Розалія

Я вирішила не звертати увагу на те повідомлення, а краще насолоджуватися життям. Ще нерви буду псувати через колишнього!

- Що ми будемо сьогодні робити? - запитала я у Перскотта після сніданку в номері.

- Хм... - мій хлопець обернувся до мене. - А я знаю що. - його загадково посмішка підігрівала в мені інтерес.

- І? Що це буде?

- Дізнаєшся пізніше, а поки пропоную сходити декуди ще. - підморгнув мені.

Ці його секрети та сюрпризи! Ох!

- Ну гаразд, я пішла збиратися. - посміхнулася.

- Давай. - кивнув мій хлопець.

Що саме одягати я не знала, тому вирішила найпростіше - чорні велосипедки та довгу блакитну футболку. На ноги взула кросівки і волосся лишила розпущеним. Макіяж зробила ледь помітним і готово. Просто, але зі стилем, як я і люблю.

Ми вийшли з готелю і Перскотт кудись нас повів. Я лише йшла поруч, розмовляючи з ним та оглядаючи всю красу цього міста. Чомусь зовсім не хотілося їхати назад. Тут мені так подобається!

Весь день ми провели разом, спочатку ходили на фабрику морозива, потім на пляж, де провели весь залишок дня. Мені так подобалося проводити час із своїм хлопцем, що не хотілося, аби день закінчився. Та, на жаль, після такого класного дня, ми повернулися в номер і втомлені заснули. Проте, вже наступного ранку на нас чекала несподіванка. Виявилося, що сьогодні день народження Лілії. Про це я дізналася зовсім випадково, але дівчина запросила нас на свою вечірку у себе вдома.

- Клас! Але потрібно ще купити подарунок. - сказала я посеред сніданку, коли ми всі снідали.

Сьогодні у нас вийшов спільний сніданок з усіма: Макаром, Кирилом, Мариною та мною і Перскоттом. Лілія надіслала запрошення абсолютно всім, але Марина не хотіла йти на її свято.

- Який сенс? Хто вона нам взагалі така? - скептично запитала дівчина, закотивши очі, коли ми почали пропонувати варіанти подарунків.

- В сенсі хто? - не зрозуміла я. - Подруга. Особисто мені.

- Всім нам. - виправив Кирило.

- Та невже? - Марина у своєму дусі, нічого не скажеш ще.

Я вирішила не продовжувати з нею дискусію, бо ні до чого хорошого це все одно не призведе, а краще будемо обирати подарунок.

- Я пропоную подарувати щось реально класне. Можна скинутися і від всіх один, але великий і хороший подарунок подарувати. - запропонувала та оглянула всіх.

Ніхто не був проти, тому ми стали думати, що ж таке подарувати.

- Може щось пов'язане з музикою? Вона ж співачка. Там якесь обладнання. - знизив плечима Кирило.

- Можна. - погодився Макар та посміхнувся. - Цікаво її реакція.

Марина на це лише пирхнула та закотила очі.

- Але ж ми не знаємо, що в неї є, а чого немає з того обладнання. - сказала я.

Всі задумалися. Чорт. Як складно!

- Пропоную подарувати квитки на її улюбленого співака чи там гурту. - запропонував Перскотт. - А хтось інший якісь інструменти для музики.

- Непогано. - визнала я.

***

Вже о шостій вечору ми всі їхали на вказану адресу, яку нам надіслала Лілія. Було цікаво побачити, як вона живе і взагалі її в повсякденному житті. Адже ми з нею не так часто спілкуємося, а вже через тиждень доведеться повертатися в Україну. Варто провести ці дні максимально насичено та незабутньо. Не хочеться повертатися, але дім - це дім. Нічого не замінить рідної домівки. Проте, спокою моїм думкам не дає те, що в Україні мене чекатиме колишній. Він так сказав. Та це не означає що це правда, тому можливо, не варто так перейматися. Але мені зовсім не хочеться зустрітися з ним.

- Приїхали. - раптом сказав водій таксі і ми всі швидко почали виходити з авто.

Нас зустрів білосніжний двоповерховий будинок від нього лунала гучна музика та крики. Я оглянулася навколо. Тут ще був басейн поруч з яким стояли молоді люди.

- Нічогенький у неї будинок. Це співаки з ресторану стільки заробляють? - заговорив Макар поруч.

Я промовчала. Не знаю звідки у Лілії стільки грошей, та й це не моя справа, тому просто пішла всередину будинку. Одразу бачу багато народу, які веселяться та танцюють. Невже це всі друзі Лілії?

- Де ж іменинниця? - запитав Кирило, я знизила плечима.

Ми пройшли далі від входу і поруч з якимось хлопцем стояла виновиця свята. Всі ми попрямували до неї. Коли вона нас побачила, то мило посміхнулася.

- З днем народження! - крикнули ми та вручили їй подарунки.

- Дякую. Рада, що ви прийшли. - Лілія обійняла кожного по черзі, але на Макарові затрималася, немов хотіла довше обіймати його.

Що між ними? Обернулася до Марини, яка без бажання, але прийшла сюди і зараз спопеляла поглядом Макара і Лілію. Як все складно...Мимоволі поглянула на Перскотта та посміхнулася йому, він обійняв мене за плечі.

- Почувайте себе як в дома. - заговорила Лілія. - Народу багато, але нічого страшного. Вечірка має бути класною.

- Це всі твої друзі? - поцікавилася я, скептично оглянувши присутніх.

- Не всі. Деякі друзі, інші лише знайомі. - пояснила дівчина.

- Пф. - фиркнула Марина, відвернувшись.

Всі почали розходитися, лише Макар лишився поруч з Лілею, а Марина ходила навколо них, підслуховуючи їхню розмову. Я бачила це, але вирішила не встрявати у їхні стосунки. Натомість повернулася до Перскотта і ми пішли на кухню, аби взяти пити. Кирило пішов до якогось хлопця, сказав, що вони знайомі.

- Що відбувається між Лілею, Макаром і Мариною? - запитав Перскотт.

Ми зайшли на кухню. Людей вже менше, але ті, що тут були лише цілувалися або ж намагалися спокійно поговорити, бо музика тут була тихіше. Я взяла собі колу, мій хлопець теж.

- Не знаю. - відповіла йому. - У них все так заплутано...але це не наша справа. - підійняла очі на американця. - Нехай самі там розбираються.

Перскотт кивнув та провів пальцем по моєму плечі, яке було оголене.

- Що буде, коли ми повернемося в Україну? - раптом запитав він.

Це питання було неочікуваним, адже я взагалі не думала про це. Що може бути, коли ми повернемося назад? Що на нас, як на пару, очікує? Україна - це не Америка. Ці дві країни зовсім різні.

- Я не думала ще про це... - зізналася чесно.

- Я думав. - здивував мене Перскотт, я вигнула брову. - Так, думав, адже...мені дуже хочеться, аби після повернення між нашими стосунками не утворилася прірва. Хочу, аби ми були такі ж щасливі, як зараз. - хлопець нахилився ближче. - Адже я щасливий поруч з тобою. - та поцілував мене.

Цей поцілунок був сповнений почуттів, немов Перскотт вклав у нього все що відчуває до мене. Це було так приємно. Я поклала руку йому на шию, притягуючи ближче. Іншою все ще тривала баночку з колою. Вільну руку Перскотт поклав мені на талію. Ох...він зводить мене з розуму.

- Моя троянда... - промовив між поцілунком.

Його слова, дії, погляд, рухи, очі, руки - абсолютно все зводить мене з розуму. Такі почуття в мене вперше. Такі справжні, сильні та щирі.

- Агов, молоді люди, це не місце для цього! - крикнув хтось і ми з моїм хлопцем відсторонилися.

- Вибачте. - промовила я та вийшла з кухню. Перскотт пішов за мною.

Але мені не було соромно чи щось таке. Я навпаки була щаслива. Як може бути інакше, коли поруч з тобою є такий чарівний хлопець? Такий гарний, сильний, мужній... ідеальний...

- Потанцюємо? - запитав американець та взяв мене за руку.

- Чому б і ні? - посміхнулася я.

Ми поставили напої на стіл і пішли танцювати, якраз грала одна з моїх улюблених пісень. Я відалася музиці і танцям. Відчула себе такою вільною та розслабленою. Не хотілося зупинятися. Перскотт танцював поруч, при цьому не припиняючи посміхатися. Ох...скоро ця посмішка зведе мене з розуму.

- Ти неперевершена. - промовив тихо мій хлопець, аби почула лише я.

Сором'язливо посміхнулася та відправила йому повітряного поцілунку. Раптом мужика припинилася. Стало так тихо, що було чутно кожен шурхіт. Всі обернулися на сцену, куди виходила Лілія. Поруч з виходом на сцену стояв Макар, не відводячи погляду від іменниниці.

- Вітаю всіх! - заговорила Лілія у мікрофон. - Рада, що ви всі розважаєтеся. Моя робота та хобі - це спів, тому сьогодні я хочу виконати пісню в честь свого дня народження. - дівчина повернулася до Макара та кивнула йому. Він увімкнув музику.

Заграла повільна, спокійна та ніжна мелодія. Голос Лілії так гарно вписувався до цієї пісні. Проте, я не чула ще цієї пісні жодного разу. Мелодія, слова, звучання - все було нове.

- Ти знаєш цю пісню? - запитала я у Перскотта, який дивився на Лілію.

- Ні. - похитав головою він.

Дивно. Що це за пісня тоді? Лише якщо...невже цю пісню склала сама Лілія?

По завершенню пісні всі дуже голосно зааплодували. Деякі навіть свистіли.

- Дуже дякую! - сказала Лілія. - Думаю, деякі вже здогадалися, що цю пісню склала та написала я. І це так! - по залу пройшлися здивовані вигуки. - Це моя перша пісня і я хотіла, аби саме на моєму дні вона заграла вперше.

Я буда здивована, але ні скілечки не сумнівалася в успішності цієї пісні. Впевнена, що це не остання пісня Лілії і вона ще напише багато таких ж класних пісень.

- А тепер продовжуємо вечірку! - весело крикнула іменниниця і знову увімкнулася музика.

Ми з Перскоттом одразу попрямувала до Лілії, яку вже оточила багато людей. Всім було цікаво дізнатися більше про співочу кар'єру дівчини. Я ж вирішила почекати і не поспішати. Ми поки стали осторонь і чекали, коли всі розійдуться, аби спокійно поговорити з дівчиною.

- Нарешті! - сказала я, коли всі розійшлися.

Ми підійшли до Лілії, яка широко посміхалася. Макар стояв поруч з нею.

- Ти така молодець! - одразу заговорила я, обійнявши подругу.

- Пісня дуже класна. - додав мій хлопець.

- Я рада. Бо я хвилювалася, що вона не сподобається нікому і навіть публікувати не доведеться. - зізналася блондинка.

- Та ти що? Пісня шикарна.

- Дякую. - сором'язливо відповіла вона, опустивши погляд. А потім глянула на Макара.

Вечірка буда в самому розпалі. Всі танцювали, веселилися, деякі вже були п'яні. Проте, коли я вийшла на вулицю подихати повітрям, побачила Джозефа. Хлопець сидів на дерев'яній широкій гойдалці та щось дивився у своєму телефоні. Я вирішила підійти до нього.

- Неочікувана тебе тут зустріти. - сказала я, сівши поруч.Блондин перевів погляд на мене, коли зрозумів, хто поруч з ним, то посміхнувся.

- А-а-а та сама Розалія з вишуканим іменем. - посміхнувся він білосніжною посмішкою та відклав телефон. - Радий зустріти тебе тут.

- Я теж. Ти знайомий з Лілею? - поцікавилася.

- Так, познайомилися в ресторані, де вона співає і так подружилися. Але ми рідко спілкуємося. - знизив плечима. - А ти? Теж знайома з нею?

- Не повіриш, але я так само познайомилася з нею в ресторані.

- Співпадіння? - загадково подивився на мене Джозеф.

Я не відповіла. Раптом почула як хтось йде до нас. Обернулася і побачила Перскотта, який склав руки на грудях і був явно незадоволений тим, що побачив.