Після ще одного раунду вибуло одразу кілька учасників. Одного мирного мешканця вбили, а на голосуванні, якимось чином, обрали Шанель, на яку різко всі накинулися. Вона, разом з Едвардом, з яким отримала рівні бали, зіграла у фортуну, через що й покинула гру.

Виявилося, що Шанель – це Корнелія. Вона ж була і Ангелом Смерті, і забрала з собою одного з учасників, але, на жаль, він також виявився мирним мешканцем. Незважаючи на це, Корнелія була впевнена, що він був хоча б одним із поплічників Дону, тобто Мафією. Розчарована дівчина, з трохи згаслими очима, витягла собі завдання: їй треба було придумати вульгарний віршик і розповісти його під час великої перерви, коли всі сидітимуть у їдальні, обідаючи.

Корнелія на це лише зітхнула, виходячи з кімнати разом із ще двома «мертвими» учасниками.

– Я все ще не розумію, чому вона не забрала з собою Едварда? – у повній тиші запитала ведуча, знизуючи плечима, трохи відходячи від такого, скажімо, не найрозумнішого вчинку одного з учасників. – Але вже не важливо. Отже, місто засинає, – проголосила вона, знову вимикаючи основне світло.

Іві прикрила очі, легенько стискаючи лазер у руці.

– Дон та Мафія прокидаються.

Дівчина розплющила очі, стикаючись з непроникним і якимось темним поглядом навпроти себе. Едвард оглянув її з ніг до голови, викликаючи мурашки по всьому тілу. Іві зіщулилася, не особливо розуміючи до чого така пильна увага до її персони. Емілі, що сиділа поруч, слабо стукнула його рукою по нозі, щоб він звернув увагу на неї і слова ведучої.

Іві вказала лазером на Кендалл, бажаючи якнайшвидше викинути її з цієї гри. Слащавий голосок занадто сильно нагадував голос Лейли, і Іві не могла позбутися негативних почуттів, спрямованих у її бік. Емілі ж заперечливо похитала головою, навпаки вказуючи своїм лазером у бік Христини. Іві обурилася лише одним поглядом, гнівно протестуючи проти такого бажання.

Едвард важко зітхнув, вирівнюючись на своєму стільці, щоб ще раз оглянути учасників і подумати, а потім вказав рукою у бік Діна Вінчестера, явно бачачи в ньому більше небезпеки, ніж у всіх інших.

– Мафія зробила свій вибір, – голосно сказала ведуча. У тиші її голос звучав чітко і навіть трохи чужорідно. – Дон та Мафія засинають.

Після того, як всі інші гравці зробили свій вибір, настав ранок. Звичайно прокинулися не всі і Іві трохи зам'ялася, кидаючи сумнівні погляди у бік Діна. Все ж шкода було, що вибір Дона впав на нього.

– Хотіла б я сказати, що сьогодні вночі хтось помер від рук Мафії, – жалісним голосом промовила ведуча, але потім коротко хмикнула, посміхнувшись, – але Лікар, наче відчув хворого і врятував йому життя, чого не скажеш про Емілі, – тихо закінчила вона. – Її вбив Маньяк, чітко потрапляючи в ціль, а Діна Вінчестера врятувало диво і чудове чуття Лікаря. Леді цієї ночі приходила до Едварда і заморозила його. Ось такі от справи.

Іві невесело хмикнула. Вона ще раз окинула хлопця в золотій масці пильним поглядом, помічаючи купу таких рідних і страшенно знайомих деталей. У її голові вихором закружляла Хеллуїнська ніч, яку вона згодом і через достатню кількість випитого тоді алкоголю, пам'ятала погано. На ранок у неї ще були якісь спогади про той вечір, але згодом все це повільно зникало з її голови.

Дівчина згадала гучну музику, руки, що утримують її від падіння. Золоті крила, чорний костюм, золота маска... Іві збрехала б собі, якби подумала, що це був не той хлопець. У тьмяному освітленні, що тоді, що зараз було важко розглянути його очі. Але, якимось внутрішнім чуттям вона могла присягнутися, що вони були блакитні.

У середині неї все стислося від напруги. І він ще хотів дізнатися тоді її ім'я? Вона невесело засміялася про себе, ніби якесь глузування, яке знову і знову зводило їх разом, приставляючи один до одного, як якісь пазли, які ніяк не можуть збігтися. Начебто схожі, але все ж таки щось не те. Дві фігурки, які мали б ідеально виглядати разом, лише стикаються долею і б'ються одна об одну з неприємним дзвоном металу. Ліпляться, ліпляться, а збігтися не можуть. Доводиться силою утримувати їх, щоб один пазл не відскочив від іншого, і життя тільки супер клею їм підливає, в цю неприємну картину досконалої незібраності.

– Ну, що ж, – тихо сказала Емілі, підводячись зі свого стільця, розриваючи щільні думки Іві, що в'ються в її голові, наче волосся від вологи. Вона підняла на дівчину погляд, знову повертаючись до гри.

Емілі стягнула з себе мантію та маску, показуючи світові своє обличчя, а її пальці вхопилися за карту Мафії, вивуджуючи ту з кишені вузьких джинсів. Учасники весело заплескали, радіючи своїй маленькій перемозі і подякували маніяку (навіть не знаючи хто це) за те, що він так точно влучив у ціль.

– Дякую за гру, – сказала Селеста. Її голос зараз звучав інакше, тому що був не прикритий маскою, яка заглушала його, не дозволяючи проявлятися до кінця.

Іві мимоволі задумалася, що якщо під маскою Емілі була Селеста, яка була проти того, щоб вбивали Кендал, тоді під маскою Кендал, майже зі стовідсотковою ймовірністю, була Лейла.

– І тобі велике спасибі за участь, – чемно сказала ведуча, відчиняючи для неї двері, виправджуючи назовні. – А тепер можна розпочати голосування. Едварде, ти заморожений, тож сиди і насолоджуйся, а то щось мені підказує, що якби не Леді цієї ночі, то ти теж покинув би наші ряди.

Той лише невесело кивнув головою, спираючись усією своєю вагою на стілець, зрідка кидаючи на Іві задумливі погляди. Якщо дівчина має рацію, то вона практично розгадала всіх у цій грі. Незрозумілим для неї залишається тільки «Ітан» і Дін, хоча підозри є.

У кімнаті знову піднявся гомін, учасники обговорювали людей на вигін, не боячись висловлювати свою думку. На цей раз під роздачу потрапила і сама Іві.

– Я голосую проти Клері, – їдко висловилася Кендал і тепер Іві навіть не сумнівалася, що це була Лейла. Принаймні сумнівів було так мало, що вони ледве доходили до одного відсотка.

– Підтримую, – сказав Ітан, також голосуючи за неї. Іві витріщила на них свої очі, закипаючи від злості та обурення.

– Ні, зачекайте, – втрутився Едвард, але ведуча перервала його.

– Гей, зайко моя, ти заморожений, сиди та мовчи.

Той лише різко видихнув, насупившись, як здалося Іві, але відразу заткнувся, повертаючись у колишній стан. Тим часом голосування розділилося на дві команди: ті, хто був проти Клері і ті, хто був проти Кендал. Так як їх було 9 чоловік, то голоси не могли розділитися порівну і тоді Христина, помічаючи підставу, проголосувала проти «Ітана», тим самим рятуючи Іві, поділивши між нею та Кендал загальні бали. Тепер попереду на них чекає лише фортуна.

– Клері, – сказала ведуча, звертаючись до Іві. – Називай цифру від одного до восьми.

– Два, – спокійно сказала вона, потираючи трохи мокрі від хвилювання долоні об джинсову тканину штанів.

– Мимо, – промовила ведуча, повернувшись до Кендал.

– Тепер ти.

– Сім, – відповіла вона, напружено стиснувши губи.

– Мимо.

– Один, – сказала Іві, розуміючи, що зараз її черга. Усі затамували подих.

– Мимо.

– Чотири, – сказала Кендал, теж починаючи нервувати, прокручуючи парочку зі своїх дорогих кілець на пальцях.

– Мимо.

– Та що ж таке! – тихо вигукнула Христина, сплескуючи руками від нетерпіння.

– Вісім, – повільно промовила Іві, важко дихаючи від напруження.

– Мимо.

– П'ять, – жваво сказала Кендал, наче вже перестала боятися і була цілком впевнена у своїй перемозі. Але тільки посилила ситуацію.

– Пробач, – ніяково сказала ведуча, знизуючи плечима. – Ти вибула.

Іві спокійно опустила плечі, нарешті видихаючи.

– Давай, зіронька моя, витягай своє покарання, – сказала ведуча, простягаючи їй прозору вазу. Дівчина пошурхала руками, діставаючи яскраво-зелений клаптик паперу, швидко його розгортаючи.

– Написати собі на лобі маркером слово і проходити так цілий навчальний день, – промовила вона, сумно зітхаючи, а потім додала уїдливо: – дуже оригінально. Що хоч за слово? – швидко схаменулась дівчина, загоряючись хоч якоюсь уявною надією.

– Поки не знаю, – ведуча знизала плечима. – Із цим тобі мають допомогти наші учасники. А тепер, покажи личко.

Дівчина відразу стягнула з себе маску з накидкою, демонструючи довгі ноги в чорних колготках, а також світле біляве волосся. Іві посміхнулася на всі зуби, розуміючи, що вгадала правильно.

– То ким же ти була, Лейло.

Дівчина дістала з кишені спідниці картку, демонструючи всім, що вона була Леді.

– Ооо, – промлвила Іві, посміхаючись. – Тоді зрозуміло, чому Едвард заморожений. Все як у житті.

Учасники несміливо засміялися, не зовсім розуміючи, хто може бути Едвардом. Проте за лютим поглядом Лейли, який вона кинула в її бік, Іві зрозуміла, що всі її припущення виправдалися. Вона має подякувати обставинам, що Селеста вибула ще до початку голосування, інакше Іві б не стрималася.

– То хай вона собі свою роль на лобі і пише, – промовив «Ітан», зводячи всі смішки на «ні».

– Леді? – перепитує ведуча, але хлопець лише мотає головою.

– Лола, – коротко кинув він.

Натовп схвалив його ідею і тихо загув.

– Ну що ж, Лейло, дякую за гру, – почала ведуча, приготувавшись плескати двічі в долоні. – І всі разом: пішла геть! Три, чотири.

– Пішла геть!

Лейла лише гордо підвела голову, розвертаючись на невеликих підборах і крокуючи за двері, прямо в прохолодний коридор.

Раунд четвертий.

Настала ніч. Іві, як і завжди, розплющила очі, вже так звично зіштовхуючись з поглядом навпроти. Вони, не змовляючись, вказали лазерами на «Ітана» і дівчина навіть тихо реготнула про себе, що один Ітан вбиває іншого.

Кумедна виходить ситуації.

І все, як за каноном, і все, як за традиціями, вони знову заплющили очі, засинаючи. Іві раптом зловила себе на тому, що почала безглуздо посміхатися, хоч цього й не було зовсім видно, але відразу ж вона осадила себе, не даючи волю почуттям, думкам і емоціям, що розігралися в ній.

Минуло кілька тижнів з того самого дня, як розпочалося навчання. Іві гідно трималася весь цей час, практично не перетинаючись з Ітаном. А якщо така можливість і з'являлася, то бачилися вони зовсім миттєво, одразу ж розходячись по різних сторонах, навіть не спромігшись і подивитися один на одного.

І зараз, за ​​весь цей тривалий час, вона розуміє, що може побачити його знову. Та вона й так всю гру відчуває на собі його погляд, бо знає – здогадався. Теж здогадався, як і вона сама, розуміючи за не прихованими рисами та голосом. І тільки одна думка про це змусила її руки трохи затремтіти, а губи розпливтися в страшенно солодкій, десь навіть нудотній, посмішці, ніби весь той час, що вона працювала над собою, пройшов даремно.

Іві зібралася, як і вчила її Христина колись (так, вона не Лего, але все ж таки), і розплющила очі, тому що ведуча сказала, що настав ранок.

– І цієї ночі Мафія скоїла вбивство, а Маніяк дуже сильно прорахувався, – якимось дивним пошепком промовила вона, вказуючи рукою на «Ітана» та Христину.

– Ні, – тихо сказала Іві, замотавши головою.

– Ітан загинув від рук Мафії, а Ізабела від руки Маньяка, – голос ведучої став зовсім драматичним, змушуючи всіх мимоволі посміхнутися, хоч і ситуація до цього не мала.

– Та я життя тобі врятувала, придурок! – прокричала Христина, звертаючись до Діна, бо, мабуть, здогадалася про його роль. Той лише здивовано подивився на неї, вдаривши себе долонею по обличчю. Вона втомлено зітхнула, стягуючи мантію та маску і демонструючи світові свою карту Лікаря.

– Ти просто зазвичай так тихо сиділа, я чомусь подумав, що ти можеш бути якось причетна, – трохи винувато озвався він, рухаючи плечима, немов у спробі вибачитись.

– Тобі протипоказано думати, – їдко і зло сказала вона, але потім з усмішкою додала, тим самим звівши всю ситуацію до гумору: – як лікар говорю.

– Якась маячня, – промовив «Ітан», знімаючи з себе все зайве. За синьою маскою ховався Енді, і він був Шерифом. – Чому ми раніше не злили Едварда? – задав він риторичне запитання, знаючи, що на нього і так ніхто не відповість. – Нам же Норман ще на початку сказав, що він якось замішаний.

– Зливай його, – тихо промовила Христина перед виходом Іві на вухо, очима стріляючи у справжнього Ітана. Той сидів на своєму стільці в розслабленій позі, наче й не чув цього всього.

Дівчина, разом з Енді, покинула кімнату, залишаючи учасників сидіти в тиші.

– Ну, якщо всі все знають, – повільно промовила Іві в надії, що гра прямо зараз і закінчиться.

– Ні, – суворо сказала ведуча, – раунд треба дограти до кінця, – вона кивнула головою, тим самим оголошуючи про початок голосування і всі, навіть не змовляючись, одноголосно були проти Едварда.

Хлопець навіть не став ні з ким сперечатися, а одразу зірвав свою маску, викриваючи обличчя та показуючи карту Дону. Хтось вилаявся, розуміючи, що вони могли ще на початку гри вивести найголовнішого учасника. Але Іві тільки опустила очі в підлогу, не бажаючи зовсім дивитися на нього.

– Витягуй давай своє покарання, – якось трохи навіть засмучено проговорила ведуча, подаючи Ітанові вазу.

– Вибрати будь-який час під час перерви і станцювати стриптиз під саму не сексуальну музику, – його голос звучав трохи хрипло, через що Іві навіть зависла на кілька хвилин, не вслухаючись у слова. Він хмикнув, усміхаючись куточком губ, а потім одразу ж вийшов за двері, зупиняючись на мить, наче хотів щось зробити, але пересиливши себе, зачинив її з іншого боку.

– Нам можна розходитися? – зі смішком запитав Дін, але ведуча заперечливо похитала головою.

– Дон і одна Мафія, – сказала вона, дивлячись йому в очі. – Ви ще не взнали другу, так що гра продовжується.

Іві глибоко зітхнула, заерзавши на стільці. Настала ніч.

*****

Наступні три дні, як і обіцяла Адріана, принесли всій старшій школі багато веселощів, а також кілька покарань від директорки за порушення дисципліни та статуту пансіону. Вона кричала щоразу на учнів у коридорах, не розуміючи, чому вони так розійшлися під кінець семестру.

Найпершими, хто виконав своє покарання, були Норман та Лейла. Хлопцеві не важко було ходити весь день у дівчачій уніформі, крутячи стегнами і випендрюючись перед усім класом так, як тільки можна. До кінця дня, правда, все це звелося лише до одного скиглення про те, що все його тіло перетискається незручною білизною і що все натирає (звідки він її взяв, Іві воліла навіть не знати). Тому вже на останньому уроці його настрій, який, здавалося, не може нічого зіпсувати, був на нулі.

Лейла ж ходила зі своїм написом гордо, піднявши підборіддя вгору і намагаючись не помічати коментарі, які летять у її бік. Особливо на кшталт тих, які говорили про те, що вона, очевидно, забула своє ім'я, раз вирішила написати його у себе на лобі, але, мабуть, помилилася в деяких літерах.

Загалом однокласники не поскупилися на підколи і навіть зйомку відео. Одні фотографії Нормана, які розлетілися по всій спільній мережі та групових чатах, чого тільки були варті. А Лейла навіть не стала чекати на цих горезвісних фотосесій з різних ракурсів і кутів, які могли вихопити її зненацька, і сама зробила селфі, виставляючи їх у мережу.

На другий день, якраз під час обіду, коли Іві з Христиною заглянули в їдальню, то Корнелія, стоячи на стільці і височіючи над столами з їжею, читала до сліз смішний і безглуздий, але все ж таки вульгарний віршик, стукаючи перед цим ложкою по склянці щоб усі звернули на неї увагу.

Завдання своє вона виконала на славу, хоч і змусила всіх робітників почервоніти, а вони, у свою чергу, теж не стали терпіти підступ старшокласниці і відразу ж направили її до директора, за порушення правил школи. Все це, звичайно ж, теж було знято на відео і відразу опубліковано.

Єдиний, хто поки що не виконав своє покарання, був Ітан, але час уже підходив до кінця і сьогодні був останній день, щоб виконати задумане.

Іві прокинулася дуже рано, почуваючи себе трохи пригнічено та тривожно. Її думки крутилися лише довкола однієї людини. Від цього вона вже давно відвикла і зараз все, що відбувається в її голові, було не зовсім звичним.

Вона піднялася з ліжка, кутаючись у щільну кофту і попрямувала в душ, щоб привести себе до ладу. Останні два дні листопада дощі стихли і погода швидко змінювала свій напрямок, переходячи з дощової осені до морознішого наближення зими. До грудня залишалося всього кілька днів і вранці вже можна було спостерігати не маленький шар інею на траві. Це змушувало Іві мрійливо прикривати очі, уявляючи те, як скоро вона зможе здати всі свої контрольні та попрямувати додому, святкуючи різдво.

Вони з мамою ще не розмовляли з цього приводу, але Брайан, якому Іві телефонувала кілька днів на тиждень, переконував її, що хоче відзначити це свято разом з їхньою родиною, тому в жартівливій формі веде переговори з обома мамами, щоб відзначити цю подію в снігових Альпах. Іві тільки сміється на його пропозицію, не сприймаючи всерйоз, хоча від хвилювання, що це можливо, чомусь серце починає битися частіше. Дівчину це трохи турбує і навіть напружує, але вона, поки що, не надає цьому значення.

Вже поснідавши і навіть відсидівши цілих два уроки, дівчатка виходять у коридор, щоб зустрітися з рештою в холі і трохи перепочити. Все-таки такі предмети, як геометрія та алгебра, особливо підряд, висушують гуманітарні мізки Іві до останньої краплі, що єдине, чого вона хоче, після всієї цієї драми у двох актах, спокійно посидіти на першому поверсі в м'яких кріслах, прикривши очі, або ж розмовляючи з подругами на різні теми, які не стосуються школи та уроків у принципі.

Через кілька хвилин не найжвавішої розмови, не зрозуміло звідки починає грати дитяча музика, яку Іві часто могла чути, коли була ще в молодшій школі. Там її постійно включали на зарядках, щоб розворушити дітей перед заняттями та наповнити їх дитячі тіла енергією, яка й так у тому віці б'є через край.

Дівчатка стали обертатися на всі боки, намагаючись знайти джерело звуку, і натрапили на Ентоні, який тримав у руках колонку, щоразу натискаючи на кнопку, щоб збільшити гучність. На перший поверх стали стікатися люди з усіх боків, не зовсім розуміючи, що відбуватиметься. Але Іві вже про все здогадалася, через що її губи мимоволі розтягнулися в посмішці. Вона встала, пересідаючи на крісло до Христини, щоб дивитися обличчям у центр холу, який швидко заповнювався людьми.

Ще через якийсь час, у середину вийшов і той, чиїх рук це було діло, сміливо рухаючи свої стегнами в різні боки. Він став повільно розстібати гудзики на чорному піджаку, посміхаючись і дивлячись в різні боки на захоплені і запитальні погляди натовпу, а також на глузування хлопців і вигуки дівчат, на які Ітан зовсім ніяк не реагував.

Іві дивилася на все це дійство круглими від подиву очима, і намагалася не показувати своїх емоцій, які, здавалося, вже перейшли межу. Коли Ітан розстебнув останній гудзик, знімаючи повністю піджак і кидаючи його кудись у натовп, Іві відкрила рота і трохи істерично засміялася, ляскаючи Христину по руках, через емоційний сплеск.

Звичайна біла сорочка була зроблена з тонкого матеріалу, тому все, що знаходилося під нею, знатно просвічувалося, тому дівчата просто пищали від захоплення. Іві ж прикрила свої очманілі очі, аби не бачити цю безсоромність. Вона так і сказала Христині, але та просто посміялася, прибираючи її руки від обличчя.

Тут Ітан уже церемонитися не став. Не перестаючи танцювати, він почав рухатися через натовп, підходячи до дівчат, крутячи перед ними своїми стегнами, водночас повільно і тягуче розстібаючи гудзики на сорочці. Хтось потягнув його за краватку, ніби допомагаючи і розв'язуючи її замість Ітана. Тут Іві вже не витримала і мимоволі вилаялася, здивовано піднімаючи брови вгору.

– Вони б йому ще гроші в труси стали пихати, – промовила вона Христині на вухо. Тон її голосу звучав дуже обурено.

У якийсь момент у величезному холі стало справді спекотно, через що Іві навіть довелося дістати з рюкзака воду, стрімко осушуючи половину пляшки.

– Я в шоці, – пошепки сказала Христина, на що дівчина тільки-но кивнула, дивлячись на те, як Ітан позбавляється своєї сорочки, кидаючи її кудись у бік і в подальшому навіть не піклуючись про її долю.

Іві пропалювала поглядом його руки, а в голову закрадалися не «найправильніші» думки. Ітан був не надто накаченим, але й не прямий худим. Все було в міру і все було так, як Іві подобалося. Від цього усвідомлення у дівчини трохи закрутилася голова.

Коли його руки полізли до ременя штанів, то дівчина вже хотіла підвестися, щоб не дивитися на це. Їй раптом дуже стало незручно, а дитяча пісенька, яка, очевидно, зовсім не підходила під те, що витворював хлопець, лише навіювала на Іві спогади про минуле та про ті моменти, коли вони добре спілкувалися. Це змусило її зіщулитися, ніби від холоду, і запалати ненавистю до себе за те, що вона не може подолати цей пласт минулого зі свого дитинства.

Христина схопила її за руку, чи зупиняючи Іві, чи намагаючись підтримати, наче якимось шостим почуттям відчуваючи те, що вона зараз переживає. Але в той момент, коли вже й ремінь відлетів убік, а Ітан, ніби щойно помітивши, вихопив погляд Іві з натовпу, який був спрямований на нього – став підходити ближче, повільно просуваючись у її бік.

Цього дівчина витерпіти вже точно не могла, тому, схопивши рюкзак за лямку, вона відразу вийшла на вулицю, вдихаючи свіже і подекуди морозне повітря. Голова кипіла, а серце билося з шаленою швидкістю. Вона з силою заплющила свої очі, зажмуруючись і розуміючи, що все ще відчуває до нього щось. Це «щось» набатом билося у неї в грудях, у голові та у вухах, заважаючи оцінити ситуацію здраво, через що вона не витримала і заплакала. Емоції, наче скипіли, вибухаючи не найкращими думками в її голові. Вона раптом відчула себе жалісно і навіть безпорадно, бо не могла впоратися з усім цим, хапаючись за нього, як за останню надію.

Ця думка так яскраво пробігла в її голові, що вона більше не хотіла їй чинити опір. Сильний вітер подув у її бік, обдаючи шкіру холодом, тому вона зіщулилася, швидким кроком доходячи до іншого входу в будівлю, щоб не стикатися з Ітаном віч-на-віч, та й взагалі не бачити його більше. Адже, що його, що її бажання не перетинатися сьогодні, і три дні тому теж, було повністю порушено і вивело Іві з того стану, в якому вона була останні кілька тижнів.

Господи, та вона ж по частинах себе завжди збирає після сеансів з мадам Фрей!

– Якого біса ти робиш? – пошепки запитала вона у себе, вже забігаючи на другий поверх і краєм вуха чуючи закінчення музики.

Вона ж обіцяла собі, що не попадеться йому більше на очі і що зробить так, як він того хоче. Не сказати б, що Іві була пряма злопам'ятна, але пам'ять все ж у неї була хороша, тому щоразу вона згадувала його слова, які він їй сказав того вечора і злість новою силою скипала в ній.

Він же не хоче її бачити, то якого він тоді все це робить? Навіщо він постійно дивиться на неї? Що йому потрібно?

Думки крутились у її голові, як сніг узимку, що опускається на землю, але здувається поривчастим вітром. Вона востаннє кинула погляд убік, звідки йшов звук, але вже не музики, а старшокласників, котрі дзвінко кричали і плескали Ітану за представлене шоу. Іві з силою стиснула свої зуби, намагаючись стримати сльози, що знову навернулися на очі, і зникла за поворотом, йдучи чи то від нього і його такої гучної присутності, чи то від самої себе. Хоч і останнє, все ж таки, неможливе.