Яскраві сонячні промені пронизували лікарняну палату, легкий вітер, що забігав час від часу ворушив штори, а тепло, що прийшло слідом за ранковою прохолодою, огортало дівчину. Неможливо описати ніжність, з якою вітер лоскотав її рум'яні щоки і руді кучері. Здавалося, він боявся розбудити дівчину, тому лише зрідка торкався її обличчя, приносячи із собою аромати весняних квітів.

До палати увійшла медсестра одна з тих, що приходили рано вранці привести до тями свою пацієнтку. Її тугий пучок трохи розтріпався і кілька крихітних локонів змогли вирватися з полону пучка. Повільно і дуже тихо вона підійшла до ліжка, намагаючись не розбудити сплячу дівчину. Медсестра нахилилася і легенько торкнулася тильною стороною долоні її чола. Про себе зазначивши, що температури немає і дівчина просто спокійно спить, а дихання Лізи тихе і рівномірне. Стан забоїв теж трохи покращився, а трохи опухле після ушкоджень обличчя стало виглядати трохи краще.

- Добре, - медсестра присіла на дерев'яний стілець, що стояв, як і раніше, поруч з ліжком, - так, лікар Уімблі мав рацію, міцний сон - найкращі ліки, - тихо прошепотіла таємна відвідувачка, спостерігаючи за Лізою, яка солодко спала. - Було важко повірити, що після такого небезпечного падіння, вона отримала лише легкий струс і сильні забої по всьому тілу, - продовжувала свій монолог медсестра. - Зазвичай у таких випадках без множинних переломів не обходиться, але, мабуть, вас, - вона нахилилася і поклала голову на свої складені на ліжку руки, - бережуть ангели з небес. - на цих словах дівчина заплющила очі і міцно заснула.

Магія палати здолала втомлену з нічної зміни медсестру, і тепер вона теж поринула в сон. Здавалося, віддалена від головних коридорів палата була найзатишнішою і найтихішою. Легкий вітер ще більше скуйовдив руде волосся Лізи та медсестри, що спала поруч сидячі на стільці. Руки жінки в білому халаті лише трохи торкалися пальців рудоволосої дівчини.

Знову перед очима Лізи постала темна кімната, освітлена тільки місячними променями, страх знову наповнив її серце, знову її руки і ноги закуті. Тепер вона знову відчувала себе стороннім спостерігачем у чужому сні, але зараз Ліза готова до того, що буде відбуватися далі. Тепер вона знає, що як місяць сховається за межі вікна з ґратами, прийде чудовисько небезпечне лише для того, хто прикутий тут в цій моторошній кімнаті.

- Мабуть, Джо прийшов знову, але чому він прийшов і заснув біля мого ліжка, - міркувала дівчина, не розуміючи, що взагалі тут відбувається, - щось не так. - Ліза уважно розглядала все, що могла розгледіти в місячному світлі. - Потрібно спробувати додивитися цей жахливий сон до кінця, інакше я не зможу зрозуміти причин.

Цієї миті до приміщення зайшло чудовисько в костюмі та з вовчою маскою на обличчі. Жахливий пронизливий погляд сяючих у місячному світлі очей спрямувався не на неї, а на когось унизу. Ліза прослідувала за поглядом чудовиська і побачила крихітну дівчину, прикуту до якогось дивного предмета, схожого на невеликий стовп. Однак, було вкрай дивно бачити щось подібне всередині приміщення, зазвичай такі стовпи зустрічаються лише на вулиці. Але найбільше її дивувало не це, а те, що перед нею сиділа незнайома дівчина, хоча ні, більше була схожа на дівчинку років тринадцяти. У неї було довге до пояса сильно розпатлане волосся, налякана вона сиділа на підлозі, міцно притиснувши коліна до себе.

- Стоп, - промовила сама собі Ліза, намагаючись зрозуміти, що взагалі тут відбувається. - Під час розмови з Джо, минулого разу я бачила саме його сон, але зараз - вона трохи задумалася - зараз це точно не сон Джо.

У цей момент на всю кімнату, якщо це можна було назвати кімнатою, розсипався сильний хрипкий голос. Ліза здригнулася від несподіванки, але заспокоїла себе і вирішила спробувати розібрати, що говорить чудовисько цій бідолашній дівчинці.

- Ріна - ти моя - чудовисько наблизилося, і продовжувало шипіти немов змія. - Тобі нікуди від мене не дітися. - він практично навис над своєю жертвою, від чого дівчина скрикнула від жаху, відвернувшись від диких очей чудовиська, що свердлили її. - Тебе не врятують. Не допоможуть.

- Не слухай його, - шалений крик вирвався з вуст Лізи, - Не вір йому. - її очі різко розплющилися, прокинувшись від страшного сну, вона знову побачила свою лікарняну палату і сплячу на її ліжку медсестру, - Це вона? - Ліза злякалася власного припущення, що той тривожний сон, який вона бачила, був саме її сном.

Боячись, що може побачити, Ліза тремтячою рукою доторкнулася до пальців медсестри. Перед її очима знов виникла немов видіння темна кімната і крихітна дівчина на ім'я Ріна, принаймні так її називав злочинець. Шиплячий голос продовжував лунати в кімнаті, але Ліза не могла слухати, не хотіла слухати, тож вона відсунула свою руку, і видіння зникло так, ніби пелена спала з очей.

- Вибачте, - заговорила Ліза, звертаючись до медсестри, - Вибачте, - вона боялася називати її Ріною, - Прокиньтеся, прошу вас.

До лікарняної палати увійшов Джо і побачив дивну картину, де Ліза безуспішно намагалася розбудити медсестру, яку він одразу впізнав. Однак він абсолютно не розумів, чому вона спала тут.

- Допоможи, - благала Ліза, - Прошу, допоможи її розбудити, - на її очі навернулися сльози, емоції були на межі. - Я не можу... не хочу... - благала дівчина, борючись із бажанням доторкнутись і розбудити її самостійно, - її кошмар... я не можу.

- Так. Зараз - Джо був приголомшений, тому не відразу виконав прохання Лізи. - Прокидайтеся, міс, - він поклав свої великі долоні на її плечі, - вам потрібно прокинутися, - коли дівчина заворушилася, він швидко прибрав руки з її плечей. - Тут не дуже зручно, вам краще прилягти он там, - він вказав на ще одне ліжко, яке пустувало тут з моменту, як у цю палату поклали Лізу.

- Ох, вибачте - сполошилася медсестра, - Гадаю, я вас розбудила, - не дочекавшись відповіді, вона продовжила говорити сонним голосом. - Вибачте. Лікар Уімблі попросити перевірити ваш стан, але прийшовши сюди я... - медсестра зніяковіло пригладила волосся, що випало з пучка.

- Заспокойтеся, прошу вас, - спокійно і дуже впевнено промовила Ліза, чим здивувала і Джо, і навіть саму себе. - Дозвольте запитати вас? - медсестра згідно кивнула, намагаючись заховати почервоніле від збентеження обличчя. - Як вас звати? - поцікавилася Ліза, благаючи, щоб у неї було якесь інше ім'я.

- Ну, - почала було жінка, поглядаючи то на Лізу, то на приголомшеного Джо. - Мене звати Аріана Волш - її погляд був спрямований до Лізи, сподіваючись зрозуміти, навіщо їй раптом стало цікаве її ім'я.

- Ні-ні, - вигукувала Ліза, не чуючи нічого й нікого, - цього не може бути, тільки не це, - бурмотіла дівчина злякано, час від часу поглядаючи на здивовану Аріану, та тремтіла так, ніби стояла на вулиці посеред зими.

- Прошу тебе - Джо підбіг до Лізи та обійняв її так міцно, що, здавалося, ось-ось розчавить її у свої обіймах. - Заспокойся, це був лише сон - у цей момент Ліза відчула тепло і почала трохи заспокоюватися - це був лише сон, лише сон... - продовжував повторювати Джо, намагаючись заспокоїти Лізу.

Минуло кілька хвилин після того, як у Лізи почався раптовий напад паніки. Аріана сиділа поруч абсолютно не розуміючи, що тут взагалі відбувається, але, коли вона спробувала залишити їх наодинці, Джо схопив її за кисть.

- Вибачте, не могли б ви залишитися тут ненадовго, - Аріана не знайшла, що йому відповісти, тож так і залишилася сидіти на стільці, - Зачекайте трохи, вона все вам пояснить, - спокійно заговорив Джо, водночас продовжуючи міцно обіймати Лізу, - упевнений, що їй є, що вам сказати, але прошу вас не йдіть геть.

Міцні обійми Джо і тепло його тіла поступово повертали Лізу в реальність. Згодом вона заспокоїлася і перестала вигукувати фразу «це не вона», яку Ліза так несамовито повторювала, сподіваючись, що, якщо це буде вимовлено, саме так і буде. Минув ще деякий час, як вона остаточно прийшла до тями.

Розплющивши очі, сонячне світло, як і раніше, заливало її палату, а поруч сидів Джо, який обіймав її, а на стільці поруч з її ліжком сиділа в стані повного здивування Аріана.

- Вибачте, Аріана - почала Ліза, її голос сильно тремтів і здавалося, що ще трохи він просто зникне. - Вибачте за це.

- Я не розумію, що сталося і чому моє ім'я, - вона мимоволі картала себе за те, що назвала його, - що не так із моїм ім'ям? - медсестра дивувалася і сподівалася почути відповіді на свої запитання.

- Ви знаєте частину моєї історії, я вчора розповідала лікарю Уімблі, як упала зі сходів - Ліза навмисно вирішила почати здалеку, щоб у Аріани не виникло сумнівів у тому, що це не марення божевільної. - Цієї ночі мені наснився кошмар - медсестра кивнула на знак того, що на цьому етапі розповіді Лізи і на даний момент її нічого не бентежить, - але цей кошмар снився не тільки мені...

У кімнаті повисла гнітюча тиша, ніхто не наважувався її розірвати, у повітрі нависла напруга, здавалося, все так і залишиться, але раптом у розмову вирішив втрутитися Джо.

- Цей сон наснився і мені. - він зловив приголомшений погляд медсестри. - Після того, як Ліза розповіла його вам, я зрозумів, що цієї ночі нам снився один сон, ось тільки... - забарився трохи Джо, - ось тільки я був учасником, а вона спостерігачем.

- Що? - її тонкі брови зігнулися в подиві, - Як це? Що конкретно ви маєте на увазі? - у голові Аріани роїлися сотні думок, але від шоку в неї зник дар мови.

- Я не знаю, раніше ніколи такого зі мною не траплялося - почала Ліза, намагаючись виглядати максимально спокійно, але виходило погано. - Знаю повірити в це складно, однак, щойно це сталося знову. - вона зробила паузу, щоб і Аріана, і Джо мали час усвідомити сказане, легким рухом руки Ліза прибрала з лиця руді локони і продовжила. - Сьогодні я бачила і ваш сон. Знаю, ви не повірите мені відразу, але я спробую вас переконати. Я розповім, що мені побачила уві сні.

Джо хотів було піти, але Ліза схопила тонкими пальцями за светр, поглядом попросивши залишитися.

- Мені наснилася темна кімната, з єдиним вікном, крізь яке в приміщення проникали місячні промені, освячуючи лише її частину. Практично одразу я зрозуміла, що це не мій сон, а сон Джо, принаймні, я так спочатку подумала, - Ліза тяжко видихнула, - Минулого разу я була надто налякана, але цього разу я хотіла подивитися, що буде після того, як у приміщення зайде злочинець у вовчій масці на обличчі. Однак, потім у місячному світлі я змогла розгледіти маленьку дівчинку років тринадцяти.

- Ви були там? - схвильований і навіть трохи наляканий голос Джо пролунав немов грім серед ясного дня. - Ви теж були в тій кімнаті?

- Так - тихо прошепотіла Аріана, все ще перебуваючи в шоці від почутого.

- Він говорив вам: «Ріна - ти моя. Тобі нікуди від мене нікуди не дітися. Тебе не врятують. Не допоможуть». - Ліза спробувала промовити ці слова якомога м'якше. - Вибач, я не встигла, я хотіла розбудити вас, але якщо я доторкнуся, поки ти спиш, то знову перед очима бачу ваш сон, і нічого не можу зробити...