Розалія

- Той, хто стояв під твоїми дверима, коли я прийшов.

Що? Здивовано округлила очі. Хто це? Хоча, дурне питання, ясна річ, що це Артем. Що він там робив? Вони говорили? Господи! Нервово опустила, а потім підняла погляд на Перскотта, який виглядав абсолютно спокійним, але його вилиці, які були сильно напружені, видавали його.

- Тобто? - притворилася дурненькою.

- Розо, я бачу, що ти знаєш. І він мені дещо розповів.

Що Артем міг наговорити Перскотту? Долоні спітніли, серце швидко забилося, а грудна клітина стала частіше підійматися. Страх. Страх, що зараз я можу втратити свого хлопця.

- Це був твій колишній. - не здивував мене Скотт, я лише нервово кивнула. - Він сказав, що вже давно спілкується з тобою. Ще з того моменту, як ми були в ЛА. Сказав, що він усіма силами хоче повернути тебе і він впевнений, що йому це вдасться. - Перскотт говорив, а його голос надривався. Хлопцю будь складно.

- Ідіот. - прошепотіла я, аби американець не почув.

Артем придурок. Він спеціально сказав так, аби посварити нас з Перскоттом. Але, дуже сподіваюся, що йому це не вдасться.

- Нічого не хочеш мені сказати? - більш грубо запитав Скотт.

- Він... - я не могла підібрати слів. Було складно описати всю ситуацію. - Я розповідала тобі, що буда вагітна від нього, але втратила дитину. - не підіймала погляд на нього. - Він дізнався про це і звинувачує мене. Кожного дня він або пише мені, або приходить сам. Але я не пускаю його в квартиру. Йому щось потрібно від мене, але я не знаю що.

- Чому ти не розповіла мені цього? Не сказала, що він досі не відчепився.

- Не знаю...це моя проблема і я не хотіла, аби ти постраждав через мене або встояв туди, куди не треба. З усіма своїми проблемами я завжди справлялася сама, тому і тут так само. - щиро зізналася.

Перскотт взяв мої руки у свої та змусив подивитися на нього. В його очах я побачила лише турботу і кохання. Невже він не злиться на мене?

- Я мав би злитися на тебе, але кохаю сильніше. І тепер ми разом. Тож і проблеми маємо вирішувати разом, ти зрозуміла?

Кивнула.

- От і чудово. - хлопець обійняв мене. Я поклала голову йому на плече і заспокоїлася. Ніщо не здатне розлучити нас.

Ми поговорили. Просто поговорили і Перскотт пішов до себе додому. Мені стало легче, коли і мій хлопець дізнався про Артема, але...я відчувала сором сама перед собою за те, що розповіла йому і втягнула його в це. Взяла чашку з чаєм і сіла на диван. Увімкнула телевізор по якому йшла якась передача, але я не дивилася її. Перебувала у своїх думках і сумліннях. Який буде наступний хід Артема? Зараз я зрозуміла лише те, як він дістав мене! Наступного разу, коли він прийде я з'ясую, що йому потрібно і покінчу з цим. Потрібні гроші - віддам, аби лиш відчепився від мене. Але такому як він гроші явно не потрібні.

Зранку я прокинулася від незручного положення. Як виявилося я заснула на дивані. Тож почала швидко збиратися, аби не запізнитися на пари. На телефон мені прийшло повідомлення від Макара, де він сказав, що замість першої пари буде якась лекція, але явка обов'язкова. Одягнула швидко свою легку рожеву сукню, бо на вулиці сьогодні дуже тепло. Взула кросівки та взяла сумку, де лежали необхідні речі. Вийшла з дому. Погода сьогодні чудова. Так і хочеться нікуди не йти, а просто насолоджуватися моментом, погуляти містом, поїсти смачної їжі та випити кави. Але університет не дає цьому статися. Проте кави купити я можу. Тож швидко зайшла в якусь кав'ярню, купила середній стаканчик з латте і поспішила на лекцію. Вона в нас мала бути в актовому залі. Там я побачила Макара поруч ж яким сидів Перскотт і швидко попрямувала до них.

- Привіт. - обійняла Мака і поцілувала Перскотта.

Оглянула зал. Тут був не лише наші одногрупники, а й інші, бо Перскотт ж з іншої групи. Дивно. Що це в нас тоді має бути за лекція? Не про булінг ж явно, бо ми не в школі, де про це говорять на кожному кроці. Пам'ятаю ще з власного досвіду. 

- Про що буде лекція? - пошепки запитую у хлопців.

Перскотт знизує плечима. Дивлюся, як заворожена в його очі і кладу голову йому на плече. Ось це...щастя.

- До нас має приїхати якийсь заможній дядько типу і директор планує нас з ним познайомити. Не знаю який сенс і хто той чоловік. - пояснив Макар.

- Звідки ти це взагалі знаєш? - цікавлюся, перебираючи пасмами волосся.

- Почув, як директор говорив про це з якоюсь жінкою. 

На сцену вийшов наш директор, він посміхався та тримав у руках мікрофон. Мені стало дуже цікаво, який сенс знайомити нас усіх з якимось чоловіком?

- Доброго ранку, шановні студенти! Я дуже радий бачити вас усіх у цьому залі. - почав говорити. - Зовсім нещодавно у нас з'явився власний інвестор, який вкладає чималі гроші в наш університет. Дуже хочу познайомити вас з цим чоловіком, адже він досяг багато у свої двадцять з гаком років, для вас він має бути прикладом. Прошу знайомитися - Купчинський Артем!

Мені почулося чи...Я вирівняла спину і з наляканими очима дивилася на сцену. Тільки не він...невже Артем прислідує мене? Для чого йому це? Хоч би це був інший Артем! Але не так багато існує Купчинських Артемів.

На сцену вийшов мій колишній з сяючою усмішкою. Він був одягнений у чорний костюм, такого ж кольору туфлі і білу сорочку. Йому пасувало, але страх починав з'їдати мене. Я міцніше стиснула руку Перскотта, який теж зрозумів, хто це на сцені. Артем одразу почав шукати когось поглядом у залі. Неважко здогадатися кого саме. Коли його погляд знайшов мене, він хижо посміхнувся та підморгнув. Але коли побачив, як міцно тримає мене за руку Перскотт трохи розізлився. Гнівається, що його план розлучити нас з американцем провалився, так йому і треба. Це додало мені впевненості і я точно вирішила, що сьогодні поговорю з ним і з'ясую все.

- Цей чоловік вкладає гроші в наш університет і ми всі дуже вдячні вам, пане Артем. - говорив директор. Артем широко посміхався, його впевнена статура притягувала дівчат, бо я чула, що деякі говорили.

- Диви, який красень. Ще й при грошах. Що може бути краще? - говорила якась дівчина позаду мене. - Напевно і дім красивий, і тачка непогана. Як думаєш, які шанси, що він погляне на мене?

- Один до ста. - відповіла їй якась дівчина. Очевидно її подруга. - Тобі потрібно якось привернути його увагу...

Далі я не слухала, бо розуміла, що була така ж. Повелася на гарну картинку, а коли дізналася який він ззовні, зрозуміла, що потрібно тікати якомога швидше. 

- Дуже дякую усім за увагу! - почав говорити Артем, його погляд блукав залом, але в основному зупинявся на мені. - Для мене честь вкладати гроші не в якусь чергову компанію з виготовлення ялинкових прикрас, а саме в місце, де отримують знання, де є такі талановиті студенти та прекрасні викладачі. Хочеться самому стати частинкою усього цього! Spero che il mio contributo non sia vano! (переклад з італійської: Сподіваюся мій вклад буде не даремним!) - закінчив він.

Ніхто не зрозумів останніх слів, окрім мене. Але там не було нічого важливого. Я переклала Перскотту і Макару, а сама не відводила погляду від Артема, аби коли він буде йти, наздогнати його та поговорити. В стінах університету він мені точно нічого не зробить, так?

- На цьому все, любі студенти, повертайся на пари. - завершив лекцію директор.

Я повільно встала зі свого місця і так само повільно йшла на вихід, не відводячи погляду від Артема, який говорив про щось з директором. Аж раптом колишній потиснув руку і пішов. Я побігла за ним.

- Розо, ти куди? - крикнув мені в слід мій хлопець.

- Мені потрібно поговорити з ним.


Вибігла в коридор, куди пішов Артем, але не побачила його. Оглянула по сторонах. Немає. Чорт, впустила! Доведеться іншим разом поговорити. Та щойно я зайшла за ріг, як хтось сильно схопив мене за руку та потягнув на себе. Артем сховав нас за ріг і стояв на занадто малій відстані, так що наші носи ледь не торкалися. Я вирвала свою руку з його хватки і гордо випрямилася, відійшовши. Артем на це лише хмикнув.

- Я знав, що ти захочеш поговорити. - сказав він перший з впевненою посмішкою.

- Справді? Тоді ти маєш знати про що.

- І це знаю, але хочу, аби ти сказала.

- Що тобі потрібно від мене? - запитала я, це його розсмішило, бо він голосно засміявся.

- Ти справді не розумієш? - спитав та подивився на мене, як на якусь дурепу. Я похитала головою. - Ти мені потрібна.

- Для чого? У нашому світі є багато дівчат. Навіть тут, в університеті, вже багато хто з них поклав на тебе око.

- Але ніхто з них не був вагітним від мене.

- Це нічого не змінює. Дитини немає. - я розвела руками. 

Чоловік підійшов ближче, а я відступила на крок назад. Серце стукало швидше, але я тримала впевнений і сильний погляд.

- Але ж була. І ти винна в її смерті. Смерті мого сина чи доньки! Тому твій обов'язок народити мені нового спадкоємця. - зашипів хлопець. Він був вищий за мене на голову, тому я дивилася вверх і відчувала себе його здобиччю.

- Я. Не. Повинна. Тобі. Нічого. - закарбувала кожне слово, витримавши його погляд. - І це не я винна в смерті доньки. А ти!

- Ти невдячна тварина! Ти жила за мої бабки, спала в моєму ліжку та зі мною і тобі щось не подобалося! - кричав він, а я молилася, аби хтось почув. - Знай, твоє життя не буде спокійним. А твій любий хлопець ще пошкодує, що взагалі на світ з'явився.

- Не смій його чіпати! Це наша з тобою справа, не його. - впевнено заговорила я. - Він тут ні до чого.

- А що ж ти мені зробиш? - відверто засміявся з моїх слів Артем та відійшов від мене.

- Повір, у мене ще є козирі в рукаві, але я поки не показую їх. - підморгнула йому та помахала на прощання.

Намагалася йти впевнено і гордо, аби Артем не побачив, як мені було страшно. Козир у мене є. Ще й який. Якщо потрібно буде - я застосую його і тоді вже буду сміятися я, а не він. Пішла до аудиторії, де в нас вже почала пара. Постукала в двері, на мене накричала, що я запізнилася, проте мені було все одно, тож я спокійно вибачилася і пішла сісти на місце поруч з Макаром.

- Де ти була? - прошепотів він, трохи роздратованим голосом. - Я сказав, що тобі стало погано.

- Дякую. - посміхнулася йому. - Говорила з одним чоловіком.

- Яким це? - нахмурилася Мак.

- Своїм колишнім. - відповіла.

Макар знав мою історію, але ніколи не бачив Артема в живу, тому для нього це стала ще й яка несподіванка.

- Де ти його знайшла?

- Це той самий інвестор. - пояснила.

- Він?! - занадто голосно крикнув Мак.

- Рудницький Макар та Ізотова Розалія, якщо ви краще за мене знаєте матеріал, то вийдіть та розкажіть нам. - звернулася до нас викладачка та суворо дивилася.

- Вибачте нас. - проявила я, не відводячи від неї погляду.

- Продовжуємо.

***

Після пар я поїхала на фотостудію, бо сьогодні в нас мала бути зйомка. Нарешті! Люблю цю справу, адже там я відволікаюся і можу забути про свої проблеми. Сьогодні в нас була фотосесія у стилі дев'яностих. Це було цікаво і незвично, проте мені сподобалося. Вже після зйомки, я оглянула всі фото і попросила деякі переслати мені, щоб виставити їх у свій Інстаграм. Занадто вже мені сподобалися фото, але цього усього не було б без прекрасного фотографа, який є майстром своєї справи. Вже коли я повернулася додому повністю виснажена на мене чекала несподіванка. Поруч з дверима моєї квартири лежала записка. Я підійняла її. Вона була від тата. Як дивно...Ми не спілкувалися майже місяць і тут він згадав про мене. У записці було: «Привіт, доню, як надумаєш згадати про батька, то я тут, в Україні. Зараз поїхав у готель, бо просидів біля твоєї квартири годину, а тебе все не було. Ось так ти до батька. Чекатиму на звістку від тебе. Твій тато». Я закотила очі. Звідки мені було знати, що він приїде, якщо на смс він не відповідає майже, а на дзвінки каже, що зайнятий. А про приїзд нічого не сказав. Ох...завтра буде веселий день, адже вже по записці видно, що тато злий. Хоч би йому сподобався Перскотт. Я зайшов в квартиру і зачинила її. Одразу впала на ліжко і надто швидко заснула.