Розалія

Минуло три місяці...

Я стою в аеропорту і з посмішкою оглядаю людей, які кудись поспішають. Тут рух набагато жвавіший, ніж в Україні. Америка - прекрасна країна і я рада, що моя нога знову ступила на цю землю. Ви запитаєте, чому я тут? Стосунки на відстані - річ не для мене, це я зрозуміла вже знаходячись у цьому статусі три місяці. Але ось, я завершила всі свої справи в Україні, навчальний рік мій закінчився, тому я могла зі спокійною душею прилетіти сюди, що і зробила. Перскотт поки про це не знає. Вирішила зробити йому сюрприз.

Я дуже скучила за своїх хлопцем, хоч наші стосунки на відстані були хорошими. Ми довіряли один одному, тому не було якихось сварок чи непорозумінь. Я знала, що він кохає мене і не зробить боляче. І він це знав.

Прямую до таксі, яке викликала декілька хвилин тому. Добре, що батько Скотта люб'язно погодився розповісти мені, де живе Перскотт. Взагалі, з цим чоловіком ми дуже поладнали. Він одразу прийняв мене і допомагав, навіть коли я не просила. Пан Лонг, як я його наливаю, допоміг мені з сесією по англійській, яку завдяки йому, я склала на відмінно. Хоч і так добре знала її, проте додаткові знання ніколи не будуть зайвими. Усі три місяці я чекала, коли нарешті зможу прилетіти сюди, до свого хлопця. Поки я прилетіла на місяць, але як там буде далі покаже життя. Але я впевнена, що ми все зможемо подолати разом з Перскоттом. Швидко сіла в таксі та назвала адресу. Водій кивнув і ми поїхали. Дивлячись на ці вулиці Нью-Йорка, розумію чому всі хочуть сюди. Тут дуже красиво. Мене, як жительку України, дивує і захоплює  те, що посеред вулиці тут ростуть пальми, але це так красиво!

Вже через тридцять хвилин таксі зупинилося.

- Ми приїхали. - сказав водій англійською мовою.

- Ох, так швидко! - промовила я, дістаючи гроші.

Почала нервуватися, адже не знаю, як такий «сюрприз» сприйме Перскотт. Чорт, а раптом він узагалі кудись пішов?

- Гарного дня! - побажав водій, я посміхнулася та вийшла з авто.

Щойно мої дві ноги ступили землі, машина водія одразу поїхала. А я подивилася на цей височенний хмарочос. В одному з цих вікон і живе той, до кого я зараз прямую. Не віриться, що ми зустрінемося. Я не бачила свого хлопця в живу три місяці. Серце швидко тріпотіло в передчутті, а долоні спітніли. Я похитала головою, аби заспокоїтися. Вдихнула та видихнула і пішла. Перскотт жив на дев'ятому поверсі, тому в ліфті саме цей поверх я і натиснула. Ліфт обережно підійнявся на потрібний поверх. Мене вразило те, як тут усе чисто і охайно. Я повернула праворуч, а потім стала шукати потрібну квартиру. Вона була в кінці коридору. Я завмерла перед дверима, не наважуючись натиснути дзвінок. Проте, чого хвилюватися? Але я не хвилююся. Це передчуття чогось такого, що я чекаю вже давно. Натиснула на дзвінок один раз. Ніхто не відчиняв. Я почала нервувати. Натиснула другий раз. Марно. І лише на третій двері відчинилися. На порозі стояв мій хлопець одягнений в вільну футболку і спортивні штани. Він широко відкрив очі, коли зрозумів, хто перед ним. Я посміхнулася.

- Ну привіт. - сказала.

- Розо... - Перскотт обійняв мене так, що ледь валіза не впала, тому я відпустила її і пригорнула Скотта ближче.

Як же мені не вистачало цього цитрусового запаху, яким він був просочений. Його парфумів і його тіла. Його всього! Я поцілувала хлопця і подивилася йому в очі.

- Я кохаю тебе. - промовила, вже не так нервуючись говорити ці важливі слова.

Перскотт широко посміхнувся і ще раз поцілував мене. Ось тут я зрозуміла, що вдома. Це відчуття, коли тобі не хочеться повертатися назад, а бути лише тут з цією людиною. Це відчуття дому і спокою.

- Я теж тебе кохаю.