Розалія

Суботній ранок почався з того, що мені вже у дев'ятій ранку зателефонував менеджер одного з журналів і запропонував зробити фотосесію. Плюс, обіцяв заплатити хорошу суму. От я і погодилася. Проте там фотосесія має бути великою. Обожнюю великі проекти. Та й взагалі обожнюю фотосесії. Тому довелося швидко вставати та збиратися.

- Паріс, мій маленький. - гладжу цуцика та цілую його в лобик.

Він щасливо гавкає та бігає довколо мене. Не можу намилуватися ним. Але треба збиратися.

Проте все ж швидко снідаю, а потім іду збиратися. Вирішила одягнути якомога зручніший одяг та одразу замовила таксі. Взяла невеличку сумочку і на останок поцілувала песика, а потім виходжу з квартири і прямую до таксі, яке вже мало під'їхати. Сідаю у нього і ми їдемо до студії.

***

Аж о сімнадцятій я звільняюся і сонно потерши очі, заходжу до своєї квартири. Дуже втомилася. Сьогодні була найдовша фотосесія, яка тільки в мене була. З одинадцятої ранку до сімнадцятої вечору. Це вам не жарти. Падаю на диван і беру телефон до рук, помічаю пропущений дзвінок від невідомого номеру. Причому на один, а п'ять. Дивно. Вирішую не передзвонювати. Мало хто це. Через годинку лягаю спати, бо втома просто накриває мене лавиною.Весь наступний день проводжу за переглядом серіалу та підготовкою до завтрашній пар в університеті. А от у понеділок доводиться прокидатися та збиратися, аби встигнути на першу пару.

- Привіт, привіт. - цілую песика та гладжу його по спинці. Він задоволено гавкає.

Потім збираюся, одягаю сьогодні чорну футболку з бордовими трояндами на ній та чорні джинси на високій посадці, а з взуття обираю кросівки теж чорні. Своє біляве волосся залишаю розпущене, лише трохи вирівнюю його. А з макіяжу малюю стрілки, туш та бордова помада. Готово! Посміхаюся собі і зачинивши двері квартири, прямую до університету. На вулиці сьогодні дуже гарно, адже якраз починає опадати жовте та помаранчеве, а місцями і червоне листя, всіюючи собою всю дорогу. Милуюся краєвидом та не помічаю, як хтось мене наздоганяє. Коли бачу хто це, закочую очі та не звертаю уваги.

- Я приїжджав у суботу. - каже Перскотт. Хмурюся.

Навіщо? Звідки він мою адресу взагалі дізнався?

- Для чого? - питаю, не обертаючись до нього.

- У нас мало бути побачення, я казав тобі. - трохи ображеним тоном заявляє той.

Він, що, ображається на мене через те, що я не прийшов на те дурне побачення? Really? Тупо.

- У суботу в мене були справи і я не була вдома цілий день, це по-перше, а по-друге я тобі казала, що не збираюся приходити на те побачення. - спокійно відвідаю, коротко глянувши на хлопця.

А виглядає американець сьогодні гарно. Біла футболка, через яку видно кубики пресу, джинси та кросівки. Просто, але так гарно...Розалія, ану припинити про таке думати! Хитаю головою, аби відігнати ці думки.

- Могла б і попередити, що тебе вдома не буде, бо я чекав на тебе. Дзвонив, але відповіді не було. - Перскотт ображено відвернувся, а я на це лише закотила очі.

Немов мала дитина, якій не дати цукерку. То от хто мені надзвонював. Трохи почала відчувати себе винною, адже він справді чекав та сподівався.

- Вибач... - промовила і сама здивувалася цьому, американець здивовано обернуся до мене. Мабуть теж не очікував, що я скажу це слово...Яке я кажу рідко. - Я справді мала попередити тебе.

- Та нічого. Отже, наступного разу ти маєш стовідсотково прийти на побачення. - брюнет підморгнув мені і я зрозуміла, що потрапила в капкан. Тепер ж він від мене не відчепиться, так?

Посміхнулася. Було приємно, що хтось так хоче піти зі мною на побачення.

Ми дійшли до університету і зайшли в нього. Перскотт пішла у інший корпус, бо в нас були різні пари. Я зайшла у потрібну аудиторію і пошукала очима Мака, легко посміхнулася та пішла до нього.

- Хай. - сіла поруч та обережно заглянула в його блокнот, де він щось старанно писав.

Мак обертається і коли розуміє, що це я посміхається.

- Привіт. - закриває блокнот та обертається до мене повністю.

- Що на вихідних робив? - цікавлюся, дістаючи мою бордову помаду, аби навести неї губи.

Друг знизує плечима.

- Та нічого цікавого в принципі. - каже. - Просидів два дві дома, але зате відпочив.

Киваю розуміюче.

- А ти, що там? - питає у відповідь.

Я підводжу губи та дивлюся у маленьке дзеркальце. Прекрасно. Ховаю помаду.

- Та нічого, вчора були зйомки, а так все як завжди. - відповідаю.

До аудиторії заходить викладач і голосно зачиняє за собою двері, аби всі почули, що він прийшов. Студенти замовкають і переводять на нього погляд.

- Доброго ранку! Почнемо пару.

***

- Триндець нудна пара була! Зате я виспалася! - кажу з посмішкою та сонно потягуюся.

- Згоден. - киває Макар.

Ми з другом прямуємо до кав'ярні, адже наступна пара ще через півгодини. Якраз встигнемо купити кави. На вулиці різко похолодало, почав віяти холодний поривчастий вітер. Тому я міцніше закуталася у свій кардиган. Ми дійшли до нашого пункту призначення і стали в чергу, яка сьогодні була доволі величенька.

- Слухай, ти пам'ятаєш, що цього року директор обере п'ять студентів, аби відправити їх на практику до якогось штату Америки? - раптом питає друг.

Хмурюся, бо не розумію до чого тут це питання і взагалі, що тут такого?

- Пам'ятаю, але він обирає лише тих, хто навчається на відмінно. - кажу та підходжу ближче до барної стійки.

- Так, але він має ось-ось на днях обирати цих студентів, можливо нам пощастить?

Чую у його голосі проміння надії і спокійно знизую плечима. Я відношуся до цього пофігічно - не обере, то нічого страшного, обере - гаразд, поїду. Але я більш, ніж впевнена, що мене так точно не оберуть, бо навчаюся я явно не на відмінно та ще й іноді пари прогулюю.

- Добрий день, що будете замовляти? - цікавиться дівчина за барною стійкою, привітно посміхаючись.

- Мені, будь ласка, латте на миндальному молоці. - кажу, щось мене на новенькі смаки потягнуло.

- А мені капучино звичайне. - замовляє Мак, а потім обертається до мене. - Я б хотів полетіти на практику. Це ж така хороша можливість прославитися!

- Але ж ти сам маєш розуміти, що у нас шансів мало. - заперечую.

- Вмієш ти настрій зіпсувати. - сумно промовляє. - Але ти маєш рацію. - все ж погоджується і забирає свій напій.

Я теж забираю свій і ми виходимо звідси. Йдемо до університету й я смакую новий напій. М-м хороший смак, але не прям «вау».

- Не засмучуйся. - звертаюся до друга, бо помічаю, як він похмуро опустив погляд.

- Просто...так хочеться полетіти у нову країну, тим паче у Америку...

- Не забудь, що в тебе з англійською справи не дуже. - перебиваю та легенько посміхаюся.

- Ех, але одне іншому не заважає. - не зупиняється він, тепер зрозуміло, що Мак справді дуже хоче туди. - Уяви, як це - ми будемо працювати там разом з майстрами цієї справи, вони навчать нас своїми секретами, у нас куплять наш перший дизайн одягу. Це ж мрія! - Макар замріяно підійняв голову вверх та посміхнувся. - Ти так хіба не вважаєш?

- Вважаю. - зізнаюся. - Це справді класно, але я дивлюся на це більше реалістично.

Він нічого не відповідає, лише п'є свій напій та про щось думає. Я теж нічого не кажу, бо розумію, що він зараз у своїх мріях витає. Коли ми заходимо до університету я помічаю толпу людей, які не відомо чому стоять тут і чую, як хтось щось говорить до них. Підходжу ближче і тягну за собою Мака, який теж нічого не розуміє.

- ...Отже, ті хто хочеться мати можливість цього року полетіти на практику в якусь країни, мають підготувати дизайн чогось. Наприклад, ті хто навчаються на факультеті «дизайн одягу» - готують дизайн якогось одягу, чи то сукні чи футболки без різниці, аби було гарно. - голосно говорить директор, а я уважно слухаю його. - Ті, хто навчається на «дизайнер інтер'єру» готують дизайн якоїсь кімнати. Ванна, кухня, вітальня - без різниці, задача має само. Зрозуміло? Роботи приймаються до п'ятниці включно. Аби прийняти участь вам потрібно сьогодні заповнити анкету, яку ви візьмете в кабінеті декана. Ясно? - всі голосно кричать «так» або просто кивають. - Тоді, бажаю всім успіхів!

І директор йде, а я хмурюся та дивлюся на Мака, який задоволено посміхається.

- Як добре, що він обирає студентів не за оцінками, а за нашими вміннями. - хлопець бере мене за руку та кудись таще, та й так сильно, що я ледве каву не пролила.

- Мак, стій, ти куди?! - голосно та роздратовано питаю, намагаючись вирватися.

- У кабінет декана. Нам треба заповнити анкету. - відповідає радісно той.

Все ж мені вдається вирватися і я зупиняюся по середині коридору та хмуро дивлюся на друга.

- Ти впевнений? - перепитую наостанок.

- На всі сто!

Розумію, що нікуди мені не дітися, тому йду за ним і ми помічаємо вже довжелезну чергу у кабінет декана. Закочую очі та прориваюся в не черзі, аби взяти дів анкети.

- Агов, так не чесно! - користь хтось позаду, а я лише закочую очі.

Коли беру дві анкети підходжу до тієї дівчини, яка це кричала мені. Вона боязко оглядається по сторонам у пошуках підтримки. Ха, не така вже і смілива!

- Іноді потрібно іти і «по головам», а не бути такою правильною. - шиплю до неї, не зводячи погляду. - А ти на самій підвищувати свій голос на мене і ще якісь претензії висловлювати.

Вона боязко киває і я йду до Макара з двома анкетами, одну простягаю йому, а іншу лишаю собі.

- А тепер на пару. - кажу.

Хоча зараз воліла б прогуляти її, але якщо хочу полетіти на практику, то цей тиждень, хоча б цей тиждень, маю бути «порядною студенткою». Фу, аж вивертає від думки про це.

- Дякую, Розо. - посміхається друг та міцно обіймаю мене.

Не люблю ці прояви ніжності, але пригортаю його до себе. Напевно це єдина персона, яку я ладна обіймати на очах у всього університету.

- Ходімо, дизайнер. - посміхаюся і ми прямує на пару.

Коли заходимо, я одразу сідаю за вільне місце, Мак поруч, і ми заповнюємо анкети. Все як і завжди. Ім'я, прізвище, рік народження, де навчаюся і таке інше. Нічого нового, звичайна формальність. Після пари треба буде занести вже заповнену анкету до декана. Цікаво, а у мене взагалі буде шанс на перемогу? Адже там обирають лише шість студентів з тисячі. Дивлюся на Макара і усвідомлюю, що в нього є великі шанси, адже малювати дизайн одягу у нього виходить найкраще з нашої групи, тому перемога у нього в кармані. А я?... Хитаю головою. Я зможу! Адже, якщо ні, то не бути мені Ізотовою Розалією