Кохання - це особливий вид магії.

Місто: Амберіан

Повернувшись додому, Х'єна помітила чорного ворона, що діловито ходив туди-сюди. Птах вмить перетворився на клаптик пергаменту, на якому було написано: "Буду після півночі. Світозар".

- Ох вже ці невгамовні маги-мандрівники, - пробурмотіла відьма, помахом руки спалюючи пергамент. Проте вона не відчувала роздратування, бо це була робота коханого. Жінці було приємно, що чоловік завжди попереджав, якщо запізниться.

Х'єна кохала Світозара, а маг кохав відьму. Їхні знайомі казали, що вони недовго житимуть разом, бо рівні за силою. Всупереч думці, Світозар і Х'єна жили у шлюбі вже близько сімдесяти років.

Зустріч темного мага і відьми була випадковою. Вона б не відбулася, якби Світозар Рааф не був тим ще мандрівником і авантюристом. Темний маг прибув до Амберіану з цікавості. Випадково допоміг місцевим відьмам знищити одну істоту. І зустрівся з Х'єною - верховною відьмою міського ковену.

Одного погляду у блакитні очі жінки вистачило, щоби маг закохався. Вони поспілкувалися. Чи, якщо говорити точніше, обмінялися саркастичними фразами.

- Ви темний маг, - сказала тоді Х'єна, - то чому ж на світлій стороні?

- О, шановна Х'єно, - промовив Світозар низьким гучним голосом, - темрява не завжди означає зло. Ви як, верховна відьма Амберіану, повинні це знати.

Вони почали жити разом через три роки після першої зустрічі. Світозар з'являвся у місті дедалі частіше, і Х'єна чекала на кожен його візит.

Відьма і маг довго будували стосунки. Вони навчилися знаходити вихід із будь-якої ситуації та стримувати силу. Адже їхня магічна сутичка могла стерти Амберіан з лиця світу. Світозар і Х'єна осягнули просту істину: спільне життя будується на коханні, повазі та розумінні. Так, спочатку було нелегко. Вони часто підвищували голос, влаштовували погром у будинку, тижнями не спілкувалися. Минув не один десяток років, перш ніж відьма та маг зрозуміли одне одного, навчилися вирішувати конфлікти мирним шляхом. А це виявилося нелегко, обоє були горді. Але поступитися - не означає програти. Х'єна і Світозар придушили гордість, зате зберегли кохання. Для них любов була важливішою за гордість.

Відьма зняла довге чорне пальто і зв'язала чорне волосся червоною стрічкою. Насамперед вона погодувала Золану - дивовижну кішку димчасто-чорної породи. Під час відсутності господарів тварина наглядала за великим особняком на Тринадцятій вулиці. Потім, загадково усміхаючись, Х'єна приготувала необхідні компоненти для кави. Жінка була впевнена, що в неї все вийде. Впевненість - запорука успіху у будь-якому починанні.

У двері постукали. Скоріш за все, це відвідувачі. Світозар мав звичку з'являтися у вітальні і майже не користувався дверима. Х'єна не здивувалася, відчувши за дверима Аніту – дівчину, якій нещодавно зробила рунічний амулет. Аніта нервувала і трохи боялася (швидше за все, через дурні забобони, пов'язані з Тринадцятою вулицею). А ще сподівалася, що відьма допоможе. Тривожні думки так і витали навколо відвідувачки.

Х'єна відімкнула важкі дерев'яні двері з різнобарвним склом, вставленим у центрі. Вбрана в темну куртку з накинутим на чоло каптуром, Аніта тупцювала на порозі. Білий шарф приховував нижню частину обличчя.

- Доброго дня, Аніто, - жінка привітно посміхнулась і впустила гостю. Все-таки дівчина була не з полохливих, раз прийшла до відьми, незважаючи на похмурі легенди та байки людей про кровожерливість тих, хто володіє магією. Насправді мешканці Тринадцятої вулиці часто допомагали містянам. Та люди все одно боялися того, що неможливо зрозуміти.

- Доброго дня, пані Х'єно, - тихо привіталася дівчина, опустивши очі. Відьма була вражена тим, як Аніта намагається бути непомітною. І навіть зараз гостя стояла в кутку коридору, намагаючись зайняти менше місця, розчинитися серед меблів. Вона повільно йшла за Х'єною і зняла каптур. Густе коротке темно-русяве волосся розтріпалося. Дівчина не звернула на це уваги, бо була надто схвильована.

Відьма привела Аніту у велику круглу вітальню. Приміщення здавалося теплим через велику кількість коричневих відтінків. Різьблені стільці зі спинками у вигляді крил оточували старовинний стіл, на якому стояли оніксова статуетка ворона, стос стародавніх книг і кілька білих кристалів. Під стінами тулилися м'які дивани пісочного кольору. На стінах – безліч полиць із книгами, ритуальними кинджали, статуетками богинь, амулетами та сушеними травами. На підвіконнях пишно розрослися дивовижні рослини, яких ніхто в Амберіані не розводив. Тепле повітря приміщення було насичене ароматами дерева і лимона.

Гостя заворожено розглядала магічне приладдя. Х'єна відчула, як страх Аніти поступається місцем цікавості. Можливо, дівчина з радістю прочитала б один із гримуарів, вивчила каміння та кристали і відчула зв'язок з однією зі статуеток. Але поводилася вона стримано, розуміючи, що перебуває в чужому домі.

- Сідай люба, - Х'єна вказала на диван з вишитими совами, - може, чаю? Хоча ти надаєш перевагу каві, чи не так?

- Я... так, ви маєте рацію, - кивнула дівчина, - але...

- От і добре, - жінка посміхнулася і вирушила на кухню, даючи Аніті можливість заспокоїтись і правильно сформулювати питання. Зваривши каву зі спеціями, відьма додала дві ложки цукру, молоко та принесла відвідувачці.

- Знаєте, пані Х'єно, - Аніта з вдячністю прийняла напій, - мені чогось не вистачає в житті. Я хвилююся з будь-якого приводу, хоч і розумію, що дріб'язкові події не варті моєї уваги. А ще мені здається, що я бачила дивну істоту. Таку високу, світло-сіру чи білу.

- І вирішила, що тобі здалося, - додала відьма, сівши навпроти, - чому ж передумала?

- Я... - дівчина була трохи збентежена тим, що співрозмовниця знала про її сумніви. - Моя подруга Хелена теж їх бачить. Частіше за мене. Що з нами відбувається?

Слухаючи Аніту, Х'єна думала. Треба заспокоїти дівчину і не лякати ще більше. Особливо новиною про те, що незвані істот обрали дівчат у якості жертв.

Незважаючи на те, що в монстрів не вірили, вони існували. Сімейства магів і ковен відьом постійно з ними боролися. Істоти - зазвичай це були Безликі - з'являлися із сірого Наудінне. Повністю їх знищити не вдавалося, бо істоти постійно знаходили нові лазівки в місто.

Найбільша проблема полягала в тому, що найчастіше Безликі вбивали людей із прихованим даром до магії. Тих, хто не встиг приєднатися до відьом чи магів. Від цього монстри ставали сильнішими, оскільки поглинали дар жертви.

- З вами все гаразд, - впевнено сказала відьма. Аніта відразу ж повірила жінці, хоч і не отримала жодних доказів. - Але тобі, люба, слід познайомитися з моєю ученицею Зореглядою і трохи повчитися.

- Повчитися? Чому? - здивувалася дівчина.

- Усьому потроху, - загадково відповіла відьма, інтригуючи відвідувачку, - завтра Зорегляда зв'яжеться з тобою.

Раптом приміщення заволокло білястим серпанком, і Аніта ледь не впустила чашку з кавою. Втім, серпанок швидко розвіявся. Біля столу стояв чоловік – величний і грізний, наче король.

- О, любий Світозаре, - Х'єна посміхнулася прибулому, - ти казав, будеш після півночі.

- Упорався раніше, світло моїх небес, - від низького голосу темного мага, здавалося, затрусився весь будинок. Аніта мимоволі стиснулася, бажаючи, щоб її ніхто не помічав. Особливо прибулий.

Світозар виглядав похмуро і таємниче. У довгому чорному плащі, підбитому хутром, у чорній сорочці з вишитими біля коміра білими візерунками, у важких шкіряних чоботях він нагадував стародавнього бога пітьми, про якого колись читала дівчина. Густа борода надавала обличчю суворого виразу. Русяве волосся – кучеряве і неслухняне – нагадувало гриву лева. Маг озирнувся і помітив гостю. Від чіпкого погляду Аніті захотілося сховатися.

– Бачу, у нас гості, – чоловік усміхнувся. Посмішка перетворила його з войовничого пустельника на добродушного, хай і трохи грізного, господаря. – Я залишу вас.Перш ніж піти, Володимир підійшов до Х'єни і поцілував.

Аніта тактовно опустила голову і не рухалася, поки голос відьми не вивів її з заціпеніння:

- Вибач, що нас перервали, Аніто. Чоловік любить раптові появи, - блакитні очі жінки яскраво мерехтіли. – У тебе ще лишилися питання?

- А як же Хелена? - з тривогою в голосі запитала дівчина. Після зустрічі з темним магом було важко думати. Проте Аніта помітила, що могутня аура чоловіка жодним чином не вплинула на Х'єну. Як можна не боятися такої людини?

- Про неї теж подбають, - сказала жінка, - а ти, прийшовши додому, запали в кімнаті білу свічку. У жодному разі не гаси її до самого ранку.

Вона провела Аніту до дверей і попрощалася. Після розмови дівчина виглядала спокійнішою. Це втішило Х'єну. Принаймні Аніта не наробить дурниць через емоції.

Світозар, переодягнений у білу сорочку та сині джинси, чекав дружину у вітальні.

- Цікава відвідувачка, - зауважив він, - сила її спить. А дівчинка не вміє розбудити свій дар. Молодь нині зовсім відвернулася від стародавньої мудрості. Вони поклоняються богам інтернету та відмахуються від справжніх творців. Сумно.

- Не всі можуть зрозуміти нас, як і ми їх, - Х'єна сіла біля нього на диван, - а молодих людей приваблює все нове та незвичайне. З цим нічого не вдієш. Не супся, любий. Аніта інша.

- Я помітив, - усміхнувся маг.

– І закохана у твого племінника, – додала відьма. Світозар здивувався.

- От уже не думав, - сказав маг, - що він сподобається такій тонкій натурі. Доля дивним чином розпоряджається людським життям. Ось звела двох різних людей. Навіть цікаво, чи зійдуться Аніта і Станіслав.

- Скоро побачимо, - сказала відьма, підводячись, - ти повернувся рано.

- Це погано?

- Що ти, Світозаре, це чудово. Щоправда, тобі доведеться почекати, – Х'єна загадково посміхалася. Маг підійшов до дружини і обійняв. Незважаючи на грізний вигляд, він торкався ніжно та акуратно. Так торкаються до прекрасної квітки, намагаючись не пошкодити крихке стебло і не відірвати пелюстки.

- Чекати чого? – у чорних очах чоловіка запалився вогник інтересу. Відьма ласкаво погладила його пишну гриву.

- Поки я приготую найкращу каву у всіх світах, - відповіла вона. Володимир засміявся.

- Яка ти вперта і цілеспрямована, зірко моя, - прошепотів він, - давай залишимо каву на завтра, а зараз насолодимося товариством одне одного.

- Я швидко повернуся, - Х'єна вислизнула з обіймів і пішла на кухню. Вона, як і казала, довго не затримувалась, адже всі компоненти були готові. Виникла у вітальні, наче міраж, несучи ароматний напій в улюбленому дерев'яному кухлі Світозара. Той кивнув, висловлюючи мовчазну подяку. Пригубив каву і блаженно заплющив очі. Відьма склала руки на грудях і з усмішкою спостерігала за чоловіком.

- Знаєш, люба, - сказав маг через деякий час, - я вкотре дякую Всесвіту за те, що ти з'явилася в моєму житті. Твоя кава – найкраща з усіх, які я колись пив.

- Приємно чути, Світозаре, - ласкаво сказала Х'єна, - якщо не заперечуєш, я приготую вечерю.

Маг поставив кухоль на стіл і підійшов до дружини.

- Заперечую, світлолика панно, - тихо сказав він, даруючи Х'єні поцілунок із присмаком кави, - я повернувся раніше, щоб насолодитися твоїм товариством. А вечерю приготуємо вдвох... потім.

Говорячи це, чоловік неквапливо знімав чорний піджак дружини. Вона ґудзик за ґудзиком розстібала сорочку, торкаючись пальцями м'язистих грудей.

- З радістю розділю з тобою цей вечір, кохання мого життя, - ніжно промовила відьма, - і ніч. І вічність.