Перскотт

Що може бути краще, ніж нарешті зізнатися дівчині у своїх почуттях і мати змогу бути щасливими? Правильно, нічого. Це відчуття ейфорії, щастя та впевненості не зрівняти ні з чим. Я так довго намагався приховати почуття, бо вважав, що вона нічого не відчуває до мене, що тепер просто вдячний собі, адже цього всього могло б не бути.

- Так не хочеться, аби цей день закінчувався. - промовила Роза.

Ми лежимо у мене на ліжку та просто розмовляємо. Цей спокій, коли ви можете просто лежати поруч і є кайфом.

- Не хвилюйся, у нас буде ще багато побачень і щасливих днів. - поцілував її у скроню. Вона мило посміхнулася.

Я глянув у вікно, на вулиці вже ніч, завтра пари. Ех, так не хочеться. Моя воля, я б нікуди не пішов, а просто цілий день провів би в ліжку з Розою.

- Перскотт...хто ми одне одному? - раптом запитала дівчина та подивилася мені в очі.

- Хм, а як ти хочеш? - лукаво посміхнувся та прибрав пасмо волосся, яке впало на обличчя красуні.

- Ти мені не пропонував бути твоєю дівчиною, тож...

Ай справді. Не думав, що це їй так важливо. Я встав, сів на ліжко, взяв дівчину за обидві руки та подивився в її чудові очі, які зводили мене з розуму.

- Розалія, чи готова ти бути моєю дівчиною? - я з нетерпінням чекав відповіді, але вона немов спеціально дратувала мене.

- Ну не зна-аю. - протягнула та задумливо глянула на стелю. - Думаю так.

Не думав я, що ця відповідь викличе в мені таке щастя, я одразу ж поцілував свою дівчину, свою троянду.

- Моя троянда. - промовив між поцілунком.

- Твоя. - кивнула Роза.

***

Зранку ми прокинулися вчасно, аби не запізнитися на практику. Довелося будити Розу, через що я отримав стусана. Що ж, варто звикати, якщо я хочу, аби вона була моєю girlfriend.

- Я пішла переодягатися. - швидко сказала дівчина, коли нарешті прокинулася і прийшла до тями.

- Окей. - я поцілував її.

- Ну, Ско-отт, якщо ти будеш мене цілувати, то я не зможу піти. - з посмішкою сказала вона, не приминяючи цілуватися.

- Я так і планую. - підморгнув.

Але все ж вона викралася з мого "полону" і пішла переодягатися. Я ж пішов спочатку у душ, а вже потім приступив до одягу.

Вже через п'ять хвилин я був готовий іти, але ясна річ, Роза це тільки починала збиратися. Дівчата, що ще тут сказати? Тому я сів на ліжко і вирішив заглянути в телефон. Нічого цікавого, лише Джейк лишив мені своє фото з якоюсь новою дівкою і підписав: "Глянь яку кралю знайшов". Я закотив очі. Ця "краля" далеко не зрівняється з Розою, одразу подумав.

- Я готова! - через півгодини сказала Роза, тому я вийшов з кімнати і зустрів її біля дзеркала.

Дівчина одягнула легеньку жовту сукню у крапинку та біді кросівки, я посміхнувся, тому що сам ж одягнув білі шорти до колін, жовту футболку і біді кросівки.

- Мені здається, що ми навіть мислимо однаково.

Розалія повернулася до мене і глянула на мій одяг, потім посміхнулася та поцілувала мене.

- Схоже на це.

***

Розалія

Ми йшли до "університету" тримаючись за руки. Мені так не хотілося йти кудись. Для чого? Можна ж було просто лишитися в номері! Але ж ні! Ще й засмучує те, що нам доведеться розійтися на деякий час, адже ми на різних факультетах і відповідно різні пари. 
Прийшовши до цієї будівлі, ми підійнялися на потрібний поверх і одразу пішли до "кімнати сховку", аби взяти необхідні речі для пари.

- Ми сьогодні будемо, до речі, складати ескіз одягу вже. - похвалилася я, беручи планшет з усіма підручниками у якому ми й будемо малювати ескіз.

- Круто. - визнав мій хлопець. Як гарно звучить!

Поки ми брали речі до нас зайшов Макар. Я обійняла його, а Скотт потиснув руку.

- Привіт! Як ти? - одразу поцікавилася я.

- Все супер. - кивнув друг та підійшов до свого шкафчика. - Чому ви не відповідали цілі вихідні? - запитав він, але я чула, як він посміхався.

Макар не тупий і не сліпий, тому він точно помітив, що між нами з американцем щось відбувається.

- Ну...ми пара. - посміхнулася я та глянула на Перскотта, який посміхався мені.

- Так і знав! - крикнув Мак та обернувся до нас. - А я казав тобі, що ви будете класною парою! Я був правий! О так!

Я посміхалася, бо розуміла, що він правий. Макар перший помітив який зв'язок між мною і американцем. А я вперто цього не помічала, але все ж, щось змусило мене нарешті зізнатися у почуттях і собі, і йому.

- О, час на пари. - сказав Мак, щойно пролунав дзвінок. - Я пішов, а ви тут прощайтеся. - та підморгнув.

- Не хочу розходитися. - зізналася я та підійшла до хлопця.

Він одразу поклав вільну руку мені на талію та поцілував мене.

- Це ненадовго, тому...постарайся вижити там без мене. - підморгув та відпустив мене.

- Ех, ти теж. - кивнула я.

Ми вийшли в коридор, знову поцілувалися, а потім розійшлися по своїм кабінетам. Я сіла поруч з Макаром і помітила, що Марина сіла поруч зі мною. Невже приступ ревнощів пройшов?

- Ти але заспокоїлася? - трохи грубо запитала я у неї.

Дівчина обернувся на мене та знизила плечима.

- Наче так.

- Не хочеш вибачитися?

- Вибач мене. Я поводила себе, як малолітня дура, яка ревнує не відомо чому. - вона подивилася мені в очі та щиро посміхнулася. - Мир?

- Мир. - кивнула я та обійняла її на скільки це було можливо, сидячи за стільцями та столами. - Раджу вибачитися і перед Макаром. - тихо додала, аби друг не почув мене.

- Знаю, зроблю це на перерві. - погодилася Марина, до кабінету увійшла викладач та обвела всіх поглядом.

Пара розпочалася, я уважно слухала та намагалася малювати задуману мною сукню, якомога точніше та гарніше. Не відволікалася ні на кого, мені хотілося показати на що я здатна. Краєм ока я бачила, що у Макара виходить чудово, у Марини теж добре, тому мені ще більше не хотілося відставати.

Після пари ми всі зустрілися в столовій. Марина вже встигла вибачитися перед усіма, тому ніхто не був проти її компанії.

- Слухайте, панове, у мене є ідея, як провести вечір п'ятниці. - заінтригував нас Кирило. Він сидів навпроти мене, тому я могла добре бачити, як прям горіли в нього очі від цієї ідеї.

- Викладай. - зажадав мій хлопець, який тримав мене за руку.

Ми всім розповіли про наші стосунки і на дивно всі бути раді. Це довело мені, що варто було вже раніше зізнатися один одному у наших почуттях.

- Лос-Анджелес - це місто азарту, так? - при цих словах Кирило подивився на Перскотта.

- Та-ак, я вже розумію до чого ти хилиш. - посміхнувся американець.

- Отже, якщо ми ніразу не зіграємо в покер, рулетки чт хоча б просто в більярд, знаходячись тут, то це буде злочин. - пояснив Кирило. - То всі за?

- Не знаю...я ніколи не грала ні в що з того, що ти перелічив. - я глянула на свого хлопця, який легенько стиснув мою руку.

- Я в цьому всьому знаюся, тому навчу тебе, не хвилюйся. - він поцілував мене, а я відчула, що невеличкий страх поки відступив.

- Давайте без цих ніжностей. - закотив очі Макар та відпив свій яблучний сік. - А щодо покеру, то я за. Давно хотів спробувати.

- Я теж не проти. - кивнула Марина.

- Тобі нам потрібно лише до п'ятниці навчитися грати. - підсумував Кирило. - Як?

- В готелі є кімната з цими всім штуками, можна орендувати на якийсь вечір, щоб навчитися грати. - Перскотт знищив плечима.

- Супер! Тоді сьогодні ж орендуємо, сподіваюся там дуже вільний вечір хоч один. - додав Макар.

Я задумалася. Покер, рулетка, щось там ще - це ж усе ігри, які викликають залежність. Не хочеться, аби у когось вона почалася, бо тоді весь наш бюджет піде коту під хвіст. Саме це мене лякало. Не те, що я не вмію грати, ні, Перскотт якщо що навчить мене, а саме ця залежність, яка може виникати у когось. Я можу поручитися за себе і свого хлопця, що ми не матимемо ніякої залежності після п'ятниці, Макар думаю теж, а інші...Це мене хвилювало.

- Все добре, трояндо? - схоже Перскотт помітив мій стан.

- Не знаю...я боюся, що у когось виникне залежність до азартних ігор. - зізналася я та подивилася йому в очі. В голос це прозвучало доволі тупо.

- Не хвилюйся, вони вже дорослі люди. - казав Перскотт тихо, щоб ніхто не почув. - Вони мають самі розуміти, що це і контролювати себе.

- Так, але...все одно. - я відвернулася.

- Все буде добре. - хлопець поцілував мене в щічку.

До кінця пар я вже заспокоїлася. Справді, вони дорослі люди вже і мають самі все розуміти, а я не маю бути нянькою для них. Проте, вони стали моїми друзями. Коли ми з Перскоттом йшли до готелю, він ще мав зайти до адміністратора, аби орендувати зал для азартних ігор.

- Слухай, а може Лілію запросимо? - запитала я, поки ми прямували до готелю.

- Можна. - знизив плечима хлопець. - Але не думаю, що Марина це одобрить. - додав він.

- І? Нам тепер не можна з нею спілкуватися через Марину чи що? - я закотила очі, бо це справді було б тупо.

- Окей, тоді подзвони зараз і запитай. - посміхнувся Перскотт та стиснув мою руку.

Я дістала телефон, знайшла контакт Лілії та подзвонила до неї.

- Привіт. - одразу сказала, щойно дівчина взяла слухавку.

- Привіт. Розо, ти вибач, але якщо це щось термінове, то говори швидше, бо в мене через п'ять хвилин вихід. - промовила вона.

- Звісно, я швидко. Дивись, ми в п'ятницю ввечері плануємо піти зіграти в покер, що думаєш? - запитала я та стала чекати на відповідь.

- О клас! Люблю азартні ігри, я згодна! - швидко погодилася подруга.

- Супер! Тоді успіхів на виступі і бувай.

- Дякую!

Я поклала слухавку та задоволено обернулася до свого хлопця, який спостерігав за мною.

- Вона погодилася. - посміхнулася я.

- Чудово! - кивнув Скотт та знову поцілував мене.

Ох, за ці два дні я не цілувалася стільки разів за все життя! Але мені все одно мало його поцілунків, хочеться все більше і більше. Що я там казала про залежність до азартних ігор? Так от, у мене схоже залежність від Перскотта. 

- Диви, яка красива квітка. - я захоплено побігла до неймовірної жовто-золотої квітки, яка розцвіла посеред вулиці.

- Ці квіти рідко ростуть посеред міста. Є окреме поле з назвою «золоті холми», де все вкрито цими квітами. Але знаходиться воно за Лос-Анджелесом. - розповів хлопець та сів поруч зі мною.

- Можеш сфотографувати мене? - сором'язливо попросила я, хлопець радісно кивнув та взяв мій телефон.

Я сіла обережно поруч з квіткою та почало позувати, робити смішні вирази обличчя.

- А тепер сідай поруч, зробимо селфі. - посміхнулася я.

Перскотт обійняв мене ззаду і я сфотографувала нас. Вийшло таке миле фото, що я одразу поставила його на заставку в телефоні. Тепер кожного разу буду дивитися на це фото і згадувати щасливі моменти свого життя.

- Пішли? - спитав Скотт, я кивнула і швидко взяла його за руку.

Мені так подобалося просто йти поруч з ним та триматися за руки, це такий ніжний момент, який в пам'яті дуже добре запам'ятовується. Хочеться, аби такі моменти не закінчувалися.