Перскотт

Посмішка так і не сходить з мого обличчя, поки я прямую до свого авто, яке припаркував неподалік від дому Розалії. Я радий, що вона також летить до Америки на практику.

Чую, як мені хтось дзвонить, дістаю телефон. Джейк.

- Hello, shit. - вітається він, закочую очі.

- Сам такий. - відповідаю та заводжу двигун.

- Куди їдеш чи звідки? - ставлю телефон на підтримувач і увімкаю камеру, як і друг.

- Я був в гостях у друга. - брешу.

Чорт, я вже починаю брехати своєму найкращому другові. Якщо я сказав би «у подруги», то той точно подумав б про щось інше, а не просто розмову.

- Якого це ти там друга тобі завів? - прискіпливо цікавиться.

Бачу, що Джейк зараз лежить на ліжку та дивиться телевізор. Вау, невже він вирішив хоч одну ніч провести без дівчини у ліжку?

- Непоганий хлопець. - знизую плечима. - Ти краще мені скажи, що там сталося, що ти сам, а не з дівкою якоюсь?

- З чого ти взяв, що я сам? - звів брову. - Вона поки пішла купити вина, а я ось чекаю на неї. - знизує плечима, немов це така буденна справа, хоча для нього так.

Ще хвилин десять ми поговорили, а потім Джейк попрощався, бо та дівчина вже повернулася і він став зайнятим. Я ж поїхав не додому, а до місцевого клубу. Захотілося розслабитися. Приїхав, припаркував авто і зайшов усередину. Все як і має бути: гучна музика, яка проникає під шкіру, що розслабляє, багато людей, алкоголь, сигарети, нічого нового. Прямую до бару.

- Стакан віскі, будь ласка. - кажу бармену, той киває і йде його наливати.

Оглядаюся, всі танцюють або п'ють. Обертаюся праворуч і помічаю знайомий силует, коли хлопець обертається до мене обличчям, розумію, що це Макар, він танцює з олією дівчина, яка теж їде з нами до ЛА, здається її Марина звати. Вони танцюють, а рука хлопця лежить на її талії. Ого!

- Ваше замовлення. - звертається до мене бармен, я киваю.

Відпиваю віскі та спостерігаю за цією парочкою. Цікаво, як вони тут взагалі зустрілися? Невже хтось вже починає шукати собі «подружку» на час подорожі до Америки? Не очікував від Макара...Допиваю свій напій і розплачуюся. Виходжу з клубу та сідаю в своє авто. Чорт, я ж випив...Та байдуже, нічого не станеться, тут їхати то п'ятсот метрів буквально. Заводжу двигун і без пригод добираюся до будинку. Паркуююся і йду у свою кімнату.

***

Розалія

Аеропорт.

Ніколи не любила тут знаходиться, цей шум літаків, постійно перевірка, очікування літака протягом трьох, а то й більше годин, валізи. Проте, я тут, у аеропорту.

Сьогодні ми вилітаємо до Америки і я ніяк цього не можу дочекатися. Так хочеться зануритися у атмосферу ЛА, я багато про це місто прочитала вчора і пишуть, що воно одне з найкращих у Америці. Ну все, Інстаграм буде повний фоток і сторіс!

- Ну, що ви готові? - запитав Кирило, коли ми всі нарешті пройшли всі перевірки і сіли і залі очікування.

Наш літак маю бути через дві години, тому лишається лише чекати.

- Та-а-ак, хочу скоріше прилетіти вже. - відповідаю та відпиваю своє айс-лате.

- Там буде very cool, я вам це обіцяю. - каже Перскотт, який чомусь сів поруч зі мною, хоча там мав сидіти Мак, але той захотів посидіти поруч з Мариною і вони сіли навпроти.

Дивно. Щось відбувається між Макаром і Мариною...Або я просто себе накручую. Натомість Кирило сів поруч зі мною з іншого боку.

- Пропоную зняти сторіс! - кажу я та дістаю телефон.

- Так і знав, що ти це скажеш! - посміхається Мак і відкладає свій бургер.

Ми стаємо поруч так, аби всі потрапили в кадр.

- Посміхніться! Готово!

- Не забудь нас відмітити! - сміється Марина.

- Окей, окей. - киваю та починаю відмічати всіх при цьому не можу стримати сміх, коли дивлюся на фото яке у нас вийшло.

Який підпис поставити? О, знаю! «From the best to the best city!» (переклад з англ.. «З найкращими до найкращого міста!») Все, публікую.

- О, бачу твоє сторіс. - каже Кирило.

Одразу помічаю, що він на мене підписався, як і Марина.

- Стій, у тебе аж п'ятсот тисяч підписників? - дивується Кирило, о так, я чекала на ці слова.

Посміхаюся.

- Так, я виставляю туди все зі свого життя і розповідаю про себе. - киваю. - Приблизно за півроку у мене і з'явилося цих п'ятсот тисяч.

- Ух ти, класно.

Дивлюся краєм ока на американця, який з кимось переписується. Розо, читати чужі переписки не можна! Але я все ж глянула з ким він листується і це виявилася якась Сара. Відвернулася. Пф, дуже то й треба! Нехай і далі з нею переписується. Повернулася до Кирила, який грав у якусь гру на телефоні.

- Слухай, а на якому факультеті і курсі ти навчаєшся? - поцікавилася і помітила, що Перскотт підсунувся ближче. Ти диви! Все йому треба знати!

Кирило відклав телефон і повернувся до мене, він легенько посміхався, а його зелені очі дивилися просто в мої.

- Я на п'ятому курсі дизайнера інтер'єру. - відповів. - А ти? Я лише знаю, що ти навчаєшся на дизайнера одягу і це добре помітно, бо твій стиль мені дуже подобається.

Оу, невже фліртує зі мною?

- Дякую. - сором'язливо заклала пасмо волосся за вухо. - Я на четвертому курсі.

- Скажи, ти не займаєшся там моделінгом чи чимось таким? - цікавиться, а я трохи хмурюся, бо не розумію до чого тут це. - Не дивуйся, просто ти така гарна, а твоя фігура - це просто мрія для фотографів.

Посміхаюся ширше. Помічаю, що Скотт вже й телефон відклав.

- Ой, дякую, аж засоромив. - відводжу погляд соромлячись. - Але так, я працюю моделлю для журналів.

- І для Playboy теж? - грає бровами, я легенько його вдаряю по плечу.

- Ні, звісно! - сміюся.

- А чому ні? Думаю багато хто подивився б на тебе, а?

- Кирило!

- Гаразд, гаразд, я жартую. - посміхається ще ширше хлопець і я підмічаю, що посмішка йому дуже личить.

Беру свій напій і ловлю губами трубочку, Кирило за цим уважно спостерігає, я п'ю свій напій.

- Слухай, Розо, ти б не хотіла... - починає Кирило, але його перебивають.

- Давайте сходимо в місцевий боулінг на годинку? - пропонує Перскотт, він дивиться лише на мене, немов каже цим, що спеціально перебив Кирила саме зараз. - Все одно літак ще потрібно чекати дві, а може й три години. - відвертається.

- Я за! - одразу каже Мак.

- Я також. - швидко підтримує його Марина.

Я та Кирило теж погоджуємося і ми беремо свої речі, які тут у нас є та прямуємо до цього боулінгу.

- Ну як? - раптом запитує у мене американець.

Хмурюся.

- Що «ну як»? - не розумію.

- Як тобі цей Кирило?

- Тобі яке діло?

- Просто запитую. - знищує плечима. - Ви так мило говорили разом.

- Не миліше, ніж ви з Сарою переписувалися. - не стримуюся і язвлю йому та пізно помічаю, що сказала це в голос. Чорт!

Американець лише посміхається.

- Ага, вирішала зробити так, аби я ревнував? Тому що сама приревнувала мене, все зрозуміло. - хлопець задоволено йде, а я лише махаю руками.

- По-перше я не ревнувала, по-друге не планувала зробити так, аби ти ревнував мене. - стаю навпроти нього і посміхаюся. - По-третє ти, все ж, приревнував мене. - підморгую йому і з переможною посмішкою прямую далі.

Хах, отже він все ж ревнував мене. Цікаво, цікаво.

- Я не ревнував. - американець зрівнює нашу ходу і йде поруч.

- Впевнений? - з посмішкою запитую та дивлюся на нього.

Він не відповідає, а вдає, що не почув, хоча я знаю, що він все прекрасно чув.

Ми доходимо до центру з боулінгом. Оплачуємо годину, одягаємо спеціальне взуття і заходимо всередину. Нам кажуть, яка в нас доріжка і ми починаємо грати.Гра була весела, справді. Переміг Кирило, а я буда на другому місці.

- Агов! - чуємо голос Марини, я обертаюся до неї, це роблять і всі інші. - В нас через півгодини відліт, тому ходімо швидше.

Ми прискорюємо темп. І вже через якихось півгодини сидимо в літаку та чекаємо на взліт. Так вийшло, що я сиджу поруч з Перскоттом, бо лише поруч з ним можна було сидіти, аби моє місце опинилося з віконцем, тому доведеться терпіти компанію цього американця.

- Ти не боїшся висоти? - запитує він.

- Я нічого не боюся. - відповідаю йому.

Хлопець хмикає і мене це починає дратувати.

- Що смішного?!

- Не вірю, що ти абсолютно нічого не боїшся.

- Гаразд, я боюся лише одну людину. - відповідаю, голос надламується, бо я зараз говорю про мого колишнього, про того нелюда.

- І, що ж це за людина? Невже твій колишній про якого ти розповідала? - насміхається Скотт.

- Тобі смішно? Смішно?! - переходжу на крик, сльози давлять мене, але я не плачу. Вже один раз плакала перед ним, тому досить.

Бачу, що американець помічає, як мене це зачепило, він одразу змінюється в обличчі.

- Пробач...не знаю, що на мене найшло, вибач, справді. - брюнет бере мене за руку. - Це не смішно, знаю, пробач.

- Та нічого... - не можу більше нічого сказати від шоку, тому що не очікувала, що він буде зараз вибачатися.

Решту часу польоту ми говоримо про якісь буденні речі. І як виявилося компанія Перскотта не така вже і погана. Коли ми пролетіли вже половину шляху, на мене починав налягати сон, тому я поспала приблизно години чотири, а потім нам сповістили, що ми вже прилетіли і час виходити. Я з нетерпінням чекала того моменту, коли нарешті побачу це місто, побачу Лос-Анджелес про який останні дні мріяла, це ж має бути класно. Це така пригода! Я маю прожити ці три тижні сповна, немов живу одним днем, адже не відомо чи випаде ще така можливість.

- Ну, що ти готова? - запитує американець поруч зі мною.

Ми стоїмо біля виходу з аеропорту. Нас вже перевірили на паспортному контролі та на всіх інших, валізи вже теж віддали, тому ми вільні.

- Готова! - посміхнулася.

Скотт неочікувано взяв мене за руку і ми разом вийшли з приміщення. Моя голова та мої очі крутилися туди-сюди, аби мати змогу побачити все. Нічний Лос-Анджелес прекрасний...Стільки вогників різних кольорів, всі будівлі настільки високі, що вогників ще більше і це так заворожує. Тут навіть пальми посеред міста стоять! Вау!

- Бачу подобається. - каже Перскотт задоволено.

- Дуже. - чесно зізнаюся. - Так гарно.

- Це ти ще не бачила саме серце міста.

- Ти покажеш мені його? - несподівано для себе запитую я.

- Обов'язково. - посміхається хлопець.

Він підходить ближче до мене та стає навпроти, дивиться просто мені в очі, але нічого більше не робить. Просто дивиться, немов очікує чого або щось намагається роздивитися. Я завмираю, що він буде робити далі? Скотт підходить ще ближче, настільки, що наші носи ось-ось торкнуться. І американець цілує мене. Так, цілує. Непоспішаючи, повільно, але ніжно цілує, а я...відповідаю йому на поцілунок, хоча не розумію нічого. Мозок затуманений, а серце б'ється у швидкому темпі. Якесь приємне відчуття розливається по тілу і я кайфую від нього. Перскотт кладе вільну руку мені на талію, а іншою досі тримає мене за руку. Господи...але через декілька хвилин він відсторонюється та дивиться у мої очі.

- Що, що це було? - трохи хриплим голосом запитую.

- Не знаю...моє бажання, певно. - знизує плечима. - Але тобі сподобалося. - підморгує мені американець.

- Що? - награно дивуюся. - Ні! Звісно ні! Я цілувалася з іншими хлопцями, які роблять це краще. - намагаюся і сама повірити в цю правду, бо справжня правда інша.

Поцілунок був неймовірним, це правда, він однозначно був найкращим з поміж усіх. Проте, для чого він це зробив? Навіщо?

- Навіщо ти поцілував мене? - одразу запитую. Хлопець відвертається та дивиться на небо, яке зараз чисте, без єдиної хмаринки чи зірки.

- Захотів. - просто відповів він.

Сторіс, яке опублікувала Роза ви можете побачити у моєму Інстаграм, перейшовши по силці в профілі або ось вам назва акаунту - vika_skatter ♥️