Щебетання птахів під вікном лікарняної палати розбудили Лізу від сну. Солодкий і міцний сон пішов на користь пацієнтці, вона й сама помітила, що від синців на її руках після всіх мазей, які так дбайливо наносила Аріана кілька разів на день, практично нічого не залишилося. Ще деякий час вона поніжилася у своєму ліжку, а потім вирішила вийти на вулицю, прогулятися трохи й насолодитися прекрасною погодою.

Її палата знаходилася на другому поверсі одного з корпусів, щоб вийти довелося трохи поблукати лабіринтами лікарні. Сама ж лікарня виглядала досить старою, але в дуже хорошому стані. Незабаром Ліза покине це місце, де з нею сталося багато неймовірних речей і їй дуже хотілося запам'ятати його.

Кроки її були неквапливими, і дівчина з цікавістю розглядала маленький сквер, прилеглий до лікарні. Запах хвойних дерев тішив її чуйний нюх, а спів птахів виявився неймовірною насолодою для Лізи. Здавалося, всі її погані думки тонули у цьому райському місці.

Гуляючи, вона помітила сплячого на лавці молодого хлопця, його волосся було розпатлане і трохи сплутане. Ліза одразу помітила на ньому білий халат, який свідчив про те, що це, найімовірніше, один зі співробітників лікарні.

- Вибачте, - почала вона, намагаючись розбудити його, - Вибачте, - Ліза легенько доторкнулася до плеча чоловіка й одразу ж занурилася у його сон. - От же, зовсім забула - нечутно вилаялася дівчина.

Раптово вона перемістилася до якогось лісу, десь вдалині чулося дзюрчання річки і їй це шалено подобалося. Ліза розуміла, що треба його розбудити, адже на вулиці, незважаючи на середину весни, таким раннім ранком було досить прохолодно, щоб спати ось так.

Вона чула шум осіннього листя, і навіть змогла помітити кілька зграй птахів, що відлітали на південь. Такий теплий сон заворожував, але Ліза твердо вирішила дотримуватися прийнятого рішення.

- Вставайте! - прокричала дівчина, плече чоловіка стрепенулося, і вона повернулася назад. - Вставайте, - уже трохи ніжніше промовила Ліза, і чоловік все ж таки почав потроху відкривати очі.

- Що трапилося? - від такого низького і глибокого голосу Ліза стрепенулася - Що таке? - дівчина відстрибнула з переляку назад на кілька кроків, адже голос хлопця був дуже схожий на голос злочинця. - Дівчино, що з вами? - ніжні нотки в голосі раптово заспокоїли її.

- В-ви - заїкаючись почала Ліза, - ви заснули тут. Могли захворіти, вранці ще доволі холодно, - раптово її тілом почало тремтіти.

- Спасибі, я вийшов пройтися, - вирішив трохи розрядити обстановку, я втомився після зміни і приліг, але я зовсім не очікував, що можу заснути в такому місці. - посмішка на його обличчі заспокоїла дівчину. - А ви гість чи пацієнт? - поцікавився чоловік - Раніше вас тут не бачив.

- Пацієнт, але сьогодні останній день - трохи спокійніше та вже без заїкання промовила Ліза. - Сьогодні мене виписують - з гордістю повідомила дівчина так, ніби повідомляє батькам про гарну оцінку.

- Чудово, - він встав з лави з таким гучним крихтінням, що Лізу це трохи розсмішило. - Гаразд, ходімо, скоро буде обхід - почав він, глянувши на годинник. - Я вас проведу.

- Дякую. - Ліза посміхнулася і пішла всередину слідом за чоловіком у білому халаті.

Невдовзі вона опинилася у своїй палаті, із задоволенням залізла у ліжко під ковдру, і лише тепер помітила, як сильно все-таки замерзла. Спів птахів за вікном заспокоював її, а аромати квітів, що їх так дбайливо час від часу приносив вітер, розслабляли.

- Привіт - у дверях з'явилося задоволене обличчя Джо - Як ти почуваєшся? - відразу з порогу запитав Джо.

- Я в порядку - Ліза трохи позіхнула, закриваючи долонею обличчя - Чекаю не дочекаюся як повернусь додому?

У цей момент до палати увійшов лікар Уімблі, який тримав у правій руці свій блокнот і ручку, а ліву він сховав у кишеню білого халату. Аріана йшла за ним слідом, акуратно прикрила двері, ніби побоюючись розбудити когось, а потім пройшла всередину і стала праворуч від лікаря Уімблі.

- Доброго ранку, - прояснів сивий чоловік, а жінка поруч лише привітно кивнула, - Бачу, стало вже значно краще.

- Так, набагато - відповіла Ліза, поправляючи рудий локон, що вкотре неслухняно впав на лоб.

Лікар провів повний огляд, зробив черговий запис у своєму блокноті. Він міцно тримав так свій блокнот, повернувши його так, щоб ніхто не міг прочитати його записи. В останній день у лікарні лікар поводився вкрай дивно і дуже нервово. В один момент він просить знову розповісти свій сон, який вона розповідала, коли вперше прийшла до тями, то запитував про її собаку, то ставив усілякі дивні запитання. Здавалося, що з плином часу його погляд ставав дедалі більш розгубленим.

Зрештою потік запитань нарешті закінчився і настала незручна пауза. Аріана з подивом дивилася на лікаря Уімблі, абсолютно не розуміючи, що з ним відбувається. Час минав, і пауза ставала все більш гнітючою, але все-таки він видав довідку про виписку з лікарні. У Лізи складалося враження, ніби він боявся відпускати її. Однак, незважаючи ні на що, вона все ж таки залишила лікарню, щиро й від усього серця посміхнувшись Аріані, яка так і залишилася стояти біля воріт, махаючи їй з Джо рукою на прощання.

- Джо - промовила Ліза, коли вони сіли в машину, - Джина в тебе?

- Так. Звичайно. Де ж їй ще бути, - здивувався Джо, який явно не помітив дивної поведінки лікаря Уімблі.

- Давай спочатку поїдемо по Джину, - чомусь у її серці закралася якесь погане передчуття тривожило її серце, однак зараз вона поки що не могла зрозуміти, що саме з нею відбувається.

- Не питання. Давай спочатку заїдемо по неї. - він посміхнувся, бадьоро натиснув на педаль газу, і стара машина різко рушила з місця.