Мир з агресором неможливий. Або ви знищуєте ворога, або він знищить вас.

Місто: Понт

- Перший день весни, - мрійливо промовила Ліонне, заплітаючи важке чорне волосся в косу, - і перший день нового року.

- Прекрасний час, - погодився Хранитель Ескуріона - високий, вже не молодий чоловік з коротким сріблястим волоссям. Своє звичне строкате вбрання він змінив на чорно-зелену військову форму з блакитно-золотими нашивками, яку носили всі, хто залишився у приреченому світі. Агресор Гарра міг завдати удару в будь-яку мить.

- Просто відмінний час для того, щоб померти, - невдоволено буркнув Вілле, заряджаючи нейтронну надзвукову установку. Велетень з далеких куточків Ескуріона походив з племені воїнів-кочівників. Майже все плем'я розташувалося в інших містах світу. Їх навчили користуватися новітньою зброєю, яку надав Міжсвітовий Альянс. Надія врятувати квітучий Ескуріон все ще жевріла в серцях Хранителів.

Світ-агресор Гарра ні з того ні з сього почав активно знищувати інші світи, захоплюючи міжсвітовий простір для створення колоній. Аби не йти у відкрите протистояння, в Гаррі таємно створили надпотужну зброю під назвою Червона Зірка. Міжсвітовий Альянс дізнався про це надто пізно. Десятки світів були нещадно знищені. Від Хранителя Гарри не було ніяких звісток. Багато хто вважав, що веселого, трохи зарозумілого Хранителя або вбили, або полонили. Не дарма ж мандрівники розповідали про надто жорстоких і нещадних мешканців Гарри, які зневажали жінок і виховували дітей у нелюдських умовах.

Жодна зброя не могла зрівнятися з Червоною Зіркою, яка загрозливо пульсувала криваво-багряним світлом у небесах. Незважаючи на те, що Гарру добряче пошарпали у коротких сутичках, величезний світ болотистого кольору, що нагадував акулу з моторошними відростками, з кожним днем ​​рухався вперед на захід, в надії захопити центр Міжсвітового Альянсу.

Переговори нічого не дали. По-звірячому понівечені тіла відправлених в Гарру посланців були викинуті у міжсвітовий простір. Тоді було вирішено розбудити Касарара - Пожирача світів. Це рішення далося Хранителям з великою неохотою. Бо навіть Наудінне не міг зрівнятися за ступенем небезпеки за циклопічним Пожирачем.

Касарар спав, оточений захисним коконом, щоб не вирватися. Цей монстроподібний світ був жахом усіх Хранителів. Він пожирав не тільки світи, а й міжсвітовий простір, перешкоджаючи переродженню світів і породжуючи велике ніщо, згубну пустку, що руйнувала саму панну Всесвіт. Але, зжерши один світ, Касарар засинав, даючи можливість знову полонити його в захисний кокон.

У Міжсвітовому Альянсі довго сперечалися щодо пробудження Касарара. В результаті зі світу-пожирача вирішили зняти захисний кокон і відкрити портал до Гарри. Та щоб влаштувати пастку, потрібно вдарити по Гаррі спеціальною зброєю, що уповільнює пересування агресора. І для цього було необхідно пожертвувати одним зі світів.

Хранитель Ескуріона пам'ятав останні збори Альянсу. І як замовкли Хранителі, почувши про задум. Навіть вони не бажали помирати, хоч і ненадовго. Ескуріон з посмішкою зголосився бути приманкою. Останньою жертвою ненаситного агресора. Хранителька Ілая вмовляла його відмовитися. Пропонувала свій світ натомість. Ескуріон уперто відкинув її прохання. Ілая ще молода. Як і більшість Хранителів. Їхні світи повинні розвиватися й цвісти. А Ескуріон старий. Один з першої тринадцятки Хранителів. Тим паче, він знав, що через деякий час після смерті всі істоти перероджуються.

- Незвично бачити Понт таким занедбаним, - голос Ліонне повернув Ескуріона в жорстоку реальність. З висоти циліндричного храму Великої Матері жінка дивилася на місто. Вчора з Понту евакуювали останніх жителів. Лишилися ті, хто вирішив віддати своє життя. Правда, Ліонне відмовилася йти з рідного світу. За словами жінки, вона і так прожила чверть тисячоліття[1], побачила і досягла всього, що можна. Для жвавої Ліонне вищою честю було захищати Ескуріон.

- От дійсно не очікував побачити головне місто світу таким тихим, - хмикнув Вілле. Вітер тріпав його світлу бороду. - Я вперше у Понті. І востанє. Лі, як навести установку в небо? Ти краще розбираєшся в цих кнопках.

Пальці брюнетки спритно застрибали по пульсуючих кнопках зброї. Вілле кинув погляд на головну вулицю міста. Нею бігали щури та бродячі пси. Сніг майже розтанув, оскільки зима видалася теплою. Понт здавався сірим, похмурим, бляклим і мертвим. Навіть яскраві будинки з чудовими муралами й графіті не тішили око. Спіральні вежі, старовинні хмарочоси, висячі сади, водяні парки, оранжереї, чудові кав'ярні і світлові ресторани - скоро ця краса буде знищена п'ятикутною Червоною Зіркою. Грізному воїну стало шкода Ескуріон. Опинитися так близько до прекрасного, щоб спостерігати, як зникають витвори мистецтва. Сумно. Чи, можливо, зброя Гарри вмить знищить світ, і Вілле не встигне побачити руїн? Він не знав.

- А ти чому не йдеш, Хранителю? - запитав воїн.

- Не хочу, - відповів Ескуріон, - світ - це моя душа. А Хранитель без душі - жалюгідна, озлоблена, нещасна істота. Краще померти разом зі своїм світом, ніж жити без нього.

- Якою ж була душа Хранителя Гарри, щоб світ став монстром? - мимоволі зіщулилася Ліонне.

- Гарра - непоганий Хранитель. Його творіння спочатку було прекрасним, - відповів Ескуріон, - але не забувайте, що істоти, котрі живуть у світі, мають на нього величезний вплив. Люди Гарри з кожним століттям змінювалися в гіршу сторону. Пам'ятаю, Гарра говорив, що часом боїться повертатися у свій світ. Він і сам не розумів, що найшло на колись мирних і доброзичливих мешканців...

- Таких мешканців краще одразу знищити, - різко сказав Вілле, закурюючи міцну сигару. Вітер розніс солодкий аромат диких трав. - Бо коли зараза пошириться - її не спиниш. От у селищах кочівників за горами є хвороба - лускатка, що вражає коней. Неприємна штука. Тварина покривається бляшками, схожими на луску, з-під яких постійно тече гній. Вилікувати коня можна, коли лусочок лише десяток. Далі тварину вбивають, інакше лускатка перекинеться на весь табун. Схоже, Гарра - суцільний міхур, покритий лускою, що сочиться смердючим гноєм, який давно слід було знищити. Чому ви раніше не розбудили Касарара?

Ескуріон зітхнув. Згадав Хранителя Пожирача світів - зухвалого Кассара, котрий мав намір створити найкращий світ. Брата з першої тринадцятки. "Де ж ти зараз, Кассаре?" - подумав.

- Касарар - не той світ, яким можна керувати. Він сам по собі. Без Хранителя. Без мешканців. Крім того, якщо Касарар зжере світ, то він вже не переродиться. Ніколи. Альянс до останнього сподівався, що Гарра схаменеться.

- Надія... - несхвально пирхнув Вілле.

- Невже в Гаррі не лишилося хороших людей? - запитала Ліонне. Воїн глузливо зиркнув на жінку, покурюючи сигару.

- Ми про це не дізнаємося, - відповів Ескуріон, - а якщо такі люди там залишилися, то їх мізерно мало. Зовсім скоро ці хороші люди стануть такими ж головорізами. У світах-агресорах всі або слухаються наказів тирана, або вмирають. Бували, звісно, випадки, що повстанці в таких світах перемагали й укладали перемир'я з Альянсом. Але як же рідко трапляються дива... Ніхто не стане рятувати людей з Гарри, бо у злочинах проти Альянсу вони винні всі. І якщо вони досі цього не зрозуміли, тоді те, що їх зжере Касарар, навіть на краще.

Навіть доброзичливий Хранитель розумів, що не можна закривати злочини на звірства Гарри. Кожен має відповідати за скоєне.

- Ненавиджу їх всіх! - вигукнув Вілле. - Тих, кого породжують рабські уми - кровожерливих тиранів і вбивць. А ще більше я ненавиджу людей, котрі плазують перед цим вбивцями, вихваляючи й возвеличуючи їх. Вони такі ж убивці - лицемірні, жорстокі, ниці створіння, котрі народилися рабами і помруть у рабському ярмі, не бажаючи нічого змінити власноруч. Це все... - він замовк на хвилю. - Зараз пізно казати таке, але я хочу жити.

- Всі ми хочемо жити, - посміхнувся Ескуріон, - особливо коли розуміємо, що життя от-от обірветься. Я вірю, що ви переродитеся, хоробрі воїни. Можливо, в тому дивовижному і доброму світі, про який складають легенди. Я прошу про це у Великої Матері.

Останні його слова заглушив рев невідомого хтонічного звіра. Небеса над Ескуріоном почорніли, повітря наповнилося запахами смоли і сірки. Рев і моторошне шипіння луною прокотились у спорожнілих містах. Воїни навели установки на силует Гарри, що виник з-за хмар. Світ нависав над Ескуріоном, наче огидний брудний велет, циклопічна істота, котра стала помилкою природи. Пульсуючі червоні блискавки свідчили про те, що Червона Зірка от-от завдасть нищівного удару по світу.

З нейтронних установок назустріч Гаррі вирвалися білі промені. Вілле кричав прокльони в адресу агресора, Ліонне мовчки дивилася на велетенську п'ятикутну зірку, що сяяла все яскравіше. Хранитель умиротворено посміхнувся, думаючи про блакитно-золоті прапорах Альянсу, які він розвісить у своєму новому світі.

Червоне світло поглинуло Ескуріон...

*****

А десь у чорноті міжсвітового простору прокинувся світ-пожирач Касарар. Чорний велетень розправив довжелезні відростки, пульсуючі зловісним фіолетовим світлом, немов шукав жертву. Касарар плавно перетікав з одного місця в інше, пожираючи простір навколо себе. У центрі рухомого жаху зяяла прірва, яка поглинала світи. Ніхто не наважився заглянути в цю обитель мороку. І ніхто не знав, що знаходиться по ту сторону прірви. Втім, жоден Хранитель не бажав розкривати таємниці моторошного пожирача.

Зненацька перед Касараром відкрився міжсвітовий портал. На мить з того боку стало видно Гарру, що неквапливо повз кудись далі. Касарар кинувся до порталу, простягаючи відростки до жаданої здобичі.

Коментарі

[1] В Ескуріоні середній вік людей - три тисячі років.