Розповідь Джо занурила Лізу в заплутаний клубок тієї крихти спогадів з університету, що залишилися в її голові через стільки років. Вона довго блукала закутками пам'яті в спробах відшукати подібну ситуацію. Однак усі її спроби виявилися марними, їй так і не вдалося згадати такий момент в її житті.

- А чи можеш ти розповісти свою історію Аріана, - вирішив змінити тему Джо, приховуючи почервоніле аж до вух обличчя.

З першого погляду на таке почервоніле обличчя Джо, Аріана не змогла стримати посмішку, а щоб він не подумав нічого, закрила рот долонею, намагаючись зберегти серйозну атмосферу. Тонкі білосніжні руки дівчини тепер привернули увагу Лізи. Їй було складно повірити, що якийсь мерзотник посмів закувати їх у наручники й утримувати в тій сумнозвісній кімнаті.

- Насправді, моя історія практично нічим не відрізняється від того, що розповів Джо, - вже серйозно промовила Аріана, - насправді все було точно так само. День народження. Заковані руки й ноги. Слова - тут вона зробила паузу у своїй історії, здавалося, саме це приносило їй найбільших страждань і болю. - Як пізніше мені розповіли, мене знайшли в парку біля набережної, хтось гуляв собакою. Собака привів до мене свого господаря. Спочатку їм здалося, що я мертва, але вони все ж таки викликали швидку і поліцію, - про ці події Аріана говорила з якоюсь відчуженістю, ніби вона переказує якийсь фільм, а не історію зі свого життя. - Швидка допомога, яка приїхала на місце, виявила слабке дихання, а оскільки я була непритомна, поліція не змогла відразу знайти моїх батьків. Лише потім з'ясувалося, що мене протримали там - вона трохи поморщилася і скривилася, згадавши ту моторошну кімнату - теж рівно місяць.

- Таке відчуття, ніби ці два злочини були точною копією один одного, - підсумувала Ліза, не звертаючи уваги на Джо, який встав з ліжка, вона лише на мить кинула на нього погляд у темряві лікарняної палати. - Впевнена, то точно була одна й та сама особа. Все ж, а чи  знайшли винуватця? - раптом пожвавилася Ліза, трохи примружившись, коли Джо увімкнув маленьку настільну лампу, що затишно розташувалася на старій приліжковій тумбі біля ліжка Лізи.

- На жаль, я також не змогла нічого корисного розповісти поліцейським, а вовча маска і кімната з ґратами на вікні були поганими зачіпками в пошуках злочинця, - її вже трохи розпатланий пучок на голові, здавалося, от-от розсиплеться і на тендітні, ніби дитячі плечі Аріани розсипляться русяві пасма. - Мені так хотілося допомогти, і я раз у раз копирсалась в своїй голові, намагаючись знайти хоча б щось, щоб могло допомогти в пошуках злочинця.

- Не засмучуйтеся, - тихо прошепотів Джо, коли знову сів на ліжко й обхопив своєю великою долонею крихітну руку Лізи. - На той час мені було дуже страшно й боляче, після того, як мене знайшли, я провів дуже багато часу в лікарні, а єдине, що мене турбувало, як допомогти відшукати цю людину у вовчій масці, - він стиснув руку міцніше. - Я дуже хотів допомогти, але нічого не виходило. Тепер же, мені здається, якби тоді я зміг хоча б щось пригадати і злочинця спіймали, ви б не постраждали, - на його обличчі чітко відбивалася злість до самого себе.

- Що ви могли зробити, - поблажливий голос Аріани раптом огорнув Джо, - Вам же було всього десять, я була старша на момент викрадення, але я теж не змогла нічим допомогти поліції.

- Сподіваюся, більше не було жертв - сумно промовила Ліза - сподіваюсь та істота нікому більше не зашкодила.

- Були. Зашкодила - твердо заявив Джо зруйнувавши крихітну надію Лізи на те, що такого більше ні з ким не трапилося. - Коли я став трохи старшим, я постійно читав новини з газет і по телевізору, сподіваючись, що почую хоча б трохи інформації, або щось про нових жертв, або повідомлення від правоохоронців про арешт людини, яку звинувачували у цих злочинах.

- І що ти зміг дізнатися? - запитала Ліза, здивувавши навіть саму себе такою жвавістю.

- Насправді мені вдалося відшукати близько тринадцяти жертв, - очі дівчат розшилися у подиві та шоці. - Однак імена деяких були приховані від громадськості хоча, чесно кажучи, гадаю, жертв було набагато більше. Адже далеко не відразу ці справи почали об'єднувати в одну.

- Тринадцять жертв, - жах пронизав, здавалося, все тіло Лізи після того, як вона вимовила ці слова. - Тринадцять дітей постраждали від цього божевільного, - її голос тремтів, вимовляючи це. - Тринадцять. - її голос стих, і пекельний біль пронизав голову Лізи, вона закричала від пекельного болю, який пульсував у її скронях.

- Ліза! - зненацька заволав Джо, - Ліза! - кричав він, намагаючись зрозуміти, що відбувається,

Приголомшена медсестра кинулася шукати лікаря.

Крики і метушня навколо раптово вщухли, і Ліза знову опинилася в тій кімнаті, де ще недавно була, коли потрапила до сну Аріани. Насамперед вона вирішила подивитися на закуті руки, чи є на них родова пляма. І тут, на її подив, вона побачила пляму на закутих руках. Тепер Ліза опинилася ніби у своїх власних спогадах, які вона чомусь забула.

Місяць сховався за межі вікна з ґратами, і в кімнату увійшов Він, людина у вовчій масці. Однак зараз їй зовсім не було страшно, єдине, чим наповнилися її думки, то це знайти хоч якусь зачіпку, доказ хоч щось, щось, щоб могло навести поліцію на слід цього божевільного злочинця. Не відразу Лізі вдалося абстрагуватися від того, що відбувалося в тій кімнаті, вона відійшла, лише на мить окинувши поглядом сцену, за її спиною. Маленька дівчинка, її руде кучеряве руде волосся, сильно скуйовджене й брудне, сидить на підлозі й благає відпустити її додому, а величезна людина нависає над нею.

- Так, потрібно щось знайти - сказала вона собі, і пішла до вікна, намагаючись зрозуміти, де конкретно розташована ця кімната жахів.

Зненацька якийсь шум відволік її, вона зрозуміла, що за нею відбувається якась боротьба, дівчинка кричить, а чоловік виє від болю, немов вовк виє на місяць. Ліза обернулася і побачила, що дівчинка якимось дивом змогла зірвати злощасну маску і їй відкрилося моторошне обличчя. Усе вкрите якимись шрамами, ніби порізане ножем, а потім зібране назад немов пазл. У темряві кімнати Ліза щосили помчала до нього, щоб роздивитися його у місячному сяйві, розглянути кожну деталь.

У цю мить чоловік розлютився і щосили вдарив дівчинку з такою силою, що та звалилася на землю немов бездиханна. Звір несамовито гарчав, у той момент Лізі здавалося, що він ось-ось обернеться на вовка, і тут вона помітила розплющені очі дівчинки, яка таємно дивилася за цим диким звіром.

Ліза стояла і впритул роздивлялася обличчя «Вовка», за яким неможливо було визначити, скільки років цьому звірові. Воно було сильно понівечене, не було жодної частинки, не ушкодженної глибокими порізами. Потім вона згадала, що їй потрібно поспішити, адже, напевно, доктор Уімблі, Аріана і Джо вже займаються її пробудженням. Ліза щосили кинулася до вікна і стала розглядати все. У цей момент все стало розпливатися в її очах, всі звуки і запахи стали менш виразними, Ліза занурилася в білий туман. Тільки через деякий час туман став потроху розвіюватись, незабаром зображення прояснилося і перед нею постала вже звична лікарняна палата.

- Як ви почуваєтеся? - почувся хрипкий голос доктора Уімблі, через кілька секунд перед нею з'явилося морщинисте обличчя доктора Уімблі.

- Нормально, - насилу промовила дівчина, приходячи до тями. - Усе нормально - вже трохи впевненіше промовила Ліза, помітивши перелякані обличчя Аріани і Джо.

Ще деякий час навколо бігали медсестри, приносили якісь ліки, щось кололи у вену, тільки Джо так само стояв у кутку палати, з дуже переляканим виразом обличчя. Цього разу доктор Уімблі не став розпитувати, що конкретно сталося. Ліза припустила, що Джо з Аріаною вже все пояснили йому. Десь у глибині душі вона сподівалася на ймовірність того, що все ж таки вони приховають тему розмови від лікаря, після якої їй стало погано.

Зненацька стало тихо, доктор Уімблі зі своїми колегами вже покинули палату. Залишився тільки Джо, якому все ж дозволили залишитися і наглянути за пацієнткою. Однак, доктор Уімблі наполіг на тому, щоб Аріана пішла додому і нарешті виспалася після нічної зміни.