Народна п'єса-казка

Дійові особи: Вся живність трясовини.

П'єса у семи діях.

Увертюра

Як відомо, держава вимагає героїв, а батьківщина викохує довбодятлів.

В одному болотному царстві, на головній вулиці Болотній, вирішили закріпити болото на всю округу. Не все було путьом у цьому аналі, то жаби не туди плигали, не так квакали, то твань від випорожнення не там збиралася, – словом, розгардіяш. Рибина – тюлька – забагато плямкала губами, намагаючись вхопити по-більше кисню, пуголовки – от вже мразота, – і ті занадто виляли хвостами (мабуть, суки, надіялись на преференції), рак (от вже падла!) замість того, щоб смикатися до світлих горизонтів, задкує. Бобри-падлюки повтікали з осередку сакральності, зачали на периферії гатити греблі, тобто заблокували надходження свіжого фільства. Жабуриння стало осідати на дно та загнивати. Слава церковній молитві болотної церкви, що вимолила метан. Бо було б оте аш два чи три О.

Дія ПЕРША

Дійові особи: Водяний, цар Болота. Його синок Водянчик.

Водяний сидить на напівзгнившому пеньку, край болота. Плюється ряскою, що позалазила аж у ротову порожнину.

–Тьху, ти... (Про себе). Ледве вибрався на моціон. (Мріє). Які то раніше були часи... Ні тобі Губок, ні Трилобітів. Ще й те падло літає зверху – чорногуз, чи як його. Чорнороте, а не гузне. Виловлює живність сакральну, скоро один планктон зостанеться.

На поверхні, біля хвоста забулькало. Випірнула кошлата голова. Вся в гнилі, стирчаках, словом, в гамні.

Водяний:

– Ну нарешті! – батько витягнув за патли нащадка на сушу. – Де ти, сучий сину, вештаєшся?! Котру годину чекаю, вже луска на жопі покоробилася.

Водянчик:

– Та на плесі застряв – щуку заарканив.

Тато:

-Ти припиняй оцей сексизм! Скоро в ореолі дівки не зустрінеш.

Синок:

– Та я що – тільки пощупать.

Тато:

– Припини!! Я он твою маманю пощупав, і от що вийшло.

Неподалік заревів Бугай. Водяний здригнувся, зіщулився.

Водяний:

– Бач, що ця сука витворяє!

– Та хай реве собі на здоров'я.

Водяний вкрився росою:

– Та що ти мелеш! Він же, так би мовити, пале всю хату. Ми маємо жити тихо-мирно, бо не приведи Господь хтось позариться.

Водянчик:

– Пахан, твоя оця сакралізація мені через дупу вилазить. Не можу ніяк вибратися із цеї клятої трясовини. Хочеться світ подивитися, амебу якусь заарканити.

Татусь:

– Ти що , йолопе, хочеш кисню?! Ти хіба не знаєш, що наше нутро гниле? Та всунь нам свіжину, видохнемо!

Водянчик:

– Начхати, хочу цивілізації.

Батько:

– Я тебе, болотне стерво, утоплю.

Батько вхопив синка за патли і занурив у жижу.

– На саме дно заправторю, будеш знать, як перечити.

Занавіс.

Дія Друга

Дійові особи: Орел, царь Скал і Повітря.

Болотна рівнина. Ніяких проявів життя, одні комарі перебанчають променям світла. Нижче пліснява, бульки метану, що нагороджують світ болотною сакральністю. Деякі прогалини в лайні лякають водяною чорнотою. Зверху, над усією цією гнилотою, баражує Птах. Баражує, видивляючись живність.

Орел (монолог).

«Чи його шугнути вниз та втопитися!.. Третю годину нарізаю круги, хоча б пуголовка запримітити. Де вже там сподіватися на нормальний протеїн! Третє століття тут літаю, ще такого не було. Ні тобі мишви, ні зайчатини, одною падаллю тхне. Ще й той шуряк поселився з сім'єю внизу. Наче ж не довбодятел, а місцину вибрав дохлу. Сморід і вонізм навколо, навіть тута, на верхотурі, і то кисню обмаль».

Цар висоти змахнув крилом, піймав затхлий потік вітру, зробив розворот до височенної скали.

(Знизу долетіли дивні звуки- на то хлипання, не то пердіж).

Занавіс.

Дія Третя

Дійві особи: Чорногуз (кум Орла), Чорногузиха, Синочок-чорножопик.

Гніздо чорногуза. Одне пташеня. Намагається дістатися краю.

Чорногуз:

– Куди ти, сучок, норовиш із гнізда?!- батько дзьобом відтягує маля до середини гнізда. – Хочеш до болота?!

На краю болота до неба тягнеться височенна скала. За метр від баговиння гніздо чорногуза на невеличкому виступі.

Чорногуз (синку):

– Там нема життя – життя тільки в польоті.

Чорногузиха-мама:

– Я задихаюся... Ти говорив, що буде райське життя, але я задихаюся... Ти підманув.

Чоловік:

– Я й сам в шоці! Оце водяне падло обіцяло, ніби ми заживемо. Бо всіляких тут прибамбасів цивілізаційних море. Виявилося, – болото.

Синок (пискляво):

– Хочу в політ.

Чорногуз-батько:

– Треба линяти.

Занавіс.

Дія ЧЕТВЕРТА

На самолму дні болота Водяний дрихне. Проснувся.

Дійові особи: Водяний-цар блотний. Водянка, дружина водяного.

Водянка:

– Вставай, гнилий сучок! Де жратва, де шістки? Чому я із жопи попала знову в жопу? Ти що обіцяв –-райську житуху? Ми на самому дні. Зверху тільки випорожнення. Або зроби, щоб всі так жили, або...

Водяний (Дав дулю жоні під ніс):

– Будеш багато булькати, нарвешся.

Занавіс.

Дія П'ЯТА

Дійові особи: Амфібії і плазуни. Ракоподібні, безхребетні, молюски.

Ранок. Над неосяжною трясиною молочно-сіра пелена. Здається, випари не збираються щезати. В тумані проглядається здоровецька, схожа на невеличкий острівець купина. Звідкись шльопнувся жабак, зелено-брудний з булькатими очиськами. Повагом виповз Вуж.

Вуж:

– Не надувай щоки. я блюдю договір про перемир'я.

Жабак:

– На всякий пожарний, відстрибну.

Випірнув павук-доломер, вмостився на засохлому стирчаку.

Павук-доломер:

– Ну, де остальна живність?

По поверхні ковзнув клоп-водомір. Зачепившись за якусь блювотину на поверхні, залетів сторчма прямо до рота жабака. Той сплюнув.

Клоп-водомір:

– Доки зберемося (приводячи себе до порядку), туман щезне. Якраз для отої падли із Скелі лафа. Та й кум його чорнозадий повсякчас чатує.

– Таку дрібноту вони і біля носа не помітять.

-Теж мені, здоров'як.

– Тихіше, мудаки, – зашипів Вуж. – Аби нам всім не попасти під роздачу.

Малу-помалу почала підповзати живність. Імла і не збиралася розповзатися.

Нарешті зібралася весь трясовинний люд.

Вуж:

– Скільки можна на вас, падлюк, тут очікувати! Ніякої дисципліни. Порозслаблялися...

Павук-доломер:

– Можна по-короче. У мене там кава ранкова холоне.

Вуж (процідив крізь ікла):

– Заглохни, стерво! Допоки не напрацюємо програми мінімум, ніхто нікуди. Звернувся до подруги, що трусила роздвоєним язиком поряд: – Загороджувальні загони на позиціях?

Змія вишкірила всі чотири гостряки.

Присутні завертіли головами. Навколо, через рівні проміжки, із плісняви стирчали зміїні голови. Запанувала тиша.

Вуж:

– До уваги, бидлота. Ми, вирішили винести пропозицію на загал. Ми, це група конструктиву через піпець. Скорочено – ГКЧП. Оплески активу.

Виплигнула Жаба, Пуголовок, виповз Слимак.

Тритон:

– Навіщо мені ваший капець. Я можу драпанути, якщо що... Як не як, а окрім хвоста ще маю пару лап.

Змія:

– Будеш багацько базікать, піпець підкрадеться непомітно.

Вуж:

– Щож ви за популяція така, кусок торфяника у дупу. Ви ж не безхребетні.

Здійнявся репет.

Вуж:

– Ну добре, добре... Вибачаюся. (про себе) Мама мія, якої тільки гидоти не розвелося на білому світі).

Змія:

– Нічого тут безхребетним ображатися. Хто був ніким, той стане всім. Ось наш девіз. А хребти ми вам повставляємо. Притому – станові.

Жабак:

– Народ. А де Сови, Качки, Кулики, чому вони не присутні. Що за дискримінація!

Слимак (пробелькотів):

– Чухнули давно на багатші села. Мав би я крила, тут би не парився.

Жабак:

– То в чому суть збіговиська?

Вуж (підняв голову на половину тулуба):

– Водяний, із своєю б...дською сімейкою узурпував усе на світі. (Трохи стривожено огледівся). Підім’яв під себе всі ресурси, тайком їсть все поїдом. Демографічна ситуація плачевна. Все гибіє і вимирає, і виїдається придворними. Навіть слизняки, і ті потерпають. Одні якісь незрозумілі бактерії плодяться та добавляють метан. Скоро небезпечно і перднути буде. Неприведи іскри, і все вибухне.

Загал загудів.

Вуж:

– Пропоную революцію. Скинути цю курву з трону і поставити свого, надійного, скажімо, Жабака.

Комар (несамовито завищав):

– Чи ви подуріли?! Та він же, гад, всю мою родину виведе.

Гадюка:

– Ну, поставимо Ондатру. Вона-то комарів не їсть.

Загомоніла юрба: «Ще одну корупцію.. Знову чергового крисака...».

Змія:

– Приведемо до присяги. Візьмемо обіцянку дотримуватися конституційних правил.

Юрмисько (загрозливо загуло): «Вже один клявся-божився».

На самий центр купини виповзла черепаха.

Черепаха (розсудливо):

– Братва. Я ось що вам скажу. Оці всі революції-майдани, безперечно, річ хороша. Але я прожила у болоті цілих триста років і знаю з досвіду, що все повернеться на круги своя. Пропоную свою кандидатуру. Твердо обіцяю, газ-метан буде у ціні і достатньо розбавлений киснем – щоб і не задихнутися, і не підірватися.

Занавіс.

Дія Шоста

Царська резиденція. Сімейна рада. Присутні: Водяний (цар болота), Водянка (дружина царя), Водяник (царський синок), В'юн (придворний паж і за сумісництвом начальник дворецької охорони. Він же міністр Силових Структур), П'явки (спецназ), інша прислуга.

Водяний (заклопотано, але не злякано):

–Треба змиватися.

Водяник капризно надув губи.

Водяний:

– Та не лякайся, ніхто з тебе намул змивати не збирається.

В'юн:

– Я давно жопою чую небезпеку. Але куди?

Водяний:

– Боліт хватає на цьому світі.

Водяник (весело):

– Батяня, я пішов збиратися.

Водяний:

– Заодно скажи тій дурепі, своїй мамаші, щоб хутко пакувала свої ланси-шманси. Та хай не бариться, бо може бути запізно. Дожидатися, доки вона позбирає докупи свої ганчірки, не збираюся.

В'юн (до царя):

– Зараз відправлю спецназ, хай там поколошматять публіку. А ми тим часом сквозонем.

Занавіс.

Дія Сьома

Спека неймовірна. Під рідкими хмарами баражирують Орел і Чорногуз.

Чорногуз:

– Куме, ти тоже бачиш, що і я?

Орел:

– Та давно вже запримітив якусь возню. Зараз роздивлюся.

Орел напружив очні м'язи.

Орел (здивовано):

– Їдріт-твою!.. Давно не бачив такого скупчення жратви. Ну що – поласуємо?

Чорногуз (збадьорено):

– Ти з права залітаєш, я зліва. Вперед!

Орел (зорієнтував):

– До низу, по біомасу!!

Занавіс.

Капець.