Якби ми вміли одразу розуміти власні невисловлені почуття, що раптово виникають у глибинах душі, то були б набагато щасливішими.

Місто: Амберіан

Хелена поверталася додому – витончена фігурка у кардигані кавового кольору, білій водолазці, чорних джинсах та туфлях без підборів. Дізнавшись, що сьогодні буде хороша погода, жінка вирішила пройтися пішки. Хотілося прогулятися мостом Відродження – найвищим в Амберіані – і помилуватися весняним заходом сонця. Весна і літо були улюбленими пори року Хели. Вона насолоджувалася, відчуваючи промені сонця на шкірі, вдихала теплі вечори, сидячи на терасі кафе, яке сховалося десь у парку Темних легенд. Не мерзла від найменшого подуву вітру. Вибиралася з друзями в походи Фейрітаунськими горами. Проводила спокійні вечори у передмісті разом із сім'єю. А ночами лежала з молодшою сестрою на даху горища, що пахло сушеними травами, і милувалася зорями. Весняне нічне небо було дивовижним витвором Всесвіту. Дивитись на нього можна нескінченно. Безтурботно-блакитне вдень, залите малиновими та помаранчевими барвами вранці, пурпурово-фіолетове вечорами. Зараз над головою Хели пропливали хмари, що формою нагадували збиті вершки. І жінка, не втримавшись, купила велику порцію ванільного морозива з шоколадним сиропом. Ішла вона неквапом, розглядаючи місто так, наче приїхала сюди вперше. Амберіан прокидався від довгого зимового сну, розцвітав, дихав, виблискував склом хмарочосів, шумів зеленню дерев і тішив містян бурштиновими вкрапленнями дахів найстаріших будинків.

За рік вулиця Відродження змінилася. Замість пустирів та напівзруйнованих будинків виросли триповерхові будиночки із традиційною для міста бурштиновою черепицею. Охайні, з округлими формами та нехитрою ліпниною, будівлі підкреслювали дух давнини старовинної вулиці. Еркерні вікна дивилися на міст Відродження, що тягнувся вгору - споруду, гідну найкрасивіших міст. На в'їзді й виїзді мосту зліва та справа стояли статуї панни Всесвіт і Хранителя міста. Велети були висічені з мармуру і гордо дивилися вперед. На обличчях – позолочені маски, бо ніхто не бачив цих істот. Дивлячись на статую Хранителя, закутану у довгий плащ, Хелена не стримала посмішки. Знали б містяни, що Хранитель щодня блукає серед них. Більше того, він ще й обіймає посаду міського детектива.

За статуями починалася огорожа – фігурні колони плавно переходили у витончені скульптури тварин. Прозорі перегородки між колонами не дозволяли впасти. Міст Відродження користувався шаленою популярністю у туристів. Під ним несла прозорі води вируюча Ребія. У будь-яку пору року на річці здіймалися хвилі, наче вода весь час показувала норовливий характер. У всьому Амберіані було лиш одне місце, де можна купатися - південне гирло Ребії, де річка виливалася в озеро, а потім губилася у лісі під горами.

Дійшовши до середини мосту, Хела зупинилася. Морозиво вона давно з'їла і з жалем подумала, що не відмовилася б від другої порції. Але до найближчого магазину далеко. Крім того, жінці хотілося побути тут, відчути весну кожною клітиною тіла. Вітер розносив пелюстки квітів, аромати моху й лісу. Хелена підійшла до огорожі й подивилася вдалечінь. Ось воно, її місто – трохи похмуре, але таке рідне. Загадкове та доброзичливе. Затишний. Насичене ароматами листя і туману. Місце, яке полонить і закохує з першого погляду.

На ніс жінки впала крапля дощу. Тінніт здригнулася, бо знала: сьогодні дощу не мало бути. Міські синоптики рідко помилялися.

Поки вона стояла й міркувала, дрібний дощ перетворився на зливу. Здивована Хелена простягла долоню, ніби досі не могла повірити у те, що відбувається. Вперше в житті вона опинилася під дощем без парасольки. Зачіска була зіпсована, кардиган та джинси промокли. Навколо шумів дощ, проїжджали машини. Сонячний день згас. У світлі фар краплі спалахували, немов іскри, створюючи ілюзію вогників, що літали у повітрі. Змахнувши з чола волосся, Хелена нарешті визнала: дощ став для неї несподіванкою. Вона не любила, коли щось ішло не за планом. Треба вирішити, куди йти. Та оскільки жінка стояла майже у центрі мосту, особливої різниці не було. Тож Хелена стомлено попленталася вперед. "І як Аніті може подобатися така погода?" - Тінніт згадала подругу. – "Вона навмисне гуляє під дощем. А це так стомлює."

Хелена, захоплена думками, не помітила, як біля тротуару зупинилася біла машина загостреної форми з жовто-блакитними лініями на капоті. Лише коли водій посигналив, жінка підвела голову.

- Не знав, що ти любиш прогулянки під дощем, Хело, - водійські двері відчинилися. Тінніт почула знайомий спокійний голос Крістера, в якому чулися нотки іронії. - Я гадав, відьми вміють розганяти хмари.

- Не смішно, Крістере, - Тінніт підійшла до транспорту. Егіл усміхався кутиками губ, постукуючи пальцями по керму. - Можна сісти?

- Звісно, - відгукнувся Хранитель Амберіана, - але якщо тобі приємніше йти пішки, я не наполягатиму.

- Знову знущаєшся? - опинившись у теплому салоні, де пахло абрикосами, жінка обхопила себе руками. Тінніт відчула, що замерзла.

- Анітрохи, - Егіл зачинив двері і повернувся до неї. Занепокоєно дивився на подругу. Він зняв піджак і простягнув Хелі. – Ось, надягни. Стане тепліше.

- Дякую, - Хелена абияк закуталася в запропонований одяг. Від піджака пахло анісом та полином. – Я не знала, що буде дощ.

- Його і не повинно бути, - Крістер завів машину і рушив далі, - це примари дощу бавляться. Можливо, нині їх зібралося забагато.

- Примари дощу? – перепитала Хелена. На мить вона забула, що знаходиться в місті, де відьми та чаклуни уживаються із звичайними людьми. Задивилася на Крістера, на гострі риси його обличчя.

- Дрібні духи, які підпорядковуються Хранительці Дощів, - відповів Егіл, - завтра доведеться ловити всіх. Ти не проти, якщо поїдемо до мене? Твоя квартира в іншому напрямку.

- Не проти, - відгукнулася Хела. Холод потроху відступав. Трохи зігрівшись, жінка відчула легке зніяковіння. Вона досі не знала, як поводитися з Хранителем. Його, здавалося, це турбувало найменше. Якби пані Арін не розповіла про справжнє призначення Крістера, Хелена ні про що не здогадалася б. Егіл виглядав, як звичайна людина – серйозний і трохи стомлений. Щоправда, займався він містичними та магічними злочинами. Але про це майже ніхто не знав. Для містян Крістер Егіл був лише детективом.

Не сказати, що після вторгнення Безликих Хелена не бачилася з Хранителем. Навпаки, вони часто вечеряли разом у маленькому кафе у центрі міста. Проте найчастіше вони мовчали. Крістер думав про своє, а Хела не наважувалася відволікати його безглуздими розмовами про прискорене тестування нових програм для комп'ютерного дизайну чи про те, як ледь не звільнила кілька ледарів, котрі вчасно не здали проекти. Її проблеми здавалися нудними та недоречними.

- Добре, що я вирішив поїхати через міст, - порушив мовчання Егіл, глянувши на пасажирку.

- Ти ніби знав, що я там, - сказала Хелена. Почувши тихий смішок, не змогла приховати здивування: - Ти що, справді знав?

- Відчув, - відповів детектив, повертаючи ліворуч. Двірники на лобовому склі ледве встигали очищувати скло від потоків води. Незважаючи на погану видимість, чоловік не хвилювався. – З того часу, як ти розпочала навчання у пані Арін, визначити твоє місцезнаходження стало легше.

- Ти стежиш за мною? - не втрималася жінка.

- У жодному разі, Хело, - похитав головою Егіл, - твоя сила зараз нестабільна. І ті, хто володіють магією, відчувають її. Крім того, я ще й Хранитель.

- На мосту я не використовувала магію, - заперечила Тінніт.

- Але була засмучена раптовою зливою. Твої негативні емоції відчувалися крізь дощ. Хочеш ти цього чи ні, з емоціями ми віддаємо у світ частинки магії. А вода – чудовий провідник для магічних маніпуляцій.

- Тобто ти відчув мене завдяки дощу? - здивовано підсумувала Хела. - Дивно.

- Приємно знати, що ти здатна дивуватися, - мовив детектив, а голос його пом'якшав, - адже дива для того й існують, щоб дивувати і тішити.

- Навіть дощ? - Хелена дозволила собі посміхнутися.

- Навіть дощ, - Крістер повернув їй усмішку. Зніяковіння минуло. Решту шляху жінка розпитувала приятеля про дощових примар. Їй було цікаво дізнаватися про мешканців, яких не всі спроможні побачити. Тим більше, розповідь Крістера вийшла цікавою, повною відсилань на легенди та казки Амберіана.

Коли машина Крістера під'їхала до житлового комплексу із світло-коричневої цегли, дощ став слабшим. Втім, Хранитель все одно розкрив парасольку і повів подругу до себе. Він жив на останньому поверсі у квартирі з прозорим куполоподібним дахом. Приміщення було великим, виконаним у стилі лофт. Стіни викладені цеглою, дерев'яні меблі. Багато коциків укривали стільці. Сходи біля західної стіни вели на широкий майданчик. Звідти звисали стебла рослин. Через велику кількість вікон у квартирі було відносно світло. Дощ ледь чутно барабанив по пластику, розслабляв та заспокоював.

Крістер швидко увімкнув кілька невеликих циліндричних ламп біля каміну. Поки Хелена, кутаючись у його піджак, оглядала квартиру, детектив приніс довгий пухнастий халат.

- Ванна там, - він вказав на двері зліва, - переодягнися. А я розпалю камін.

Через деякий час Хела, закутана в халат, повернулася назад. У квартирі стало затишніше через полум'я, що танцювало в каміні. Ніжні відблиски пофарбували напівтемне приміщення у приємні помаранчеві тони. Помітивши подругу, Крістер усміхнувся. Його суворість і відчуженість залишилися десь далеко.

- Ти все одно виглядаєш надто офіційно, - порушила Тінніт умиротворену тишу. Босі ноги нечутно ступали по м'якому килимі. У Крістера взагалі було багато м'яких речей. Наче квартира прийняла гостю і по-своєму робила все, щоб жінці було затишно.

- А ти виглядаєш чарівно, - Егіл підійшов ближче і прибрав короткі чорні пасма з чола Хелени. Цей простий жест трепетом озвався в грудях дівчини.

- Дякую, - тихо сказала вона. Теплі руки Крістера, що гладили прохолодну шкіру, м'яко ковзали вздовж обличчя. Чоловік узяв Хелу за руку і повів до дивана навпроти каміну.

- Зварити кави? - запитав детектив, закутавши подругу картатим коциком. – Знаю, що зварити. Ти не відмовляєшся від кави.

- Все ти знаєш, - хмикнула Хелена, - але так, я не відмовлюся.

Егіл пішов на кухню. Незабаром звідти долинули звуки кавомолки та стукіт чашок. Аромат свіжомеленої кави навівав думки про рідний дім, де хтось постійно варив каву. І хоча Тінніт була в Крістера вперше, їй тут подобалося. Подобалося почуватися в безпеці, сидячи біля тріскотливого вогню, і знати, що є той, хто розділить із нею цей дощовий вечір.

- Тримай, - детектив повернувся і простяг подрузі вишукану білу чашку із золотистими візерунками. Напій приємно пахнув чимось пряним. Крістер сів біля Хели. Відпив трохи кави. – Знаєш, я мріяв про такий вечір.

- Про який? - поцікавилася жінка, спостерігаючи, як відблиски вогню освітлюють шкіру чоловіка, надаючи м'якість суворим рисам обличчя.

- Про вечір з тобою, - Егіл усміхнувся, не відводячи погляду від каміну, - думав, який би знайти привід, щоб запросити тебе. А тут все сталося само собою.

- Я б не відмовилася, якби ти мене зарпосив, - зауважила Хелена.

- Ти завжди здається зайнятою і відстороненою від життя.

- Ти теж, - Хела повернула дивний комплімент Хранителю, - та й твої проблеми важливіші за мої.

- Кожна проблема по-своєму важлива, - заперечив Крістер.

- Так, але ти детектив, - трохи згодом озвалася Хела, обмірковуючи його слова. - На тобі лежить відповідальність за безпеку містян. І ти Хранитель Амберіана. Не думаю, що бути Хранителем легко.

- Коли як, - Крістер знизав плечима, - а відповідальність за когось чи за щось лежить на кожному з нас. Ми відповідальні хоча б самі за себе.

Тиша, яка виникала у перервах між діалогом, заколисувала. Приглушений голос Егіла вплітався у тихий шум дощу. Чоловік зрідка дивився на Хелену темними очима, в яких відбивалося полум'я. Немов магічні відблиски з незвіданого світу – яскраві та привабливі. Чи це відблиски його душі?..

– Чому саме робота детектива? - запитала Хела. – Ти міг обрати будь-яку роботу, менш пов'язану з проявами зла. Зазвичай Хранителі так і роблять.

Вона усвідомила, що мало знає про приятеля як про безсмертну істоту, котра створила ціле місто. А він знав про неї все. Наглядав, коли Тінніт була маленькою. Водив на прогулянки Хелу та її сестру. Заходить до університету, де вона навчалася. Вечеряв по четвергах після роботи та ненав'язливо підтримував.

- А ще Хранителі часто залишають свої міста напризволяще, - відповів чоловік, - я не міг так вчинити, бо надто люблю Амберіан, щоб заплющувати очі на те, що відбувається в ньому. Тим більше, моє місто дивним чином притягує різних істот – добрих і не дуже. Довелося створити Магічний кодекс Амберіана, де було зібрано правила проживання різних істот у місті та на його околицях. І все одно були ті, хто ігнорував правила, як і люди. Я був змушений залишити посаду спостерігача і обійняти посаду правоохоронця. Зробив це неохоче. У ті часи я уникав спілкування.

- Ти не любив спілкуватися з людьми?

- Не дуже, проте від одного Хранителя я дізнався, що це необхідно. Спілкуючись, можна зрозуміти, що мешканці думають про місто, яким би хотіли його бачити та що слід покращити. Я зайнявся містичними злочинами, хоча іноді допомагаю детективам інших відділів. І завжди дивуюсь одному: у людях часом стільки злості та темряви... - Крістер зітхнув. Хела посунулася ближче і поклала йому руку на плече, висловлюючи підтримку. Вона інтуїтивно відчула: детектив говорить про те, що турбує його найбільше. - Вони роблять жахливі вчинки навіть без магічного втручання. Яким чином благородні пориви стають злочинами? Все життя я шукаю відповіді на запитання: чому неможливо повністю викорінити зло з людської сутності? Ніби люди самі цього не хочуть.

- Можливо, так і є, - тихо сказала жінка, - але це не означає, що треба здаватись. У світах ще є люди зі світлом усередині. І одного разу їхнє світло розсіє всю темряву і зло. Вір у це.

- Я вірю.

За вікном усе ще шумів дрібний дощ. Хелена поквапилася додому.

- Мені зранку на роботу, - казала вона. Крістер мовчки обійняв її й уткнувся носом у шию.

- Не йди, - попросив він. І жінка, похитавши головою, лишилася. Хранителю явно не вистачало таких вечорів, душевних розмов та людського тепла. Хелена почала розповідати цікаві моменти, які траплялися на роботі. Шию зігрівало рівне дихання Крістера. І так вийшло, що Тінніт заснула.

Детектив обережно поклав подругу на диван, накрив коциком і поцілував у чоло. Він би залишився стерегти її сон, але треба спіймати дощових примар. Інакше гроза триватиме тижнями. Чоловік був певен, що не затримається. Аби тільки Хела не прокинулася раніше, ніж він повернеться.