Я відьма і слово моє непорушне. Най буде так!

Місто: Амберіан

Панна Х'єна легкими рухами увіткнула ароматичні палички у м'який, вкритий вологим листям ґрунт. Коли вона нахилялася, чорне, мов беззоряні ночі, волосся спадало до землі. Відьма вдихнула аромат зів'ялих квітів, моху і дощу, що пройшов нещодавно, додавши Амберіану того похмурого шарму, який так подобався міським істотам. Сонце, що хилилося за небокрай, кидало помаранчеві промені на бліде обличчя жінки, а її яскраво-блакитні очі сяяли від передчуття чогось таємничого і магічного.

Х'єні допомагали учениці: білява Зорегляда й рудоволоса Арін. Всупереч думці, що світловолосі жінки не можуть стати відьмами, Зорегляда вже займала четверту сходинку посвяти у відьми. Арін же наче народилася для відьомської справи. Вона ніби зійшла з ілюстрацій, де відьом зображали рудоволосими й зеленоокими, котрі одним поглядом можуть викликати грозу й прогнати злі сили.

Жінки готувалися розпалити осіннє багаття в ніч Місяця Темних Доріг. Це - підготовка до священного свята Самайна. У вогнищі відьми спалювали все погане, що отримували і віддавали. У полум'ї багаття народжувалася нова магія. Полум'я було тим вогником, який вабив дівчат, які мріяли змінити життя і знайти свободу.

Парк Забутих Легенд, містичне і древнє місце сили, де знаходилися відьми, розташовувався у північній частині міста, а на північному заході плавно переходив у Фейрітаунський ліс. У таємних частинах парку, куди не ступала нога пересічної людини, міські відьми влаштовували шабаші, темні чаклуни збиралися на велику раду, шамани черпали силу, входячи у транс. Окрім них, жили у парку інші істоти - дивні, хижі, небезпечні для людей. Тому Хранитель Амберіана приховав таємні стежки, щоб убезпечити містян, котрі любили парк за його старовинні архітектурні пам'ятки й мальовничі пейзажі.

- Готово, - Арін поклала оберемок листя на сухі гілки, - най яскравим буде наше багаття.

- Хай же очистить священне полум'я наші душі, - додала Зорегляда, підпалюючи ароматичні палички.

- Благословенна ж буде осінь - час ворожби і заклинання, - Х'єна з полум'яною кулею в долоні підійшла до гілок, - най до небес горить, палає осіннє і святе багаття.

Вона кинула кулю, і гілки затріщали від вогню, що їх охопив. Чорнява відьма посміхнулася і простягла руки, немов бажаючи погладити руді язики полум'я. Краєм ока помітила, як спалахують вогні по всьому парку. Звичайно, в місті це теж помітили. Перелякані, заінтриговані люди дивляться у вікна з тісних квартир. Зачаровано спостерігають за палаючим вогнем - чистою, первозданною, неприборканою стихією. І в глибині душі жалкують, що не можуть приєднатися до Ковена відьом або громади магів. Тому що бояться відчути себе вільними. Бояться брати відповідальність за думки і дії. Через страх ці люди приречені на звичайне, нудне життя.

Коли багаття розгорлося, відьми почали готувати зілля у маленьких казанках, кожна своє. Правда, з однією умовою: відвар не повинен нести шкоди оточуючим. І Ковен міста суворо дотримувався цього правила в будь-яких магічних діях.

Замислена Арін варила в казанку зілля чарівних снів. Найчастіше напій призначався дітям, які не могли потрапити до Світу Снів. Цей світ, що знаходився на перетинах інших світів і не підкорювався часу та простору, вчив бачити прекрасне і вів маленьких мрійників у незвідані, дивовижні місця.

Мрійлива Зорегляда готувала відвар доброти. Складне зілля розкривало душу людини, наповнюючи її співчуттям і емпатією. Правда, зілля завжди не вистачало. Юна Зорегляда мріяла зробити добрими усіх людей в місті.

А Х'єна, загадково посміхаючись, варила каву. Ні, не той напій з неприємним землистим смаком, який продавали в міських кафе. Відьма варила особливу каву для особливої ​​людини - темного мага Світозара, її чоловіка. Той якось сказав, що найсмачнішу каву готують у якомусь далекому світі. І Х'єна неодмінно доведе чоловікові, що найкраща кава - у неї.

Поступово вогні міста гасли. Тільки ліхтарі кидали тремтливе світло на посипані листям стежки. Не спали мрійники і творчі особи, до яких натхнення приходило ночами. А в парку лунав чарівний спів заклинань і молитов. Нехай сьогодні Богиня-Місяць схована за хмарами, вона все одно чує своїх доньок.

Раптом Арін подивилася на дорогу, прокладену коло парку. У тьмяному світлі ліхтарів зеленоока відьма помітила дві фігури.

- Я не відчуваю ворожості, - заговорила Арін, - скоріше, приховану цікавість. І настороженість.

- Дівчата, - ніжно мовила Зорегляда, заправивши за вухо пасмо світлого волосся, - в однієї є сильний талісман. Твоїх рук творіння, Х'єно?

- Так, це я його плела, - погодилася чорнява відьма, - юній Аніті він був необхідний. А її супутниці - Хелені - потрібна сильна наставниця, яка направить силу дівчини в потрібне русло. Арін, візьми Хелену під опіку, поки її не знайшли міські істоти. Нею і Безликі можуть зацікавитися. А тебе, Зореглядо, попрошу взяти на навчання Аніту.

- Я не відчуваю в ній відьомського потенціалу, - сказала Зорегляда, - може, у дівчини нема дару?

- Усі жінки народжуються з даром, - заперечила Х'єна, - у багатьох він спить. Якщо цей дар правильно розбудити і розвинути - вийде сильна, мудра, вольова і пристрасна відьма. Те, що потрібно любій Аніті.

Дівчата на дорозі квапливо пішли далі. Нічний морок майже сховав їх силуети від сторонніх очей. Х'єна подумки відгородила Аніту та Хелену захисним заклинанням.

- Їх наздогнати? - запитала Арін.

- Ні, - відповіла її наставниця, - у потрібний час молоді відьми самі прийдуть. Не квап події. Все, що має статися, станеться.

Горіло багаття. Потріскували гілки, а іскри яскраво спалахували в морозному повітрі. Час від часу в полум'я падало жовте листя. Ніби сама осінь підтримувала священні вогні. Вітер розносив містом гіркий запах диму, аромати лаванди, шавлії і бузини. Х'єна невідривно дивилася на вогонь, а на її різко окреслених губах грала весела усмішка. Жінка з нетерпінням чекала Самайна.