Після пізньої вечері всі лягли спати, Джина, щоправда, вирішила проігнорувати свою лежанку і згорнулася калачиком поруч зі своєю господинею. Ліжко Лізи було доволі великим, і вона почувалася дуже затишно, а миле сопіння собаки додавало ще трохи якогось спокою в загальну атмосферу. Вітер, що галасував за вікном, заспокоював і розслабляв, незабаром Ліза занурилася в глибокий сон.

Перед її очима виникали картини з її минулого, було схоже ніби вона дивиться фільм про своє життя. То вона йшла до школи тримаючи за руку свою маму. Щоправда, уві сні вона мала зовсім інший вигляд, і зовсім не була схожа на ту грубу і навіть трохи агресивну жінку, якою вона стала зараз. Потім перед нею виникла страшна злощасна кімната і чоловік у костюмі та з вовчою маскою, що закривала все обличчя, а потім мить і картина знову змінилася. Сцена того, як мама тягне її додому з лікарні додому, міцно тримаючи за її білу тендітну руку. На тій дитячій руці, Ліза змогла розгледіти залишки від гематом, що залишив на ній "Вовк"

Неспокійний сон тривав до самого ранку, а прокинувшись, вона зрозуміла, що почувалася ще більш втомленою, ніж до того, як лягла спати. Різке пробудження Лізи розбудило собаку, яка сполохано подивилась на дівчину, зовсім не розуміючи, що тут трапилось.

- Вибач, - звернулася дівчина до собаки, запустивши руку в довгу золотисту шерсть і погладжуючи її. - Усе гаразд, - але Джина, ніби відчувала обман, стала трохи скиглити, сподіваючись, що їй усе прояснять. - Мені просто наснився поганий сон. Тобі не варто хвилюватися

Трохи прийшовши до тями, Ліза вирішила спробувати проаналізувати свій сон. Найбільше її хвилювало те, чому її мама так сильно змінилася. Змінилася не тільки ззовні, але і зсередини, а також виглядала так, ніби то була зовсім інша людина. Вона ніяк не могла зрозуміти, чому так сильно змінилося с її ставлення до неї. Щось всередині підказувало її, що це аж надто дивно.

- Можна - у двері тихенько постукали, перериваючи її роздуми.

- Так, входь Джо, - промовила дівчина, намагаючись привести до ладу своє скуйовджене руде волосся. - Доброго ранку, - сказала вона, побачивши на порозі Джо.

- Доброго ранку, - почав він, засумнівавшись у своїх словах. - Однак, по тобі не скажеш, що він добрий, - чоловік присів на крісло неподалік, приготувавшись вислухати її історію.

- Ну, не те, щоб воно прямо погане, - спокійно проговорила дівчина, час від часу погладжуючи свого собаку. - Просто якийсь дивний сон наснився і не можу ніяк розібратися.

Через деякий час вона коротко описала зміст свого сну, тепер її голос був справді дуже спокійний, не тремтів і звучав досить впевнено. Також вона поділилась з чоловіком своїми роздумами та підозрами.

- Насправді, - почав чоловік, дивлячись праворуч у сині очі співрозмовниці, - усе могло трапиться в проміжку між двома сценами, - він закотив очі занурюючись у свої роздуми, піднявши голову догори, здавалося, ніби він намагається знайти щось на стелі. - Можливо та сцена, яку ти бачила першою, де мама вела тебе до школи. - дівчина кивнула, давши знак продовжувати. - Вона здалася тобі доброю і милою, але, може, вона була такою не завжди, а тільки в той конкретний момент.

- Складно зробити висновки, адже це доволі короткі шматочки пам'яті, які моя підсвідомість чомусь вирішила дістати, - Ліза, позіхаючи, прикрила рот долонею і помітила, як Джо сонно потягується, сидячи на краю ліжка. - Але те, що міг зміниться характер або ставлення до мене, я загалом можу зрозуміти. Не виключаю варіанту, за яким я можливо чимось образила її, а тепер можу не знати або не пам'ятати чогось дуже важливого, - дівчина потягнулася до приліжкової тумбочки, взявши резинку для волосся, одразу ж зібравши розпатлані локони в тугий пучок. - Але мене турбує інше.

- Що саме? - вирішив поцікавитися Джо, вставши з ліжка, вмостившись на міні-диванчику біля вікна, який по суті можна було б назвати підвіконням.

- Обличчя кардинально змінилося, здається, ніби це дві абсолютно різні людини, - дівчина задумалася на хвилину і незабаром продовжила. - Гадаю, жінка, яка забирала мене з лікарні, все ж таки не була моєю рідною мамою, - твердо і без жодного сумніву заявила Ліза, не відводячи погляду. - Звісно, я не можу стверджувати точно, але в такому випадку цим можна пояснити всі зміни у зовнішності та у ставленні

- Однак, - почав Джо, перериваючи міркування дівчини, дивлячись при цьому у вікно і з цікавістю спостерігаючи за перехожими зовні, - є один момент, який пояснити тобі буде складно, - Ліза мовчала і Джо продовжував, перебуваючи в якомусь дивному стані прострації. - Чому в лікарні і в поліції повірили в історію самозванки, в те, що саме вона твоя рідна мати.

- Вибач, не хочу засмучувати тебе, але я маю відповідь на твоє запитання, - її ноги м'яко ступали паркетною підлогою, створюючи ледве чутний скрип дерев'яних половиць. - Насправді, я абсолютно нічого не пам'ятала, коли прийшла до тями, - Джо різко повернув голову і спрямував свій пильний погляд прямо на Лізу. - У лікарні з першого дня своєї появи, вона розповідала мені про те, що ми робили і чим займалися до того, як я потрапила в лікарню. Гадаю, що такими розповідями та історіями, вона намагалася створити фальшиві спогади спеціально для мене. Мама, - дівчина здригнулася промовивши те слово, - розповідала мені історії, ще до виписки виявилося, що наш будинок згорів у пожежі і не залишилося нічого.

- А як же поліція, вони ж теоретично мали б перевірити, справжня вона мати чи ні? - сумнівався Джо у теорії Лізи, чітко зазначивши свою позицію.

- Вони б, можливо, перевірили щось, але я визнала її як маму, саме тому, - Ліза кинула швидкий погляд на вулицю, де було багато людей, кожен біг у своїх справах, - саме тому вони їй повірили. Однак, - її голос звучав спокійніше, але в ньому все ж таки чулася якась нотка азарту, - у нас є простий спосіб підтвердити ну або остаточно спростувати цю теорію, - прочитавши німе запитання Джо, вона зробила театральну паузу і продовжила тріумфуючим томом. - Ми можемо зробити аналіз ДНК.

Такого повороту подій після аналізу непримітного сну, здається, не очікував абсолютно ніхто - ні Джо, ні Ліза, ні навіть Джина, яка продовжувала мовчки спостерігати за всім, що відбувається.

- Але, що якщо твоя мама відмовиться робити аналіз? - поцікавився чоловік, перериваючи паузу, що виникла. - Якщо вона справді самозванка, найімовірніше, вона відмовить, та й ще почне звинувачувати тебе за сумніви. Гадаю без серйозної сварки там би вже не обійшлося б - він був спантеличений і навіть не міг уявити, що задумала дівчина, але незважаючи на це Джо не помітив на обличчі Лізи сумнівів.

- Насправді я не маю потреби питати в неї дозволу, чи просити волосся, чи слину, чи що там ще може підійти, - спокійно, але ніби добираючи слова, почала Ліза. - Нещодавно я прочитала про таку онлайн платформу GEDmatch, яку часто використовують правоохоронні органи для пошуку злочинця. Наскільки мені вдалося розібратися в ній, мені просто потрібно зробити аналіз ДНК і завантажити його на платформу.

-Ти колись заходила на цей сайт? - з нотою захоплення і здивування в голосі запитав Джо. - Вибач, мені вкрай складно повірити, що така платформа може насправді допомогти нам із пошуками

- Насправді, я не можу сказати точно, чи дасть нам це хоч якусь підказку. - присівши поруч на м'яке підвіконня, верхня частина якого була обтягнута велюром темно-сірого кольору та дивлячись у сповнені нерозуміння очі Джо, які зараз у слабко освітленому здавалися їй абсолютно чорними. - Однак, трохи покопавшись в інтернеті, дізналася, що GEDmatch часто використовують і для пошуку зниклих родичів.

- Тобто, ти хочеш сказати, якщо ти справді не рідна донька, то тебе могли шукати, - він дещо збадьорився, в його очах запалала іскра надії на вдалий результат пошуків. - Можливо вони також вирішили скористатися цим приголомшливим інструментом.

- Якщо справа йде саме так, як ми припускаємо, - невпевнено почала Ліза, прибираючи неслухняний рудий кучерявий локон з обличчя, - у нас є шанс. Тому ... тому - бадьоро почала дівчина і різко знітилася.

- Тому - продовжив за неї Джо, поклавши свою руку на плечі Лізи, намагаючись підбадьорити дівчину, яка раптово знітилася, - тобі потрібно зробити тест і завантажити його на сайт. Ми не можемо знати, що далі станеться, - Джо говорив твердо й упевнено, намагаючись скинути залишки сумнівів із плечей Лізи, - ми не можемо припустити, який результат отримаємо після пошуку. Однак, ми можемо спробувати знайти відповідь хай не на всі питання - тут у його голові виник образ людини в масці так, як він запам'ятав її в дитинстві, - але ми все-таки можемо спробувати щось зробити. Адже так?

- Так. - коротко відповіла дівчина, піднявши голову і накривши руку Джо рудими кучерями. - Потрібно зробити це якнайшвидше. - твердо заявила дівчина і рішуче подивилася в очі Джо. - Гадаю, пізніше я можу не наважитись, - опустивши голову та заплющивши свої очі, ледь чутно промовила дівчина.

- Згоден, але...- тут його обличчя засяяло яскравою променистою усмішкою, оголивши білі зуби. - перед великими звершеннями, - почав він, - нам потрібно для початку смачно поснідати. - його зелені очі, здавалося, світилися від хвилювання.

- Це точно - і тут, її шлунок голосно зрадницьки забурчав. - Тим паче, схоже я трохи зголодніла, - усміхаючись сказала дівчина.

Ранковий спів птахів розбурхував душу Лізу, поки вона чекала на сніданок. Час від часу вона відволікалася від настільки солодких мелодій на те, щоб підійти ближче до дверей і насолодитися неймовірними ароматами, що долинали до неї з кухні. Джина не стала чекати, тому відразу подалася на кухню, знаючи, що там напевно знайдеться щось смачненьке для неї.

Дівчина, сидячи біля вікна, здригнулася, коли двері зненацька заскрипіли, і у дверях з'явилося сяюче і дуже задоволене обличчя Джо. Він покликав її на сніданок, а Ліза без зволікань пішла за ним на кухню, де стіл уже ломився від їжі. Дівчина не очікувала, що за такий короткий час можна приготувати так багато. Здавалося, стіл ломився від різної їжі і цього забагато для двох, а різноманітні аромати страв ніби вабили до себе.

Джина вляглася поруч і ліниво гризла якусь кістку, накривши її величезною рудою лапою. Тим часом Джо і Ліза із задоволенням поглинали їжу. За легкими розмовами в голові дівчини ніби розчинилися всі думки про «Вовка, на задній плани пішли навіть плани про проведення ДНК-тесту. Вона сміялася і від щирого серця насолоджувалася часом проведеним у такій приємній компанії