Розалія

- Мила, відчиняй! - сказав Артем крізь двері своїм голосом з легкою хрипотою, який колись зводив мене з розуму.

Я не відчиняла. Мені було страшно. Що буде, коли я відчиню? Що йому потрібно від мене? Наші шляхи давно розійшлися, а тут він знову з'являється.

- Що тобі потрібно від мене? - голосно запитала я, аби він почув.

- Ho capito che la mia vita senza di te non è niente. (переклад з італійської: Я зрозумів, що моє життя без тебе - це ніщо.) - відповів він мені впевненим тоном.

Так я і повірила йому. Зате моє життя без нього нарешті почало налагоджуватися і я почала саме жити, а не існувати.

- Йди геть! Я не хочу мати з тобою нічого спільного, ти не розумієш?!

- Мила...

- Припини!

- Розалія, відчиняй або ж буде гірше! - суворо та грубо заговорив він. О ні, після такого я тим паче відчиняти не збираюся!

- Провалюй звідси! - прошипіла я та пішла на кухню. Досить цих тупих розмов.

Він ще декілька разів стукав та дзвонив у двері, але я не реагувала. Ззовні не реагувала. А всередині мене кипів вулкан, який скоро зірветься і я не стримаюся та зроблю те, що мало зробити вже давно.

- Ти знаєш для чого я тут! Віддай те, що мені потрібно!!! - кричав хлопець так голосно, що його було чутно навіть за дверима.

О ні, я не віддам це. Я використаю це тоді, коли настане час.

***

Зранку я почувала себе на дуже добре, тому написала Перскотту і Макару, що до університету не піду. Перший одразу ж почав розпитувати, що сталося, а другий спокійно відреагував. Приємно, що мій хлопець хвилюється за мене. Так як я не пішла на пари, вирішила раніше зустрітися з Валею і забрати свого песика раніше. Дівчина погодилася і ми домовилася через дві години зустрітися в парку неподалік звідси. Я почала збиратися і при цьому не забувала періодично поглядати у вікно. Страх, що Артем прийде ще був, тож...не варто забувати його. Особливо після того, як я вчора сильно розлютила його. 

Коли я вже вийшла з будинку і пішла на зустріч з двоюрідною сестрою, Артема ніде не було. Дякувати Богу! Це справді змусило мене розслабитися і не думати про нього. Натомість мої думки були зайняті тим, що мій батько давно не цікавився мною. Дзвонив він мені останній раз місяць тому, а писав два тижні тому. Невже йому взагалі не цікаво, як я живу? 
Коли я підійшла до місця зустрічі, то Валя вже чекала на мене. Паріс одразу кинувся до мене, а я міцно обійняла свого улюбленого песика.

- Мій милий Паріс, як ти? - поцілувала його та поставила на землю. Песик радісно загавкав і почав бігати довкола мене.

Я підійшла до Валі і теж обійняла її. Дівчина помітно схудла, але все ще лишалася красивою та впевненою у собі.

- А ти як тут? - поцікавилася я.

- Не повіриш, але моє життя почало налагоджуватися. - посміхнулася вона.

Насправді життя у Валі складне і їй не позаздриш. Батьки померли, коли їй було десять, тоді вона прожила вісім років у дитячому будинку і у вісімнадцять вийшла звідти. Заради вона навчається і я бачу, що вона змирилася зі своїм тяжким життям. Адже, до того ж, викладачі в дит будинку були жахливими. Я приходила раз у два тижні до дівчини і бачила, як вони ставляться до дітей: пихато, владно і немов до тварин. Мені було дуже шкода сестру, але я не могла нічого вдіяти. Тато був категорично проти, аби забирати її, адже як він казав: «Це не наш тягар».

- Зараз у мене життя чудове і я насолоджуюся ним. - промовила Валя та подивилася кудись вдалечінь.

- Я дуже рада за тебе. - поклала свою руку на її руку і міцніше стиснула, аби показати, до я поруч.

- А ти як? Чула, що в тебе з ось з'явився, розповідай! - зажадала сестра та подивилася на мене.

Цікаво від кого вона могла це чути?

- З'явився. - кивнула я. - Він приїхав до нас в університет по обміну з Америки. Спочатку дратував мене сильно, а потім я захоплювалася ним і не встигла зрозуміти, як закохалася. Зараз ми пара і я щаслива з ним. - я говорила від серця, це було так щиро. - Ми кохаємо один одного і я не знаю, що може роз'єднати нас.

Валя, як заворожена дивилася на мене і в її щасливих за мене очах я побачила тінь заздрості і захоплення.

- Це прекрасно! - щиро сказала дівчина та обійняла мене. Паріс у цей момент запригнув мені на коліна і я почала гладити його. 

Ми ще поговорили з дівчиною, а потім розійшлися хто-куди. Я спочатку прямувала додому, але потім побачила, як дві дівчинки-підлітки йшли вулицею, сміючись та їли морозиво. Одразу захотілося відчути цей холодний смаколик у себе в роті, тому я пішла в магазин. Паріс в цей час був на вулиці, прив'язаний. Я швидко обрала своє улюблене морозиво - ванільне і ми вже з покупкою пішли додому. 
Вирішила влаштувати собі день кіно з морозиво, тому вже вдома увімкнула собі якийсь детектив та почала дивитися його, наминаючи смачне морозиво. Але вже через декілька годин мені прийшло дивне повідомлення на телефон. Я одразу вимкнула фільм та взяла телефон до рук. Надіслали якесь фото. Відкрила його. Очі швидко пробігтися екраном смартфона. Що це за?... Мені надіслали документ про судимість Перскотта, який нібито п'ять років торгував наркотиками. Перскотт - наркодилер? Що це означає? Він справді це робив? Але чому ніде не сказано, що він просидів у в'язниці три роки?
Я швидко набрала номер свого хлопця...досі не вірю у все це. Як таке можливо? Чому він не розповів мені? Боявся осуду? Я думала у стосунках довіряють один одному і розповідають усе, особливо таке.

- Так, rose? - взяв слухавку Перскотт.

Я довго збиралася з силами, аби не накричати і не злякати його.

- В тебе вже завершилися пари? - запитала я на диво спокійно.

- Ще одна, а що?

- Ти можеш після неї приїхати до мене?

- Щось сталося? - тривожним тоном спитав він.

Чорт, сталося! Але не зі мною!

- Ні, просто скучила. - впевнено промовила я.

- Так, звісно.

- Тоді до зустрічі. - і одразу поклала слухавку.

Знаю, що це все виглядає підозріло, але по іншому я не могла. Зараз мені хочеться плакати від усвідомлення того, що хлопець мені брехав. Нагло брехав. Або точніше кажучи - приховував правду. А якщо це виявиться правдою? Якщо Перскотт справді колишній, а може і ні, наркодилер. Що тоді? Чи будемо ми далі парою? Адже зустрітися з наркодилером - останнє, що я б хотіла зробити.

Півтори години тягнулися дуже довго і ось нарешті дзвінок у двері. Настав час для правди. Я відчинила двері. Перскотт з посмішкою дивився на мене, але коли я відсторонилася від поцілунку, його посмішка зникла.

- Що трапилося? - одразу запитав він.

Я мовчки пішла у вітальні, а він за мною. Сіла на диван та дивилася в одну точку на стіні, а Перскотт сів поруч і з схвильованим виразом обличчя дивився на мене.

- Чому ти не розповів мені нічого про те, що ти сидів у в'язниці і торгував наркотиками? - одразу перейшла до справи та поглянула на Перскотта.

Хлопець спочатку ніяк не відреагував, а потім широко розплющив очі та нервово почав кусати губи.

- Як ти?...

- Це не важливо. - перебила його я. - Мені потрібні пояснення.

- Не думав, що ти будеш ритися у моїй справі. - з певним осудом у голосі промовив він і мене це дуже роздратувало.

Тобто замість того, аби пояснити все, він осуджує мене у тому, що я це розпитую? Це взагалі край!

- По-перше я нічого не розшукувала, а мені просто надіслали фото протоколу. - холодно почала говорити я. - По-друге це я маю осуджувати та зневажати тебе зараз, а не ти мене.

Насправді дуже дивна у нього реакція, як для того, хто мав би кохати мене. Справжній хлопець, який кохає, зараз би пояснив усе і намагався повернути довіру, а Перскотт ж лише дорікає мені. Невже йому так не потрібні наші стосунки?

- Розо, ти прекрасно розумієш, що я цього не робив.

- Якраз навпаки. Я не розумію. Документ справжній, тож я маю зараз вірити йому, а ти замість того, аби все пояснити і спробувати врятувати наші стосунки - дорікаєш мені невідомо чому. - це починає мене сильно дратувати і я відчуваю, що скоро зірвуся.

- Тож ти не довіряєш мені?

- Я. Чекаю. Пояснень. - викарбувала кожне слово.

Скотт лише пильно, але з нотками тривоги, дивиться на мене.

- Я не торгував наркотиками. - все ж промовив він. - Мене підставили і я загремів до в'язниці. Але через три місяці ув'язнення мене випустили та виплатили кошти за помилкове звинувачення. Справжнього дилера знайшла і він зараз відбуває свій термін.

- Допустимо це правда. Чому ти нічого мені про це не говорив?

- А тобі дуже сподобалося така історія? Як думаєш, тоді в тебе була б така думка, як раніше?

- Тоді б у нас хоча б не було секретів один від одного! Стосунки засновуються на довірі, а не на прихованні правди. - сказала я та опустила погляд.

Боже, яка я дурепа! Говорю про довіру, а сама нічого не розповіла Перскотту про колишнього, який погрожує мені! Можливо, зараз саме час розповісти? Тоді ми точно будемо чисті один перед одним. Але...

- Гаразд, я справді винний, що не розповів тобі про це. Сподіваюся ти вибачиш мене. - хлопець взяв мої руки у свої та поцілував долоню.

Я то вибачу, але тепер мене терзають докори сумління щодо того, що я теж приховую таку важливу правду. Чорт!

- Розо?

- Так, так, я вибачаю тебе, але давай більше...не брехати і не...приховувати правду. - слова далися мені тяжко. Боже, яка ж я лицемірка!

- Обіцяю. - хлопець ніжно поцілував мене, у нього з'явилася посмішка на обличчі, яку я так обожнюю.

Дивлячись на нього я розумію, що не хочу втягувати його у свої проблеми. Це суто моє і я не хочу ще й його наражати на небезпеку. Але хто тоді надіслав мені фото того документу? Більш всього, що це був Артем, тож...він вже починає підкрадатися до мене через Перскотта, тому це ще більше впевнює мене у тому, що не варто наражати його на більшу небезпеку.

- А хто тоді взагалі надіслав те фото? - раптом запитав американець, немов знав, що я якраз думаю про це.

От дідько! Я нервово опустила погляд. Що казати? Брехати чи говорити правду? Смішно. Щойно ми домовилися не брехати і не приховувати правду один від одного, а тут я обмірковую, як же правильно збрехати. У кого я перетворилася? Брехати коханій людині! Це низько, але іншого виходу немає. 

- Не знаю... невідомий номер. - ну це не зовсім брехня...адже справді надіслав невідомий номер. Проте, я ж знаю, хто то.

Перскотт повірив. Це видно. Він нахмурив брови та серйозно подивився кудись за мене.

- Хто це міг взагалі бути? - запитав він, але радше сам у себе.

- Без поняття. - знизила плечима я.

Головне, аби Перскотт не здогадався, що я брешу йому і не дізнався про Артема, бо тоді він точно захоче з ним розібратися, а я не дуже то й хочу, аби мій хлопець постраждав через мене. Ні, так справи не вирішують.

- А знаєш, у мене є здогадки, хто б це міг бути. - неочікувано сказав Скотт і перевів погляд на мене.

Я нервово заправила пасмо волосся за вухо.

- І хто ж? - намагалася якомога байдужіше запитати, але вийшло так собі.

- Той, хто стояв під твоїми дверима, коли я прийшов.