Навіть маленькі паростки зла можуть прорости. Їх треба знищувати. Рішуче і безжалісно. Адже історії зі змією за пазухою часто повторюються, чи не так?

Місто: невідоме

Дагомея зупинилась у центрі старої площі. Зруйновані статуї видатних істот світу - з бронзою, що облупилася, без голів, без рук і ніг - височіли серед густої трави, що проросла на місці колись яскравої мозаїки. Самотні напівзруйновані будинки дивилися на мандрівницю чорними квадратами вікон. Жінка почувалася незатишно в цьому покинутому місці, тьмяному й похмурому. Воно нагадувало рідний світ Дагомеї Міно - маленький, непримітний, безжалісно знищений клятим Гаррою. Навіть після зникнення світ нагадував про себе інформацією про втікачів звідти. Ними займалися навчені професіонали. Даг не входила в їхнє число, але по-своєму мстилася ницим покидькам з Гарри, котрі мали звичку маскуватися під мешканців інших світів.

Нещодавно жінка дізналася про посаду мандрівниці-фотографині й одразу ж ухопилася за можливість знайти тих, хто був причетний до знищення її світу. Міно не змогли взяти до Війська особливого призначення[1] через неврівноважену поведінку, проте вона довела, що з обов'язками фотографині впорається. Її завданням було робити голографічні фото та об'ємні моделі місцевості для подальшого їхнього вивчення Міжсвітовим фондом досліджень[2]. Фонд займався тим, що надавав допомогу у світи, де панували бідність і низький рівень життя, влада заплющувала очі на злочини, а Хранителі давно покинули такі світи. Таке бувало, навіть серед Хранителів траплялися безвідповідальні істоти. Звісно, надання допомоги мало також узгоджуватися з Міжсвітовим Альянсом[3], але Дагомеї було приємно, що Хранителі дбають не лише про свої світи, а й про чужі.

Вона діставала техніку до створення голограм і запускала дронів, які займалися докладним скануванням місцевості. Робота йшла швидко, Дагомея робила це не раз. Подумки жінка поверталася справжньої причини, через яку стала фотографинею - пошуку виплодків з Гарри. Ці падла могли прикидатися нормальними, та їхня гнила натура все одно проявлялася через деякий час. Мешканці Гарри, всі як один, були ницими і жалюгідними боягузами, котрі боялись і обожнювали свого диктатора. Разом з тим вони були нахабними, ненавиділи мешканців інших світів просто так, хоч до певного часу ховаи свою ненависть за масками люб'язної іронії. Дагомея навіть зраділа, дізнавшись, що Гарру зжер Касарар. Це вперше за свої довгі роки життя жінка була вдячна Пожирачу Світів.

"Шкода, що це сталося надто пізно", - думала жінка, зіщулившись від різкого пориву вітру, - "так хочу додому, у тихий Нартеон, де ночі довші за дні. Там постійно сяяли такі яскраві зірки, що ними можна милуватися всю ніч. І солодкі коржики, що їх готувала мама, танці довкола багать, поїздки в гори... Як я за цим сумую."

Дагомея розуміла, що навіть Хранителі не можуть встежити за всім. Одного разу їй пояснили, що істоти, які живуть у світі, впливають на сам світ і можуть розвивати його не так, як передбачав Хранитель. Тому й були створені такі організації, як Міжсвітовий фонд досліджень, Вартові Порядку[4], Міжсвітовий Альянс і Військо особливого призначення, що допомагали Хранителям наводити лад у світах.

А Дагомея допомагала по-своєму. Під час подорожей вона часто рятувала людей з лап особливо жорстоких вихідців Гарри, котрі знаходили однодумців і мали намір поширити отруйну ідеологію тиранії й насильства там, де переховувалися.

Дрони вже повертались, і на моніторі компактного пристрою виникала тривимірна модель площі. Зверху місцевість виглядала ще більш занедбаною. Міжсвітовому фонду досліджень точно сподобається.

Дагомея збирала техніку в сумку із надміцного матеріалу, здатного витримати будь-які перепади температури і тиску. Потім легко підняла сумку. Протез, вживлений замість лівої руки, яку жінка втратила коли вибиралася з руїн Нартеона, дозволяв носити важчі речі. Незважаючи на те, що протез прижився, Дагомеї доводилося приймати таблетки від раптового болю. Вживлення, як виявилося, відбувалося з побічними ефектами. Жінка стійко терпіла біль і жодного разу не відмовлялася від експедиції через ускладнення зі здоров'ям.

Дагомея повільно крокувала до житлових будинків - згорблена постать у довгому чорному плащі з копицею короткого білястого волосся. Нерівна стежка вивела її в житловий район - нагромадження старих багатоповерхівок та дерев'яних халуп. Колись яскрава фарба на стінах давно облупилася, показавши очам мандрівниці брудно-сірий краєвид. Безліч вікон розбиті, пустельні вулиці завалені сміттям . Дагомея вирішила зробити ще один знімок. Не звертаючи уваги на сморід, що панував довкола, жінка знову дістала техніку і ввімкнула дрони, відправивши кожного на певну вулицю. Коли на екрані з'явилося цілісне зображення, Дагомея побачила щось підозріле. На одній вулиці група людей вела когось. Розглянути бранця не вдавалося через мішок на голові.

Жінка зібрала техніку і спохмурніла. Її часто попереджали не вплутуватися в сутички, а зв'язуватися з міжсвітовими організаціями. Влада деяких світів уже призначила нагороду за голову Дагомеї. Їй про це неодноразово нагадувала керівниця Міжсвітового фонду досліджень Іса. Щоправда, сама Іса одного разу сказала: "Я рада, що ти захищаєш слабких, Дагомеє. Хоча твої методи не всім подобаються, ти робиш те, що вважаєш правильним".

Міно навіть не замислювалася над питанням – втрутитися чи ні. Жінка зупинилася лише для того, щоб надягти на праву руку кастет і зібрати лабріс - зброю, сконструйовану з надміцного білого металу, легку та смертоносну. З цього ж металу, але більш гнучкого, дослідники Міжсвітового фонду створили Дагомеї нагрудник, потертий після численних подорожей. Ввімкнувши портативний перекладач, що дозволяв розуміти мови інших істот, жінка прискорила крок і швидко наздогнала невідомих. Троє були людьми, двоє – крокодилоподібними гуманоїдами. Усі в однаковій чорно-брунатній уніформі. Бранець у мішку та балахоні рухався повільно. Судячи з блідих рук у синцях та порізах, жертва належала до людського виду. А трійця людей, скоріш за все, прибули сюди з Гарри.

Дагомея перегородила їм шлях.

- З дороги, - гаркнув крокодил-гуманоїд з жовтувато-зеленою пухирчастою шкірою. Від його кроків на землі з'являлися вм'ятини. По землі сунувся важкий хвіст. Жовті очі з вертикальними зіницями люто дивилися на несподівану перешкоду.

- Відпустіть полоненого, - спокійно попросила Дагомея, стиснувши лабріс. Вона знала, що мирно ситуація не вирішиться. Такого ніколи не траплялося. Але Міно завжди намагалася обійтися без бійки, як того вимагали правила мандрівників-дослідників.

– А ти хто така? Прийшла викупити цю? - хмикнув чоловік, штовхнувши жертву. - Вибач, вона завинила перед владою, ховаючи втікачок, і має заплатити за злочини.

Дагомея метнула лабріс. Сокира встромилася в голову гуманоїда з неприємним звуком, ніби репнув стиглий кавун. На всю компанію бризнула бордова кров. Чоловіки завмерли, з жахом дивлячись на супротивницю. Другий гуманоїд рвонув до Дагомеї. Знаючи, що інші раси часто мають нелюдську силу, Міно першою завдала удару в видовжену зелену морду. Протез розтрощив щелепу крокодила. Моторошне виття нагадувало звук, що видавали незнані істоти. Міно безжалісно вбила гуманоїдів. Глянула на чоловіків, котрі позадкували під холодним поглядом світлих очей.

- Ваша черга - прогарчала жінка, діставши лабріс із поваленого ворога. Чоловіки кинулися втікати. Знаючи, що вони можуть привести підкріплення, Даг пустилася навздогін. Двох убила, один утік. Погано. Нервуючи, як би той виродок не привів підкріплення, Дагомея підійшла до полонянки і зняла мішок з її голови. Пошкодувала, що не наздогнала останнього чоловіка і вилаялася кількома мовами. Потім розібрала зброю, підхопила сумку і побиту дівчину. Після кількох хвилин блукань Дагомея зупинилась у напівзруйнованому будинку і оглянула дівчину. Та дивилася на Міно порожніми темними очима. Мабуть, не розуміла, що врятована. На обличчі безліч порізів та синців. Шию покривали укуси, у тому числі крокодилячі. Дагомея стиснула зуби, здогадавшись, що натрапила на канібалів. Шалено хотілося знести сокирою голови всіх, хто знущався з нещасної. Сяк-так заспокоївшись, жінка дістала з сумки ліки для надання першої допомоги і почала обробляти рани потерпілої. Треба вийти на зв'язок з фондом, аби ті послали сюди Військо особливого призначення. У цьому світі багато роботи.

- Ти в безпеці, люба, - тихо говорила жінка, наносячи на рани антисептик, - ніхто більше не завдасть тобі шкоди. Я подбаю про це.

Раптом дівчина смикнулася. Її погляд став свідомим. Очі сповнилися сльозами. Уткнувшись у плащ Дагомеї, дівчина розплакалася. Міно незграбно гладила її сплутане чорне волосся.

- Будь ласка, не залишайте мене тут, - крізь ридання просила незнайомка, - мене знайдуть і катуватимуть. А потім з'їдять. Вони їдять усіх, хто не кориться законам. Я нічого поганого не робила, лише забезпечувала притулок їхнім жертвам. Будь ласка, заберіть мене.

"Що мені робити?" - у розпачі думала Дагомея. Її портал завжди був розрахований лише на неї одну.

- Можливо, я допоможу, - цей знайомий хриплуватий жіночий голос Даг молилася почути, відколи дізналася, що рідний Нартеон знищений.

Наполеана, Хранителька Нартеону таки вижила. Вона стояла навпроти - висока жінка з поголеною головою. Зелені очі яскраво сяяли на чорній шкірі. Наполеана була вбрана в такі ж обладунки з гнучкого металу, як і Дагомея. На фіолетовому нагруднику вигравіювана гілка лаванди. У правій руці жінка тримала лабріс, леза якого було зроблено у вигляді розкритих крил дракона. Руків'я прикрашали напівстерті орнаменти і написи.

- Ти жива, - тільки й видихнула Міно, відчуваючи, як посміхається.

- Мене не так легко знищити, - кутики повних губ Хранительки піднялися в посмішці, - головне - не стати Темною Хранителькою. А світ можна відбудувати, ти ж знаєш.

Даг із радістю кинулася би в обійми Наполеані. Вона стільки часу не бачила кохану, що майже повірила в її смерть чи божевілля, хоча грізна Хранителька не раз запевняла, що її непросто знищити.

Але на руках у Міно досі зіщулилася врятована дівчина.

- Допоможеш переправити її у безпечне місце? - спитала Дагомея.

- Я тут саме для цього, - Наполеана підійшла ближче. Присіла навпроти і легенько поцілувала Дагомею в щоку. Хотілося більшого - тих пристрасних поцілунків, якими жінки обдаровували одна одну, жаданих дотиків, близькості, - але не зараз.

- Як тебе звати, дитино? - спитала Наполеана у врятованої незнайомки.

- Маліха, - відповіла дівчина, витираючи сльози. У компанії цих сильних жінок вона почувалася набагато спокійніше.

Наполеана подарувала дівчині материнську лагідну посмішку.

- Готова вирушити у безпечний світ? - спитала Хранителька. - Там ніхто й ніколи більше не посміє тебе скривдити.

- Відправиш її в Безіменне місто? - поцікавилася Дагомея.

- Я майже відбудувала Нартеон, люба, - посміхнулася Наполеана, і Міно завмерла, шокована почутим. - Повір мені, він став ще прекраснішим, і там житимуть гідні мешканці.

Маліха непевно посміхнулася.

- Я гідна жити у вашому світі?

- Звичайно, дитино, - м'яко мовила Наполеана, відчиняючи портал. Хранителі відрізнялися від інших істот тим, що могли створювати портали будь-де і для будь-якої кількості людей.

- А як же ви? - Маліха глянула на Дагомею. - Тут небезпечно.

- Знаю, Маліхо, - кивнула Даг, - я теж піду, проте у мене є справи. Та обіцяю: я дуже скоро відвідаю тебе.

Дівчина кивнула. Коли Наполеана відчинила портал, Маліха звелася на ноги. Дагомея обережно підтримувала дівчину, доки та не зайшла у портал і не зникла.

- Попередь Хранителів про цей світ, - попросила Дагомея.

- Що робитимеш ти? - спитала Наполеана. Вона не квапилася йти, все ще дивлячись на Міно. Могла б забрати кохану подалі від небезпек, та не стала цього робити. Дагомея б образилася.

- Працюватиму далі, - Даг знизала плечима, - дякую, що прихистила Маліху.

- Сподіваюся, ми скоро зустрінемось.

Жінки обнялися. Дагомея таки поцілувала Наполеану. Вона була доволі незграбною у плані прояву почуттів, та Хранителька не зважала. Вона скучила за дотиками сухих обвітрених губ і за волоссям, що лоскотало її шкіру.

- Я повернуся в Нартеон, коли настане час, - сказала Дагомея.

І вона пішла, зникаючи за старими будинками. Наполеана теж не стала затримуватися. Дагомеї потрібно було відчинити портал, зайти до Міжсвітового фонду й віддати фото. А потім – у нову подорож. І, можливо, додому. Принаймні, Дагомея знала, що на просторах Всесвіту в маленькому нічному світі її хтось чекатиме.

Примітки

[1]Військо особливого призначення - організація, що займається нейтралізацією небезпечних розробок у світах для запобігання вбивствам на різних рівнях. Також вони часто відправляються у рятувальні місії й виконують операції з нейтралізації істот, що загрожують міжсвітовій безпеці. Військо виконує різноманітні завдання, проте їм заборонено вирушати у світи, де ймовірно є Безликі. Їхня емблема - павук посеред павутини. У кожного загону емблема має окремий колір.

[2]Міжсвітовий фонд досліджень - організація, що займається вивченням світів і наданням допомоги на розвиток занепалих міст. Їхня емблема - блакитне око на фоні мільярдів золотих літер з різних алфавітів.

[3]Міжсвітовий Альянс - організація, до якої входять Хранителі світів і міст, що займається запобіганням міжсвітових війн та знищення світів. Прапор Альянсу блакитно-золотий.

[4]Вартові Порядку або Вартові Смерті - організація, що займається знищенням агресивно налаштованих істот, які шкодять миру в світах і містах. Зазвичай, Вартові знешкоджують Безликих, оскільки лише вони вміють їх знищувати. Їхня емблема - перехрещені лікоріси.