Магія кави полягає в тому, що ти готуєш із любов'ю і знаєш, що кожна чашка напою буде неперевершеною.

Місто: Цульке

Зайшовши до майстерні Віктора, Софія знайшла юнака за спогляданням крапель кави. Напій варився у мідній джезві на невеликому вогні. Потім крізь спеціальні трубочки рухався вниз до маленької лійки. Фільтри затримували частинки гущі. Чисті бурштинові краплі падали в золотистий пісок, звідки стікали вниз, у прозору пляшку, ручка якої була зроблена у вигляді дракона, що химерно звивався літерою С.

Вся алхімічна майстерня Віктора Кофф'єра являла величезну кімнату, заповнену колбами зі зразками кави – меленої, рідкої, замороженої, у зернах. На полицях лежали різні пристосування для варіння напою: мідні та срібні джезви різних форм і розмірів, ложечки, темпери і холдери, решета, кавомолки, тарілочки, чашки, ваги, банки, в яких проростали кавові дерева, та безліч невідомих приладів, сконструйованих самим алхіміком. Існували тут і хімічні елементи. Хлопець використовував їх у процесі приготування. В одну зі стін була вбудована шафа з книгами – справжніми скарбами Віктора. Він збирав фоліанти у різних світах. Десяток товстих блокнотів він заповнив сам. У приміщенні без вікон було світло та прохолодно, аромат кави заповнив кожен куток.

- Що за експеримент цього разу? - запитала дівчина.

- Софіє! - Віктор схопився зі стільця, мало не впавши на підлогу. По колах під очима, блідому обличчю, скуйовдженому чорному волоссю і м'ятому одягу в плямах друга Казкарка зрозуміла, що алхімік не спав і нормально не їв кілька днів. Але, судячи з бадьорих кроків, енергії в нього було хоч греблю гати. Або ж приятель випив завелику кількість кави, що було більш вірогідним. - Ти не уявляєш, що я створив! Напій, що дозволяє людині обходитися без сну.

- Кава і так не сприяє сну, - сказала Софія, розглядаючи каву в колбах усіх відтінків коричневого, червоного та чорного кольорів, акуратно розставлену у високих шафках. Ці шафки нагадували мініатюрні готичні замки. Дівчина помітила, як напій у високій багатогранній пляшечці сяйнув золотом.

- Ні, це зовсім інше, - юнак не знав, куди подітися від збудження, тому міряв кроками кімнату, - ця кава не має неприємних наслідків відсутності сну. Щоправда, згодом доведеться поспати. Але протягом, скажімо, тижня, людина зможе цілодобово займатися улюбленою справою, а вранці виглядати бадьоро!

Слухаючи Віктора, Казкарка посміхалася. З ним вона познайомилася у старій кав'ярні "Друзі назавжди". Віктор голосно розхвалював тутешню каву і гаряче дякував господині за смакову насолоду, яку відчув, скуштував американо. Заінтригована Софія тоді запитала:

- Ви так хвалите каву, ніби в інших закладах вона гірша.

- У багатьох кав'ярнях не вміють готувати цей благородний, вишуканий напій, - сказав худорлявий брюнет із гострими рисами обличчя, зав'язуючи синій шарф на шиї, - а приготування кави має бути мистецтвом, майстерністю. Ох вже ці баристи... — він з жалем зітхнув.

- Ви кажете так, ніби знаєте, як треба готувати, - не відставала Софія.

- Звісно знаю! – вигукнув хлопець. – Я Віктор Кофф'єр, один із кавових алхіміків. І вмію готувати найсмачнішу каву у сотню способів.

Як виявилося, кавові алхіміки влаштувалися в Цульке давно. Далекий предок Віктора побудував майстерню та маленьку непримітну кав'ярню для справжніх поціновувачів кави. Все у цій кав'ярні було підібрано зі смаком. Сім'я Кофф'єрів замовляла необсмажені кавові зерна, щоб у майстерні обсмажити за спеціальною технологією. Напій із таких зерен був насичений яскравими, незвичайними поєднаннями смаку та аромату. Незважаючи на те, що про кав'ярню знали не всі, кавові алхіміки не прагнули слави. Віктор, наприклад, навіть вивіску на кав'ярню досі не почепив.

- Всупереч твоєму ентузіазму, маю сказати, що вигляд у тебе не кращий, - зауважила Софія, - чи кава не діє?

– Я її не пив, – махнув рукою Віктор, – точніше, пив, але іншу. Цей напій зараз проходить останню стадію приготування. Поглянь, Софіє, на цей дивовижний колір. Він вийшов внаслідок додавання спеціальної суміші на основі харчового золота. Але ти не знайдеш жодної частинки металу. Кава проходить багаторівневу фільтрацію. Вона чудова, чи не так? Бажаєш спробувати першу порцію?

- Дякую, Вікторе, та я відмовлюся, - сказала Софія, пригладивши світлі кучерики, - хоча якщо мене навантажать понаднормовою роботою, я знатиму, до кого йти за підбадьорливим напоєм.

- Гаразд, - хлопець анітрохи не образився, - тоді ходімо нагору в кав'ярню. Я пригощу чимось іншим, але не менш смачним.

- А як щодо кави? - дівчина глянула на апарат.

- О, їй ще довго готуватися, - сказав Віктор, - мені й так нема чого робити. Ходімо, у мене є кавові безе та шоколадно-кавові макаруни.

Вони вийшли з майстерні, над якою розмістилася кав'ярня. Обидва приміщення з'єднувалися сходами і довгим освітленим коридором. На стінах висіли картини, намальовані кавою – портрети предків Віктора, інтер'єри кав'ярень та незвичайні птахи.

Юнак відчинив непримітні двері. Зайшовши, Софія опинилась у кав'ярні – невеликій, затишній та мальовничій. На стелі кавовими зернами викладені візерунки. Масивні дубові столи та стільці заповнювали майже весь простір. На підвіконнях – горщики з кавовими деревами. Віктор казав, що посадить їх у теплиці за будинком, коли настане час. Світло давали маленькі лампи. Вони не повністю освітлювали приміщення, через що тут панувала напівтемрява. Пахло кавою та спеціями. Тут Софія завжди відчувала умиротворення, яке охоплювало її, наче вона була в дідуся.

- Зараз усе буде, - Віктор зайшов за крихітну барну стійку і дістав із шафки біля стіни кілька пляшок з готовою кавою. Влив трохи в джезву з кожної та поставив суміш на вогонь. Додав чайну ложку меленої кави, дрібку кардамону та мускатного горіха. З маленького холодильника дістав заготовки солодощів. Софія, сівши за найближчий столик, спостерігала, як готуються макаруни та безе, як Віктор наливає каву в чашку, водночас додаючи ще якісь компоненти. Потім, діставши з нижніх дверцят шафки мідну тацю, юнак поставив частування і відніс подрузі.

- А ти їсти не збираєшся? - Запитала Казкарка.

- Потім, - відповів алхімік, і дівчина вирішила простежити, щоб Віктор поїв, - знаєш, іноді мені здається, що слід знайти помічницю. А то я розриваюся між майстернею й кав'ярнею. Можливо, ти могла б приглянути за закладом?

- Вікторе, тобі потрібна помічниця, яка любить каву всім серцем і щиро зацікавлена ​​в експериментах із приготуванням, - сказала дівчина, - а не Казкарка, яка щодня десь пропадає. Боюся, під моїм наглядом кав'ярня зовсім пропаде.

- Завжди забуваю, що ти гіперактивна людина, - посміхнувся Кофф'єр, - може, написати оголошення в інтернеті?

- У мене є краща ідея, - мовила Софія, доївши макаруни, - попроси панну Всесвіт, щоб познайомила тебе з майбутньою помічницею.

- Дивна ідея, - трохи здивувався молодий алхімік, - і ти віриш, що це спрацює?

- Всесвіт ніколи не помиляється, - повчально зауважила дівчина, дегустуючи каву, - і якщо ти знайдеш помічницю таким чином, я буду спокійна за тебе і кав'ярню.

Кофф'єр зітхнув.

- Гаразд, - він підніс руки до стелі і театрально промовив, - о, панно Всесвіт, допоможи мені знайти помічницю в кав'ярню.

- Міг би й подумки попросити, - засміялася Казкарка.

– А що, є різниця?

- Спосіб спілкування неважливий. Важливо, щоб ти щиро спілкувався з панною.

– Все було щиро, – переконав подругу Віктор. Вона знизала плечима, мовляв, Всесвіт сама вирішить.

Дзвіночок над вхідними дверима мелодійно задзвенів. До кав'ярні зайшла дівчина.

- Чи можу я купити у вас каву в зернах? – спитала вона з помітним східним акцентом, дивлячись то на Віктора, то на Софію. Незнайомка мала смагляву шкіру і підведені чорним карі очі. Густе чорне волосся недбало зав'язане в низький хвіст. Вбрана в легку білу блузу та квітчасту спідницю. На руках багато браслетів. Дівчина, здавалося, щойно прийшла із спекотних країн, розташованих поблизу безкрайніх морів.

- Звісно, - заметушився Віктор, який не очікував, що в закладі з'явиться така колоритна особа, - у мене є великий вибір кави різного ступеня обсмажування. Ви любите міцну чи м'яку каву?

– Вам випадково робота не потрібна? - раптом втрутилася Софія, помітивши на руці дівчини татуювання у вигляді браслета з кавових зерен. Віктор замовк, визирнувши з-за дверцят шафки, де зберігалися зерна. Брюнетка пильно подивилася на Казкарку.

- Знаєте, ви маєте рацію, я шукаю роботу, але... Як ви дізналися? - здивовано запитала відвідувачка, притискаючи до грудей сумочку з тканини.

Софія непевно знизала плечима, приховуючи пустотливу посмішку за чашкою. Алхімік, забувши про зерна, сказав:

- Мене звати Віктор. Я шукаю помічницю в кав'ярню, оскільки сам не встигаю вирощувати, обсмажувати, готувати та продавати каву.

- У цю кав'ярню? - перепитала співрозмовниця, із захопленням оглядаючи приміщення.

- Так, - кивнув Кофф'єр, - правда, місця тут обмаль і може здатися, що похмуро...

- Та що ви! - вигукнула дівчина. – Це чудове та затишне місце. З радістю тут працюватиму, але я не вмію професійно готувати каву. Раніше готувала лише у джезвах. Але якщо ви навчите... Я, до речі, Ізара.

Віктор миттю глянув на Софію. Він не знав, яким чином Всесвіт так швидко виконала його прохання. Тим більше, Ізара сподобалася йому своєю щирістю, а східний акцент у вимові надавав їй шарму. Казкарка лише підморгнула алхіміку. Вона знала, що Всесвіт допомагає кожному, хто попросить.