Розалія

- Тато, я проведу Перскотта!

- Гаразд, але не затримуйся. Вже пізно. - відповів мій батько, а я закотила очі. З роками він не міняться, так само хвилюється за мене.

Після такої собі «сімейної» вечері я захотіла провести свого хлопця і поговорити з ним на одинці. Ми вийшли з квартири та спустилися на вулицю. Нічне повітря було свіже, тому я обійняла себе руками.

- Гарне вийшло знайомство. - посміхнувся Перскотт.

- Згодна. - кивнула я. - Ти вибач, що тато так прискіпливо розпитував тебе. Він хвилюється за мене.

- Я розумію, тому все гаразд.

Я вдячно посміхнулася та підійшла ближче. Підійняла голову і поцілувала Скотта. Як же я обожнюю ці солодкі вуста.

- Завтра субота, тому я заїду по тебе о третій і ми підемо на побачення. - впевнено сказав хлопець та поцілував мою руку.

- Вже дуже чекаю.

- І я.

- До завтра.

- Бувай.

Ми ще раз поцілувалися і я все ж пішла назад до квартири з посмішкою. Увійшовши мене зустрів тато, який широко посміхався.

- Я бачив вас. Ви такі щасливі. - батько підійшов до мене та обійняв мене. - Я радий, що ти знайшла своє кохання.

- Я теж рада. - посміхнулася та міцніше притулилася до тата. - Чому ти так рідко писав мені?

Відчула, як він напружився. Відсторонився від мене і я побачила в його очах страх, сором... Він справді шкодує?

- Вибач...Мені дуже соромно через це. - батько опустив погляд. - Спочатку я не писав і не дзвонив через роботу, бо вона забирала весь час. Але мені також тяжко дивитися на тебе, у тобі я бачу твою мами. Ти її копія і моє серце досі болить, коли я згадую про Евелін. - тато сумно глянув мені у вічі, а я відчула, що можу розплакатися. - Я сильно кохав твою маму і рана домі болить хоч минуло багато років. Пробач... Я не мав відсторонюватися від тебе, а навпаки, ми єдині лишилися один в одного, тому я мав більше приділяти тобі уваги...

- Тато... - прошепотіла я.

- ...а не поводитися немов бовдур. Пробач мені.

- Я пробачила тобі, адже ти мій тато. - я ще раз обійняла його. - Ти мій найрідніших, тому я не можу не пробачити.

- Дякую. - лише шепотом додав батько, а я відчула, що він почав плакати.

***

Наступного дня мені прийшло повідомлення з самого ранку від мого фотографа на студії. Я відкрила його, швидко пробігла очима по екрану і широко посміхнулася. Виявляється, шт всі ті фото, які ми робили останні два місяці підуть в журнал одного світового бренду і я буду виступати, як модель. На мені буде одяг, який будуть купувати, там будуть відомі марки одягу. Це ж така прекрасна новина! А сьогодні в одному великому магазині посеред центра Києву відбудеться відкриття магазину, там буде небагато речей, а в основному лише мої фото з одягом, щоб покупці змогли прийти наступного дня та придбати його. В мене одразу з'явилася ідея піду туди з Перскоттом на побачення, аби він побачив над чим я працювала.

- Доню, ти вже прокинулася? - долинув голос тата з кухні.

Так не звично прокидатися і розуміти, що ти тут не сама. Але це приємно відчуття.

- Так! - крикнула у відповідь і застелила ліжко.

- Переодягаюся та біжи на кухню снідати!

- Ем...Гаразд!

Я швидко переодягнулася та привела себе в порядок. Пішла на кухню і побачила, як тато гарно викладав млинці на тарілку.

- Привіт. - я поцілувала його в щічку. - Як смачно пахне!

- Готував за маминим рецептом. - підморгув.

- Не варто було, я й сама могла приготувати.

- Доню. - перебив мене батько та суворо поглянув у очі. - Я не кожного дня можу готувати тобі сніданок та дивитися, як ти його смакуєш, тому дай мені цю можливість.

- Звісно. - кивнула я та сіла за стіл.

Така його позиція мене дещо здивувала, адже коли ми всі жили разом: я мама і тато, то батько зовсім не готував. Цим займалися або я, або мамо, але не він. Схоже він змінився чи точніше кажучи, події змінили нас усіх.

- Налітай.

Батько поставив переді мною тарілку з запашними млинцями та чорничним варенням і я швидко накинулася на цю смакоту.

- Це щось неймовірне! - захоплено сказала я та поклала до рота ще шматок. - А ше ті навшившя шошувати? - запитала я з повним ротом.

- Спочатку пережуй, а потім говори. - з посмішкою сказав тато та сів навпроти.

Я швидко все пережуваласія та повторила питання:

- Де ти навчився готувати?

- Після...трагедії, яка сталася з твоєю мамою я переосмислив життя і зрозумів, що готувати не так і погано або соромно. - заговорив тато. Я уважно слухала, не забуваючи їсти сніданок. - І потихеньку вчився готувати, адже знав, що рано чи пізно, але це вміння мені знадобиться. І як бачиш, не прогадав. 

Я кивнула та подивилася у вікно. Вже було сонячно, хоча відчувалася низька температура.

- Я сьогодні йду на побачення з Перскоттом. - розповіла тату.

Він кивнув та посміхнувся.

- Цей хлопець мені сподобався. Відповідальний і видно, що кохає тебе. - щиро сказав тато, а я сором'язливо відвела погляд.

Досі не віриться, що все це відбувається зі мною. Що мене змогли покохати настільки сильно, як і я. Це все таке прекрасне, це такий момент, який не хочеться руйнувати.

- Піду збиратися.

Швидко помила тарілку та пішла у свою кімнату. Годинник показував першу годину дня, тому варто поспішити. Так як на вулиці прохолодно я одягнула чорні широкі джинси, білий топ зверху накинула жовтий піджак та такого ж кольору кросівки і сумка. Волосся обережно розпустила вільними пасмами, а з макіяжу зробила легкий нюд. Супер. Посміхнулася своєму відображенню в дзеркалі і вийшла з квартири, якраз о третій. Перскотт вже чека на мене, бо ще у вікнах квартири я побачила його авто. Сподіваюся він не заперечуватиме, якщо я оберу місце побачення.

- Приві-іт. - посміхнулася я та поцілувала свого хлопця, сівши на переднє сидіння поруч з місцем водія.

- Радий тебе побачити. - щиро сказав Скотт та взяв мене за руку. - Тож я підготував класне місце, там має тобі сподобатися.

- О, щодо цього...Ти не будеш проти, якщо ми спочатку поїдемо на мою локацію для побачення, а потім твою? - загадково запитала я. Перскотт здивовано вигнув брову.

- Що ти вже там підготувала?

- Сюрприз. - підморгнула йому.

- Ну гаразд, куди їхати?

- Супер! - задоволено вигукнула я. - Отже, треба їхати до центру Києва, там є великий торгівельний центр.

- Знаю.

- От туди ми і прямуємо.

- Тобі потрібно щось купити? - нахмурив брови мій хлопець і завів авто.

- Ні. - закотила очі. - Це дещо інше. Потім зрозумієш.

Ми їхали не довго, при цьому розмовляли про все на світі. Вкотре впевнююся, що правильно зробила, коли впустила у своє серце цього американця, який так мене дратував. Варто лише згадати нашу першу зустріч, коли він мені одразу ж запропонував пригнути до нього в ліжко. Хто ж знав, що потім ми будемо такі щасливі разом.

- Приїхали. - раптом промовив мій хлопець.

Я поглянула у вікно. Ох, так швидко приїхали!

- Ходімо.

Я вийшла з авто і обережно поправила волосся, яке від сидіння трохи необережно лежало на плечах.

- Ти і так красуня. - поцілував мене Перскотт.

- Вірю тобі. - посміхнулася та взяла його за руку.

- То веди мене. - прошепотіла він. Мені сподобалося як ці слова звучали з його уст.

Ми дійшли всередину цього великого торгівельного центру. Повсюди лунала музика і ходило багато людей, ох не сильно люблю такі людяні місця, але нічого не зробиш. Ми підійнялися ліфтом на третій поверх і на нас одразу дивився потрібний магазин. Він мав назву «Sophistication and fashion» (переклад з англ. Вишуканість та мода). Перскотт простежив за моїм поглядом і уважно подивився на цей магазин.

- То ми все ж приїхали тобі курити щось? - прискіпливо поцікавився він, а я закотила очі.

- Ні!

Ми пройшли всередину і я одразу побачила купу своїх фото, де на мене дивилася сама я у гарному одязі. Підійшла до першого стенду. Гарна вечірня сукня зеленого кольору до підлоги, яка прилягає до тіла і має невеличкий поясочок на талії, який підкреслює її. Поглянула на Скотта, який нарешті зрозумів чому ми саме тут, він дивився на мої фото, а потім перевів погляд на мене. Я широко йому посміхнулася.

- Це твій магазин? - запитав він мене, а я голосно засміялася.

- Ні, ти що? Звісно, ні, але я виступаю тут моделлю на якій весь одяг цього магазину. Ось, поглянь. - я показала на цю зелену сукню, а потім на моє фото над нею.

- Оу... - розуміюче кивнув мій хлопець. - Тепер зрозуміло.

- Сьогодні в них день відкриття, тому я і хотіла приїхати сюди. - пояснила.

Перскотт пішов далі одягати мої фото. Мені було приємно, що він так з посмішкою дивився на кожне з них. А я одягнула уважно приміщення і раптом помітила одну дуже знайому мені людину. Швидко поправила волосся та одяг і пішла до неї з широкою та щирою посмішкою.

- Мерлін, це ти? - перепитала я.

Дівчина з чорним волоссям, гарною осанкою та високим зростом, яка була значно вище багатьох чоловіків у цьому приміщенні поглянула на мене своїми зеленими очима. Спочатку нахмурила брови, а потім почала впізнавати мене і посмішка осяяла її ідеальне обличчя.

- Розалія! - вона обійняла мене. - Така рада тебе бачити!

- Я теж!

- Брендоне, познайомся. - звернулася Мерлін до чоловіка, який стояв поруч, він був вишукано вдягнений і мав гарну посмішку. - Це Розалія -  обличчя мого магазину, а це Брендон - той, хто вкрав моє серденько.

- Ну не перебільшуй. - чоловік ніжно взяв її за руку та поглянув на мене. - Ви така ж гарна, як і на усіх цих фото.

- Дуже дякую! - щиро посміхнулася я. - Рада знайомству.

- Я також. - Брендон поцілував мою руку та поглянув на Мерлін.

- Сьогодні вже стільки всього ми встигли продати, хоча магазин лише відкрився і це не весь товар. - заговорила дівчина та посміхнулася. - А я хвилювалася, що мій перший магазин може зазнати краху. Це все завдяки тобі, Розо, адже багато хто зупиняється поглядом на твоїм фото.

- Оу, дякую велике. - я сором'язливо відвела погляд. - Але впевнена, що це завдяки такому прекрасному одягу. Він ідеально підходить до будь-якого кольору волосся чи фігури.

Мерлін впевнено, але водночас сором'язливо посміхнулася.

- Ну це теж так.

Ми засміялися, а потім я відчула чиїсь руки на своїй талії. Одразу зрозуміла, хто це, тому посміхнулася.

- Мерлін, Брендоне, - ці двоє уважно стежили за Перскоттом, який дивився на них так само пильно. - Прошу знайомитися, це Перскотт - мій хлопець. А це Мерлін - власниця цього магазину і її молодий чоловік. - представила я.

- О то от, хто зміг покорити нашу пані. - посміхнулася Мерлін. - Приємно познайомитися.

- Мені також. - впевнено посміхнувся Перскотт, поцілував руку Мерлін і потиснув Брендону.

- Ви вибачте нас, але нам потрібно працювати. Гарного дня! - попрощався Брендон, а за ним і Мерлін.

- Звісно, вам теж! - посміхнулася та обійняла дівчину.

- Хлопець такий гарний і явно кохає тебе, не втрать його. - прошепотіла мені на вухо Мерлін, аби почула лише я.

Це вже друга людина за день каже мені таке. Невже це аж так помітно?

- Не втрачу. - прошепотіла у відповідь, тоді Мерлін відсторонилася і пішов, помахавши нам ще раз на прощання.

- А тепер ти готова до мого сюрпризу? - звернувся до мене Перскотт та поклав руки на талію.

Я поклала свою руки йому на плечі і загадково поглянула у стелю.

- Не зна-аю. - почала дражнити його. - Але думаю, що так!

- Тоді ходімо, моя трояндо.

Ми вийшли з магазину і з торгівельного центру. Сіли в авто, я всіляко намагалася вивідати куди ми їдемо або хоча б якийсь натяк, але Перскотт вперто мовчав, лише загадково посміхався. Ох, ну випробовує моє терпіння! Тому мені лишалося лише дивитися у вікно і спостерігати, як краєвид будинків змінився на ліс. Він що, вбити мене вирішив?

- Якщо ти хочеш мене вбити, то краще цього не роби. - пожартувала я.

- Я подумаю. - підморгнув мені та уважно дивився на дорогу.

Раптом посеред лісу Перскотт зупинився і я уважно оглянула місцевість. Ліс, але попереду була гарно ділянка з прекрасним видом на гори. Можливо ми будемо дивитися на краєвид?

- Ходімо. - хлопець вийшов з авто і допоміг мені.

Він дістав з багажника кошик і я зрозуміла, що це має бути пікнік. Ми пішли на ту ділянку, яка була суцільною травою з гарним видом на гори. Все ж добре, що я одягнула штани, а не сукню, бо в ній було б не так зручно. Перскотт поклав великий плед, я сіла на нього і допомогло діставати їжу з кошика. Там були фрукти, круасани, термос з вочевидь чаєм, пончики, сендвіч.

- Багато ж ти їжі з собою взяв. - посміхнулася я.

- Щось справді забагато. - визнав Скотт.

Ми сіли на плед і просто насолоджувалися краєвидом, смакували їжею і говорили на різні теми. Але раптом я згадала те про що давно хотіла поговорити з ним.

- Перскотт, - хлопець поглянув на мене, тримаючи у руках шматочок яблука. - Як скоро ти маєш летіти назад до Америки?