнула Адріана. – Так що поспішай, у тебе є десять хвилин, – з цими словами вона покинула кімнату, залишаючи Христину та Іві наодинці.

– Ти впевнена, щоне підеш? – запитала дівчина, перевівши свій погляд на подругу. Та відірвалася від підручника, підводячи очі, дивлячись у стелю, замислюючись над питанням.

– Ні, – вона заперечливо похитала головою. – Можливо якось іншим разом.

– Гаразд, – сказала Іві, здаючись, а потім пішла у ванну, щоб переодягнутися.

Через кілька хвилин вона вийшла в хол, де на неї вже чекала Адріана, попутно листуючись з кимось.

– Боже! – вигукнула вона. – Ти виглядаєш так, ніби зібралася не на просту вечірку старшокласників, а на червону доріжку.

– Дякую, – зніяковіло відповіла Іві, намагаючись якнайшвидше перевести тему. – Ну що, йдемо?

– Звичайно, – посміхаючись, відповіла Адріана. – До речі, вечірку влаштовує мій хлопець, може хоч нарешті познайомлю вас.

– Було б непогано, – чесно зізналася вона, слабо посміхнувшись.

Дівчата вийшли на вулицю, а в очі їм кинулися сутінки, освітлені світлом ліхтарів. Легкий і теплий вітер подув на них, розвіваючи волосся. Вони вийшли на стежку і пішли до останнього житлового будиночка старшої школи, де було дуже багато порожніх кімнат, тому всі можливі вечірки завжди проводилися там.

Щоправда, адміністрація школи, як правило, не схвалювала такі витівки випускників, і щойно помічала щось подібне, то одразу ж усіх розганяла. Тому в той час, коли мав відбутися обхід будинків, музику та світло приглушували, щоб вечірка не закінчилася раніше, ніж їм того хотілося б.

Дійшовши до кінця стежки, Іві прислухалася і почула відлуння вечірки, що недавно почалася, через що її серце швидко забилося від хвилювання.

– Не хвилюйся, – шепнула Адріана Іві на вухо, ніби вловивши хвилі переживань, що відходять від неї. – Веселощі тільки починаються.

Вони швидко зайшли в будинок і попрямували до першої та найбільшої кімнати на першому поверсі. Музика грала все голосніше і голосніше, пускаючи мурашки по тілу Іві.

– Адріана! – вигукнув високий хлопець, підводячись з ліжка. На його обличчі яскраво горіла посмішка, а в руці була склянка з якимсь напоєм, більше схожим на пиво.

– Познайомся, це Віктор, – сказала Адріана, обіймаючи свого хлопця. – А це Іві, моя сусідка по кімнаті, про яку я тобі розповідала.

– Іві, – промовив хлопець, посміхаючись. – Приємно познайомитися.

– Взаємно, – відповіла дівчина, трохи зніяковівши.

– Проходьте, не соромтеся, – сказав Віктор, сплітаючи свої руки з руками Адріани. – Скоро ще кілька людей підтягнуться. Іві, може ти хочеш чогось випити?

– Ні, дякую, – відповіла вона, негативно хитаючи головою і згадуючи свій минулий досвід, який був лише кілька днів тому. – Не сьогодні, – вона скуто посміхнулася, одразу ж виходячи на простору терасу і запускаючи свіже повітря до кімнати.

Дівчина присіла на перше плетене крісло, що трапилося, і взяла звичайну кока колу з кавового столика. Чомусь її настрій різко погіршився, а на думку стали лізти дивні думки, які робили їй лише гірше.

– Здається, тепер я розумію, чому не люблю такі вечірки, – пробубнила вона собі під ніс, роблячи ще кілька ковтків холодного напою.

– І чому ж? – з усмішкою запитав хтось за її спиною, через що дівчина відразу повернулася, мало не подавившись своїм напоєм.

– Боже, Енді! – вигукнула вона, хапаючись за серце. – Ти мене налякав.

– Вибач, – весело сказав хлопець, сідаючи навпроти.

– Не думала, що зустріну тебе тут, – сказала Іві, заспокоївши своє дихання.

– Ну, я найчастіший гість на таких заходах, а ось ти...

– Так, знаю, сьогодні так сталося. Ти тут один? – запитала вона і стала оглядатися на всі боки.

– Поки що так, решта підтягнеться трохи пізніше.

– Зрозуміло, – сумно промовила дівчина, опускаючи очі в підлогу.

– Ти ні з ким так і не спілкуєшся? – запитав Енді, через що Іві здригнулася. Адже він і так знав відповідь на своє запитання.

– Так, – вона кивнула. – Тільки з тобою, якщо ти хотів це почути. Але якщо раптом ти маєш на увазі його друзів: Ентоні і Даві, то я і так не особливо з ними добре спілкувалася раніше, а зараз і поготів.

– Так, – він вимовив тихий смішок. – Я це й мав на увазі.

– А чому ти питаєш? – Іві подивилася йому в очі, трохи підводячись зі свого крісла, сідаючи зручніше.

– Я не знаю, – легко відповів він, знизуючи плечима. – Просто запитав, адже вони прийдуть сюди скоро, навряд чи тобі захочеться з ними перетинатися.

– Але ж це не означає, що я повинна йти звідси з цієї причини, – відповіла Іві. На лобі в неї залягла складка, яка видавала її непорозуміння. – Це було б дуже дивно, – додала вона, трохи розслабившись.

– Не для всіх, – висловив свою думку Енді, діставаючи саморобні цигарки з кишені. – Деякі люди настільки сильно не хочуть з кимось перетинатися, що якби довідалися, що є така можливість, то швидше за все пішли б.

— Може, — повільно сказала вона. – Але чи не означає це, що їхнє життя ніби під контролем чужих людей?

– Значить, – легко відповів він, випускаючи перші клуби диму.

– Я схожа на таку людину? – здивовано запитала Іві, на що Енді засміявся.

– Ні. Хто-хто, а ти вже точно не схожа на таку людини.

Іві яскраво посміхнулася, а потім повернула голову у бік кімнати і побачила, як туди прибули нові люди, на яких вона хоч і чекала, але найменше хотіла побачити.

– Привіт! – закричала Лейла, дістаючи пляшку чогось алкогольного зі своєї сумочки. На її губах була яскрава червона помада і така ж яскрава посмішка. Очі непідробно блищали. Складалося таке враження, що це не перша її пляшка за сьогоднішній вечір.

Слідом за нею зайшов Ітан, який невідривно вирячився у свій телефон. Він привітався з усіма, а потім глянув уперед, стикаючись з Іві очима. Поруч із ним стояв Ентоні та Даві. Перший був трохи нижчим на зріст, з русявим волоссям, а другий хлопець був високим, худорлявим, волосся його всього на пару відтінків було темніше.

– А ось і вони, – весело, але трохи тривожно, промовила Іві, розриваючи зоровий контакт з Ітаном.

– Підеш зі мною чи залишишся тут? – запитав Енді, докурюючи свою цигарку.

– О, ні, дякую, – з нервовим смішком відповіла дівчина. – Я, мабуть, поки що залишусь тут.

– Як хочеш, – відповів хлопець, знизуючи своїми плечима. – До речі, – він обернувся, перш ніж залишити невелику терасу. – Тобі дуже личить ця сукня, – підморгнув він їй наостанок. Іві весело посміхнулася і кивнула головою на знак вдячності.

*****

– Іві! – радісно вигукнула Адріана, входячи на терасу і відразу ж сідаючи до своєї подруги. В руках у неї була склянка з апельсиновим соком, в яку, Іві знала напевно, була підмішана горілка.

– Адріана! – вигукнула Іві у відповідь, копіюючи поведінку своєї співрозмовниці.

– Чому ти тут сидиш? – здивовано запитала дівчина, оглядаючись на всі боки і помічаючи не більше п'яти чоловік на терасі. – Тобі нудно?

– Ні, – Іві заперечливо похитала головою. – Тут просто повітря більше.

– Аа, – промовила Адріана і посунулася до неї ближче, шепочучи на вухо: – це через Лейлу, Ітана і всю ту компанію?

– Все можливо, – також пошепки відповіла Іві. Чомусь ця розмова з п'яною подругою її до неможливості бавила.

– Знаєш що? – запитала Адріана в мить ставши серйозною.

– Що? – Іві на неї пильно подивилася.

– Ти сьогодні виглядаєш як ніколи чудово. Ти просто красуня в цій сукні!

– Дякую, – дівчина м'яко посміхнулася.

– Але чомусь ти сидиш тут і ніби ховаєшся, – продовжила подруга.

– Адріана, я не ховаюся, – серйозно відповіла Іві, злегка підводячись. – Просто там справді дуже душно і галасливо.

– То це ж вечірка! – вигукнула подруга і схопила Іві за руку. – Так і має бути.

Вона потягла Іві, змушуючи ту підвестися з крісла і повела назад до кімнати. Дівчина важко зітхнула, але чинити опір не стала, бо розуміла, що сперечатися з п'яною подругою буде марно.

Як тільки вони увійшли назад до кімнати, то в ніс одразу вдарив сильний запах алкоголю та тютюну. Іві інстинктивно скривилася. Адріана не стала вислуховувати відмови своєї подруги, тому просто всунула їй у руки склянку з таким же напоєм, який вона зробила просто при ній.

– Гаразд, – на видиху сказала Іві, змирившись, але зробити хоча б ковток так і не наважилася. В голові весь час крутився той стан, який у неї був у перший же навчальний день, через що ставало зовсім погано.

Музика змінилася і Адріана закричала найголосніше. Очевидно, це була її улюблена пісня, бо вона відразу ж почала танцювати, рухаючись у такт, але й не випускаючи склянку зі своїх рук.

Іві засміялася, перехоплюючи невелику частину енергії своєї подруги і теж не стала відставати. Вона танцювала під біт, рухаючи стегнами у різні боки, через що її сукня практично повністю оголювала ліву ногу.

Якоїсь миті вона зупинилася, щоб подихати, але відчула на себе чийсь пильний погляд. Вона різко обернулася, стикаючись очима з Ітаном. Знову. Він невідривно дивився на неї, пробігаючись поглядом по тілу. Іві закотила очі та відставила склянку. Їй треба було більше повітря.

Вона почала пробиратися через натовп, не помітивши Лейлу, яка, здається, весь вечір тільки за нею та Ітаном і спостерігала. Іві зовсім випадково зачепила її плечем, і відразу обернулася, щоб вибачитися, але не встигла. Її сукня одразу ж стала мокрою, через вилитий на нього алкоголь, який навіть трохи зачепив праву частину обличчя, через що туш і підводка відразу потекли, залишаючи чорні сліди на щоці.

– Лейло! – вигукнув Ітан, підбігаючи до неї. – Ти що робиш?

– Я випадково, – невинно сказала вона, ляскаючи очима.

– Правда? – весело спитала Іві, хапаючи келих червоного вина зі столу. – Я тоді теж, – з цими словами вона плеснула вино прямо Лейлі в обличчя.

Але трохи промахнулася, через що на її білосніжно-білій сукні стали з'являтися червоні плями. Власне, як і на обличчі Лейли, яка буквально почала закипати від злості, наче чайник.

– Упс, – сказала Іві в повній тиші. – Гарна була вечірка, – вона голосно поставила келих назад на стіл і розвернулася, щоб піти. В цей момент Лейла почала кричати, відійшовши від шоку, і кинулась на Іві. Дівчина відразу відстрибнула, спостерігаючи, як кілька хлопців тримають Лейлу щосили.

– Ти хоч знаєш скільки коштує ця сукня? – репетувала вона, не перестаючи вириватися.

– Ні, – холодно відповіла Іві. – І навіть знати не хочу, але я думаю, що вона коштує дорожче, ніж ти сама.

На цих словах Лейла ніби збожеволіла. Злість її була сильнішою, ніж можна було уявити. Іві лише посміхнулася і швидко покинула кімнату, а потім і будиночок, не обертаючись навіть на мить.

У якийсь момент, коли вона вже дійшла до своєї кімнати, вона зупинилася, щоб перепочити. Думки почали прояснюватись і тільки зараз вона зрозуміла, що накоїла. Тепер уже від Лейли їй точно не буде проходу.