Легкий приємний, трохи прохолодний вітер заходив крізь відчинене вікно біля пасажирського сидіння поряд з водієм, ніжно лоскочачи обличчя Лізи. Мокрим асфальтом від дощу неквапливо рухалась машина, і лише скрип від руху двірників порушував заспокійливу атмосферу, яку так дбайливо навіював. Ліза з трохи відчуженим виглядом спостерігала за яскравими рекламними вивісками магазинів, які проносились за вікном. Здавалося, її думки зараз десь дуже далеко за межами цієї машини.

Минуло не більше півгодини, як вони опинилися на місці, Джо обережно пригальмував, вимкнув двірники та вимкнув двигун. Раптом у машині стало дуже тихо, тільки краплі дощу, що стукали по вікнах, порушували тишу.

- Приїхали, - сказав Джо, і потягнувся рукою, ніби намагався дістати щось із заднього сидіння. - Знайшов, - радісно вигукнув чоловік, діставши всю в пилюці чорну парасольку.

В той момент чоловіка нічого не турбувало, ні декілька зламаних спиць на парасольці, ні сильний дощ та вітер які не давали нормально йти. Вийшовши з машини, він обережно зачинив двері та підійшов до дверей, де сиділа Ліза. Коли дівчина вийшла, Джо відразу закрив її парасолькою від дощу. Вони швидко пройшли невеликий проміжок дороги, та поспіши потрапити всередину. Вже за декілька хвилин вони столи в коридорі та роззувались.

Вигляд в них був досить специфічний. Частково намоклий одяг, з якого стікали каплі води, а поки Ліза та Джо роззувались за ними незворушно спостерігала Джина, навіть не намагаючись наблизитись.

- Може приймеш ванну, а поки організую, щоб нам перекусити -промовив чоловік, в вона згідно кивнула та попленталась у бік ванної.

Пройшло небагато часу, як з кухні почали долинати смачні аромати свіжої гарячої піци. Тому поки вона насолоджувалась теплими струменями душу в неї прокинувся сильний голод. Покинувши ванну, вона відразу поспішила піти слідом за смачними ароматами.

Зайшовши до кухні, дівчина побачила, як Джо стояв посеред кухні, тримаючи в руці великий шматочок піци, запихаючи його цілком до рота. Ця картина так розсмішила Лізу, що вона не втрималася і відразу розреготалася. Дзвінкий сміх дівчини наповнив приміщення, і в ньому ніби стало світліше.

- Ти чого? - все ще не встигнувши прожувати, спитав Джо, витираючи рот серветкою.

- Ти зараз такий схожий на хом'яка - крізь сміх промовила дівчина, - і тут усмішка з’явилась і на обличчі Джо. – Ну, ти даєш, просто повірити не можу, - і дівчина продовжила сміятись, міцно тримаючись за живіть.

- Є трохи – процідив трохи збентежений чоловік та сів на стілець, підсунувши до дівчини ближче дві коричневі коробки з ароматною гарячою піцою - приєднуйся, це правда дуже смачно.

Дівчина мовчки присіла поряд, і також почала із задоволенням їсти піцу, яка наповнила своїми неймовірними ароматами, здається, кожен куточок у приміщенні. Втома, що накопичилася після настільки насиченого різними емоціями дня, стала давати про себе знати. Очі Лізи злипалися так сильно, що іноді їй доводилося докладати зусиль, щоб утримувати вії у відкритому стані. Слабкість у всьому тілі стала більш помітною після теплого душу.

Після вечері Ліза вирішила більше не стримувати себе і одразу подибуляла спати, вирішивши, що тепер лише міцний сон допоможе їй відчути себе краще. Та солодка мить, коли голова дівчина торкнулася м'якої подушки, вона відразу занурилася в глибокий сон.

Холодний зимовий вітер вдарив їй в обличчя, руде волосся заважало розглянути їй усе навколо. Голос Джо залишився десь позаду, а тепер, розплющивши очі перед нею, відкрився білосніжний пейзаж. Високі дерева вздовж дороги були вкриті снігом. Озирнувшись, вона зрозуміла, що одягнена у шкільну форму, але це точно не та форма, яку вона носила у школі, в яку вона ходила після виписки з лікарні.

Раптом до її рота велика рука приклала якусь хустку. Майже відразу дивний і неприємний запах обпік слизову. Мить і раптом все почало розпливатися, а коли вона розплющила очі побачила ту саму зловісну кімнату з маленьким вікном. Їй були потрібні лічені секунди, щоб зрозуміти, де вона знаходиться. На її подив, думки були досить чіткими і ясними, адже зберегти хоча б відносно холодний розум у такій ситуації вже перемога.

Незабаром перед її очима з'явився страшний силует. Тіло вкрите шерстю, а на голові величезна і неймовірно реалістична маска вовка, що закривала обличчя.

– Тепер ти тільки моя. - Почувся мерзенний скрипучий голос, який Ліза відразу ж впізнала, здавалося, що саме цей голос вона вже ніколи не зможе забути - Тобі нікуди від мене не подітися. Тебе не врятують. Не допоможуть. – Ліза не могла не впізнати, вона кілька разів чула цей голос після відвідин снів Джо та Аріани.

Високий чоловік нависав над нею, такий великий і страшний, від нього за милю віяло небезпекою. Він, не промовивши більше і слов, дістав свій величезний ланцюг та почав бити маленьку руду дівчинку. У голові Лізи все помутніло від сильного болю та неможливості дати відсіч. Зараз пекельний біль пронизував її тіло, здається, до кісток.

Було неможливо збагнути скільки пройшло часу. Болючі удари безперервно завдавалися по її тілу, іноді здавалося, що їм немає ні кінця, ні краю. Проте, несподівано удари припинилися, і Ліза помітила, як в бік дверей пройшли величезні черевики. Гучний скрип, сповістив Лізу, що тепер у темній кімнаті вона залишилася сама.

Ліза все бачила та відчувала, але ніяк сама не могла вплинути на дії дівчинки, в якій відразу впізнала саму себе. Це все було схоже на те, ніби вона сторонній спостерігач, який перебуває в тілі дитини.

Від холодної ніби лід бетонної підлоги у дівчинки німіли босі ноги, але незважаючи на біль і холод, вона мужньо шукала щось, щоб допомогло їй звільнитися. Ланцюги обмежували її можливості, але все-таки їй таки вдалося намацати маленький крихітний цвях. Тремтячими від холоду крихітними руками вона взяла його і спробувала звільнити спочатку руки, згадавши всі продукти кінематографа, які тільки бачила у своєму житті. У той момент було все одно, звідки вона взяла ідею, було важливо тільки, щоб це допомогло їй звільнитися.

Маленькі пальчики довго крутили цвях в отворі від наручників, раптом пролунало тихе клацання. Одна мить і руки – вільні, а Ліза, що спостерігала за тим, що відбувається, не могла повірити в те, наскільки вона була розумною і безстрашною дитиною. Раптом їй стало шкода того, що через її пам'ять зіграла з нею злий жарт, «Вовка» не впівмали.

Скрутившись у клубок, маленька дівчинка безперервно працювала над тим, щоб звільнити свої ноги. Однак довгоочікуване клацання свободи все ніяк не хотіло пролунати, але все ж таки після безлічі марних спроб, дівчинка все ж таки почула його. Тепер її ноги та руки – вільні і їй потрібно знайти спосіб втекти.

Дівчинка бігала з кута в кут у пошуках чогось, щоб могло допомогти відкрити важкі металеві двері. Незабаром вона зрозуміла, що самостійно не вийде, тому вирішила чекати, поки чудовисько знову не прийду. Десь у глибині душі в ній теплилася надія, що їй вдасться звільнитись. Тому вона вирішила шукати зачіпки, якими можна було знайти це прокляте місце. Виглянувши у вікно, Ліза побачила саме той краєвид, який був перед нею, коли вона була уві сні Джо. Вдалині виднілася набережна, а внизу прямо навпроти цього будинку стояв яскраво-червоний пожежний гідрант, який явно вирізнявся на тлі покритої снігом вулиці. Розумна дівчинка порахувала, що то був другий гідрант по вулиці, що вела від початку набережної до будинку, де знаходилася бранка.

Зненацька Ліза почула скрип і поспішила повернутись на місце, але «Вовк» все-таки помітив, що їй вдалося звільнитися. Він відреагував миттєво відразу схопив дівчинку за руку і почалася запекла боротьба. Дівчинка боролась з усіх сил, а підловивши вдалий момент спробувала з усіх встромити гострий край цвяха в злочинця. Раптом він завив від болю і на мить втратив пильність, і дівчинка щосили потягла за маску. Моторошне порізане обличчя постало перед нею. Цієї миті дівчина оніміла від жаху, та відразу відчула на собі сильний удар ланцюгом по голові, від якого знепритомніла.

Ліза спостерігала за тим, як по її маленькому тілу безперервно завдавались удари оскаженілою людиною, але вона сумнівалась в тому, чи можна його взагалі називати «людиною». Незабаром вона побачила, як злочинець зняв другу маску, думаючи, що дівчинка знепритомніла, відкривши своє справжнє обличчя. Однак, Ліза помітила, що незважаючи на сильні удари дівчинка розглядала злочинця напіввідкритими очима крізь руде кучеряве волосся.

Високий красивий чоловік стояв над дівчинкою і безперервно з шаленою силою завдав їй ударів. Біль, що пронизував усе її тіло, незабаром здолав її, і вона почала втрачати свідомість.

- Ліза! Ліза! – крізь сон дівчина почула стривожений голос Джо. - Лізо, прошу тебе розплющ очі.

- Не кричи - насилу пробурмотіла дівчина, глянувши на побіліле від жаху обличчя чоловіка, - голова розколюється.

- Слава Богу - він трохи відсторонився і присів на край ліжка, - ти так кричала, але мені не вдавалося розбудити тебе.

- Я все знаю - скорчившись від сильного головного болю, промовила дівчина, намагаючись сісти - Я все бачила - кожне слово давалося їй дуже важко. - Все, що зі мною сталося з того дня, як мене викрали, і я опинилась у тій кімнаті. - З часом біль почав стихати і її голос став звучати трохи впевненіше. – Я згадала, як мені вдалося звільнити свої руки та ноги - повернула руки і пильно подивилася на них, помітивши маленькі тонкі шрами. - Це результат моєї боротьби за життя і свободу - вона провела вказівним пальцем лівої руки по своєму правому зап'ястю. - Я була такою маленькою і такою сміливою... - сльози річкою потекли з очей Лізи, які нарешті вирвалися назовні.

Джо міцно обійняв жінку, притягнувши її до себе. Він не знав, що міг сказати в такій ситуації, тому вирішив просто мовчки бути поряд. Весь час поки він обіймав Лізу, Джо намагався підібрати слова, які могли б підбадьорити її, але нічого не спадало на думку.

Скільки минуло часу після пробудження, Ліза не знала, але виплакавшись на душі стало легко і спокійно. Було відчуття ніби ще одна таємниця, вкрита темрявою через втрату пам'яті, була розкрита.

- Дякую – промовила дівчина, а виплакавшись на плечі Джо вона трохи відсторонилася і подивилася прямо йому у вічі.

- Все гаразд - він торкнувся теплою долонею її щоки, витираючи сльози. – Сподіваюся, тепер тобі стало легше.

Зараз дивлячись у вічі Джо, Ліза зрозуміла, що за такий короткий час він став неймовірно важливим для неї. Його підтримка і допомога, здається, змогли розтопити серце, що давно перетворилось на лід. Тепер вона ще більше шкодувала, бо скоро муситиме покинути цей будинок, але поки цей момент не настав вирішила насолоджуватися кожним моментом поряд з ним.

Будильник продзвенів несподівано для них обох, здавалося, час промчав з неймовірною швидкістю. У кімнаті Лізи повіяло ранковим холодом і легкий вітерець приніс свіже повітря крізь відчинене вікно.

Змішані почуття переповнювали Лізу. З одного боку, вона відчувала полегшення, розуміючи, що «Вовк» тепер перебуває в клітці, і зараз відчуває ті ж почуття, які палали в серцях його бранців. З іншого боку сум, адже сьогодні разом з Джо вони підуть наводити лад у її орендовану квартиру, а це означає, що зникне причина перебувати тут.

Час пролетів непомітно і ось вони сиділи і пили гарячий чорний чай у орендованій квартирі Лізи, після довгого прибирання. Аромати з вулиці, наче пелена, що накрила все довкола тепер панували у всьому приміщенні. Дівчина відчувала запах тільки спеченого хліба, який доносився з пекарні в її будинку, а з кав'ярні неподалік можна було почув насичений аромат меленої кави.

- Слухай, - промовив Джо, роблячи черговий ковток міцного чорного чаю, - хотів тебе спитати, можна? – важкий погляд чоловіка впав на дівчину.

- Запитуй - відразу відповіла Ліза, опустивши голову так, щоб приховати своє збентежене та трохи почервоніле обличчя.

- Я ось тут подумав - здавалося, ніби він не міг наважитися, і намагався відтягнути момент, тому говорив дуже повільно, розтягуючи кожне слово. – Пробач, розумію, це трохи дивно, – і його голос звучав трохи не впевнено, – але тобі обов'язково з'їжджати?

Вона не знала, як висловити свої емоції, які збиралися в ній від учорашнього дня, адже так сподівалася, що він спробує зупинити її. Почувши запитання, здається, зовсім зніяковіла і відвернувшись, приховуючи почервонілі щоки, встала і підійшла до вікна.

- Ні - насилу промовила дівчина, боячись подивитися в його обличчя. - Не обов'язково, але я не хочу заважати тобі.

Вона стояла дивлячись у вікно, і спиною відчувала його пильний погляд. Раптом, у тиші, що настала, почувся звук кроків, що наближаються. Ліза відчувала, що Джо вже дуже близько.

- Ти ніколи не заважала мені - сказав Джо і міцно обійняв за плечі, - не хочу прощатися з тобою.

Тепло від його рук зігрівало її серце. Вона спиною відчувала як сильно билося його серце. Раптом у неї виникло бажання глянути йому в обличчя, хоч на хвилинку, на секунду чи на мить. Як тільки вона обернулася, він так ніжно поцілував та обійняв її, ніби вона могла зникнути у будь-яку хвилину.