Розалія

Хотілося виглядати особливою. Такою, аби справді сподобатися Перскотту. Тому не дивно, що лише сукню я обирала сорок хвилин. Переміряла купу варіантів, але все ж зупинилася на білій сукні, яка вільно спадала трохи нижче колір на тоненьких шлейках. Білі підбори, чорна сумка доповнили цей образ. Господи, чому ж я так хвилююся? Перед екзаменом не хвилювалася так сильно, як це відбувається зараз! Це ж звичайне побачення...Хоча кого я обманюю. Незвичайне. Це побачення з хлопцем, який мені небайдужий. 
Через годину я поглянула на годинник і усвідомила, що час іти. Ще раз швидко глянула на себе в дзеркало і нервово поправила пасмо волосся, яке неслухняно вилізло з-під зачіски. Фух, успіхів!

Спустилася на перший поверх, вийшла з готелю і одразу побачила свого принца. Він стояв біля шикарного авто, одягнений у сорочку, туфлі та штани, які вдало підкреслювали його міцне тіло. Його посмішка осяювала мене, а очі дивилися то на мої губи, то на очі, то на мій образ. Було приємно, що він не міг відвести погляду від мене. Я порятувала до нього на крилах щастя.

- Привіт. - посміхнулася, щойно підійшла до нього. Одразу припала до його м'яких губ у солодкому поцілунку. - Рада тебе бачити.

- Та невже? - лукаво подивився на мене. - Думав, що не дочекаюся від тебе цих слів. Виявляється потрібно було просто поцілувати тебе. - підморгнув мені, я легенько вдарила його.

- Все ж ти ще той придурок. - закотила очі я, але при цьому посміхалася.

- Прошу до авто. - він відчинив дверцята і я сіла поруч з водійським сидінням.

Обожнюю їздити на авто по нічому або вечірньому Лос-Анджелесі. Це місто таке прекрасне, таке магічне, сповнене особливої атмосфери.

- То ти скажеш, куди ми їдемо? - одразу запитала, щойно хлопець сів у машину.

Він нічого не відповів, лише загадково посміхнувся та завів двигун. Авто поїхало.

- Ти виглядаєш просто неймовірно. - тихо сказав Перскотт, я здивовано глянула на нього, хоча мені було дуже приємно.

- Чому ти помітив це лише зараз?

- Не знаю. - знищив плечима. - Насправді, я бачу це завжди. Ти весь час така прекрасна, трояндо.

Ця його "троянда" стала такою приємною. Зараз я розумію, що це звернення змушую метеликів у моєму животі влаштувати вальс.

Їхали ми зовсім не довго. Буквально хвилин десять. Всю дорогу ми говорили про якісь дрібниця, але саме такі моменти запам'ятаються - коли ти просто насолоджуєшся моментом і при цьому не намагаєшся комусь сподобатися чи навпаки.

- Приїхали.

- Так швидко? - я вигнула брову і подивилася у вікно, аби оцінити обстановку.

Нічого незвичного я не помітила. Звичайна будівля, вкрита вогниками, бо починало темніти. Спочатку я подумала, що це щось типу ресторану, але варто мені лише зайти туди.

- Ходімо.

Перскотт відчинив дверцята та допоміг мені вийти. Я торкнулася його долоні і одразу стало приємно, спокійно і так затишно. Немов я знайшла того, кого шукала так довго. Посміхнулася йому і ми пішли всередину. Це виявився далеко не ресторан. Все було вкрите склом. Підлога скляна, стіни, стеля - все. Окрім стільців, столів та всього такого. Я не одразу зрозуміла, де ми, але коли побачила стелажі з каблучками, сережками і всією ювеліркою - стало зрозуміло, що ми в ювелірному магазині.

- Ювелірний магазин? - здивувалася я.

- Але ми прийшли сюди не купувати щось. - підморгнув мені Скотт. - Почекай мене тут, будь ласка. - він поцілував мою долоню і пішов до адміністратора.

Я стояла та розглядала все навколо, намагаючись зрозуміти, чому ми можемо бути тут, якщо не купувати щось? Адже це магазин. Проте, розглядання каблучок і скла - мені нічого не дало. Питання стояло все ще не вирішеним. А Перскотт про щось говорив з дівчиною, аж поки та не кивнула. Хлопець посміхнувся мені і підійшов до мене.

- Готуйся. - знову підморгув та взяв за руку.

- Що відбувається? - запитала я, але відповіді, звісно ж, не почула.

Ми попрямували в якесь приміщення. Спочатку зайшли в одні двері, потім пройшли коридором наліво, потім у інші двері, а далі я вже збилася з рахунку. Мене викрасти збираються? Я йшла і чесно не розуміла, що відбувається. І нарешті, останні білі двері, зайшовши в них, я просто відкрила рота від здивування. Стояв один великий стіл на якому лежало купа всіляких предметів, але головне це був якісь два шматочки золота і біля них купа інструментів.

- Ем... - пробурмотіла я, сподіваючись, що Скотт пояснить мені, що взагалі тут має зараз відбуватися.

Він повів мене до цього столу і відсунув один стілець, аби я сіла. Все ж послухалася його, а хлопець сів поруч.

- Отже, настав час розкрити карти. - посміхнувся він. - Ми зараз будемо виробляти самі каблучки один одному.

Сказати, що я здивувалася - це нічого не сказати.

- Виробляти каблучки? - очі немов п'ять копійок.

- Так. - спокійно кивнув хлопець і взяв до рук один шматочок золота та ще якусь штуку. Шкода, що я не розбираюся в усіх цих інструментах. - Я робитиму тобі каблучку, в ти мені.

- Ну я ще не казала тобі «так», а ти й не запитував. - я підморгнула йому та засміялася.

- Колись скажеш. - загадково промовив він. - Ми з татом часто ходили сюди, коли приїжджали у Лос-Анджелес, тому я вмію виготовляти каблучки. Зараз нам потрібно буде відшліфувати цей шматок золота і придати йому форму каблучки. Потім, додати якісь написи чи прикрасити якось цю каблучку за бажанням і відполірувати.

- Ясно, але я не обіцяю, що твоя каблучка буде дуже гарною.

- Не хвилюйся, я тобі допоможу.

Цікаве побачення, не схоже на якісь банальні у вигляді ресторану чи кіно. Виготовити власну каблучку для свого коханого - це ж так класно. Перскотт почав шліфувати мою каблучку, а я взяла до рук цей дивний прилад і спробувала сама, але в мене починало виходити щось не те.

- Допоможеш? - попросила я та глянула в очі хлопця, які прям світилися.

Світилися щастям. Ох, невже це через мене? Хоча напевно в мене так само очі світяться.

- Звісно.

Хлопець підсунувся ближче, поклав свої долоні поверх моїх і почав керувати ними. І справді, починало виходити. Я спостерігала за цим, але насправді намагалася заспокоїтися і не звертати увагу на збите дихання Перскотта. Оу, невже через мене? Це змусило мене посміхнутися і спеціально підсунутися ще ближче.

- Трояндо, що ти... - але наступної миті я накрила його вуста в такому бажаному поцілунку для нас обох.

Хлопець обережно поклав інструмент і притягнув мене ближче. Я сіла йому на коліна і ми продовжували цілуватися, аж поки нам забракло кисню.

- Що ж ти твориш зі мною? - він лукаво посміхнувся.

- Навіть не знаю... - я провела нігтем по його сорочці, потім по руках, шиї.

- Ти провокуєш мене? - вигнув брову Перскотт, при цьому посміхаючись.

- Можливо...

Я ще раз поцілувала його, а потім все ж сіла на своє місце і на цей раз почала сама шліфувати каблучку. Завдяки Перскотту тепер у мене це виходило значно краще.

- Розкажи про себе щось. - попросила я. Хлопець легенько посміхнувся.

- Навіть не знаю, що тобі таке розповісти, аби твоя думка про мене не погіршилася. - пожартував він, я лише знизила плечима.

- Все настільки погано? - вигнула брову, при тому продовжуючи шліфувати каблучку.

- Не те, що погано, але радше нудно. - пояснив Перскотт та відклав інструмент, я тебе відклала його та уважно спостерігала за хлопцем. - Ми з татом часто подорожували Америкою, тому що мені подобалося дізнаватися нові куточки своєї країни. Мама постійно лишалася вдома, іноді їздила з нами, якщо ми їхали ненадовго. - при словах про маму я бачила, як хлопцеві стало сумно. - Вона була хорошою, але...робота для неї понад усе.

- Мені так шкода...

- Ні, не потрібно мене жаліти, я не звинувачую маму. - швидко перебив мене Перскотт та вимушено посміхнувся. - Вона любила мене і досі любить. Ми рідко спілкуємося, але я знаю, що вона часто думає про мене. З татом вони розлучилися, тому це теж є певної перепоною, але мені вже двадцять чотири. - знизив плечима він та продовжив розповідати: - Пам'ятаю, що тато кожного разу, в кожному новому місці, купував мені нові види шоколадок. Обожнюю їх. - він щиро посміхнувся і я підсіла ближче, Перскотт обійняв мене за плечі.

- Не думала, що ти так любиш солодке. - щиро здивувалася я.

- Не все, лише шоколадки та тебе. - хлопець поцілував мене та посміхнувся.

- Я - твоє солодке? - щасливо глянула на нього.

- Аякже!

І ще один поцілунок, потім другий, третій...Проте, ми все ж згадали про каблучки і чесно зізнатися, я вже думала, що ми їх не завершимо. Але минуло буквально дві години безкінечних поцілунків, розмов і трохи роботи, і во-ля - каблучки готові. Я дивилася на перстень, який мені зробив хлопець і не могла без посмішки дивитися на нього.

- Оригінально. - визнала я та поцілувала ще раз Перскотта.

Він написав на каблучці «Троянда» та прикріпив діамантову троянду, яка гарно прикрашала цю каблучку. Я ж не так оригінально все зробила, лише написала «Улюблений американець» та невеличкий діамантик прикріпила. Скромно, але гарно.

- Тепер мені здається, що ти більше постарався. - надула губи я, коли ми вийшли з ювелірного.

- Ну схоже на це. - підколов мене хлопець.

- Дуже смішно. - закотила очі, а потім коли він хотів мене поцілувати, я спеціально відвернулася.

- Я жартую. Не важливо наскільки ти оригінальною її зробила, головне, що вона зроблена тобою від твого серця. - промовив хлопець.

Після цих слів я здалася і сама поцілувала його в солодкому поцілунку.

- В готель? - запитала.

- Ага. - хлопець знову підморгув мені. - Але там ще один сюрприз.

- Ух ти! Скільки ж у тебе ще сюрпризів? - посміхнулася я.

Ми сіли в авто і поїхали в сторону готелю. Цікаво, що це за сюрприз такий? Я дивилася на каблучку всю дорогу і не могла повірити, що це зробив для мене хтось. Хтось, хто мені сильно подобається. Кому подобаюся я. Ніколи б не повірила, що це буде американець. Всі вони здавалися мені такими пихатими та високомірними.

- Пішли. - сказав Перскотт, коли ми під'їхали до готелю.

Він знову ж таки допоміг мені вийти з авто і ми пішли до нашого номеру, тримаючись за руки. Побачила б себе колишня «я», яка тільки познайомилася з Перскоттом, то не повірила, що можу йти за руку з цим хлопцем і мріяти про поцілунок з ним ще один. Бажано не один, але все ж. 
Хлопець відчинив номер і я помітила, що тут горіли гарні свічки, які вели в мій номер.

- Цікаво... - промовила я та пішла за свічками.

Відчинила двері кімнати і широко розплющила очі. На ліжку стояла якась велика коробка, а посеред кімнати стояв стіл, два стільці і шикарна вечеря.

- Романтичний вечір? - вигнула брову.

- Потрібен приємно завершити день. - посміхнувся Перскотт, який ішов позаду мене.

Я підійшла до ліжка і почала знімати стрічку. Боязко зняла кришку коробки, всередині виявилася гарна сукня бордового кольору і поверху кольє у вигляді маленької троянди, а також всередині лежала червона квітка. Звісно ж, це троянда.

- Я все достатньо зрозуміла, що асоціююся в тебе з цією квіткою. - обернулася до хлопця, який розливав вино в бокали.

- Дивно, як ти це зрозуміла? - він ширше всміхнувся і поставив пляшку на стіл.

Я підійшла до стола і сіла за один з стільців. На столі помітила гарну курку, картоплю фрі і салат. Що ж, це Америка!

- Дякую за цей вечір, він був неймовірним. - солодко посміхнулася хлопцеві.

- Ти зробила його таким.