Перскотт

Щойно заходжу в номер Макара підмічаю, що у нього він хоч і одномісний, але розмірами не поступається нашому з Розою.

- Ну, що? Чим займемося? - запитує Мак та сідає на власне ліжко.

Я розглядаю інтер'єр і в кінці кінців сідаю поруч. Щойно сів, мій погляд одразу впав на нову версію приставки.

- Це твоя? - кивнув головою на неї. Друг одразу самовпевнено посміхнувся.

- Моя. Хочеш зіграти?

- Давай!

Беру одну до рук і поки Мак усе налаштовує, помічаю, що йому вже не перше повідомлення приходить від Марини. Посміхаюся.

- А де Кирило, до речі? - згадую про хлопця.

Макар закочує очі.

- Він подзвонив і сказав, що піде до якоїсь родички, яка живе тут, у ЛА. - роздратовано відповів.

- І що тут такого? - не розумію.

Він ж пішов до своєї рідні, а не до інших хлопців тусити з ними.

- А те, що якби це справді була б якась родичка, то Марина теж пішла б з ним, розумієш?

Тепер вже мені стає все ясно. Я легко посміхнувся, коли Макара спеціально послабив тон, коли почав говорити про сестру Кирила. Невже між ними щось є?

- Дозволь поцікавилася, що між тобою і Мариною? - я лукаво посміхнувся.

- Вона така класна! - почав той, навіть відклав налаштування гри. - З нею так легко. Як думаєш, я вже закохався в неї? А вона? Вона щось відчуває до мене?

- Спокійно. - сповільнив друга, бо він вирішив у мене, схоже, дізнатися все, не зважаючи на те, що я лише глядач. - Думаю, що ти їй подобаєшся. Якби ні, то вона б не писала тобі, це точно. - кивнув на телефон і Макар миттю схопив його.

Він одразу посміхнувся, щойно побачив повідомлення від дівчини. Ех, схоже я втрачаю свого друга.

- А, що між вами? - раптом запитав Мак.

Я одразу подумав, що він це говорить з сам собою чи читає щось, тому не звернув уваги.

- Я у тебе запитую, Скотт. - хлопець відклав телефон і подивився на мене.

- В сенсі?

- Що між тобою і Розою?

Питання поставило мене в легкий шок. Я здивовано глянув на Макара і звів одну брову вверх.

- У сенсі?

- Я бачу, що між вами щось відбувається. - пояснив друг. - Це добре видно.

- Та нічого між нами немає. - гордо витримав погляд, аби не відвести його. Я ще досі пам'ятаю про наш із нею поцілунок.

- Я не дуже в це вірю, якщо чесно. - зізнається Макар. - Проте, потім сам побачиш, що між вами не просто дружба. - він підморгнув мені, а я лише знизив плечима.

***

Розалія

Марину я чекала не довго. Буквально через дві хвилини після того, як я прийшла на місце зустрічі, прийшла і вона.

- Приві-іт. Рада тебе бачити. - посміхнулася дівчина та обійняла мене.

Ніколи не любила ці телячі ніжності, але я легенько обійняла її, аби не здатися грубою чи неприязною.

- Привіт. - легко посміхнулася. - То, що? На шопінг?

- Давно вже не була на шопінгах. - ми вийшли з готелю і я одразу повела дівчину.

Перскотт сказав мені, де знаходиться той торгівельний центр, тому мені було не складно. Поки ми йшли, я не могла не дивитися на це прекрасне місто. Чисте, голубе небо, яскраве сонечко, пальми навколо, невелика кількість автомобілів, люди, які тобі привітно посміхаються - все це Лос-Анджелес. Я розумію, що ще більше закохуюся у це місто. Коли ми дійшли до місця нашого прибуття, я помітила, що всередині багато кав'ярень та кондитерських. Магазинів, напевно, менше. Проте, ми з Мариною одразу попрямували по магазинах, а потім вирішили зайти і перекусити.

- Як гадаєш, мені підійде ця сукня? - запитує у мене Марина.

Я дивлюся на неї. Вона показує мені ніжно-жовту сукню, яка має сидіти по тілу. А враховуючи, що в дівчини чудова фігура, то їй має бути ідеально.

- Обов'язково візьми приміряти, тобі має підійти. - кажу, вона киває і бере цю сукню під руку, де вже в неї є, щонайменше, три сукні.

Я вже починаю хвилюватися, що дівчина або ж скупить весь магазин, або переміряє весь одяг. Я ж навпаки, поки нічого собі не обрала, бо все не можу знайти чогось такого за що можна віддати декілька доларів. Проте, пройшовши трохи далі, я побачила на маникені красива, коротка чорна сукня з пишними рукавами до ліктя. Я не могла відвести погляду від цієї сукні, аж поки до мене не підійшла Марина.

- Вона тобі дуже пасуватиме. - каже мені дівчина. - А ще ця сумочка та ці підбори, які на маникені і ти будеш неперевершеною.

- Думаєш? - перепитала я і звернула увагу на взуття та сумку.

Чорні підбори та темно-червона сумка. Вони справді дуже пасували цій сукні. Можливо, справді приміряти?

- Окей, поміряю. - здаюся з посмішкою.

- Зараз покличу когось, аби знайшла твій розмір. - і Марина пішла, а я все стояла та уявляла себе у цьому образі.

Через пару хвилин до мене підійшов консультант і я попросила його дати мій розмір. Він приніс мені його та я пішла переодягатися. Марина, до речі, також пішла приміряти всі сукні, які встигла взяти. Коли я нарешті одягнулася, то подивилася на себе в дзеркало і мені сповіді подобалося те, що я бачу в відображенні. Сукня гарно підкреслює мої принади та довгі ноги.

- Ти все, Розо? - чую голос Марини.

- Так!

Дівчина відчиняє шторку і дивиться на мене. Я обертаюся обличчям та посміхаюся.

- Ну ти даєш! Ти там всіх хлопців у себе закохаєш. А Перскотта першого. - і Марина встигла лише підморгнути та швидко втекла, вочевидь, аби не отримати від мене по голові.

Я ж не йду туди, аби закохати Перскотта. Для чого він мені? Все ж я вирішила купувати цю сукню і мені лишилося лише дочекатися, поки Марина переміряє весь свій одяг та обере, що купуватиме. За весь цей час я вже встигла злегка зголодніли, тому не відмовилася б зайти у якусь кав'ярню чи кафешку. Я сіла на вільний диванчик, аби почекати Марину. Та раптом до мене неочікувано підбіг песик, на скільки мені було відомо це порода чихуахуа, собачка буда настільки милою, що коли вона підбігла я лише посміхнулася.

- Привіт, ти загубився? - я уважно подивилася на тваринку, він одразу неголосно гавкнув у знак згоди.

Підняла голову та оглянулася по сторонах, нікого поруч не було.

- Де ж твоя хазяйка, а? - обережно опустила руку та почекала чи песик буде мене кусати, але він лише підійшов ближче і задоволено покрутив хвостиком.

Я легенько погладила песика, він був таким милим. Одразу згадала свого Паріса. Як він там? Я віднесла свого хлопчика до своєї знайомої з якою ми не надто багато спілкуємося, але все ж песика довірити я їй можу. Ще зі школи знаю, що вона відповідальна.

- Ох, Майкл! - почула, як хтось поруч крикнув. Підняла голову. Якась жінка з сильним ангельським акцентом підбігла до мене. Песик радісно загавкав та побіг до цієї жінки. - Куди ж ти втік? Вибачте, будь ласка, не одразу помітила пропажу.

- Та нічого, у Вас такий милий хлопчик. - посміхнулася. - Ну бувай, Майкл, рада була познайомитися.

Собака загавкав, немов розумів про що говорять дорослі і вони з його хазяйкою пішли собі. Я лишилася чекати на Марину і вирішила відкрити Інстаграм. Побачила новий допис від Перскотта, де він опублікував селфі з Макаром. Помітила, що у американця так гарна посмішка, вона була заразною, бо я теж не могла стоматит усмішки.

- Що це ти там дивишся? Чого так посміхаєшся? - поруч сіла Марина та заглянула до мене в телефон. - А все ясно! Бачу тобі подобається Перскотт. - дівчина підморгнула.

- Перскотт? Та ти жартуєш! - я лише закотила очі та сховала телефон. Що за  питання такі? - Ти все? Можемо йти на касу?

- Так, пішли.

Заплативши за сукню, ми пішли до одного з кафе та вирішили перекусити. На скільки мені було відомо в Америці популярні бургери, тому я замовила собі один. Також, мені порекомендували спробувати айс-лате. Воно виявилося смачним. Після перекусу ми ще трохи походили по торгівельному центру, а потім вирішили йти до готелю, адже вже зовсім скоро вечір, тому варто поспішити, ще треба зробити гарний макіяж і зачіску.Всю дорогу мені не давали слова Марини, що я можу посміхатися від однієї думки про Перскотта. Це ж не так! Мені на нього зовсім байдуже. Ну живе собі і нехай! Через декілька місяців він знову полетить геть з України і ми більше не зустрінемося. Проте, він вже став мені другом.Ми вже прийшли до готелю і розпрощалися з Мариною. Вона сказала, що планує зробити яскравий макіяж, бо дуже хоче сподобатися Макару. Ох, нехай тільки вона ще спробує мені сказати, що хлопець їй не до вподоби! А я ж попрямувала до нашого номеру. Перед цим написала Скотту, що вже підходжу і він відповів коротким: «Ок». Коли підійшла до номеру, то хлопець вже чекав на мене.

- How was the shopping? (переклад з англ. - Як пройшов шопінг?) - запитав він, щойно я підійшла.

- Все чудово. - посміхнулася.

Американець відчинив двері і я швидко попрямувала до своєї кімнати.

- Куди ти так поспішаєш? - вигнув брову брюнет.

- Лишилося лише півтори години, я маю встигнути все зробити. - спокійно пояснила.

Перскотт нічого не відповів. Щойно я зайшла в номер, кинула пакети на ліжко і сіла на стілець. Дістала своє невеличке дзеркальце і оглянула своє обличчя. Так...Який ж макіяж можна зробити? Волосся я вирішила, що легенько підкручу, та й все на тому. Одразу згадала себе в тій сукні і миттю зрозуміла який макіяж сюди підійде. Зовсім мінімальний: ніжно-рожева помада, вії тушшю підвести, трохи консилеру під очі та й все.

***

Через годину я буда готова, не могла ніяк відійти від дзеркала в усю довжину, яке знаходилося у нас у коридорі, коли ти щойно заходиш в номер. Мені справді дуже подобалося те, як я виглядаю. Через пару хвилин вийшов і Скотт вже повністю готовий. Щойно я почула як відчиняються двері його кімнати, обернулася і пройшлася по хлопцю поглядом. Чорний костюм та блакитна сорочка - офіційно, але йому справді пасує.

- Незвично бачити тебе у діловому стилі. - зізналася я.

Хлопець довго дивився на мене, так немов намагався запам'ятати кожний елемент.

- Ти сьогодні дуже гарно виглядаєш. - нарешті він перевів погляд на моє обличчя та посміхнувся.

- Лише сьогодні?

- Завжди.

Неочікувано було почути цей потік компліментів, тому я сором'язливо опустила голову та почала посміхатися, немов якась дурепа.

- Дякую.

- Ходімо? - запитав Перскотт.

Я намагалася опанувати свої щоки, які невідомо чому покрилися червоним рум'янцем. Ех, Перскотт, що ти коїш зі мною? Чому від твоїх слів мені хочеться так посміхатися?

- Розалія?

А те, як моє ім'я звучить з твоїх уст? Чому так солодко?

- Так, так, пішли. - опанувала я себе і трохи розсіяно вийшла з номеру.

Все ще н могла прийти до тями від неочікуваного потіку таких думок.

- Пішли в ресторан, там на нас вже чекають.

- Всі вже там? - здивовано уточнила я та пішла за американцем.

- Так, вони захотіли прийти перші. - відповів він. - Сам не знаю чому.

- Дивно.

Проте, я намагалася не звертати уваги. Свою сумку, яка була в мене в руках, я нервово м'яла, коли дивилася на Скотта. Немов хвилювалася, аби не сказати щось не те.

- Розслабся, чого ти так нервуєш? - схоже це помітив і хлопець.

Він зупинився і накрив мої обидві руки, які тримали сумку, своїми руками та подивився мені просто в очі. Я не могла відвести погляду, вмить стало важко дихати, а це приглушене світло додавало особливої атмосфери. Серце почало тріпотіти. А хлопець невинно посміхатися.

Візуалізацію образу Розалії ви можете побачити у моєму Інстаграм. Посилання є в профілі або ж просто введіть - vika_skatter ♥️