Казала мама, не ходи до ресторану, бо отримаєш по жбану. Не прислухався...
Пиху слід збивати з раннього дитинства. Бо якщо маля не засвоює поради старших, у дорослому житті буде часто-густо наступати на граблі. Звісно, зачне звинувачувати оточуючих, мовляв, усі в усьому винні, окрім мене. Така собі цинічна, чванливо-пихата поросль. Дибає воно по життю зі своїм надуманим світоглядом, внутрішніми законами, правилами, – зі своєю поведінкою. Чи страждає? Так! Та більше бідують навколишні. Адже дістають негайно, а він може ще пропетляти безкарно деякий час. Достеменно, горе від ума.
Свого часу був пацієнтом офтальмологічного відділення. У вільні хвилини від процедур виходив провітритися у внутрішній скверик медустанови. Довелося спостерігати наступну картину. Молода мамуся, з бабусею, ублажають п’ятирічного нащадка. Той відмовляється від запропонованої цукерки, бо жадає морозива. Холодного не можна, застудиш горло – і так болячок море! Не вгаває, верещить, б’ється в істериці. Рідні в розпачі, не знають, як зарадити, а синок вже корчиться в конвульсіях. Вчепився пазурями в мамину щоку, продер борозни. Вибіг на галас медперсонал, заходилися рятувати. Гадалося, хлопчик вередує, придурюється, аж пояснили – ні! Це – патологія. Тобто набута сформована болячка. Що тут робити – обаполом уже не полікуєш, лише травмуєш, терапія безсила. Вихід один – евтаназія. Бо з віком цей гомункул дотягнеться до горлянки.
До чого все це ведеться? Проведемо аналогію з виборцем. Чи по приколу, чи з недоумства, але проголосували «За». Тут навряд чи хтось спроможний окреслити точне означення. Одні вважають привели до влади популіста-нахабіста, інші – неука із підворотні. Праві всі. І оця вся суміш хамла стоїть побіля керма та грається ним туди-сюди. Корабель шатається, ми блюємо від морської хвороби та тільки блимаємо на черговий дев’ятий вал. Дехто радить струшувати солону піну, перечекати негоду, адже шторм рано чи пізно закінчиться. Тобто закінчиться каденція довбня. А хто поручиться, що це диво чудноє не залишиться на другий термін? Правильно – ніхто! Бо вже переконалися в «мудрості» наріду. Неважко звангувати, що в подальшому оце істеричне політичне дитя, яке забавляється державою, наче іграшкою, в патологічному припадкові може вкинути всю країну в пучину незворотності. Ось тоді ми пожалкуємо за свою слабодухість – розуміли, та зарадити не наважилися.
Всі негаразди від слабодухості? Ні, – від слабоумства!