Розалія

Яке ж це місто прекрасне!

Поки ми їдемо в таксі до нашого готелю, я не можу припинити дивитися у вікно та насолоджуватися містом. Здавалося, що всі лише прокинулися, бо по вулиці гуляє доволі багато людей, що ж тоді тут твориться вдень? Напевно ні пройти, ні пролізти не можна буде. Але це лише доводить, як тут прекрасно.

- Не знаю як ви, а я та-ак втомилася. - каже Марина, щойно ми заходимо в готель і хлопці йдуть домовлятися за номера.

Нас вони лишили чекати біля входу на них. Я, звісно ж, обурилася, але потім схаменулася, бо зрозуміла, що сил сперечатися немає.

- Згодна. Переліт був довгим. - киваю. - Я бачу ви з Макаром добре подружилися. - зауважую.

Марина легенько посміхається і відводить погляд.

-  Так, виявляється він класний. З ним цікаво. - знизує плечима дівчина. - Ви ж наче не пара, так? - вона дивиться на мене запитально, а я пирскаю.

- Ні, звісно ні! Він може зустрічатися з ким хоче, просто я давно не бачила його таким щасливим поруч з кимось. - зізнаюся. - По ньому видно, що ти теж йому подобаєшся. - посміхаюся, Марина сором'язливо відводить погляд.

Чую, як хлопці голосніше починають розмовляти. Розвертаю голову і дивлюся на низ, вони вже прямують до нас. Швидко.

- Щось трапилося? - питаю, бо помічаю який Перскотт роздратований.

- Та Макар нагрубив адміністратору. - закочує очі американець і стає поруч зі мною.

- Я ж не знав, що «Are you have a bitch» це не щодо пляжу. - знизує плечима друг, а я та Марина починаємо голосно сміятися.

- Боже, Макар! - не припиняю сміятися. - Краще не розмовляй англійською, бо наступне, що ти попросиш це може бути щось інше.

- Наприклад? - встряє Кирило, посміхаючись.

- Краще нам цього не знати. - каже Скотт.

- Гаразд, давайте заселятися. - переводить тему Марина. - У кожного окремий номер? - перепитує дівчина. О, це цікаво.

- Щодо цього... - починає Кирило, мені це вже не подобається. - Як виявилося Антон Олександрович забранював нам усім лише три номери. Два - двомісні і один одномісний. - пояснює той. - Я з Мариною точно будемо в одному номері.

- Я сам! - швидко каже Макар.

Ні ну ви знущаєтеся?!

- Я на таке не підписувалася. - швидко кажу та дивлюся на Перскотта, якого ця новина схоже лише потішила, бо він стоїть і посміхається.

- Так вже вийшло. - знизує плечима Мак та непомітно підморгує мені.

Ну чооооорт.

- Ходімо. - серйозно говорить Перскотт, мені нічого не лишається, як прослідкувати за ним.

Сподіваюся, що ця новина не зіпсує мені три тижні. Дуже сподіваюся. Ми розходимося по своїм номерам. Я відчиняю наш із Скоттом і одразу дивлюся чи різні у нас ліжка. Боже, так! Хоч ліжка роздільні! Дякую!

- Ну в принципі не так вже і погано. - посміхаюся, адже в нас різні кімнати. Тобто у кожного своя і те, що ми живемо в одному номері зараз здається мені вже не таким критичним.

- Я ж казав, що тут немає нічого страшного. - знизує плечима американець. - Я піду у ту кімнату, що зліва. - каже мені і прямує туди, я киваю.

- Окей, тоді я іншу.

Ми розходимося по своїм кімнатам. Моя виглядає доволі просто. Звичайне одномісне ліжко, тумба поруч, шафа доволі висока та широка, стіл зі стільцем, телевізор, кондиціонер, балкон з якого відкривається гарний вид. Добре, що наш номер на третьому поверсі, вид шикарний. Починаю розкладати свої речі, але розумію, що сил у мене немає. Тому я беру свої піжамні шорти та футболку і йду в душ.

- Я в душ! - кричу, аби американця ще не подумав зайти до мене, коли я там буду.

- Окей! - чую у відповідь.

Приймаю прохолодний душ та переодягаюся. І, чорт, коли виходжу з ванної зустрічаю Перскотта, який невідомо чому ходить по кухні.

- Якого біса? - невдоволено буряк та закочую очі.

Хлопець спрямовує свій погляд на мене і невинно посміхається мені.

- Я розкладаю наші продукти, які брав на час перельоту. - відповідає він.

- І це потрібно робити саме зараз?!

- Ну потім я піду в душ і спати. - знизує плечима.

Не звертаю уваги і просто йду до себе в кімнату. Закриваю двері та лягаю на ліжко. Ох, нарешті сон...І, коли я вже майже сплю, то чую:

- На добраніч, Розо...

Але чи це вигадала моя уява чи Перскотт справді побажав мені доброї ночі?

***

Ще ніколи ранок не був таким прекрасним!

Я прокинулася доволі пізно, об одинадцятій, але байдуже. Сьогодні в нас вихідний і я чудово виспалася, а отже заряд енергії в мені буде на цілий день. Щойно мої очі відкрилися я миттю пішла на балкон, аби як у фільмах, поглянути на красивий вид, щойно вставши. Вид і справді був прекрасним. Це місто...воно просочення енергією!

- Ти вже прокинулася? - ось, хто може зіпсувати цей прекрасний ранок. Перскотт.

Посмішка одразу зникла і я закотила очі. Ну от. Все зіпсував.

- Так! - крикнула йому у відповідь та пішла застелити ліжко.

- Ми через півтори йдемо обідати, сніданок ти проспала. - заявив мені.

Чорт, як же не зручно, що тут потрібно снідати за графіком, а не коли захочеш. Ну гаразд, доведеться потерпіти. Я застудила ліжко, переодягнулася, зробила всі водні процедури і постукала у жанрі американця.

- Що таке? Заходь. - почула, пф, я й без його «заходь» зайшла б.

Проходжу у його кімнату. Така ж сама як і в мене. Хіба що в нього дві тумби біля ліжка, а в мене одна. Проте, якось байдуже на це.

- О котрій тут взагалі подають сніданок? - цікавлюся.

Скотт сидить на ліжку і дивиться якусь передачу по телевізору.

- З восьмої по десяту.

- Окей, ясно.

- Я пропоную сьогодні сходити нам усім у місцевий клуб. - дивує мене хлопець, я аж завмираю в проході. - Що що, а вечірки ми вміємо влаштовувати.

- Ми - це я і ти, чи Кирило, Марина і Макар теж? - уточнюю.

Зухвала посмішка торкається обличчя американця.

- А ти як хочеш більше? - підморгує мені, я лише закочую очі.

- Ніяк. У нас завтра перший день практики, а ти хочеш, аби ми прийти туди з похмілля? Вибач, але я пас. - чітко вимовляю та зачиняю за собою двері.

- Тоді можемо ввечері сходити в місцеве кафе, спробуємо традиційні страви? - пропонує далі. Ну це вже краще. Я повертаюся до нього в кімнату.

Спираюся плечем на стінку і дивлюся на нього.

- Це вже краще. Проте, моє питання досі актуальне.

- Та всі. Але якщо ти хочеш лише вдвох... - знову ці його провокації. Закочую очі.

- Не хочу. - різко відповідаю. - Тоді ми з Мариною після обіду підемо на шопінг. Тут ж має бути торгівельний центр.

- Так, він тут є. Буквально трохи пройтись. - киває.

- От і чудово.

Виходжу з його кімнати і пишу Марині, що у нас сьогодні шопінг. Дівчина присилає мені радісний смайлик і пише, що вона лише за. От і класно. Я задоволено посміхаюся і вирішую зняти сторіс. Виходжу на балкон. Так, вид прекрасний, зніму його і підпишу: «Ранок у Лос-Анджелесі». Класно має бути! Все, готово. Сторіс опублікована. Заходжу знову у свою кімнату і кладу телефон на ліжко. До обіду ще година. Чим зайнятися? Вирішую трохи почитати книгу про дизайнерство, яка купила на передодні відльоту.

Проте, через деякий час хтось стукає до мене в двері.

- Заходь. - закочую очі та відкладаю книжку.

До кімнати заходить Перскотт і уважно дивиться на мене.

- Читала? - запитує, я просто киваю. - Не думав, що ти любиш це робити. - знищує плечима.

- Ти зайшов перевірити, що я тут роблю? - вигинаю брову.

- Ні, вже час йти обідати.

- Ну то ходімо.

Я встаю та перша виходжу з номеру. Американець зачиняє його і кладе ключ до себе в кишеню. Ми йдемо поруч до ліфта. Заходимо в нього. Незручно тиша вісить між нами.

- Що ти будеш робити поки ми з Мариною будемо на шопінгу? - цікавлюся.

- Тобі справді цікаво?

- Ну так. - знизую плечима. А що такого?

- Думаю ми з хлопцями підемо кудись теж. - відповідає.

І знову тиша, але добре, що ми вже приїхали. Коли ми заходимо в цю їдальню чи як це правильно назвати, то в мене прокидається апетит, якого наче не було. Стільки їжі, що очі розбігаються.

- І як тут не погладшати? - запитую радше сама у себе.

Американець посміхається і знизує плечима. Він бере піднос і йде набирати їжу, я роблю теж саме. Вирішую зробити собі солодкий обід. Беру вафлі на них поливаю карамельний топінг, далі беру дві кульки морозива та яблучний сік. Сідаю за вільний столик. Через пару хвилин до мене сідає Перскотт.

- Солодкий обід? - прискіпливо дивиться на мою тарілку.

- Так, а що?

Дивлюся на його їжу. Смачно має бути. Він взяв собі картоплю фрі, якийсь салат, нагетси та схоже чай. Я злощасно посміхнулася і взяла дві картоплини в нього. Хлопець подивився на мене з-під лоба.

- Крадеш мою їжу?

- А тобі шкода?

- Так.

- Ну а мені все одно. - посміхаюся. - Ти мій сусід і я маю тебе терпіти, тому так ти хоч трохи зможеш загладити провину.

- А може все навпаки і це я маю тебе терпіти? - запитує. Я відверто сміюся.

- Ти маєш дякувати, що живеш з такою як я у номері.

- Можливо.

Дивуюся, що він погодився зі мною, але намагаюся не звертати на це уваги, а краще нарешті поїсти. Помічаю, що ні Кирила, ні Макара, ні Марини немає. Дивно, де ж вони?

- А де всі наші? - цікавлюся. Перскотт оглядає залу і знизує плечима.

- Можливо вони трішки пізніше прийдуть. - припускає. - Ми ж прийшли щойно столова відкрилася.

Після того, як ми пообідали, йдемо в номер. Я по дорозі дзвоню Марині, аби запитати чи все в силі. Вона каже, що так і щоб ми через півгодини зустрілися на першому поверсі. Тому в мене є тридцять хвилин, аби зібратися. Швидко забігаю в номер і прямую до своєї кімнати. Так доволі довго думаю, що одягти. Все ж зупиняюся на чорній спідниці до колін, червоному топу і наверх червоний піджак та чорні кросівки. Роблю легкий макіяж і волосся трохи підкручую. Все. Задоволена образом, я виходжу з кімнати і зустрічаю Перскотта в дверях.

- Що ти тут робиш? - нахмурюю брови. - За мною підглядав?

- Дуже треба. - огризається. - Я взагалі-то йду до Макара в номер і хотів запитати чи скоро ти. - відповідає. Він проводиться поглядом по мені. - Гарно виглядаєш.

Вау, невже він зробив мені комплімент? Саме не помічаю того, як починаю широко посміхатися, а щічки трохи червоніють.

- Дякую. - опускаю погляд.

Поруч з ним я стаю не такою сильною, якою зробило мене життя. Я стаю тою слабкою Розою, яка хоче тепла та ніжностей. Що це може означати? Що він перший кому це вдалося, так точно, але...невже у нас щось більше, ніж дружба? І чому я раптом задаю собі це питання? - То ти йдеш? - припиняє хід моїх думок Скотт.

Я непомітно хитаю головою, аби відігнати ті дурні думки.

- Так, так.

Ми виходимо з номеру і він зачиняє його.

- Коли ви будете йти назад подзвониш мені, адже ключ у мене, окей? - запитує, я киваю.

- Так, окей.

- Гарної прогулянки. - він посміхається легко та невимушено і мені подобається ця його посмішка.

- Дякую, тобі теж.

І ми розходимося в різні напрямки.

Ну, що...час відриватися!