- Джо, - ледве чутно промовила дівчина, махаючи йому рукою. - Ми можемо поговорити? - Ліза змовницьки подивилася на Джо і продовжила. - Мені потрібно, просто необхідно тобі дещо розповісти.

- Ліза - почав Джо, вмощуючись на стілець поруч із ліжком Лізи, - Я не проти, але зараз тобі варто відпочити, у тебе за сьогодні вже було три напади, - його сумний погляд дивився на її руки, опухле обличчя, все в синцях і саднах. - Прошу тебе. Відпочинь. - Ліза хотіла було заперечити, але він не дав їй вимовити і слова. - Я знаю тебе вже багато років, тому можу здогадатися, про що ти хочеш поговорити. Твоя натура вимагає справедливості просто зараз і якнайшвидше, однак, для початку тобі варто відновиться.

- Гаразд - погодилася дівчина, дивуючись, як він все ж таки добре її знає. - Поговоримо завтра, але в мене є до тебе маленьке прохання. - вона трохи зніяковіла і продовжила, ховаючи своє почервоніле обличчя - Можеш принести мені набір для малювання, - Ліза сподівалася, що їй вдасться намалювати обличчя злочинця. - Будь ласка, - благала вона, дивлячись на Джо просто такими безневинними щенячими оченятами, що Джо мимоволі кивнув головою на знак згоди.

- Добре. Я все принесу завтра, - його обличчя стало більш серйозним. - А зараз все ж спробуй заснути, а я простежу, щоб ніхто не потривожив твій сон, а також попрошу персонал нікого не пускати до тебе після того, як я піду.

- Домовилися - Ліза тепло посміхнулася і лягла на бік, заплющивши очі, вона одразу ж поринула в безтурботний сон.

Деякий час Джо сидів поруч, і просто спостерігав за солодким і спокійним сном Лізи. Спокійне обличчя дівчини втішало чоловіка. Її руде скуйовджене кучеряве волосся розлетілося по всій подушці, практично повністю закриваючи очі.

- Нехай тобі насниться щось хороше, - сказав Джо, уже вставши зі свого стільця. - Сподіваюся, тобі вдасться виспатися, і тебе не мучитимуть жахіття, - він ніжно провів рукою по густій рудій шевелюрі і попрямував до дверей.

Наступного ранку Лізу розбудило сонце, що осліпило її. Розплющивши очі, вона з подивом помітила, що дуже добре виспалася, і голова почала ясніше оцінювати ситуацію. Дівчина подумки подякувала Джо за її турботу і за те, що все-таки умовив мене поспати, а також потурбувався про те, щоб їй ніхто не заважав.

- Доброго ранку, - сказала медсестра з туго зав'язаним пучком на голові, в особі якої Ліза відразу впізнала Аріану. - Як ви почуваєтеся? - вона виглядала бадьорішою, їй вочевидь вдалося добре відпочити після всього.

- Доброго ранку - усміхаючись і трохи позіхаючи промовила Ліза, дивлячись у зелені очі Аріани. - Добре виглядаєте, - констатувала дівчина, дивлячись на медсестру в білому халаті.

- Ви теж, - на обличчі Аріани вперше з'явилася посмішка, і Ліза здивувалася, як вона не помітила, якою красивою може бути ця дівчина. - Синці стали потроху сходити, - вона підійшла ближче і почала пильно розглядати руки дівчини. - Мазь, яку ми вчора намазали вам, принесла свої результати. - Аріана перевела свій оцінюючий погляд на обличчя Лізи. - Навіть набряклість практично зійшла. Однак розслаблятися зарано. Сьогодні у вас заплановано кілька обстежень, щоб переконатися в правильності діагнозу і точності призначеного лікування, - у цей момент Ліза усвідомила, яким все-таки професіоналом була Аріана.

- Добре. А Джо ще не приходив? - поцікавилася Ліза, вона дуже хотіла розповісти йому все, а ще з нетепынням чекала, коли зможе розпочати роботу на портретом злочинця - Мені потрібно з ним поговорити, - вона турбувалася про те, що чим більше часу минає, тим менш точно їй вдасться зобразити обличчя злочинця.

- Ну, - почала було Аріана, - Я тут від самого ранку, і поки що, - у цю мить у двері хтось постукав, і до палати бадьоро ввійшов Джо, його руки були зайняті різними пристосуваннями для малювання.

Зовнішній вигляд Джо змусив Лізу й Аріану посміхнутися, у нього було скуйовджене волосся і такий розбурханий вираз обличчя, що не можна описати словами.

- Усім привіт! - радісно промовив Джо, щойно звільнивши свої руки та акуратно склавши все на сусіднє, порожнє ліжко. - Дивлюся, вам обом стало краще після відпочинку, - на його обличчі знову просяяла така знайома і дуже тепла посмішка.

Ліза й Аріана згідно закивали, продовжуючи з подивом розглядати купу всього, що Джо звалив на порожнє ліжко. Ліза розгледіла там фарби, олівці, багато аркушів паперу для замальовок і навіть мольберт притягнув.

- Мольберт? - Ліза мимоволі посміхнулася і з якоюсь дитячою цікавістю продовжувала розглядати все, що приніс Джо.

- Ну ти ж сказала, що тобі потрібен набір для малювання, ось я і приніс мольберт. А як можна малювати без нього? - щиро дивувався Джо. - До речі, Джина передавала тобі привіт і те, що вона дуже сумує за своєю господинею.

- За господинею? - запитала Аріана зі здивуванням подивившись на Джо.

- А...a - усміхаючись почала Ліза - Джина моя собака, золотистий ретривер. Після нещасного випадку вона живе в домі Джо. - несподівано її обличчя стало серйознішим, чим вона сильно здивувала Аріану і Джо. - Мені потрібно вам дещо обговорити, але для початку дайте мені трохи часу.

- Добре, - ранкове блакитне небо виднілося за вікном, - Я піду, і повернуся ввечері, - він сумно подивився на Лізу і поспішив попрямувати до дверей.

- Краще в обід, - навздогін крикнула Ліза, і помітила, як на його обличчі промайнула посмішка. - Мені справді шкода - вона глянула на Джо так, ніби в чомусь винна. - І спасибі за все це - поранена рука дівчини вказала на гору на сусідньому ліжку.

Джо не став відповідати, і просто кивнув на знак прощання та зник за дверима, невдовзі й Аріана залишила лікарняну палату, яку потроху наповнював аромат перших весняних квітів. Ліза повільно злізла з ліжка, яке голосно скрипнуло, а потім пройшла до сусіднього ліжка. Її ноги все ще сильно боліли, здавалося, що ще хоч один крок і вона звалиться, не зумівши витримати той пекельний біль. Однак, через деякий час їй все-таки вдалося дійти до мети.

Ліза дістала мольберт у першу чергу, встановила і поставила так, щоб їй було зручно малювати сидячи на ліжку. Закріпила на ньому аркуш паперу для замальовок та дістала набір простих олівців. Коли все було готово, вона взялася до роботи. Впевнено накреслені лінії, які спочатку якось хаотично були розташовані на аркуші паперу, стали потроху набувати форми.

Ліза працювала максимально акуратно та уважно, щоб не було потреби перемальовувати. Так минуло кілька годин, і її малюнок став дедалі більше схожим на обличчя злочинця, яке вона бачила у своєму сні.

- Так, - тихо промовила дівчина, звертаючись до самої себе. - Страшно подумати, якого шоку зазнала Аріана, якщо б будучи ще зовсім крихітною побачила це обличчя, - моторошний погляд дивився на неї з малюнка, понівечене обличчя, множинні порізи. - Але чому я не пам'ятаю, що тоді сталося? Що ти зі мною зробив? - зверталася Ліза до безмовного портрета. – І як так сталося, що забула весь цей кошмар?

Її монолог зненацька був перерваний гучним скрипом дверей, вона трохи здригнулася і швидко сховала свій малюнок за спиною. У дверях стояла медсестра, яку вона бачила вперше.

- Ой! Вибачте, - швидко прощебетала вона своїм неймовірно писклявим голоском, від якого Лізі захотілося закрити вуха. - Здається, я завадила. - медсестра пильно оглянула палату. - Я просто прийшла повідомити, що на вас чекають для проведення додаткових обстежень.

- Зачекайте дві хвилини, - Ліза міцно стискала свій малюнок за спиною, ховаючи його від допитливого погляду медсестри. - Будь ласка, почекайте за дверима, я зараз вийду до вас. - вона зловила те, з яким розчаруванням медсестра подивилася на неї, а потім вона кивнула і вийшла.

Ліза хотіла заховати малюнок так, щоб його ніхто не бачив, тому похапцем склавши його кілька разів, акуратно сховала його в коробку з-під набору для олівців і швиденько запхнула її під свій матрац. Перед тим, як піти, вона все поправила і поспішно застелила ліжко і навіть причесалася трохи, щоб хоч якось виправдати свою затримку.

Вийшовши з палати, вона навмисно йшла дуже повільно, щоб не викликати підозри у медсестри. Поки проходило обстеження, Ліза турбувалася лише про те, щоб ніхто випадково чи навмисно не знайшов її малюнок. Так сильно хвилювалася, що в неї тремтіли руки, дівчина зрідка поглядала на медсестру, ніби перевіряючи, чи не вийшла вона кудись. Процедура тривала всього якихось хвилин тридцять, але її хвилювання не давало їй спокійно розслабиться, тому Лізі здалося, що минуло декілька годин.

Повільно проходячи коридором та міцно тримаючи медсестру зі скрипучим голосом, вона слухала її розповіді та плітки, які бігали лікарнею. Однак, коли Ліза опинилася на своєму ліжку, вона поспішила якнайшвидше спровадити балакучу медсестру, від балачок якої в неї вже почала боліти голова. Двері голосно стукнули, коли з лікарняної палати вийшла незадоволена медсестра, і Ліза тут же полізла до своєї схованки, і знайшла там недоторкану коробку з-під олівців, у якій спокійно лежав її малюнок.

- Слава Богу, - з полегшенням видихнула Ліза, розгорнувши своє творіння, - Який він все-таки огидний, - дівчина жахнулася, знову побачивши обличчя злочинця.

По тілу пробігли мурашки, здавалося, страх перед цим моторошним обличчям не давав розслабитись. Вона поспішно згорнула назад аркуш паперу і сховала назад у коробку, поклавши на те саме місце під матрац. Складно описати той букет емоцій, який переповнював Лізу в той момент.

- Привіт - радісно вигукнув Джо, входячи до кімнати, Лізі він чому здався якомось занадто бадьорим і щасливим. - Як і обіцяв я прийшов, - вона абсолютно не розуміла такої безпричинної радості.

- Привіт - сумно і з якимось здивуванням промовила Ліза - Сідай. - її настрій кардинально відрізнявся від настрою друга. - Ти бачив Аріану? - запитала вона, твердо вирішивши не відкладати складну розмову.

- Ні - з його обличчя злетіла сяюча усмішка так швидко, ніби її зовсім не було хвилину тому, він почав хвилюватися як тільки побачив побіліле обличчя Лізи.

- Ну, гадаю, - почала вона, - так навіть краще. Гадаю, їй буде надто складно, тому так навіть на краще... - перед її очима наче видіння виникла картинка закутої та безпорадної Аріани в тій моторошній кімнаті.

- Вибачте, - до кімнати увійшла Аріана, - Я побачила, як Джо заходив до палати, тож вирішила одразу приєднається. До речі, я відпросилася. Тож до кінця дня я абсолютно вільна.

- Ти справді готова слухати? - засумнівалася Ліза, намагаючись приховати своє занепокоєння через психологічний стан Аріани.

- Так. - впевнено промовила Аріана, а її твердий і ясний погляд упав на Лізу. - Минуло багато часу. Та й після того, що я почула вчора, - вона на мить замовкла, - про тринадцять жертв. Я розумію, мало чим зможу допомогти вам у пошуках, але все ж таки. - Склалося враження ніби вона прийняла якесь дуже важливе рішення. - Я хочу допомогти.

- Гаразд - обличчя Лізи стало ще більш блідим, її почуття втоми можна було побачити неозброєним оком. - Вибач. У мене зараз зовсім немає сил з тобою сперечатися. - зітхнула Ліза, дивлячись у зелені очі Аріани, подумки вона надіялась, що Аріана буде в порядку після її розповіді - Я маю вам багато всього розповісти, тому попрошу слухати мене дуже уважно