Розалія

Ранок почався звичайно. Сніданок, водні процедури і одяг. Я швидко зібралася, бо зранку хотіла ще зайти в кав'ярню по каву, бо вчора пізно лягла, адже довго робила завдання, які нам задали.

З одягу я сьогодні обрала чорну напівпрозору клітину з візерунком квіточок, звичайні джинси на високій посадці і чорні кросівки. Сьогодні довго над образом не думала.

- Ой, привіт, маленький. - до мене підбігає мій маленький цуцик.

Беру його на руки і обережно кладжу, дуже його люблю. Мій Паріс ще зовсім маленький і такий милий. Просто обожнюю його.

- Гаразд, Паріс, мені потрібно бігти, їжа ж у тебе є? Давай глянемо. - ми пішли разом на кухню. Так, їжі в нього вдосталь, тому я поставила цуцика на підлогу і пішла далі збиратися. Проте песик побіг за мною.

Зібравшись, вийшла зі своєї квартири і закрила її на ключ. Попрямувала до кав'ярні, які знаходилася біля університету. Поки йду згадую, що вже давно не телефонувала татові. Але і він мені теж. Мій батько зайнята людина, яка працює з ранку до вечора, тому навіть, коли я дзвоню йому, він не відповідає і через пару хвилин пише, що сам передзвонить, коли знайде вільний час. Насправді це образливо, адже він єдина близька людина мені лишилася.

Сумні думки заполонили мозок так, що в мене настрій взагалі зник. Ось таке зі мною часто буває! Тому коли доходжу до кав'ярні, сподіваюся, що кава підійме мені настрій. Заходжу всередину, тут зараз небагато людей, бо це лише ранок, тому я стаю в невеличку черга за якоюсь дівчиною і чекаю, поки дійдуть до мене. Оглядаю інтер'єр цього закладу, хоча вже все тут знаю. Проте мій погляд сьогодні падає на десерт , які стоять за склом, чомусь одразу захотілося спробувати щось новеньке. А чому б і ні?

- Доброго ранку, що бажаєте замовити? - питає привітна дівчина за стійкою, вона посміхається мені і я легенько всміхаюся у відповідь.

- Мені, будь ласка, латте з карамельним топінгом і шматочок тірамісу. - замовляю. Ніколи раніше не брала десертів тут, бо надаю перевагу солоній їжі, але сьогодні чомусь захотілося чогось нового.

- Гаразд, Вам з собою чи тут? - запитує, а я трохи забираю часу на обміркування. Дивлюся на годинник. Ще є двадцять хвилин, тома встигну.

- Тут. - відповідаю.

- Гаразд, ось Ваш номерок, чекайте.

Беру номером з числом «23» і сідаю за вільний столик. Дивлюся у віконце, вже деякі студенти заходять в університет, хоча до першої пари ще вдосталь часу. Проте це справа кожного. Дістаю телефон, аби написати Макару, що я в кав'ярні. Швидко пишу і надсилаю. Відповідь чекаю недовго, він написав, що через дві хвилини підійде. Чудово. Ховаю телефон, бо мені вже приносять замовлення.

- Дякую. - ввічливо відповідаю і дивлюся на цю красу. Це виглядає так гарно і так...солодко та калорійно, але один раз можна.

Швидко фотографую цю красу і дегустую напій. М-м-м яка смакота! Ідеально. Потрібно буде взяти собі на замітку цей напій. Чую, як дзеленчить дзвоник на дверях і бачу, що заходить Макар. Друг швидко знаходить мене очима і прямує до мене.

- Привіт. - обіймає мене, посміхаюся. Вміє ж цей парубок підійняти настрій. Хлопець сідає і підійнявши одну брову, але з посмішкою дивиться на мене, а потім на їжу. - Що це раптом сталося, що наша Розалія замість гіркого напою взяла таке солодке ще й десерт? - питає з ноткою настороженості.

Я ширше посміхаюся.

- Не знаю. - знизую плечима. - Прийшла сюди і зрозуміла, що хочу чогось новенького. - пояснила. Не впевнена, що це значно все пояснює, але що є, то є.

- Дивно. - Мак підсовується ближче і дивиться мені в очі. - Можливо це на тебе так наш новий «мажорчик» впливає? М?

- Що?! - чомусь після цього питання мене накрила хвиля роздратованості та злості. Що він таке говорить? - Краще подумав би спершу, аніж говорити усілякі дурниці. - відкидаюся на спинку і складаю руки на грудях.

Намагаюся вгамувати прилив роздратування і злості, які сильно накрили мене. Щоб я думала про якогось там американця і він ще й якось на мене впливав? Та ніколи! Ні-ко-ли!!! Він же бісовий мажор, пихатий, зарозумілий тип!

Спокійно, Розо, це лише сходинка через яку потрібно переступити для подальшого, спокійного життя. Але чорт!

- Заспокойся, Розо, я всього лиш пожартував. - розводить руками друг.

- Я знав це, знаю. - швидко киваю, але все ще роздратовано. - Просто він дратує мене.

- Це і зрозуміло. У вас вийшло невдале знайомство.

- Це просто він такий. - впевнено кажу та допиваю свою каву.

Через десять хвилин ми виходимо з кав'ярні і прямуємо до закладу освіти. Погода сонячна і зовсім легенький вітерець. Прекрасно... обожнюю...зараз тільки середина вересня, тому погода ще близька до літньої.Поки розмірковую про погоду, чую позаду чийсь крик.

- Stop, please. - (переклад з англ. - Зупиніться, будь ласка). - не обертаюся. Адже тут лише одна людина може говорити англійською...

- Дивись, це ж Скотт. - зате зупиняється Мак і мені нічого не лишається, як теж закотити очі і зупинитися.

- Thanks. - наздоганяє нас цей американець і стаю поруч.

- Привіт, Мак. - говорить вже українською і тисне руку другу. Стоп, що?

Завмираю. Не розумію, що тут взагалі відбувається. Чому це мій найкращий друг тисне руку тому, кого я терпіти не можу? Вони, що, дружать?! Але коли встигли?

- Простіший вираз обличчя, трояндочко. - просить Перскотт і дивиться на мене.

- Мак, може поясниш? - прошу, дивлячись лише на друга. Зараз мене цікавиться лише його пояснення і аж ніяк не цей дурний хлопець.

Друг дивиться на мене трохи винувато.

- Ми вчора переписувалися з Скоттом і він виявився непоганим хлопцем. - знизує плечима. - Тобто? І ти мені це говориш лише зараз? - здіймаю брову.

- Чому ти на нього так давиш, rose, це ж його діло з ким спілкуватися. - встряє той, кому ліпше мовчати.

Ні ну ви подивіться, яка ідилія. Аж нудить. Тому я кидаю розчарований погляд на Мака, а потім злісний на молодшого Лонга.

- Shut up until it gets worse. (переклад з англ. - Заткнись, поки не стало гірше). - кажу англійською, щоб Мак мовчав і нічого зараз не зрозумів.

Потім різко розвертаюся і прямую до університету. Чому я так взбісилася хоча тут немає нічого такого? А тому що я ненавиджу, коли близькі мені люди щось приховують від мене. І Макар це знав, але все одно нічого не сказав. Образливо, коли ти довіряєш людині, ділишся думки стосовно декого, а потім виявляється, що ця людина спілкується з цим «деким». Кому буде приємно у такому випадку? Нікому!

Швидко йду, немов це допоможе...Але ні. Боляче, адже я просто терпіти не можу брехні, після...після одного випадку, який змінив моє життя...

- Розо, стій! - чую голос Макара.

Не знаю як реагувати. З одного боку я хочу зупинитися, вислухати друга, але з іншого - він завдав мені болю і розгубленості. Продовжую йти, але вже повільніше.

- Розо... - Мак опиняється поруч, як і Перскотт. Вони обидва стоять позаду мене, а рука друга опиняється на моєму плечі.

- Що? - питаю ще трохи роздратовано та обертаюся до них.

Коротко ковзнула поглядом по найкращому другу, але чомусь затримала свій погляд саме на американцю. Він теж дивиться на мене своїми карими очима, які здаються чорними, немов безодня...Хлопець дивиться на мене, немов навіть вибачаючись за все це. Але я знаю, що йому начхати і можливо він спеціально так вчинив, аби розсварити нас з другом?

- Пробач, я... збирався розповісти, але ти все говорила про нього, що він тобі не подобається, от я і не знав, як сказати тобі. - пояснює друг.

Я так зациклюватися на цій «ненависті» до Перскотта, що зовсім не звертала уваги на друга. Чорт...цей американець заполонив мої думки...

- Вибач... - шепочу, опустивши погляд.

- Це я винний, треба було одразу сказати. - друг легенько посміхається. - Мир? - підіймає погляд, я киваю і обіймаю його.

Напевно це правильне рішення, але...приймати Перскотта до нас третім не варіант.

- Ходімо? - питає друг.

- Оу ні, я вже маю тут friends, тому пішов до них. - встряє американець. - Тому ще побачимося... - останнє речення він каже, дивлячись на мене...Сироти пробігають тілом від його погляду, але я гордо підіймаю голову і намагаюся вгамувати стук серця.

- Ну гаразд. - Мак тисне руку Перскотту.

Щось змінилося в цьому «мажорчику»...Але що? І чому взагалі я так вирішила? Відводжу погляд, удаючи, що розглядаю студентів, тому Перскотт йде. Воно й на краще...

- У нас яка перша пара? - запитує Мак, виводячи мене з роздумів.

Досить думати про американця.

- Здається поглиблена українська мова та література. - відповідаю, пригадавши.

Ми заходимо до університету. Одразу прямую до аудиторії. Хочеться скоріше вже сісти та спокійно подумати.

- То, що на кшталт вечірки сьогодні? - цікавиться друг, хмурюся, бо не одразу розумію про що він.

- Якої вечірки?

- У Аліни сьогодні вечірка на честь її дня народження, я тобі вже казав! - трохи роздратовано повторює.

- Ааа. - протягую, згадуючи.

Пам'ятаю, що він казав про цю вечірку. Але чо-орт...Зараз зовсім не до вечірок і алкоголю. Плюс середина тижня, як завтра на навчання вийти?

- Досі вважаю, що краще б вона у вихідні цю вечірку влаштувала. - кажу, проходячи повз якусь групу дівчат, які голосно сміються. Бо-оже дай мені сил, аби витримати це. - Завтра всі на парах будуть як зомбі.

- Але Аліна пообіцяла, що туса буде класна.

- Ну то підемо, але я особисто пити багато не буду. - впевнено кажу та помічаю, що ми вже дійшли до потрібної аудиторії.

Відчиняю двері і заходжу всередину, ігноруючи погляди одногрупників.

- Ей, Розка! - кричить хтось позаду, тільки-но я сіла за ряд. Обертаюся.

Як не дивно, але це кричить Аліна.

- Що таке? - питаю, трохи роздратовано. Не встигла зайти, як вже щось треба від мене.

- Прийдеш на вечірку сьогодні? - цікавиться Аліна.

Мені здається, що зараз всіх цікавиться лише вечірка і те, що там буде.

- Прийду. - відповідаю, а потім згадую в честь чого вечірка. - І з днем народження. - додаю, все ж у дівчини свято.

- Дякую! Все ж буду рада тебе бачити на ній. - посміхається брюнетка і продовжує говорити з дівчатами.

Обертаюся назад і бачу викладача, який заходить в аудиторію й вже через щось кричить на студентів. Закочую очі, але слухняно дістаю блокнот та ручку. Рідко, коли щось записую, бо пам'ять у мене хороша (не зважаючи на те, що я забула про вечірку).

***

Після трьох довгих і нудних пар, я поспішаю додому, аби встигнути переодягнутися та вчасно прийти на вечірку.

Щойно заходжу в квартиру до мене одразу біжить моє маленьке чудо.

- Паріс, привіт. - беру його на руки і обережно цілую. Посмішка сама з'являється на моєму обличчя, при побачені мого песика.

Пухнастий друг радісно гавкає і облизує мене. Отже, радий. Я вже вивчила все, що означають його дії, адже цей песик дивно в мене вже другий рік.

- Ходімо, допоможем мені обрати сукню, давай? - цуцик радісно гавкає і я обережно йду з ним на руках до гардеробної.

Взагалі квартира в мене невелика. Звичайна. Одразу, як заходиш у невеличкий коридор, попереду видно вітальню, зліва ще одна кімната, вже особисто моя та гардероб. Справа ванна кімната та кухня. Я обожнюю декор, тому на кожній поличці в мене стоїть або ж якась статуетка, або вазон з квітами, чи просто щось гарне. Вся квартира виконана у бордово-білому стилі. Тобто підлога вся біла, а от стіни бордові. Меблі теж таких кольорів.

Проходжу до гардеробу і ставлю песика на підлогу. Він радісно бігає навколо мене. Я гладжу його по спинці і оглядаю всі свої сукні, аби обрати якусь гарну та підходящу. Мій вибір падає на чорну сукню до колін, лямки від сукні спадають на руки, через що плечі оголоні і також вирішую одягнути червоні підбори. Завдяки тому, що сукня без рукавів відкрився вид на два мої татуювання з чотирьох. Перше це стріла на лівій руці, вона для мене особлива, адже це немов стояла яка пронузиє мене болем, проте я не даю йому це зробити, друга - невеличка квіточка на правій руці, яка мені так сподобалася, що я не втримався. Також у мене є тату на мізинці правої руки - хрест і планета на лівому боці. Всі татуювання особливі і я обожнюю їх.

Макіяж зробила легкий зовсім, лише підвела вії, бежева помада та маленькі стрілки на очах.

- Ну, як тобі, Паріс? - питаю у песика, він радісно гавкає. - Мій хороший.

Коли вже повністю зібралася беру ще невеличкий чорний клатч і попрощавшись з песиком, зачиняю квартиру. Насправді йти на вечірку у мене немає сильного бажання, але варто трохи розвіятися і відпочити від цього навчання. Тому сьогодні я планую відпочивати!



Візуалізацію Паріса - песика Рози - ви можете побачити в моєму Інстаграм (vika_skatter) або перейти за посиланням в профілі♥