Їдкий неприємний запах якихось ліків розбудив дівчину. Вона спробувала підняти руку, щоб закрити ніс, але гострий біль пронизав усе її тіло. Спробувавши розплющити очі, дівчина побачила все ніби в тумані. В цей момент вона згадала, що з нею сталося, і стало страшенно соромно перед Джо. Він кинувся їй на допомогу, навіть після її брехні.

Минуло кілька секунд, як завіса спала з її очей, і вона побачила лікарняну палату, в якій перебувала. Їй вдалося роздивитися у темряві білосніжні стіни і стелю, трохи повернувши голову, вона помітила крихітну дерев'яну тумбу, де акуратно на хустці лежав її розбитий телефон. З іншого боку бачила сплячого на її ліжку чоловіка.

- Джо? - ледве чутно видавила дівчина, перебуваючи в шоці від того, що він все ще тут.

Чорна скуйовджена голова чоловіка заворушилася і він, скинувши залишки сну, кинув на неї схвильований погляд.

- Ліза! Ліза! - він наблизився, намагаючись роздивитися обличчя дівчини, ніби переконуючись, що вона справді прокинулася, а не це наснилося йому - Ти прокинулася. Нарешті. Ти прокинулася. Слава Богу. – з полегшенням видихнув Джо. - Я дуже радий. - і на його обличчі знову з'явилася посмішка, але цього разу з долею смутку в очах.

- Чому? - її голос трохи захрип, і звучав дуже втомленим.

- Лізо, зачекай трохи. Покличу лікаря. - Джо в одну мить вискочив у темряву коридору, залишивши її наодинці у порожній палаті.

Кімнату освітлював лише далекий місяць, що нависав над землею в компанії тисяч зірок, своїх вірних подруг. Голова розколювалася і сильно паморочилася, їй здавалося, що вона може знепритомніти, тільки трохи повернувши голову. Однак, незважаючи на біль, Ліза все ж повільно повернула трохи голову в бік вікна, де побачила сріблясте сяйво місяця у нічному небі.

Їй було доволі складно зорієнтуватися, котра година і скільки часу минуло відтоді, як вона потрапила до лікарні. Здавалося, що навіть з моменту виходу Джо з палати минула ціла вічність.

- Вона розплющила очі, - десь вдалині почувся звук кроків, і до болю знайомий голос Джо - Лікарю, я своїм очам не повірив.

- Прошу вас, - почувся не менш схвильований низький трохи з хрипотою голос, певно доволі літнього чоловіка. - Заспокойтеся, шановний. Через ваше надмірне хвилювання я був змушений порушити правила і дозволити вам тут знаходитись навіть не у прийомні години. - Ліза в палаті чула, як кроки зупинилися, і чоловік продовжив - Заспокойтеся і дайте мені спокійно оглянути хвору.

Невдовзі на порозі палати з'явилися двоє, зокрема вона побачила Джо та незнайомого літнього чоловіка у білому халаті. Незнайомець мав дещо дивний вигляд, оскільки його сиве волосся сяяло під місячними променями, а густа борода виглядала ну сильно сплутаною.

- Доброго дня, - почав лікар, намацуючи пальцями вмикач. - Гадаю, так буде набагато краще, - Ліза зажмурилася від яскравого світла. - Для початку представлюся, - він поправив свій халат та акуратно погладив його морщинистими долонями. - Я ваш лікар, мене звуть лікар Уімблі.

Тільки, коли лікар підійшов, вона змогла розгледіти втомлене обличчя та широко розплющені блакитні очі.

- Вітаю, лікарю Уімблі, - долаючи сильний головний біль, Ліза легенько кивнула в знак вітання. - Я - Ліза Браун, але гадаю, ви вже знаєте, - вона кинула погляд на схвильованого Джо.

Лікар привітно посміхнувся, підставив ближче до ліжка дерев'яний стілець і сів поруч, діставши сильно пошарпаний блокнот і відразу щось в ньому записав.

- Добре, - він перегорнув аркуш у своєму блокноті, - Ви розумієте, де перебуваєте, пані Браун?

- Так. Зараз я знаходжусь в лікарні - вона зрозуміла, що найімовірніше, що у неї діагностували травму голови, а тепер необхідно перевірити, чи є якісь проблеми в роботі мозку.

- Добре. - лікар Уімблі, знову зробив короткий запис у своєму блокноті своєю зморшкуватою рукою з виступаючими венами. - Ви знаєте, що з вами сталося? - продовжив чоловік із серйозним виразом обличчя.

- Я гуляла зі своєю собакою Джиною вздовж набережної, де випадково зустріла Джо - тут в її голові почали з’являтися спогади, Ліза кинула переляканий погляд на Джо - Джина - вигукнула дівчина - Що з нею? - дівчина різко піднялася і тут же схопилася за голову, її пронизав гострий біль. - Ай - голосно вигукнула Ліза, скривившись від болю.

- Прошу вас, - укладаючи пацієнтку назад у ліжко, бурмотів лікар - без різких рухів. У вас сильний струс мозку, вам зараз категорично заборонені такі різкі рухи головою. - він акуратно поправив подушку, - Не хвилюйтеся.

- Ліза - раптово в розмову вклинився Джо, сідаючи на ліжко з іншого боку. - З Джиною все гаразд - його очі розширилися від переляку, - вона у мене вдома. - Джо ніжно доторкнувся до неї своєю тремтячою холодною рукою. - Усе добре.

Нова інформація ніяк не могла вкластися в її голові, дівчина не могла вимовити ні слова. Вдячність до Джо наповнила її серце і їй стало дуже легко на серці.

- Дякую тобі, Джо - насилу вимовила дівчина, а в її голосі чітко почулася величезна подяка, адже Джина була не просто домашньою твариною, а й справжньою подругою, з якою Ліза ділилася своїми переживаннями. - Дякую. - дівчина видихнула так, ніби з її плечей впав величезний камінь.

- Як ви себе почуваєте - поцікавився літній чоловік, сівши назад на свій дерев'яний стілець.

- Нормально, - дівчина втомлено глянула на лякаря Уімблі, вдивляючись у його блакитні очі, які, безумовно, виглядали вкрай занепокоєними. - Прошу вас, продовжуйте, - сказала дівчина, відчуваючи його сумнів щодо того, чи продовжувати взагалі подальше опитування. - Я все розумію. Це ваша робота - спокійно промовила Ліза.

- Добре - з полегшенням видихнув чоловік і знову відкрив свій старий потертий блокнот. - Ви можете продовжити свою розповідь.

- Так, - тут же відповіла дівчина, зрадівши можливості змінити тему, нехай навіть на таку неприємну. - Коли ми говорили, мені зателефонували і попросили терміново повернутися додому - Ліза вирішила не розповідати правду про те, що дзвінок вона вигадала, щоб швидше втекти від Джо. - Ми з Джиною швидко пройшли набережну, а потім мали спуститися сходами, але я спіткнулася і почала падати по сходам, а всі мої спроби якось сповільнитись були абсолютно марним. Врешті, коли я впала, пам'ятаю, як навколо скупчився натовп людей і те, як скавчала Джина, але я не могла заспокоїти її та дати команду, щоб вона підпустила когось, - Ліза згадала те неприємне відчуття безпорадності, яке з'явилося, коли вона лежала на землі без можливості зробити хоча б щось, - а потім, я почула голос Джо - дівчина кинула вдячний погляд на мододого  чоловіка, що сидів поруч - Він заспокоїв собаку, і тоді мені вдалося розслабитись, після чого, здається, я втратила свідомість.

- Точно, все було саме так - підтвердив Джо її слова, - ми домовилися, що спишемося у мережі, але пізніше я згадав, що в мене не було її контактів, тож пішов за нею, сподіваючись взяти її номер. Однак, Ліза йшла дуже швидко і незабаром дуже зникла з мого поля зору, а потім я почув крик людей, а коли підійшов до сходів, звідки доносилися крики. - він говорив дуже швидко, здавалося, Джо боявся, що може щось забути, якщо не скаже все й одразу. - Жахнуся побачивши натовп внизу, та помчав вниз, розгледівши Лізу, що лежала на землі. Поруч Джина голосно скавчала та нікого близько не підпускала до неї. Насправді я сильно здивувався, коли собака все ж підпустила мене до неї.

- Твій запах - ледь чутно промовила дівчина - Джина впізнала його, адже ми говорили с тобою деякий час, вона встигла зрозуміти, що ти не ворог, тому підпустила.

- Зрозуміло. - підсумував лікар Уімблі, зробивши черговий запис у блокноті. - Гадаю, на цьому все. Вам необхідно трохи відпочити, тому лягайте спати. Зараз для вас це найкращі ліки. - сказав він, вставши та поставивши на місце стілець.

Ліза помітила важкий погляд лікаря, який з докором звалився на Джо, але той зробив вигляд, ніби й не помітив цього. Він просто сів на стілець, де ще хвилину тому сидів лікар, і міцно схопив її за руку.

- Вибач, - з винуватим виглядом промовив чоловік, - Якби я був швидшим, і зміг зупинити тебе раніше, ти б не постраждала – голос Джо звучав дуже схвильовано, чим дуже розчулив дівчину.

- Ти не винен, - запевнила його дівчина і тепло посміхнулася. - Вибач. Я трохи втомилася, спробую заснути - заплющивши очі, поклала голову на подушку, трохи повернувшись. - В її голові роїлося безліч різних думок, які не давали їй розслабитись, тому вона ще довго не могла заснути.