Розалія

Наступного ранку в мене трохи боліла голова, адже вчора я випила не один бокал вина, навіть два, і не три. Але потрібно вставати та збиратися з силами, адже сьогодні перший день практики. Як не хочеться. Та потрібно.

Я встала, застелила ліжко і планувала піти швиденько в душ, але коли намагалася відчинити дверцята ванни, то вони виявилися закриті.

- Перскотт? Це ти там? - запитала.

- Ну а хто ж ще? - почула у відповідь.

- Давай швидше там! - крикнула голосніше, аби він точно почув мене.

Поки чекала на свій душ, вирішила зайти у Інстаграм. Помітила, що на мене підписалася Лілія і посміхнулася. Зайшла до неї на профіль. Всього лиш три фото і всі з ресторану.

- Я все! - двері ванної відчинилися і з них вийшов Перскотт у одному лише рушнику, зав'язаному на стегнах.

- Чорт, Скотт! - крикнула та відвернулася, от ідіот!

- Що таке, м? - хлопець немов спеціально дратував мене.

Він підійшов ближче до мене, так, що я відчула запах якогось гелю з ароматом цитрусових.

- Що сталося, rose? - невинно спитав.

- Йди до своєї кімнати, будь ласка. - сказала я крізь зуби і швидко зайшла до ванної.

Фух, хоч тут можу спокійно прийняти душ без усіляких Перскоттів. Та буквально через дві хвилини я почула дуже голосну музику. Одразу подумала, що це з бару внизу готеля, але коли вийшла з душа, зрозуміла, що це у нашому номері лунає.

- Чорт!

Швидко одягнулася і увійшла до кімнати американця, без стуку. Зупинилася одразу на порозі. Скотт танцював у одному рушнику (так, так, на стегнах) під гучну музику посеред своєї кімнати.

- Що відбувається, чорт візьми?! - голосно прокричала я та вимкнула музику. - Нам потрібно через півтори години бути внизу!

- Ще купа часу! - всього лиш відповів американці, він сів на ліжко і почав пити свою колу.

Я закотила очі та пішла у свою кімнату. Пощастило ж мені з сусідом! Чорт! 

Сьогодні мій вибір впав на чорний топ, зверху широкий піджак у клітинку, коричнева спідниця та також кольору кросівки. Волосся зав'язала у високий хвіст і макіяж зробила ледь помітним. Образ я обирала довго, адже люди, які проводитимуть нам практику, обов'язково звернуть увагу на те, як ми самі вміємо поєднувати власні образи та кольори в них.

- Трояндо, нам час іти! - почула голос американця і стук у мої двері.

- Так, виходжу. - прихватила свою чергу сумочку і вийшла з кімнати.

Скотт одягнув звичайні джинси, білу футболку і коричневий піджак. Але воно все ідеально поєднувалося, хм, а стиль у нього непоганий...

- Пішли.

Все ж, ми попрямували вниз, на перший поверх і там стали чекати на інших. Мене не покидала думка, що Марина може бути досі ображена на нас усіх. Проте, я досі не розумію, що такого трапилося.

- Хвилюєшся? - поцікавився Перскотт та уважно подивився на мене.

Я знизила плечима.

- Не сильно. - відповіла. - Легке хвилювання є, але так щоб аж сильно, то ні. А ти?

- Я теж не хвилююся. Якщо нас обрали сюди, то це значить, що ми маємо талант і якісь здібності, отже не потрібно паритися через це.

Я кивнула, адже буда повністю згодна з його думкою. Повернула голову направо і побачила Кирила з Макаром.

- Привіт. - обійняла кожного по черзі.

- А Марина? - запитав американець.

- Я їй дзвонив, а вона сказала, що сама дістанеться. - відповів Кирило та закотив очі. - Ненавиджу, коли люди ображаються.

- Я не розумію, що такого зробив. - встряв Макар та подивився на мене.

- Ти весь вечір говорив із Лілею. - пояснила я. - Але мені теж не зрозуміла за, що тут ображатися. Ви ж не в офіційних стосунках були?

- Та ні. Марина мені подобалася, але я не планував будувати стосунки. Хіба що, пізніше.

Ми вийшли з готелю і сіли в таксі, яке вже чекало нас. Я сіла на заднє сидіння між Кирилом і Макаром, а Скотт сів на переднє. Хлопець назвав адресу, куди нам їхати і авто поїхало. Я не відводила погляду від вікна, від цього чудового виду. Ці хмарочоси такі гарні, всі такі високі і стильні. А ці пальми, які стоять посеред дороги. Як же гарно! Через п'ятнадцять хвилин ми вже були на місці. Коли я вийшла з авто, то помітила, що ми приїхали до якогось хмарочоса, кінець його аби побачити, потрібно підійняти голову занадто високо. Ми увійшли всередину і запитали у якогось чоловіка, куди нам іти. Він сказав, що потрібно прямувати на восьмий поверх, де на нас чекатиме якась жінка.

- А от тепер я вже починаю хвилюватися значно більше. - сказала так, аби поруч лише Перскотт.

Він легенько посміхнувся.

- Чого боятися? Все буде гаразд. Це Макару потрібно хвилюватися.

- Чого це? - нахмурила брови я. До чого тут Макар?

- Він ж не знає англійської, а лекція буде на цій мові. - пояснив той. А й справді, чорт, ото не пощастило. - Тому тобі доведеться сьогодні все йому переповідати.

- Буду перекладачем для нього. - посміхнулася.

- Саме так.

Ось ми вже виходимо з ліфту на восьмому поверсі і на нас справді чекає жінка середніх років, яка одягнена повністю офіційно: чорна спідниця, чорний піджак та біла сорочка. І тут я подивилася на себе у якої явно не діловий стиль, ну то й нічого.

- Всім доброго ранку! - привіталася вона з нами англійської і щиро посміхнулася. - Прошу пройти за мною, я проведу вам невеличку екскурсію.

Ми всі попрямували за нею. Я подивилася на Макара, який причепився до Кирила, аби той перекладав йому все, що ця жінка сказала.

- До речі, мене звати міс Айла. А тепер я хочу, аби ви теж представилися. - повернулася вона до нас, коли ми зупинилися поруч з дверима.

- Моє ім'я - Перскотт. - представився перший хлопець.

Жінка кивнула та з посмішкою подивилася тепер на мене.

- Мене звати Розалія.

- Кирило.

- Еее... my name is Makar. - сказала він, але я чула, як погано хлопець це сказав, тому трохи боязко поглянула на міс Айлу.

- Він не знає англійської? - здогадалася вона і подивилася чомусь саме на мене, я кивнула. - Шкода, але тоді комусь доведеться все переповідати для нього.

- Окей, ми впораємося. - сказав Перскотт.

Жінка кивнула і відчинила двері. Ми заглянули туди. Там були лише шафи і схоже це була переодягання або кімнат для зберігання речей.

- Тут ви будете залишати свої особисті речі чи щось ще. - вона зачинила двері і ми попрямували до наступних.

- Зберігати речі потрібно там. - почула як Кирило сказав до Макара.

Ох, уявляю як Макару не зручно і неприємно ось так знаходиться тут. Але зараз мене цікавить лише, де ж Марина?

- Ось тут. - жінка відчинила прозорі двері, які насправді прозорими на були. - Знаходиться така собі столова, де ви можете на перервах поїсти.

На вигляд, як звичайна їдальня. Квадратні великі столи стоять в ряд і поруч з ними лавочки. Але мені сподобалося, що тут по-перше є кулер для води, і по-друге поруч з цим кулером знаходився популярний у фільмах і серіалах американських автомат з їжею, куди ти кидаєш гроші, а потім продукт падає і ти його забираєш.

- Завжди мріяла мати змогу купити щось з такої штуки. - радісно посміхнулася я, бо нарешті спробую це зробити.

- А тепер ми пройдемо до кабінету, де будуть навчатися дизайнери одягу. - міс Айла повела нас до дверей навпроти столової.

Я вже дуже хотіла дізнатися і побачити той кабінет, де буду проводити більшу частину свого життя. Жінка відчинила двері. Кабінет був гарним. Парти стояли не в ряд, а під стіною, так, що посередині було вільне місце. Висіла дошка, де але було щось написано. Великі вікна. Мені сподобався інтер'єр, цікавий. Але потім я побачила Марину, яка сіла в куточку за однією з парт. Дівчина дивилася на нас і чомусь посміхалася.

- А Марина, що тут робить? - здивувалася я.

- Схоже вона прийшла раніше. - відповів Кирило.

- Що ж, - жінка зачинила двері і всі знову подивилися на неї. - А тепер кабінет для дизайнерів інтер'єру.

Я помітила, як Перскотт пішов швидше. Йому, схоже, було цікаво побачити цей кабінет. 
Відчинивши двері цього кабінету, я помітила, що вони майже нічим не відрізняються. Хіба що, різний колір парт, шпалер і вікна інші.

- А тепер ходімо до мого кабінету, де я видам кожному розклад, книги і все необхідне, загалом. - міс Айла посміхнулася і ми попрямували за нею.

- Тут непогано. - сказала я українською до друзів.

- Так,  справді. - кивнув Кирило.

- Але мене дивує Марина. - додала я. - Невже вона досі ображається? Це ж дитячий садок!

- Вона в дитинстві була дуже ранимою, схоже, зараз це теж починає проявлятися. Але ж їй вже двадцять! - закотив очі Кирило та щось прошепотів Макару, який досі не знав, куди ми йдемо, адже не зрозумів ні слова з того, що сказала жінка.

Я подивилася на американця, який у цей момент повернув голову до мене. Наші погляд зіткнулися і стало мурах побігло по шкірі. Ми не відводили погляду, а просто дивилися один на одного. Перскотт посміхнувся і все ж відвів погляд. Я сором'язливо опустила очі до низу.

- Отже, заходьте.

Ми дійшли до кабінету міс Айли і увійшли всередину. Кабінет був звичайним: великий стіл, поруч з яким стоять стільці і посередині в кінці одне велике шкіряне крісло. Багато шаф з книгами, документами і ще чимось.

- Прошу, сідайте. - посміхнулася жінка і сіла за шкіряне крісло, а ми на всі інші стільці. - Отже, - вона дістала з шухляди якісь папери. - Ось це, - показала вона. - розклад занять і поруч вказаний час. Це, - інший папірець. - Розклад додаткових занять, звісно, за бажанням. І потім після кожної лекції ви отримаєте ще папірці з домашніми завданнями. У нас так прийнято. - посміхнулася вона та роздала кожному по розкладу. - А тепер все інше. Взагалі, книжки - це минуле століття, тому у нас виділяють планшети у яких вже завантажено все необхідне. Якщо ж, вам знадобиться книга, то на десятому поверсі знаходиться велика бібліотека.

- Клас. - вихопилося в мене.

Міс Айла кивнула.

- Так, це справді зручно. - жінка дала кожному по сучасному планшету. - Ви пропустили першу лекцію на сьогодні, але поки триває перерва ви можете ще раз усе розглянути або вже йти у кабінет другої пари на сьогодні. Бажаю всім успіхів і хорошого настрою.

- Дякуємо! До побачення. - попрощалися ми і вийшли з кабінету.

- Отже, нам потрібно розминутися, виходить. - звернулася я до Перскотта, поки Кирило переповідав усе, що сказала жінка Макару.

Скотт зупинився поряд і якось сумно кивнув. Я й сама відчула, що не хочу розходитися, але потрібно, адже ми навчаємося на різних спеціальностях.

- Але ми через півтори години побачимося. - підморгнув мені американець.

- Пф, ти так кажеш, немов я не можу без тебе протриматися. - показово закотила очі та нервово поправила волосся.

- Ну, що? Ходімо на свої пари? - з'явився Макар.

- Так, пішли. - кивнула я. - Успіхів вам!

- Вам теж. - посміхнувся Перскотт.

Він та Кирило пішли у кабінет для дизайнерів інтер'єру, а ми з Макаром у кабінет для дизайнерів одягу. Я йшла впевнено та гордо, дуже хотіла справити на викладачів хороше враження, аби вони зрозуміли, що я тут не даремно. Раптом я почула, що мій телефон завібрував. Дістала його і помітила нове повідомлення в What's App. Відкрила його і здивувалася. Мені написав Перскотт: «Good luck, rose, and don't go crazy while you translate everything to Makar» (переклад з англ. - Успіхів, трояндо, та не зійди з розуму поки будеш усе перекладати Макару». Я посміхнулася від цього повідомлення і не відомо чому впевненості в мене з'явилося більше. Немов Перскотт додав мені цю впевненість у собі. Але, чорт, раніше мені не потрібно було додавати впевненості, а тепер...Тепер все змінилося.