Пробудження було важким та супроводжувалось якимось туманом в голові. Спочатку Ліза не могла зрозуміти, де вона взагалі перебуває і що сталося. Все здавалося їй якимось не справжнім, не реальним так, ніби то все їй примарилось чи просто наснилось. Спогади про дивного хлопця почали виринати у її підсвідомості. Часом здавалося, що їй було просто не під силу осягнути все те, що сталося набережній. Особливо Лізу турбувала зустріч із людиною, яка дуже нагадувала «Вовка».

Гул розбурханого вітру долинав крізь шум від машин, які що декілька хвилин проїжджали повз. Вона оглянула кімнату, де просте оздоблення приміщення надавало їй якогось шарму. Усе було доволі лаконічно: найпростіша шафа-купе з темного дерева без усіляких прикрас і стіл з того ж матеріалу і того ж кольору чудово поєднувалися зі світло-коричневими шпалерами з ненав'язливим і доволі простим візерунком. Загальна атмосфера в кімнаті була доволі заспокійливою, але щось все ж таки турбувало Лізу. Події, що нещодавно трапилися з нею та Джо викликали в неї деяке занепокоєння та хвилювання, але було щось ще, що не давало їй розслабитись та турбувало дівчину.

- Джина? - чи то запитала, чи то вигукнула дівчина від подиву, коли в кімнату забігла її собака, яка явно була чимось стривожена - Джино, що трапилося? - ретривер почав стягувати спочатку ковдру з дівчини, а потім схопив за рукав і почав кудись тягнути. - Джина! - здивовано вигукувала Ліза раптом пошкодувала про те, що Джина не вміє говорити та не може чітко пояснити, що конкретно її турбувало.

Зрештою Джина практично силою витягла дівчину з ліжка і повела за собою. Собака була явно сильно стурбована, і Ліза не стала чинити опір, покірно пішовши за нею. Незабаром вони опинилися біля дверей у кімнату Джо, дівчина сумнівалася, чи варто їй входити без дозволу, але Джина прийняла рішення за неї і просто потягнула за рукав.

Спочатку все виглядало досить звичайним. Джо спить на ліжку, але, коли вони підійшли ближче, дівчина жахнулася. Чоловік лежав увесь у поту, по його щоках текли сльози та час від часу можна було розчути тихий його стогін чоловіка. Раптом дівчина зрозуміла, чим була так сильно стурбована Джина.

- Ти намагалася його розбудити? - запитала дівчина свою собаку, і вона згідно кивнула видавши щось схоже на тихий ледь чутний гавкіт. - Знаючи тебе, - міркувала Ліза, звертаючись до собаки, - ти використала все, що могла, - вона помітила на підлозі ковдру і крихітні дірочки від зубів на рукаві Джо.

Трохи поміркувавши, вона вирішила забратися в ліжко і сісти ближче, щоб спробувати подивитися, що ж все-таки йому сниться. Вона сумнівалась чи варто їй дивитися сон Джо, але все ж вирішила, шо варто спробувати з усім розібратися. Ліза, вмостившись зручніше, обережно поклала свою руку йому на голову, щоб випадково не розбудити.

Від дотику вона миттєво потрапила в якийсь білий вир, було відчуття, ніби щось кудись її несе. Кілька секунд перед її очима проносилися якісь сірі хмари. Час від часу від цих дивних хмар долинали уривки фраз, шматки незнайомих їй розмов, голоси якихось людей. Іноді вона намагалася щось розібрати, але дуже швидко відмовилася від цієї думки, вирішивши зосередитися на тому, щоб швидше опинитися поруч з Джо у його сні.

Вперше Ліза навмисно вирішила зазирнути до чужого сну. Зараз дівчина була налаштована дуже рішуче, адже цей сон міг надати важливу якусь інформацію та стати одним з дуже важливих елементів головоломки у пошуках «Вовка».

Вже за кілька секунд вир почав сповільнюватися і змінився густим білим туманом. Незабаром перед її очима відкрилася та сама зловісна кімната, де колись дуже давно її саму довгий час тримали в ув'язненні. Однак, зараз зображення було набагато чіткішим, ніби вона не просто уві сні, а потрапила у минуле та баче все на власні очі. Складалося враження, ніби вона дивилася відео на YouTube, яке спочатку було найнижчої якості, а потім воно раптово змінилося на відео найвищої якості.

Спочатку Лізі здалося, що все виглядало так, як і минулого разу, але щось змінилося. Незабаром вона помітила на підлозі скрученого в клубок хлопчика, він ридав і стогнав від болю. Чоловік у масці вовка немов гора нависав над наляканим мало не до смерті хлопчиком. Товстий ланцюг у руках мучителя безперервно завдавав ударів по тілу дитини. Пекельний біль Джо від ударів ланцюгом, здавалося, Ліза відчувала на собі в повному обсязі. Незважаючи на біль, який раптом звалився на неї немов грім серед ясного неба не давали їй зосередитися. Тому дівчина вирішила повернутися обличчям до вікна та почала подумки абстрагуватися від того, що відбувається за її спиною. Минуло всього кілька хвилин, і сильний біль від ударів зник, здавалось вона навіть перестала чути жахливі крики болю.

- Так. Потрібно заспокоїтися - сама себе наставляла Ліза, сподіваючись, що її рішення потрапити до цього сну було не даремно і допоможе їй знайти якусь вагому зачіпку. - Так. Спробуємо почати з вікна. Може це допоможе знайти цю дитячу кімнату тортур.

Дівчина підійшла ближче до вікна, не звертаючи увагу на те, що відбувається позаду. У той момент її серце калатало з неймовірною силою, ніби готувалося вистрибнути з грудей. Ліза розуміла, що, по суті, прийнявши рішення не будити його, вона змушує Джо знову пережити те пекло. Всього за кілька кроків і Ліза опинилася біля вікна з грубими металевими ґратами. Холодне зимове повітря огорнуло її і по тілу пробігли мурашки.

На великий її подив за вікном був сонячний зимовий день. Вулиці вкриті білим пухким снігом, лише десь там вдалині їй вдалося розгледіти завмерлу гладку поверхню ріки вздовж тонкої лінії набережної. Вдалині можна було побачити маленькі рухомі чорні точки крізь безліч голих дерев. Тими точками були звичайні перехожі, які неспішно прогулювалися засніженою набережною.

- Отже, «лігво Вовка» - так вона назвала злощасну дитячу кімнату тортур, - розташоване поруч із набережною, десь неподалік від місця, де ми зустріли «Вовка» сьогодні вранці, - аналізувала дівчина навколишнє середовище так відсторонено, ніби її це все не стосувалося.

Її погляд опустився вниз, вона вирішила спробувати роздивитися будинок і знайти хоч якусь прикметну деталь. Виявилося, «лігво» знаходилося на четвертому поверсі якоїсь наполовину зруйнованої будівлі. Цей будинок був схожий на стару аварійну споруду, з грубо обробленими стінами. Однак, товстий шар пилу не давав визначити справжній колір будівлі.

Раптом, вона подумала, що було б добре подивитися на те все ззовні, і за мить після того Ліза опинилася на вулиці, тоді вона швидко очима змогла знайти крихітне віконце з ґратами. Дивуючись новим можливостям, вона почала уважно розглядати вулицю у спробах віднайти номер будинку та назву вулиці. За кілька секунд її погляд зупинився на старій, практично повністю проржавілій табличці з написом «Lincoln Way №4».

- Адреса. - Ліза мимоволі посміхнулася, зрадівши такій важливій знахідці, проте вона знала, що за стільки років, цю будівлю могли знести, як аварійну. - Потрібно знайти щось ще - її вираз обличчя миттєво став серйозним, і очі забігали, роздивляючись все навколо, і тут вона знайшла червоні пожежні гідранти, які цілком можна було вважати за достатньо хорошу зачіпку, адже їхнє розташування практично ніколи не змінюють. - Ось. Гідрант. Думаю, він підходить. - і в цю ж мить вона опинилася в кімнаті, де над Джо продовжував знущатись «Вовк».

Зненацька, опинившись у темряві замкненої кімнати тортур, її очам для початку треба було звикнути до нового освітлення, щоб з'явилася можливість роздивитися те, що там відбувалося. Минуло кілька хвилин, поки очі змогли знову чітко побачити кімнату. Її погляду предстала жахлива картина. Джо, скрутившись у клубок, повністю втратив сили та не міг навіть стогнати, і дівчина зненацька відчула пекельний біль по всьому тілу. Здавалося, ніби хлопчикові стало байдуже, тепер він виглядав як бездиханне тіло, але все ж вона змогла розгледіти легкий рух.

Змучений, побитий хлопчик, здавалося, знепритомнів від больового шоку. Чоловік, що нависав над ним, уважно спостерігав.

- Усе. - низький хрипкий голос заговорив спокійно й чітко. - Тепер ти - сміття. - він зняв маску вовка і на понівеченому обличчі з'явилася посмішка. - Тепер тебе можна викинути. - Ліза аж скорчилася від цієї мерзенної посмішки і радісного виразу обличчя.

Чоловік зняв свій костюм вовка, тепер перед її очима з’явився чоловік одягнений в пошарпане та місцями порване вбрання. Старі зовсім зношені штани, на колінах, колись темно-коричнева тканина, була настільки протертою, що стала практично білою. Страшний светр, вкритий чорними плямами, рукава він закотив так, що вона змогла роздивитися худі, але дуже жилисті руки.

Мить і вона ніби знову перенеслася, але, як і раніше, стояла в темній кімнаті, яка стала пеклом для маленького хлопчика. Джо лежав, і дівчина змогла помітити утруднене дихання дитини. Скрип дверей відволік її і в кімнату увійшов спортивної статури чоловік.

- Х-хто це? - заїкаючись промовила дівчина, побачивши красивого молодого чоловіка. - А де ж чудовисько?

У цю мить вона почала уважно розглядати чоловіка, який увійшов. Насамперед дівчина звернула увагу на конституцію тіла, яка була неймовірно схожою на конституцію «Вовка». Зріст, жилаві руки, темне волосся, практично все, окрім обличчя, мало неймовірну схожість зі злочинцем.

Поки дівчина роздивлялася чоловіка, він підійшов до хлопчака і з якоюсь гидливістю глянув на нього, дістав із ретельно випрасуваних штанів ключ. Ще кілька миттєвостей і невідомий звільнив посинілі від кайданів зап'ястя хлопчика. Здавалося, чоловіка просто коробило від думки доторкнутися до нещасної дитини, немов боявся забруднитися.

- Час настав - промовив чоловік, і дівчина тут же впізнала скрипучий голос «Вовка». - Час викинути це сміття, - сказав він і кинув зневажливий погляд на хлопчика і пішов у темний кут кімнати.

- Що ж це? - Ліза не могла повірити своїм очам. - Невже цей чоловік і є «Вовк». А як же понівечене обличчя злочинця? - журилася дівчина, згадуючи моторошний портрет, який сама намалювала у лікарні. - Може один зі способів зберегти в таємниці свою особистість? - раптово запитала сама себе дівчина.

Її нечутні нікому роздуми перервала нова поява «Вовка». У руках він ніс щось на зразок мішка. На ньому вже були вдягнені рукавички, і Ліза зрозуміла, наскільки він гидує торкатися до хлопчика. Його рухи виглядали вкрай спокійними й обдуманими. Він повільно та без жодного прояву емоцій, ніби робив це сотні разів, буквально запхнув змарнілу дитину в мішок. Було видно, що для нього цей нещасний хлопчик, на якому не було живого місця, насправді просто сміття, яке не варте навіть граму співчуття.

- Досить. - сказала дівчина й одразу ж розплющила очі, опинившись на ліжку поруч із Джо, який весь у поту продовжував спати. - Прокидайся - ніжним, практично лілейним голосом промовила Ліза, м'яко проводячи по чорному волоссю Джо рукою.

Джина лежала біля ніг Лізи, м'яко поклавши лапи на ноги Джо, які, як і раніше, були зігнуті і притиснуті до живота.

- Джо, - голосніше покликала дівчина чоловіка, і він розплющив очі.

Його обличчя було повністю мокре від сліз та поту, переляканий погляд обрушився на Лізу, а потім змінився здивуванням. Вона ж лежала поруч і продовжувала погладжувати його волосся, ніби намагаючись заспокоїти чоловіка.

- Усе гаразд. Уже все гаразд. - її тихий голос луною розносився у порожній кімнаті, - Я поруч, - почувши ці слова, уже дорослий чоловік подивився на неї тим переляканим поглядом дитини, який вона бачила в моторошному сні. - Усе добре. Уже все добре, - Джо обійняв її так міцно, що їй на мить здалося, ніби зараз він її просто на просто роздавить у своїх обіймах.

- Ти бачила? - він сховав своє обличчя в її блузці так, що його зовсім не було видно.

- Пробач, - насилу видавила Ліза, їй так і не вдалося визначитися, за що вона просить вибачення, чи то за те, що без дозволу зайшла до його кімнати, чи то через те, що замість того, що розбудити та врятувати від кошмару залізла до його сну.

Дівчина поклала руку на плечі Джо, а притиснувши його до себе відчула тремтіння в його тілі. Джина ж підійшла з іншого боку і поклала свою величезну голову на подушку, а лапи вперла об спину Джо. Вони ще довго лежали ось так у ліжку, практично не рухаючись.

Ліза не уявляла, скільки часу минуло з моменту, як вони вийшли з дому вранці. Поки вона лежала на його ліжку в його обіймах намагалася хоч якось усвідомити отриману інформацію зі сну Джо. Найбільше її дивувало обличчя злочинця.

«Це був точно голос злочинця, я не могла переплутати його - подумки міркувала дівчина, ніжно погладжуючи спину Джо. - Але чому його обличчя, здається, мені таким знайомим. Колір очей «Вовка», - в її голові виник образ людини в масці вовка і їй ніяк не вдавалося пригадати, який же колір очей ховався за маскою, - зовсім не можу згадати. Пам'ятаю тільки моторошну ненависть, яку вони випромінювали. У той момент мені здавалося, ніби він випромінює її всім своїм тілом».

Чоловік лежав спокійно, обличчям уткнувшись у білу сильно пом'яту блузку Лізи, і вона чітко відчувала його дихання. Іноді, здавалося, ніби в цей момент час зупинився для них. Ніби «Вовк», пограбування, напад на Джо і сама зустріч із «Вовком» у парку біля набережної були всього лише її сном. Так, немов вона все ще в лікарні після падіння зі сходів і ще не приходила до тями.

Безліч думок наповнювали її голову, які час від часу переривалися спогадами. Нині все так різко змінилося, а її спокійне й розмірене життя немов залишилося десь далеко у спогадах.

Шум з вулиці лише зрідка долинав до кімнати, до якої вітер доносив то аромати перших весняних квітів, то їдкий запах вихлопних газів від машин, що проїжджали повз їхній будинок. Крізь трохи прочинене вікно іноді їй вдавалося розчути слова дітей, що грали у дворі. Ці звуки діяли на неї доволі заспокійливо, незабаром вона сама змогла міцно заснула.