Розалія

В кабінеті я сіла на вільне місце поруч з вікном. Макар сів поруч, а Марина сиділа навпроти нас. Не розумію, що з нею відбувається. До кабінету зайшли ще декілька студентів і викладач постукала по столу. Всі обернулися на неї.

- Отже, всім доброго ранку. - вона посміхнулася. Це була приємна жінка з темним волоссям, світлими очима, вона також мала сережку в носі, яка їй пасувала. - Хто мене не знає - я міс Моріс. - жінка пройшлася поглядом по кожному. - У моєму кабінеті існує три правила: тиша, спокій і повага. Думаю, все ясно, тому ми можемо приступати.

Я швидко все переклала Макару, та й так, аби не було чутно, що я йому щось говорю.

- Три правила? Дурня якась! - прошепотів мені у відповідь Макар, але замовкнув, коли міс Моріс поглянула на нього.

Лекція прийшла цікаво. Нам розповідали, як правильно і краще робити сам дизайн і сказали, що вже завтра ми почнемо малювати одяг. Я була цьому справді рада. Коли пара закінчилася, ми з Макаром одразу пішли до Марини, аби поговорити з нею. Дівчина ж, немов чекала на нас, тому що нікуди не йшла, а так повільно збирала речі.

- Привіт. - сказала я перша.

- Марино...нам потрібно поговорити. - промовив Макар.

- Про що нам взагалі говорити? - вигнула брову дівчина.

- Як це? Вчора ти на нас накричала, немов якась навіжена, а сьогодні прийшла сюди і без нас. Навіть не попередила! - не стрималася я.

- Ну знаєш, коли твої друзі забувають про тебе, а говорять лише з якоюсь блондинкою, то так, мені неприємно. Особливо, коли я дивилася на тебе, Макар. - Марина подивилася на хлопця злим та ображеним поглядом.

Це все починало мені нагадувати дитячий садочок, коли в мене забирали ляльку, я починала ображатися та злитися. Саме так зараз поводила себе Марина і це було дуже тупо.

- Слухай, якщо ми познайомилися з новою людиною, то ясна річ, що ми будемо з нею спілкуватися, адже нові знайомства - це круто. - промовила я та ближче підійшла до неї. - Але якщо ти така ревнива та не хочеш мати нові знайомства, то або не заважай нам робити це, або просто давай припинимо дружбу.

Це все так мене почало дратувати, що я не витримала і сказала все це прямо в обличчя. Марина була щиро здивована, але мені було байдуже, я вже вийшла з кабінету і пішла в столову, щоб купити собі якийсь напій. Там я побачила Кирила та Перскотта, які сиділи за столом і про щось говорили. Спершу я купила собі в автоматі якусь холодну каву, а потім пішла до них.

- Ну, розповідайте! - сіла поруч з американцем.

Чомусь мені захотілося сісти саме поруч з ним...Дивно, так? Сама дивуюся...Останнім часом мені хочеться знаходитися поруч з цим хлопцем, хочеться, аби він говорив зі мною, жартував, дивився лише на мене...Чорт! Тільки не це...

- Все класно. - вивів мене з думок Кирило. - Було цікаво. У нас викладач такий хороший чоловік, все добре пояснює. - він почав їсти яблуко. - Загалом, мені сподобалася перша лекція.

- Згоден. - кивнув Скотт, а потім обернувся до мене. - А у вас там, що?

Розповідати про Марину чи ні?

- Лекція прийшла добре. Ми вивчали теорію, а завтра перейдемо до практики. Але я зараз не про це. - все ж я вирішила розповісти про Марину. - Після лекції ми підійшли до Марини.

- Ми - це ти і Макар? - уточнив Кирило.

Я просто кивнула.

- Запитала у неї, типу: «Що з тобою відбувається?», а вона лише почала говорити, що ми її зрадили, що ми взагалі про неї забули. Ну я і не втрималася і сказала, що нехай вона обирає: або дозволити нам заводити нові знайомства, або йти під три чорти. - продовжувала розповідати я. - І потім вийшла. Зараз Макар говорить з нею.

- Ого. Марина стала поводити себе якось дивно. - визнав Перскотт.

- Все це через те, що вона сильно ревнує Макара. Схоже, він справді їй подобається. - пояснив Кирило. - Я думаю, що їм потрібно самим усе владнати.

- Не знаю чи зможемо ми далі спілкуватися з нею так, як раніше. - зізналася.

Хлопці лише знизила плечима. Потім пролунав дзвінок, що означав початок другої лекції і нам довелося розійтися.

***

День минув швидко і вже ввечері, коли ми встигли повечеряти й повернулися в наші номера, мені написала Лілія.

lilia_singer - «Привіт, ти зайнята?»

rosalia.izotova_ - «Привіт! Та ні, а що?»

lilia_singer - «Сьогодні в одному з клубів має бути класна вечірка, не хочеш піти туди зі мною? Можеш взяти друзів, теж.»

Я задумалася. Вечірка? Не знаю...Вирішила піти запитати у Перскотта. Постукала у його двері кімнати.

- Що таке? Заходь! - крикнув він.

Хлопець сидів на своєму ліжку і щось читав, я сіла поруч.

- Мені написала Ліля і запропонувала піти на вечірку в якийсь клуб. - повідомила я. Американець відклав свою книжку і уважно подивився на мене. - Що думаєш?

- Ну, хочеш іди. Чого це ти в мене раптом запитуєш? - вигнув брову.

Ну не ідіот?

- Господи...Тебе теж запрошено!

Нарешті він розуміє про що я, бо хлопець розуміюче киває.

- А тепер ясно. Ну я не проти. - знизив плечима. - Коли йти?

- Зараз напишу їй.

rosalia.izotova_ - «Я не проти) Коли і де зустрічаємося?»

Відповідь прийшла миттєво, немов дівчина тільки і чекала на неї.

lilia_singer - «Супер! Через годину біля клубу «LA&Мerriment»* думаю Перскотт знає, де знаходиться цей клуб)»

*(переклад з англ. Лос-Анджелес&Веселощі)

rosalia.izotova_ - «Окей, ми пішли збиратися;)»

- Ти знаєш, де знаходиться клуб «LA&Merriment»? - запитала я у хлопця та відклала телефон.

- Так, звісно. - кивнув. - То, що? Де і коли?

- Через годину біля цього клубу. - відповіла.

- Інших будемо кликати?

- Так, якщо можеш, то напиши чи подзвони їм, а я побігла збиратися, бо часу обмаль.

- Ох, дівчата! Ще ціла година!

- Це мало часу!

Я побігла до себе в кімнату і чимшвидше почала збиратися. Клуб...Потрібна якась класна сукня...Блін, ну чому голів не варить? Так. Відчинила шафу, аби обрати сукню. Довго я возилася з вибором, але зупинилася на червоній сукні майже до щиколотків, яка прилягала до мого тіла, без рукавів, лише маленькі шлейки на плечах та з невеличким вирізом. На ноги червоні підбори, так як вже вечір я вирішила накинути бежеве пальто та взяти червону сумку, аби скласти необхідні речі. Зробила макіяж, волосся розпустила і через сорок п'ять хвилин я була готова. Підійшла до дзеркала в коридорі і посміхнулася своєму відображенню. Непогано. Хоча, я рідко ношу такого яскравого кольору одяг, але сьогодні мені прям захотілося.

- Маєш дуже гарний вигляд. - раптом почула позаду себе. Не оберталася, а просто поглянула в дзеркало.

Перскотт стояв, одягнений у чорні штани, чорну водолазку, зверху бежева куртка і чорні туфлі. Все це так поєднувалося (кажу, як дизайнер одягу).

- Дякую. - я опустила погляд, але потім впевнено підійняла його та вирівняла плечі. - Інші йдуть з нами?

- Так, усі окрім Марини.

- Я й не здивована. - закотила очі.

- Розо... - чомусь голос Перскотта трохи охрип, хлопець підійшов до мене.

Я відчула його дихання у себе на шиї. Він провів рукою по моїм плечам, потім по щоці. Я дивилася на все в дзеркалі, адже хлопець стояв позаду. Серце моє шалено билося, я не розуміла, що відбувається. Приємне відчуття розлилося моїм тілом, захотілося, аби Перскотт продовжував, аби не зупинявся...Хлопець обережно розвернув мене обличчям до себе та подивився у мої очі. Я дивилася в його карі, такі гарні очі, сповнені чогось незрозумілого. Його погляд...був такий приємний...Мій погляд ж, впав на його губи. Вмить захотілося знову відчувати які вони на смак...Ще секунда! Я нахиляюся до нього перша, не в силах стримати бажання поцілувати його, але коли вже лишається міліметр відстані між нашими губами, хлопець сам відсторонюється від мене.

- Нам час іти. - лише промовляю і як ні в чому не бувало виходить з номеру.

Я стою здивовано. Вперше я роблю перший крок до поцілунку і тут все йде крахом. Я зробила щось не так? Чи американець просто не хоче поцілунку зі мною? Тепер мене буде терзати ця думка. Беру свою сумку, накидаю пальто і виходжу в слід за Перскоттом, він зачиняє номер і ми мовчки спускаємося вниз. Хочеться запитати, що трапилося, чому він відсторонився, але боюся, що почую щось типу: «Що на тебе найшло? Я й не планував цілуватися з тобою!». Боюся розчаруватися в собі та й в ньому. Чорт...ну чому я знову піддаюся серцю? Потрібно слухати розум! Тоді мною керувало серце і це призвело ось до чого. Все ж варто спочатку думати, а потім робити. Але це не можливо, коли ти стоїш так близько до когось, а твоє серце скажено б'ється.

Ми зупиняємося на вході в готель і чекаємо хлопців. Вечір сьогодні має бути цікавим, адже вперше ми йдемо в клуб у Америці. А я вже чула, що Лос-Анджелес - місто казино, покеру і всім азартним іграм, а також це місто - король вечірок.

- З якого дива ми йдемо в клуб? - одразу запитав Макар, щойно підійшов до нас. За ним йшов і Кирило.

- Мені написала Ліля і запропонувала сходити в клуб, сказала, що там якась класна вечірка сьогодні. - знизила плечима я та подивилася на Кирила, який чомусь вигляд сумно. - Що трапилося? - запитала у нього.

- Марина. Вона послала мене, щойно взяла слухавку. - закотив він очі. - Не розумію, що я вже зробив?

- Вона дуже дивно почала себе поводити, хіба ні?

Ми пішли до цього клубу. Точніше ми йшла за Перскоттом, який вів нас туди. Поки ми прямували до цього клубу, я помітила, що в мене часто вібрував телефон. Коли я глянула хто це і що пише, то здивувалася і навіть трохи злякалася: «Привіт, моя мила Розо! Як я дізнався, то ти зараз не в Україні, а шкода. Я щойно прилетів до тебе, а ти вже втекла, невдячна. Ну нічого. Як мені сказали, то чекати тебе тут потрібно не довго. Три тижні, вірно? Я почекаю, не хвилюйся. Найкращий чоловік у твоєму житті.»
І до гадалки ходити не потрібно, аби зрозуміти, що це мій колишній. Чорт! Я вже сподівалася, що він забув мене і залишив у спокої. Але нехай не думає, що я зараз буду труситися від страху. Потрібно нарешті почати боротися з ним і забути його! Він зіпсував мені моє минуле, але я не дам зіпсувати йому моє теперішнє та майбутнє.

- Ми іде майже прийшли. - почула я голос Перскотта і раптом подивилася на нього інакше, не так як раніше.

Він такий гарний. Сильний, сміливий, готовий постояти за близьких та друзів. Він допоміг мені, коли це мені потрібно було, та й навіть, коли я не просила про це, Перскотт був поруч. Скотт значно краще мого колишнього, він інший. Він хороший.Американець завжди поруч. Хлопець немов відчув, що я про нього думав, бо обернувся до мене та посміхнувся. Мурашки побігли від його посмішки. Такої щирої та доброї. Явно не такої, як у мого колишнього. Серце знову забилося швидше. Скільки можна? Що це все означає?