Щодня Всесвіт посилає нам знаки. То чому ж ми їх не помічаємо?

Місто: Венір

Як би дивно це не звучало, та своє життя я полюбила завдяки передбаченням на чеках. І завдяки їм я навчилася спілкуватися зі Всесвітом.

Це схоже на абсурд. І мене справедливо можна назвати божевільною. Що ж, нехай, мене це не хвилює.

А почалося все із сірого, похмурого дня. Була весна, але радості я не відчувала. Зазвичай у цей час декади тепло. Легкі подуви вітру проникають в душу, наповнюють її ніжним трепетом і незбагненним бажанням пригод. Зараз же дощова погода навіювала тугу. Хотілося апатично валятись у ліжку в старій квартирі, об'їдаючись шкідливою їжею. Тому після занять в академії я зайшла до найближчого магазину і взяла якісь напівфабрикати. Розплатившись на касі, машинально сховала чек до кишені куртки.

Я крокувала додому, ні на що не звертаючи уваги. Сірі кольори міста давили на свідомість і створювали відчуття, ніби я потрапила в чорно-білий фільм. Намацавши в кишені чек, я дістала і подивилася, скільки заплатила, аби відволіктися від меланхолійних думок. Трохи здивувалася надрукованій під загальною сумою фразі: "Знаходь радість у простих дрібницях - і життя стане яскравішим".

Це було перше послання. Я довго дивувалася, яким чином фраза виявилася ідеальною відповіддю на безліч питань, що часто роїлись у голові, не даючи заснути вночі. Та тоді я не приділила передбаченню належної уваги і забула про нього наступного ж дня. Зім'ятий чек залишився лежати в кишені.

Поради з чека я не дотримувалася. Навіщо шукати радість, коли простіше бачити тільки погане? Заняття в академії втомлювали, стосунки з сім'єю останнім часом зіпсувалися, робота — постійне скніння за ноутбуком - дратувала. Бачитися з друзями не хотілося, щоб не ділитися негативом. У квартирі витала аура апатії й зневіри. Вечорами я дивилася телевізор, не вникаючи в суть того, що бачила. Вмикала програми для фону. Люди на екрані створювали хитке відчуття того, що я не самотня.

Доля завела мене в той самий магазин. Закінчилися цигарки, а мені хотілося курити. Зайняти себе чимось, щоб не заповнювати голову дурними думками. Останнім часом паління приносило відчуття полегшення.

Коли я, опинившись на вулиці, затягнулася димом, то машинально подивилася на чек. Здивувалася надрукованій фразі: "Ти знаєш, що вбиваєш себе? Озирнись і подивися, який прекрасний світ навколо".

Складалося враження, ніби фрази відправляв хтось, хто знає про мій нинішній спосіб життя. Подумавши про маніяка, я відчула страх. Кинувши недопалок в урну, я повернулася до магазину. Мигцем помітила назву "25% щастя".

Я підійшла до касирки, яка обслуговувала мене кілька хвилин тому, і запитала про фрази на чеках. Молода дівчина з короткими темними кучериками посміхнулась і відповіла:

- Це фішка мережі магазинів "25% щастя". Пристрій для чеків разом з рахунком друкує випадкову пораду чи передбачення. Наша директорка каже, що поради посилає панна Всесвіт.

- Всесвіт? - недовірливо запитала я. - Ви маєте на увазі вищі сили? Це маячня. Придумайте більш правдоподібну версію.

- Можете вважати мої слова маячнею, - касирка не стала сперечатися, - тільки багато людей змінили життя завдяки цим порадам. Вони не робили чогось надприродного. Просто навчилися радіти. Всесвіт таким чином повідомляє, що пора змінювати своє життя. Панна не хоче, аби ви були нещасні.

Я вийшла з магазину в глибокій задумі. Навіщо я взагалі здалася Всесвіту? Невдаха, соціофобка, дратівлива і скептично налаштована людина. Нехай панна Всесвіт притримає поради для гідних людей, для щасливчиків чи улюбленців долі. Я обійдуся без передбачень і житиму, як захочу.

Щоб заспокоїтись, я дістала з кишені чек і ще раз перечитала фразу. Дивна порада - озирнутися. Що нового я побачу в цьому похмурому місті?

Подиву не було меж, коли я помітила велокав'ярню - триколісний велосипед, до якого кріпився дерев'яний фургончик з яскравою квадратною парасолькою, що захищала від дощу і сонця. У минулому циклі це диво вперше з'явилось у Венірі. Працювала там чарівна рудоволоса Юліана. Але взимку кав'ярня зникла. Я не сподівалася знову випити божественну каву з насиченим вишневим присмаком, хмарою вершків і шоколадним сиропом. Казали, що велокав'ярня вже не повернеться.

Я поквапилася до кав'ярні, відклавши питання "яким чином це сталося?" на потім. З'явилося бажання випити велику порцію улюбленого напою. Правда, помітивши незнайомку замість Юліани, я трохи розчарувалася. Нові знайомства завжди напружували.

Та я підійшла ближче. Дівчина якраз насипала в машину для помолу кави свіжі зерна. Приємний кавовий аромат враз оповив кав'ярню.

- Доброго дня, - привіталась я.

Бариста відволіклась і глянула на мене. Стало ніяково від пильного погляду. Потім вона посміхнулася. Суворе квадратне обличчя пом'якшало, зморшки в кутиках очей нагадували промінчики сонця.

- Доброго дня, - сказала дівчина, - що вам приготувати?

- Американо з молоком, вершками і шоколадним сиропом, - промовила я, розглядаючи дівчину. Така звичайна і проста. Темне волосся заплетене в косу. Ластовиння на вилицях. Одягнена в розстібнуту чорну куртку, під якою яскравою плямою виднівся в'язаний светр. На шиї висів ланцюжок з кулоном у вигляді перевернутого трикутника. Але таїлась якась магія в тому, як вона користувалася кавоваркою, як наливала сироп, обережно додавала гаряче молоко і дбайливо поливала напій вершками. На руках - розсипи родимок і короткі подряпини. Мабуть, жвавий кіт постарався. Я подумала про чеки з магазину "25% щастя" і про панну Всесвіт. Як це дивно і несподівано. У мене нарешті з'явився інтерес до життя. Вперше за довгий час хотілося знати, що буде завтра.

- Ваш американо, - дівчина простягала яскраву пластянку, два пакетики з цукром і паличку для розмішування.

- Хто ви така? І де Юліана? - не зовсім ввічливо запитала я, отримавши каву. На мою грубість незнайомка відреагувала доброзичливою посмішкою.

- Мене звати Персея, я кузина Юліани, - відповіла вона, - Юліана зараз за кордоном в Аґбаї, проходить курси з підвищення кваліфікації. Має намір відкрити повноцінну кав'ярню у Венірі. Вона неодмінно повернеться. Я тимчасово її заміняю. І знаю, хто ви.

- Невже?

- Юліана про вас розповідала. Ви Андромеда, її краща подруга. І я рада, що ви про неї не забули.

Щирість у словах Персеї збентежила мене. Тому я хутчіше пішла. Навіть не попрощалася.

Потім я довго думала про цю зустріч, що відбулася зовсім випадково. Я почувалася водночас розгубленою, здивованою і радісною від того, що потрібна Всесвіту. А, може, "25% щастя" - це земне дитя вищих сил? Чи є подібні магазини в інших містах і країнах?

Цікавість до дивного магазину змусила забути про нудьгу і апатію. У віртуальних системах пошуку про заклад написали кілька рядків. Відчинений у тринадцятому місяці минулого циклу жінкою на ім'я Юнна Версе. Поки магазинів всього два. У Венірі й Цульке. Вони вже отримали нагороди кращої якості продуктів. Ціни помірні. Жодної скарги на обслуговування. Фішка магазинів - передбачення на чеках.

Інформації було мало. Довелося знову йти в магазин. Цього разу мене зустріла жінка в темно-бордовому костюмі. На шиї зав'язана біла краватка, що виділялася на тлі чорної сорочки. Зліва на грудях виблискувала брошка у вигляді гілки лаванди. Коротке волосся платинового кольору елегантно вкладене й зачесане на праву сторону. Незважаючи на те, що світло в магазині не було яскравим, жінка носила сонцезахисні окуляри.

- Чим можу допомогти? - запитала вона, побачивши мене. Голос її був хриплуватий, з легким невідомим акцентом. Помітивши здивування на моєму обличчі, жінка додала: - Юнна Версе, власниця магазинів. Мені повідомили, що ви приходили з питаннями про пророцтва на чеках. Мабуть, інформації виявилося недостатньо?

- Я... - підбирати слова виявилося важче, ніж під час розмови з касиркою. Співрозмовниця випромінювала незбагненну силу і впевненість. Поруч із нею я почувалася дитиною. - Я все одно не можу зрозуміти, яким чином машина для чеків друкує передбачення, які виявляються ідеальними відповідями на найбільш важливі питання. Як Всесвіт може знати, про що думає конкретна людина? Таке зі всіма бувало чи лише зі мною?

Пані Версе поправила окуляри і злегка схилила голову.

- Тут прийнято вважати, що фрази на чеках пише панна Всесвіт, а машина - лише допоміжний інструмент, - відповіла вона, - звісно, навряд чи ви повірите, Андромедо, але Всесвіт чує ваші питання і побажання, що ви їх промовляєте подумки. Всесвіт чує всіх. Та не втручається, а лише спрямовує, посилаючи знаки. Панні Всесвіт важливо, аби люди самі керували своїм життям.

- І всі люди, які приходили сюди й отримували чеки, дотримувалися порад?

- Не всі. І це сумно. Людям подобається бути нещасними, скаржитися на все навколо і чекати, коли їх пошкодують. Бути щасливими складно. Проте коли вирішиш змінити життя на краще, все погане таємничим чином зникає. А приємні дрібниці будуть тішити щодня. Я відповіла на ваші запитання?

- Чому ваші магазини називаються "25% щастя"?

- Це ж очевидно, - розсміялася пані Версе, - 2 і 5 утворюють щасливу цифру 7. Та й Всесвіт не може зробити людину щасливою без якихось дій з її боку. Треба, щоб кожен зробив себе щасливим сам. Тому Всесвіт дає 25% того, що допоможе змінити життя.

Я попрощалася з цією дивовижною жінкою, навіть не запитавши, звідки їй відомо моє ім'я. Юнна Версе зникла за дверима в кінці магазину. Я купила солодощів і вийшла на вулицю. Зупинившись посеред площі, яку оточували запашні квітучі дерева, подивилася на чек.

"Все змінюється на краще".

Вдалині на площу в'їхала велокав'ярня з усміхненою Персеєю. Весняний вітер доносив ледь вловимий аромат кави. Я поквапилася назустріч новій знайомій.