Глава 28
Розалія
Одягаю чорну вільну сукню до колін, зверху бежеве пальто та такого ж кольору не високі підбори. Волосся розпускаю і наношу легкий макіяж. Зараз я збираюся йти в університет, а після нього на мене чекатиме зустріч з татом та його знайомство з Перскоттом. Це для мене є хвилюючою подією.
- Я вже чекаю на тебе. - сказав у слухавку голос Перскотта.
- Я виходжу. - промовила та вийшла з квартири, зачинивши її.
Спустилася на перший поверх та вийшла з під'їзду. Одразу побачила усміхненого Скотта, який миттю пішов до мене та міцно обійняв, щойно я потрапила в тенета його ніжних рук. Поцілувала його.
- Я так скучив за тобою. - поцілував він мене ще раз. Я й була не проти.
- Але ж ми бачилися вчора! - посміхнулася я.
Все ж ми припинили цілуватися та обійматися і пішли нарешті в сторону університету. Сьогодні мали бути одні з найцікавіших пар, тому я не переймалася через те, чим буду займатися на ну дуже нудних лекціях.
- Аж учора! Це давно!
Я закотила очі.
- Слухай...вчора приїхав мій тато і сьогодні він переїде до мене. - почала говорити я. Мій хлопець уважно слухав. - Чи не хотів би ти познайомитися з ним?
- Ти пропонуєш мені познайомитися з твоїм батьком, як твій хлопець і твій батько, так? - перепитав.
Я спокійно кивнула, хоча сама трохи хвилювалася через це. Знайомство з батьками...Це завжди важливо і хвилююче для будь-якої пари.
- Взагалі я починаю вже хвилюватися, але не проти. - хлопець стиснув мою руку. - Сподіваюся він прийме мене.
- Нехай тільки спробує не прийняти! - пожартувала я, а Перскотт розслабився після цих слів.
Вочевидь йому справді важливо, що скаже мій батько про нього. Але навіть, якщо щось погане або навіть заборонить стосунки, я не буду його слухати, адже це моє життя. До того ж я щаслива наразі. Не зважаючи на Артема, який ніяк не відчепиться, проте в мене є кохання, яке змогло відродити в мені стару мене - та, яка була ніжною і без грубості (звісно, з цим ще треба попрацювати).
- О, привіт! - поруч з нами опинився Кирило.
Він дав "п'ять" Перскотту та обійняв мене. Хлопець помітно схуднув від того де, як ми повернулися з Лос-Анджелесу.
- Радий вас бачити. - промовив він.
- Ми теж. Як ти? - поцікавилася одразу я.
- Все чудово. На ці вихідні планую поїздку до Карпат з сім'єю. Має бути цікаво. - розповів Кирило.
- Та точно. - погодився Перскотт. Ми прямували до університету. - У Карпатах класно. Але що там робити, коли немає снігу?
- Просто гуляти та насолоджуватися горами. Я це люблю. - пояснив Кирило.
- А Марина? Як вона, взагалі? - запитала я, бо щось давно вже від неї нічого не чути.
Кирило подивився на мене та закотив очі.
- Після того, як ми повернулися сюди, вона постійно ходить повсюди поруч з Макаром. Адже тут немає Лілії, яка б їй заважала.
Я здивовано відвела погляд. Марина схоже зійшла з розуму з тим "коханням до Макара". Мені вже це здається радше на залежність. Але це не моя справа, тому я не буду встрявати. Ми дійшли в університет і розійшлися по своїм аудиторіям. Я зайшов до своєї під номером сорок вісім. Студентів вже було чимало, адже до початку пари лише дві хвилину. На одному з останніх рядів сидів Мак, я пішла до нього.
- Привітик. - привіталася та незграбно обійняла друга.
- Привіт. - доволі сумно сказав він.
Вигнула брову.
- Що сталося? Чому такий сумний? - одразу запитала я, сіла поруч та уважно подивилася на нього.
- Як що? - трохи роздратовано та голосно сказав він, що деякі одногрупники подивилися на нас. - Вибач. - тихіше додав друг. - Розумієш...все складно. Ця відстані між нами з Лілією мене вбиває. Я не можу так! Схоже кохання за відстані це не для мене. - Макар понуро опустив голову.
- Але що в цьому такого? - запитала.
- Я не можу торкнутися її, не знаю, що вона там робить і з ким. Проте Лілія спокійно відноситься до цієї ситуації. Вона каже, що не варто перейматися через це, адже тут нічого страшного немає.
- Макар, вся справа в тому, що Лілія довіряє тобі. - почала пояснювати я. Друг уважно слухав та дивився на мене. - Вона довіряє тобі і вірить, що ти їй не зрадиш. А ти ж не довіряєш їй...
- Я довіряю! - перебив мене Макар.
- Але якби так, то ти б не хвилювався чи зрадить вона тобі так сильно. - заперечила я.
Макар задумався над цим і всю пару не говорив зі мною. Ох...Не уявляю як їм складно на відстані. Проте...я одразу згадала, що зовсім скоро Перскотт теж має повертатися до свого рідного міста в Америці. Чорт! Я й забула про це...Але як скоро це має трапитися? Ми навіть не говорили про це. Мабуть через те, що нам не сильно приємна ця тема, адже це означатиме певну щілину в наших стосунках.
- Макар, ти куди? - запитала після пари, коли друг почав дуже швидко збирати речі.
- Маю подзвонити до Лілії! - пояснив він та вийшов з аудиторії.
Після початку їхніх стосунків з блондинкою він так змінився. Але я не менше. Вийшла з аудиторії і мене одразу зустрів мій принц. Хлопець поцілував мене.
- Як минула пара?
- Без тебе було нудно.
- Не сумніваюся, трояндо.
- Ходімо в кав'ярню? - запитала я.
- Давай. - знизив плечима Скотт та взяв мене за руку.
***
Пари було завершено і ми з Перскоттом разом ішли до мене додому, адже зараз відбудеться важлива подія в наших стосунках. Знайомство з моїм татом. Хотіла б я сказати "знайомство з батьками", але моя мати померла в той день, коли ми з Артемом розлучилися. Я була розбита, але змогла зібрати себе та почати жити далі. Наразі ж у мене є тато і я дякую Богові, що він не забрав і його.
- Хвилюєшся? - поцікавилася я у свого хлопця, який і так від нервування постійно стискав мою руку.
- Є таке. - нервово кивнув він.
- Агов! - я зупинилася та уважно спрямувала свій погляд в його очі, аби він побачив, що все гаразд. - Не варто хвилюватися. Це лише знайомство з моїм батьком. Від його слів нічого не зміниться.
- Я це розумію, але хочу справити хороше враження.
- І ти це зробиш. - посміхнулася заспокійливо. - Я не сумніваюся у тобі.
- Справді?
- Так.
Хлопець кивнув і ми пішли далі. Я рада, що змогла хоч трохи заспокоїти його.
Ми дійшли до під'їзду та підійнялася на потрібних поверх. Я відчинила двері і ми увійшли у квартиру. Тато мав приїхати з хвилини на хвилину, бо я написала йому час, коли пари завершаться і я буду вдома. Тож...лишилося чекати, але я захотіла приготувати щось смачне на вечерю.
- Не хочеш допомогти мені з приготуванням пасти на вечерю? - запитала я у Скотта, який знімав взуття.
Пройшла на кухню, спочатку помила руки, а потім почала діставати потрібні інгредієнти для приготування смачної вечері.
- Звісно хочу! - почувся голос мого хлопця.
Я посміхнулася. Що ж ще приготувати до пасти? Тато сильно любить салат «Цезар», тому приготую і його.
- Що робити? - на кухню зійшов Перскотт.
- Для початку помити руки.
- Оке-ей.
Хлопець швидко з цим упорався, а потім ми разом почали готуватися. Ну, як готувати, в основному ми цілувалися, але це не так важливо. Головне, що в нас була готова паста і салат, а тато ще досі не було. Де це він затримується? Ми вже розставили тарілки на стіл і тут пролунав дзвінок у двері. Я швидко глянула в дзеркало на те, як виглядаю, кивнула Перскотту і пішла відчиняти двері. Серце забилося трохи швидше, адже я зрозуміла, що скучила за батьком. Так, ми мало спілкуємося, але ми єдині лишилися один в одного і я люблю його попри всі недоліки. Відчинила двері і побачила усміхненого тата, поруч стояли його валізи, сам він був одягнений у сорочку та штани.
- Доню... - тато обійняв мене і я занурилася в такі рідні обійми.
Як же мені його не вистачало! Цього батьківського тепла. Сльози зібралися в кутку очей, одна, а потім і дві сльози потекли щоками.
- Я так сумувала. - прошепотіла я.
- Я теж. - тато поцілував мене у щічку та відсторонився. - Як ти виросла! Тебе не впізнати! Стала такою красунею.
- Дякую. - посміхнулася я та витерла сльози.
- Як у тебе справи тут? - запитав батько та заніс валізи у квартиру.
- Доволі непогано. Ходжу на навчання, займаюся моделінгом і в мене з'явився хлопець, якого я сильно кохаю. - розповіла батькові.
На останніх словах він здивовано перевів погляд на мене та вигнув одну брову. Проте, дивився на мене з посмішкою.
- Та невже?
- Так. - кивнула я. - Пішли на кухню. Ми з ним приготували твою улюблену пасту та салат.
- Ну ходімо поглянемо, хто ж це.
Я пройшла на кухню та підморгнула Перскотту, який швидко встав зі стільця. Підійшов до нього та взяла за руку, стиснула її, аби показати, що я поруч.
- Добрий день, пане Ізотов. - Перскотт перший зробив крок до мого батька та простягнув руку для потиснення.
Батько довго оглядав мого хлопця, що я сама починала нервувати.
- Вітаю у нашій сім'ї. - врешті промовив тато та потиснув руку моєму хлопцеві.
Я та Перскотт помітно розслабилися, а хлопець ще й видихнув. Ох, або, любить пограти на нервах!
- Прошу за стіл! - сказала я та показала руками на страви.
- Як смачно пахне! - промовив тато та сів за своє місце.
Ми ж Перскоттом сіли поруч та почали накладати собі їжі. Була тиша, але я розуміла, що варто починати розмову.
- Чому ти не казав, що приїдеш? - запитала я у тато, поклавши до рота шматочок помідору.
- З'явилися справи і я зробити тобі сюрприз. - посміхнувся батько.
- І ти це зробив. - кивнула.
- Що ж, як тебе звати і розкажи щось про себе. Не кожен хлопець може змусити так сяяти мою доньку. - звернувся тато до Перскотта.
Той вирівнявся та взяв мене за руку.
- Мене звати Перскотт. - почав він. Тато трохи здивувався почувши таке ім'я. - Я з Америки і там живу. Тут опинився через те, що маю провести певне обслідування університету, аби перевірити чи він підходить для майбутнього обміну студентами з американським університетом.
- Тобто через певний час ти матимеш повертатися до своєї Америки? - уточнив батько.
- Взагалі так. - стримано відповів мій хлопець.
- Ага, і покинеш мою доньку тут, я правильно розумію? - продовжував прискіпуватися батько.
Я відчула, як напружився Перскотт, та й сама я не надто була задоволена розмовою.
- Тато! - трохи суворо сказала я.
- Розо, але сама подумай, це звучить саме так!
- Я розумію, що маю залишити Розу на певний час тут, а сам повернутися до Америки. - Перскотт зібрався з силами і взяв розмову у свої руки. - Проте, я обов'язково повернуся сюди або Роза переїде до мене. З цим проблем не буде, адже я справді занадто сильно покохав Вашу доньку.
Тато був задоволений відповіддю, тому він посміхнувся та кивнув.
- Я радий, що моя донька обрала тебе. Ти непоганий супутник по життю. - виніс свій висновок батько.
Я вдруге за день розслабилася після сильного напруження. Вже ж тато добре грає на нервах і йому це подобається. Але зараз я була рада, що мій тато знайшов спільну мову з Перскотт і зараз вони вже вдвох обговорювали якийсь матч футболу. Хлопці, такі хлопці!
Одягаю чорну вільну сукню до колін, зверху бежеве пальто та такого ж кольору не високі підбори. Волосся розпускаю і наношу легкий макіяж. Зараз я збираюся йти в університет, а після нього на мене чекатиме зустріч з татом та його знайомство з Перскоттом. Це для мене є хвилюючою подією.
- Я вже чекаю на тебе. - сказав у слухавку голос Перскотта.
- Я виходжу. - промовила та вийшла з квартири, зачинивши її.
Спустилася на перший поверх та вийшла з під'їзду. Одразу побачила усміхненого Скотта, який миттю пішов до мене та міцно обійняв, щойно я потрапила в тенета його ніжних рук. Поцілувала його.
- Я так скучив за тобою. - поцілував він мене ще раз. Я й була не проти.
- Але ж ми бачилися вчора! - посміхнулася я.
Все ж ми припинили цілуватися та обійматися і пішли нарешті в сторону університету. Сьогодні мали бути одні з найцікавіших пар, тому я не переймалася через те, чим буду займатися на ну дуже нудних лекціях.
- Аж учора! Це давно!
Я закотила очі.
- Слухай...вчора приїхав мій тато і сьогодні він переїде до мене. - почала говорити я. Мій хлопець уважно слухав. - Чи не хотів би ти познайомитися з ним?
- Ти пропонуєш мені познайомитися з твоїм батьком, як твій хлопець і твій батько, так? - перепитав.
Я спокійно кивнула, хоча сама трохи хвилювалася через це. Знайомство з батьками...Це завжди важливо і хвилююче для будь-якої пари.
- Взагалі я починаю вже хвилюватися, але не проти. - хлопець стиснув мою руку. - Сподіваюся він прийме мене.
- Нехай тільки спробує не прийняти! - пожартувала я, а Перскотт розслабився після цих слів.
Вочевидь йому справді важливо, що скаже мій батько про нього. Але навіть, якщо щось погане або навіть заборонить стосунки, я не буду його слухати, адже це моє життя. До того ж я щаслива наразі. Не зважаючи на Артема, який ніяк не відчепиться, проте в мене є кохання, яке змогло відродити в мені стару мене - та, яка була ніжною і без грубості (звісно, з цим ще треба попрацювати).
- О, привіт! - поруч з нами опинився Кирило.
Він дав "п'ять" Перскотту та обійняв мене. Хлопець помітно схуднув від того де, як ми повернулися з Лос-Анджелесу.
- Радий вас бачити. - промовив він.
- Ми теж. Як ти? - поцікавилася одразу я.
- Все чудово. На ці вихідні планую поїздку до Карпат з сім'єю. Має бути цікаво. - розповів Кирило.
- Та точно. - погодився Перскотт. Ми прямували до університету. - У Карпатах класно. Але що там робити, коли немає снігу?
- Просто гуляти та насолоджуватися горами. Я це люблю. - пояснив Кирило.
- А Марина? Як вона, взагалі? - запитала я, бо щось давно вже від неї нічого не чути.
Кирило подивився на мене та закотив очі.
- Після того, як ми повернулися сюди, вона постійно ходить повсюди поруч з Макаром. Адже тут немає Лілії, яка б їй заважала.
Я здивовано відвела погляд. Марина схоже зійшла з розуму з тим "коханням до Макара". Мені вже це здається радше на залежність. Але це не моя справа, тому я не буду встрявати. Ми дійшли в університет і розійшлися по своїм аудиторіям. Я зайшов до своєї під номером сорок вісім. Студентів вже було чимало, адже до початку пари лише дві хвилину. На одному з останніх рядів сидів Мак, я пішла до нього.
- Привітик. - привіталася та незграбно обійняла друга.
- Привіт. - доволі сумно сказав він.
Вигнула брову.
- Що сталося? Чому такий сумний? - одразу запитала я, сіла поруч та уважно подивилася на нього.
- Як що? - трохи роздратовано та голосно сказав він, що деякі одногрупники подивилися на нас. - Вибач. - тихіше додав друг. - Розумієш...все складно. Ця відстані між нами з Лілією мене вбиває. Я не можу так! Схоже кохання за відстані це не для мене. - Макар понуро опустив голову.
- Але що в цьому такого? - запитала.
- Я не можу торкнутися її, не знаю, що вона там робить і з ким. Проте Лілія спокійно відноситься до цієї ситуації. Вона каже, що не варто перейматися через це, адже тут нічого страшного немає.
- Макар, вся справа в тому, що Лілія довіряє тобі. - почала пояснювати я. Друг уважно слухав та дивився на мене. - Вона довіряє тобі і вірить, що ти їй не зрадиш. А ти ж не довіряєш їй...
- Я довіряю! - перебив мене Макар.
- Але якби так, то ти б не хвилювався чи зрадить вона тобі так сильно. - заперечила я.
Макар задумався над цим і всю пару не говорив зі мною. Ох...Не уявляю як їм складно на відстані. Проте...я одразу згадала, що зовсім скоро Перскотт теж має повертатися до свого рідного міста в Америці. Чорт! Я й забула про це...Але як скоро це має трапитися? Ми навіть не говорили про це. Мабуть через те, що нам не сильно приємна ця тема, адже це означатиме певну щілину в наших стосунках.
- Макар, ти куди? - запитала після пари, коли друг почав дуже швидко збирати речі.
- Маю подзвонити до Лілії! - пояснив він та вийшов з аудиторії.
Після початку їхніх стосунків з блондинкою він так змінився. Але я не менше. Вийшла з аудиторії і мене одразу зустрів мій принц. Хлопець поцілував мене.
- Як минула пара?
- Без тебе було нудно.
- Не сумніваюся, трояндо.
- Ходімо в кав'ярню? - запитала я.
- Давай. - знизив плечима Скотт та взяв мене за руку.
***
Пари було завершено і ми з Перскоттом разом ішли до мене додому, адже зараз відбудеться важлива подія в наших стосунках. Знайомство з моїм татом. Хотіла б я сказати "знайомство з батьками", але моя мати померла в той день, коли ми з Артемом розлучилися. Я була розбита, але змогла зібрати себе та почати жити далі. Наразі ж у мене є тато і я дякую Богові, що він не забрав і його.
- Хвилюєшся? - поцікавилася я у свого хлопця, який і так від нервування постійно стискав мою руку.
- Є таке. - нервово кивнув він.
- Агов! - я зупинилася та уважно спрямувала свій погляд в його очі, аби він побачив, що все гаразд. - Не варто хвилюватися. Це лише знайомство з моїм батьком. Від його слів нічого не зміниться.
- Я це розумію, але хочу справити хороше враження.
- І ти це зробиш. - посміхнулася заспокійливо. - Я не сумніваюся у тобі.
- Справді?
- Так.
Хлопець кивнув і ми пішли далі. Я рада, що змогла хоч трохи заспокоїти його.
Ми дійшли до під'їзду та підійнялася на потрібних поверх. Я відчинила двері і ми увійшли у квартиру. Тато мав приїхати з хвилини на хвилину, бо я написала йому час, коли пари завершаться і я буду вдома. Тож...лишилося чекати, але я захотіла приготувати щось смачне на вечерю.
- Не хочеш допомогти мені з приготуванням пасти на вечерю? - запитала я у Скотта, який знімав взуття.
Пройшла на кухню, спочатку помила руки, а потім почала діставати потрібні інгредієнти для приготування смачної вечері.
- Звісно хочу! - почувся голос мого хлопця.
Я посміхнулася. Що ж ще приготувати до пасти? Тато сильно любить салат «Цезар», тому приготую і його.
- Що робити? - на кухню зійшов Перскотт.
- Для початку помити руки.
- Оке-ей.
Хлопець швидко з цим упорався, а потім ми разом почали готуватися. Ну, як готувати, в основному ми цілувалися, але це не так важливо. Головне, що в нас була готова паста і салат, а тато ще досі не було. Де це він затримується? Ми вже розставили тарілки на стіл і тут пролунав дзвінок у двері. Я швидко глянула в дзеркало на те, як виглядаю, кивнула Перскотту і пішла відчиняти двері. Серце забилося трохи швидше, адже я зрозуміла, що скучила за батьком. Так, ми мало спілкуємося, але ми єдині лишилися один в одного і я люблю його попри всі недоліки. Відчинила двері і побачила усміхненого тата, поруч стояли його валізи, сам він був одягнений у сорочку та штани.
- Доню... - тато обійняв мене і я занурилася в такі рідні обійми.
Як же мені його не вистачало! Цього батьківського тепла. Сльози зібралися в кутку очей, одна, а потім і дві сльози потекли щоками.
- Я так сумувала. - прошепотіла я.
- Я теж. - тато поцілував мене у щічку та відсторонився. - Як ти виросла! Тебе не впізнати! Стала такою красунею.
- Дякую. - посміхнулася я та витерла сльози.
- Як у тебе справи тут? - запитав батько та заніс валізи у квартиру.
- Доволі непогано. Ходжу на навчання, займаюся моделінгом і в мене з'явився хлопець, якого я сильно кохаю. - розповіла батькові.
На останніх словах він здивовано перевів погляд на мене та вигнув одну брову. Проте, дивився на мене з посмішкою.
- Та невже?
- Так. - кивнула я. - Пішли на кухню. Ми з ним приготували твою улюблену пасту та салат.
- Ну ходімо поглянемо, хто ж це.
Я пройшла на кухню та підморгнула Перскотту, який швидко встав зі стільця. Підійшов до нього та взяла за руку, стиснула її, аби показати, що я поруч.
- Добрий день, пане Ізотов. - Перскотт перший зробив крок до мого батька та простягнув руку для потиснення.
Батько довго оглядав мого хлопця, що я сама починала нервувати.
- Вітаю у нашій сім'ї. - врешті промовив тато та потиснув руку моєму хлопцеві.
Я та Перскотт помітно розслабилися, а хлопець ще й видихнув. Ох, або, любить пограти на нервах!
- Прошу за стіл! - сказала я та показала руками на страви.
- Як смачно пахне! - промовив тато та сів за своє місце.
Ми ж Перскоттом сіли поруч та почали накладати собі їжі. Була тиша, але я розуміла, що варто починати розмову.
- Чому ти не казав, що приїдеш? - запитала я у тато, поклавши до рота шматочок помідору.
- З'явилися справи і я зробити тобі сюрприз. - посміхнувся батько.
- І ти це зробив. - кивнула.
- Що ж, як тебе звати і розкажи щось про себе. Не кожен хлопець може змусити так сяяти мою доньку. - звернувся тато до Перскотта.
Той вирівнявся та взяв мене за руку.
- Мене звати Перскотт. - почав він. Тато трохи здивувався почувши таке ім'я. - Я з Америки і там живу. Тут опинився через те, що маю провести певне обслідування університету, аби перевірити чи він підходить для майбутнього обміну студентами з американським університетом.
- Тобто через певний час ти матимеш повертатися до своєї Америки? - уточнив батько.
- Взагалі так. - стримано відповів мій хлопець.
- Ага, і покинеш мою доньку тут, я правильно розумію? - продовжував прискіпуватися батько.
Я відчула, як напружився Перскотт, та й сама я не надто була задоволена розмовою.
- Тато! - трохи суворо сказала я.
- Розо, але сама подумай, це звучить саме так!
- Я розумію, що маю залишити Розу на певний час тут, а сам повернутися до Америки. - Перскотт зібрався з силами і взяв розмову у свої руки. - Проте, я обов'язково повернуся сюди або Роза переїде до мене. З цим проблем не буде, адже я справді занадто сильно покохав Вашу доньку.
Тато був задоволений відповіддю, тому він посміхнувся та кивнув.
- Я радий, що моя донька обрала тебе. Ти непоганий супутник по життю. - виніс свій висновок батько.
Я вдруге за день розслабилася після сильного напруження. Вже ж тато добре грає на нервах і йому це подобається. Але зараз я була рада, що мій тато знайшов спільну мову з Перскотт і зараз вони вже вдвох обговорювали якийсь матч футболу. Хлопці, такі хлопці!
Коментарі