Давно це було. Тоді я ще не відав, що в музикальному відношенні мені ведмідь на вухо наступив. Та що там ведмідь – слон! Дуже хотілося на чомусь грати. В малолітті батьки купили дитячу гармошку, ну, щоб опановував ази, так через тиждень я вже бренькав розібраними резонаторами. Короб був пристосований мамою для зберігання фасолі.
Не пам’ятаю, звідки в хаті з’явилася гітара, але й вона довго не протрималася – не витримали струни. Гриф пішов на розпал печі, а в деко батько почав збирати гайки з болтами.
Розчарувавшись у намаганнях опанувати музичні інструменти, вирішив, що спів має будь-що підкоритися. Моє бажання зустріли з неприхованою радістю, так як шкільний хор страждав недобором. Перший день репетицій капельмейстер був зайнятий розстановкою наявного контингенту по ранжиру і по зросту. Два задніх ряди стояли на поздовжніх лавках, моя горлянка приписалася на третій, майже під стелею сцени.
На третій день Капельдудкін (так ми призвали учителя співу), наставляючи в нашу сторону то одне вухо, то друге, раптом перестав акомпанувати на баяні і поманив мене пальцем. «Третій день прислухаюся, звідки воно гуде!», – виголосив вирок, вказуючи на вихід.
Проте мрія дуже сильна штука. Через роки, коли вже був парубком і невдалі спроби приєднатися до музичного мистецтва майже забулися, чорт підсмикнув приєднатися до духового оркестру. Подумав, якщо не вигорить, хоч роздивлюся детально інструмент. Чомусь сподобався бас «Б», ну така труба, зігнута в бублик. Може, тому що не треба було в руках носити – надів через голову на плечі, і клас. Словом, зафрактувало начальство в районі тренера, і щотижня наша група добровольців збиралася на тренування. Доки я там намагався колотити понти, дмухаючи натужно в отвір, все сходило з рук. Невдовзі трапилася халепа, яка остаточно поховала мою музичну кар’єру.
Кожен забирав свій інструмент додому. Того вечора я завернув до клубу, забив пару козлів у доміно і пізно ввечері ввалився з трубою до хати. Мати лежала на гарячій лежанці з кицькою. Такий собі півметровий кошак… «Як же воно грає – дай послухати, а то котрий місяць носишся, і ні гу-гу», – мати погладила улюбленця і припіднялася на лікоть. Я вийняв з нагрудної кишені мундштук, діловито продув, хвацько вставив на місце. До цього ніяк не виходило видавити нормальний звук, а тут – мабуть, засильно дунув, – як ревонуло! Кіт з переляку додолу, та в топку, де палахкотіли дрова… Так і згинув.
Не знаю, чим і зайнятися тепер. Може, на моржовому вусі спробувати навчитися вигравати?